Недержавне медичне страхування 2 страница

Для державного бюджету у триланковому циклі «залучення – використання –погашення» негативні наслідки боргової політики в основному виявляються на стадії обслуговування і погашення державного боргу. Наявність державного боргу потребує здійснення щорічних відсоткових платежів, які фінансуються за рахунок доходів бюджету, зазвичай, податкових надходжень. Відповідно, у довгостроковому періоді зростання боргу порушує збалансованість бюджету і провокує бюджетний дефіцит із його негативними економічними, соціальними і фінансовими наслідками. Небезпека великих боргових виплат полягає у тому, що за їх здійснення звужуються джерела внутрішнього інвестування і зменшуються можливості для підтримання внутрішнього споживання, а це врешті-решт може призвести до боргової кризи держав.

Окремого розгляду заслуговує питання соціально-економічних наслідків зовнішнього державного боргу. Так, зовнішні державні позики у поточному періоді пом’якшують вплив змін бюджетно-податкової політики на рівень споживчих витрат, заощадження та інвестиції, розширюючи цим самим фінансовий потенціал економічного зростання. Водночас держава, що залучає іноземний компенсаційний капітал, стає боржником інших країн. А це означає, що у довгостроковій перспективі обсяг національного продукту так чи інакше зменшиться, а частка у ньому зовнішнього боргу зросте.

Довгостроковим економічним наслідком функціонування накопичувальної системи боргоутворення виступає загальне суттєве звуження інвестиційних можливостей економіки, а міжнародний досвід свідчить, що наявність надмірного зовнішнього державного боргу гальмує економічне зростання. Він унеможливлює проведення економічної політики, яка б врахувала національні інтереси, виснажує бюджет та економіку держави здійсненням значних виплат іноземним кредиторам.

Таким чином, державний борг, його розміри, методи розміщення і погашення прямо чи опосередковано впливають майже на всі процеси економічного життя держави: економічне зростання і розподіл доходів, бюджетний дефіцит і розмір грошової маси в обігу (що тісно пов’язано з темпами інфляції), звуження чи розширення сукупного попиту і пропозиції, рівень споживання і нагромадження, баланс поточних зовнішніх рахунків, міжнародну платоспроможність та кредитний рейтинг держави.

2. Управління державним боргом

Виникнення державного боргу і накопичення заборгованості зумовлюють необхідність забезпечення ефективного управління ним.

Управління державним боргом – комплекс заходів, що здійснюються державою в особі її уповноважених органів щодо визначення обсягів та умов залучення коштів, їх розміщення і погашення, а також забезпечення обсягів та умов залучення коштів, їх розміщення і погашення, а також забезпечення платоспроможності держави.

Державну політику у сфері управління державним боргом можна поділити на боргову стратегію і боргову тактику.

Під борговою стратегією у світовій теорії та практиці розуміють систему дій і заходів щодо уникнення (бо врегулювання) боргових проблем держави та забезпечення (чи відновлення) її платоспроможності. Боргова стратегія окреслює кінцеву мету політики управління державним боргом, яка зводиться до отримання найвищого ефекту від фінансування за рахунок запозичених коштів та забезпечення платоспроможності держави. Боргова тактика визначає межі та умови державного запозичення, співвідношення між його формами, між кредиторами держави, а також порядок і механізм погашення державного боргу.

У процесі управління державним боргом вирішуються акі завдання:

- пошук ефективних умов запозичення коштів з погляду мінімізації вартості боргу;

- недопущення неефективного та нецільового використання запозичених коштів;

- забезпечення своєчасної та повної сплати основного боргу та нарахованих відсотків;

- визначення оптимального співвідношення між внутрішніми та зовнішніми запозиченнями за умови збереження макрофінансової рівноваги;

- забезпечення стабільності валютного курсу та фондового ринку.

Політика ефективного управління державним боргом має базуватися на певних принципах:

1. Безумовності – забезпечення безумовного виконання державою всіх зобов’язань перед інвесторами і кредиторами, які держава як позичальник взяла на себе.

2. Збереження фінансової незалежності - підтримання оптимальної структури боргових зобов’язань держави між резидентами і нерезидентами, поступове заміщення зовнішнього запозичення внутрішнім.

3. Оптимізація структури -підтримання оптимальноїструктури боргових зобов’язань за строками обертання і погашення, згладжування «пікових платежів».

4. Мінімізація вартості державного боргу – тому числі за рахунок довгострокового викупу боргових зобов’язань держави з дисконтом.

5. Мінімізація ризиків – диверсифікація та оптимізація джерел запозичень таким чином, щоб максимально знизити вплив коливань кон’юктури світового ринку капіталів і спекулятивних тенденцій ринку цінних паперів на ринок державних зобов’язань.

6. Прозорості – дотримання відкритості і повної прозорості запозичень,починаючи від розгляду доцільності їх залучення до остаточного погашення, забезпечення доступу міжнародних рейтингових агентств до достовірної інформації про економічний стан у державі для підтримки високої кредитної репутації і рейтингу держави-позичальниці.

Управління розміщенням запозичених коштів є основним елементом усієї системи управління державним боргом. Воно має базуватися на принципі максимізації доходу від залучених позик та створення джерел його погашення.

Використання позик може бути:

- фінансовим, коли державні позики та кредити виступають джерелом фінансування інвестиційних проектів і використовуються на розвиток національного виробництва. Цей спосіб є найпрогресивнішим видом використання державного боргу. При цьому надзвичайно важливим є відбір конкурентних високоефективних інвестиційних проектів, які б забезпечували повернення державних ресурсів;

- бюджетним, за якого залучені ресурси спрямовуються на поточне споживання, шляхом фінансування поточних бюджетних витрат,у тому числі на покриття дефіциту бюджету. Цей спосіб використання ресурсів є найменш ефективним з існуючих;

- фінансово-бюджетним, коли запозичення використовуються як на фінансування поточних потреб, так і на інвестиційний розвиток економіки в цілому.

Останнім етапом управлінням державним боргом є його погашення та обслуговування, яке здійснюється шляхом проведення платежів з виконання боргових зобов’язань перед кредиторами щодо погашення основної суми боргу, сплати відсотків та супутніх витрат, передбачених умовами випуску державних цінних паперів, угодами про позику, державними гарантіями та іншими документами.

Управління державним боргом здійснюється за тісної взаємодії і співпраці різних міністерств і відомств, які несуть відповідальність за розроблення та реалізацію ефективної боргової стратегії держави. В Україні в управлінні державним боргом беруть участь:

- Кабінет Міністрів України;

- Міністерство фінансів України (Департамент державного боргу);

- Національний банк України;

- Державне казначейство України.

З метою ефективного управління державним боргом, розв’язання проблеми зниження боргового навантаження та ризику невиконання боргових зобов’язань, а також забезпечення платоспроможності держави використовують реструктуризацію як метод врегулювання проблеми державної заборгованості.

Методи управління державним боргом:

Реструктуризація боргу – угода кредитора з позичальником, який має труднощі з погашенням своїх фінансових зобов’язань, про нову схему їх погашення. Реструктуризація боргу може проводитись за допомогою таких методів/ схем управління державним боргом:

Пролонгація боргу – форма добровільної згоди кредиторів на відстрочення виплат та зобов’язаннями боржника. Як правило,проводиться тоді, коли випуск нових позик на обслуговування раніше випущених є фінансово недоцільним.

Списання /анулювання частини боргу – відмова уряду від погашення боргу. Анулювання боргів може бути зумовлене фінансовою неспроможністю держави, її банкрутством або політичними мотивами. Найчастіше подібний механізм застосовується до найменш розвинутих країн, нездатних погасити свої зобов’язання навіть у віддаленій перспективі. За певних умов часткове списання боргу економічно вигідне і кредиторам.

Викуп боргу з дисконтом на вторинному ринку – скорочення обсягу державного боргу через викуп власних боргів із дисконтом (знижкою) на вторинному ринку. Такий метод реструктуризації боргу можуть собі дозволити лише деякі країни-боржники, які мають у своєму активі значні обсяги золотовалютних резервів.

Обмін боргу на акції національних підприємств чи національну валюту – одна із найпоширеніших ринкових схем реструктуризації державного боргу. Передбачає надання кредиторам права продажу боргів з дисконтом за національну валюту, на яку в результаті можна придбати акції національних компаній. Частіше використовується безпосередній обмін (своп) боргів на акції компаній, що перебувають у державній власності.

Тимчасовий мораторій на виплату відсотків або частини основного боргу –

Відстрочення сплати внутрішніх або зовнішніх боргових зобов’язань, що оголошується спеціальними актами державної влади на певний строк чи до закінчення певних надзвичайних подій.

Конверсія боргу – зміна початкових умов державної позики, зокрема зміна строків позики, часу виплати, способу погашення позики, а найчастіше – зміна величини позикового відсотка (зміна дохідності позик).

Консолідація боргу – зміна умов позики щодо часу її чинності (тривалості) з можливою зміною величини позикового відсотка, зокрема перетворення короткострокових державних позик у довгострокові, об’єднання кількох державних позик попередніх років в одну позику. Консолідація і конвертація можуть проводитись одночасно.

Управління державною заборгованістю є одним із ключових факторів забезпечення макроекономічної стабільності в державі. Від характеру врегулювання боргової проблеми залежить бюджетна дієздатність країни, стан її валютних резервів, а відповідно і стабільність національної валюти, рівень відсоткових ставок, інвестиційний клімат, характер поведінки всіх сегментів фінансового ринку.

Лише ефективний менеджмент державного боргу є запорукою зростання економіки, інвестиційної привабливості, фінансової стабільності, підвищення кредитного рейтингу держави.

Питання для самоконтролю:

1. В чому полягає економічна сутність міжнародного державного кредиту?

2. Хто може бути суб‘єктами міжнародних кредитних відносин?

3. Назвіть форми міжнародного кредитування.

4. Яким чином можна оцінити тягар державного боргу?

5. Охарактеризуйте сфери застосування показника тягаря державного боргу.

МІСЦЕВІ ФІНАНСИ. БЮДЖЕТНИЙ ФЕДЕРАЛІЗМ
І ФІНАНСОВЕ ВИРІВНЮВАННЯ

Лекція 14

МІСЦЕВІ ФІНАНСИ

Мета: ознайомитися з принципами організації місцевих фінансів й характеристикою їх складових

1. Сутність, функції та принципи організації місцевих фінансів

2. Доходи місцевих бюджетів

3. Видатки місцевих бюджетів, їх склад та характеристика

______________________

1. Сутність, функції та принципи організації місцевих фінансів

Фінанси місцевих органів влади як система включають у себе кілька основних взаємопов'язаних структурних елементів, характеристику яких подано у табл. 14.1.

Таблиця 14.1

Система місцевих фінансів

Елементи системи	Структура елементів системи
Видатки	Поточні, розвитку, на фінансування власних повноважень, обов'язкові, факультативні, на фінансування делегованих повноважень
Доходи	Власні, закріплені, передані, податкові, неподаткові
Способи формування доходів	Місцеві податки і збори; частки загальнодержавних податків; комунальні платежі; доходи від майна та землі, що належать місцевій владі; доходи комунальних підприємств; кредити; комунальні позики; трансферти
Місцеві фінансові інститути	Громадські послуги; самостійні місцеві бюджети; комунальна фор­ма власності; позабюджетні валютні та цільові фонди; місцеві податки і збори; комунальний кредит; фінанси комунальних підприємств; комунальні платежі
Суб’єкти	Територіальні громади; міські, селищні та сільські ради; голови міст, селищ і сіл; обласні, Київська та Севастопольська міські, районні, районні в містах Києві і Севастополі державні адміністрації і ради; Рада Міністрів та Верховна Рада Автономної Республіки Крим; Міністерство фінансів України; Кабінет Міністрів та Верховна Рада України
Об’єкти	Фінансові ресурси у фондовій і нефондовій формах
Взаємовідносини	Між суб'єктами системи; між місцевими фінансами та іншими ланками фінансової системи держави

Під інститутами у системі місцевих фінансів, з одного боку, слід розуміти сукупність норм права, звичаїв, традицій, культурних зразків, з іншого – це сукупність організаційних структур, які забезпечують функціонування місцевих фінансових систем. У системі місцевих фінансів з'явились і розвиваються такі інститути, як самостійний місцевий бюджет, позабюджетні, валютні та цільові фонди, комунальна власність, місцеві податки і збори, комунальний кредит, комунальні позики, фінансові ресурси комунальних підприємств, комунальні платежі, поточні видатки і видатки розвитку, поточний бюджет і бюджет розвитку та ін.

Головним суб'єктом місцевих фінансів в Україні є територіальна громада та органи місцевого самоврядування, правовий статус яких закріплено у Конституції України.

Об'єктами системи місцевих фінансів є фінансові ресурси,
що мобілізуються, розподіляються та використовуються місцевими органами влади для виконання покладених на них функцій і завдань. Фінансові ресурси місцевих органів влади формуються як у фондовій, так
й у нефондовій формах.

Головними фінансовими фондами місцевих органів влади є: місцеві бюджети, резервні, позабюджетні валютні та цільові фонди, фонди грошових ресурсів комунальних підприємств та ін. Ресурси, що залучаються місцевими органами влади у вигляді банківських кредитів, від розміщення місцевих позик, та деякі інші, як правило, перебувають у нефондовій формі.

Основні форми впливу (функції) місцевих органів влади, їхніх фінансів на економіку та соціальну сферу держави полягають у такому:

§ до фінансових систем місцевих органів влади мобілізується значна частина валового внутрішнього продукту (ВВП). Через зазначені системи здійснюється розподіл і перерозподіл цієї частини ВВП. Функції соціально-економічного регулювання, які забезпечують фінанси місцевих органів влади, не обмежуються вилученням, розподілом і перерозподілом частини ВВП. Місцеві органи влади, подібно до держави, у сфері своєї компетенції здійснюють також і нормативне (правове) регулювання соціально-економічної діяльності, тобто вони встановлюють певні правила поведінки господарюючих суб'єктів.

§ місцеві фінанси с фіскальним інструментом. Це дозволяє забезпечувати ресурсами розв'язання завдань, що покладаються на місцеві органи влади.

§ фінанси місцевих органів влади є інструментом забезпечення громадських послуг. Місцеве самоврядування, як і держава, є інститутом, що надає громадські послуги.

§ місцеві фінанси є інструментом економічного зростання.

За Конституцією України (ст. 140) місцеве самоврядування є пра­вом територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення у межах Конституції і Законів України.

Фінансові основи інституту місцевого самоврядування визначено: Конституцією України (ст. 7, статті 140-146), Бюджетним кодексом України від 21 червня 2001 р., Законом України «Про місцеве самоврядування (від 27.05.1997), 4. Законом України «Про систему оподаткування» (від 2 лютого 1994 р.).

Місцеві фінанси –це система формування, розподілу і використання доходів територіальними громадами та місцевими органами влади з метою виконання делегованих та закріплених за ними функцій
і завдань.

Структура місцевих фінансів України:

§ самостійні місцеві бюджети;

§ фінанси комунальних підприємств.

Найважливішими передумовами демократичної держави є самостійність і незалежність місцевих органів влади, які започатковано Європейською хартією місцевого самоврядування. На сьогодні до Європейської хартії місцевого самоврядування входять понад 30 країн.

Європейська хартія місцевого самоврядування передбачає відокремлення місцевих органів влади від державної влади, повну їхню незалежність самостійність у виконанні делегованих і закріплених за ними функцій у межах своєї компетенції і за рахунок власних і закріплених доходів.

Система місцевих бюджетів складається з бюджету Автономної Республіки Крим, обласних, районних бюджетів, бюджетів районів у містах і бюджетів місцевого самоврядування.

Бюджети місцевого самоврядування – це бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та об'єднань.

Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними
та закріпленими за ними на стабільній основі загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів.

Мінімальні розміри місцевих бюджетів визначаються на основі нормативів бюджетної забезпеченості на одного мешканця з урахуванням економічного, соціального, природного та економічного стану відповідних територій, виходячи з рівня мінімальних соціальних потреб, установлених законодавством.

Місцевий бюджет може складатися із загального і спеціального фондів.

Спеціальний фонд має формуватися з конкретно визначених джерел надходжень і використовуватися на фінансування конкретно визначених цілей.

Спеціальний фонд – це класичний випадок закріплення джерела доходів за статтею видатків, за якого певні види доходів призначаються на фінансування певних видів видатків.

Спеціальні фонди було введено з метою поліпшення звітності
за державні кошти, які раніше спрямовувалися до численних позабюджетних фондів, тобто для підвищення прозорості у використанні державних коштів.

Місцевий бюджет поділяється на поточний бюджет і бюджет розвитку.

Поточний бюджет використовується для виконання як власних, так і делегованих повноважень. Кошти поточного бюджету спрямовуються на фінансування установ і закладів виробничої і соціальної інфраструктури, що утримуються за рахунок бюджетних асигнувань, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення.

Кошти бюджету розвитку спрямовуються на реалізацію програм соціально-економічного розвитку відповідної території, пов'язаних зі здійсненням інвестиційної та інноваційної діяльності, а також на фінансування субвенцій та інших видатків, пов'язаних з розширеним відтворенням.

Поділ місцевих бюджетів на поточний бюджет і бюджет розвитку визначає порядок фінансування за умов наявності дефіциту бюджету
у зв'язку з недовиконанням доходів бюджету. У такому випадку першочергово фінансуються видатки, які включені в поточний бюджет.

Органи місцевого самоврядування з урахуванням місцевих умов
і особливостей можуть перерозподіляти між собою на підставі договорів окремі повноваження та власні бюджетні кошти.

2,3 Доходи місцевих бюджетів. Видатки місцевих бюджетів, їх склад та характеристика

Головним елементом фінансів місцевих органів влади є видатки, як відображення функцій і завдань, що покладаються на місцеву владу.

Видатки місцевих органів влади, залежно від їхніх завдань, поділяються на декілька функціональних видів:

§ обов'язкові видатки: видатки, спрямовані на виконання обов'язкових завдань, які покладаються на всі органи місцевої влади з метою забезпечення певних стандартів послуг у масштабах всієї країни. До обов'язкових видатків належать також видатки місцевих органів влади, пов'язані з їхніми борговими зобов'язаннями за кредитами та позиками;

§ видатки, що здійснюються для реалізації завдань у межах власної компетенції, а також так званих добровільних або факультативних обов'язків;

§ видатки для реалізації делегованих (доручених) центральною владою завдань.

Крім функціонального поділу, є поділ видатків відповідно до їхнього економічного призначення. У зв'язку з цим законодавство більшості країн вирізняє дві великі групи видатків:

§ поточні (адміністративні) видатки;

§ капітальні (інвестиційні) видатки.

Доходи місцевих органів влади може бути класифіковано за їхніми джерелами та за економічною природою.

За джерелами доходи місцевих органів влади поділяються на:

§ податкові доходи;

§ неподаткові доходи (платежі, доходи від майна, що належить місцевій владі, та від господарської діяльності підприємств комунальної (муніципальної) форми власності, залучені місцевими органами влади на ринку позичкового капіталу);

§ доходи за рахунок кредитів і позик;

§ трансферти від центральної влади та органів влади вищого територіального рівня.

За економічною природою доходи місцевих органів влади поділяються на:

§ власні доходи: доходи, що мобілізуються місцевою владою самостійно на основі власних рішень і за рахунок джерел, визначених місцевим органом влади. До власних доходів належать місцеві податки
і збори, доходи від майна, що належить місцевій владі, та від господарської діяльності комунальних (муніципальних) підприємств, комунальні платежі, а також доходи за рахунок комунальних кредитів і позик;

§ передані доходи: доходи, що передаються місцевій владі центральною владою або органами влади вищого територіального рівня.

В Україні за економічною природою доходи місцевих органів влади, згідно із законодавством, поділяються на власні, закріплені та регульовані.

Основним способом формування доходів місцевих органів влади у більшості розвинутих країн є місцеві податки і збори. В Україні основним способом формування доходів місцевих органів влади нині є відрахування від регульованих доходів. Місцеві податки і збори, кредити та інші способи формування доходів місцевих органів влади, характерні для розвинутих індустріальних країн, в Україні відіграють незнану роль.

Питання для самоконтролю:

1. Визначте основні функції місцевих фінансів. Обґрунтуйте їх вплив на розвиток демократичних перетворень в суспільстві.

2. Яку роль відіграють місцеві фінанси у реалізації регіональної со­ціальної політики, а також зміцненні економічної самостійності адмі­ністративно-територіальних одиниць.

3. Обґрунтуйте значення місцевих фінансових інститутів у форму­ванні фінансової бази місцевого самоврядування.

4. Дайте характеристику основним законодавчим документам, які регламентують функціонування місцевих фінансів в Україні.

5. Чи вбачаєте ви доцільність у змінах нормативно-правового забез­печення місцевих фінансів в Україні.

Лекція 15

БЮДЖЕТНИЙ ФЕДЕРАЛІЗМ І ФІНАНСОВЕ ВИРІВНЮВАННЯ

Мета: оволодіти знаннями щодо особливостей організації міжбюджетних відносин, сутності й стану фінансового вирівнювання

1. Зміст міжбюджетних відносин та особливості їх організації

2. Сутність і стан фінансового вирівнювання

3. Бюджетні трансферти та їх види

______________________

1,2 Зміст міжбюджетних відносин та особливості їх організації. Сутність і стан фінансового вирівнювання

Бюджетне вирівнювання – одна з центральних проблем бюджетного федералізму, яке виступає як об'єктивно необхідний спосіб функціонування бюджетної системи єдиної держави і її економічної системи.

Стратегічна задача бюджетного вирівнювання полягає у тому, щоб поєднати федеративну державу, її землі та народи, всіх її громадян.

Розрізняють поняття «бюджетне вирівнювання горизонтальне (горизонтальна збалансованість)» і «бюджетне вирівнювання вертикальне (вертикальна збалансованість)».

Бюджетне вирівнювання вертикальне – у західних концепціях бюджетного федералізму трактується як процес досягнення збалансованості між об'ємом зобов'язань кожного рівня влади за витратами з потенціалом його прибуткових ресурсів (податкових надходжень). Принцип вертикальної збалансованості пред'являє вимоги як до вищого рівня влади (бюджету), так і до регіональної и місцевої влади (бюджетам). У випадку, якщо потенційні можливості щодо забезпечення прибуткової частини на нижчому рівні недостатні для фінансування надання послуг (виконання функцій), по яким відповідає той чи інший регіональний або місцевий орган, тоді центральний уряд зобов'язаний надати цьому нижчому рівню влади бюджетні ресурси, яких не вистачає.

Коли мова йде про «вертикалі», то це мається на увазі усунення невідповідностей між витратними функціями регіональних бюджетів і тими надходженнями, які закріплено за даним бюджетним рівнем. Таку невідповідність повністю усунути без зовнішнього коректування неможливо: абсолютний збіг податкового потенціалу і об'єктивних потреб даної території практично не зустрічається. Тому центральний уряд, володіє набагато більшими, ніж любий регіон, можливостями економічного регулювання та об'ємами податкових надходжень

Що стосується регіональної і місцевої влади, то принцип вертикальної збалансованості накладає на них, по-перше, відповідальність за фінансове забезпечення закріплених за ними функцій і надання населенню відповідальних послуг або безпосередньо державними установами і організаціями, або через приватний сектор, а по-друге – обов'язок ефективно і відповідально використовувати свої права зі збереження та збільшення власного прибуткового потенціалу.

Вертикальне вирівнювання не вирішує всіх проблем бюджетного збалансування. Воно повинно поєднуватися з процесом горизонтальної збалансованості бюджетів.

У тому випадку, коли виникає невідповідність між прибутковими повноваженнями і витратними зобов’язаннями рівней державної влади
і управління, а також нерівномірність бюджетної забезпеченості різних регіонів одної держави, кажуть про наявність горизонтальних и вертикальних дисбалансів.

Вертикальний дисбаланс означає невідповідність витратних зобов'язань прибутковими повноваженнями того чи іншого рівня державної влади й управління.

Горизонтальний дисбаланс виражається у нерівномірності розміщення по території держави витратних і прибуткових факторів, і, як результат, у нерівномірності бюджетної забезпеченості регіонів держави.

Існування вертикальних и горизонтальних дисбалансів викликає необхідність застосування органами державного управління механізмів фінансового вирівнювання, виділення фінансової допомоги нижчим бюджетам.

Фінансова допомога нижчим бюджетам може здійснюватися у вигляді: дотацій, субсидій, субвенцій.

В світовій практиці всі види фінансової допомоги, яка виділяється від вищих бюджетів нижчим, називають грантами. Гранти можуть бути цільовими и нецільовими. Цільові гранти представляють собою вид фінансової допомоги із суворо визначеним грантодателем, мета якого витрата засобів у рамках гранта. Нецільові гранти можуть використовуватися одержувачем за своїм розсудом у рамках реалізованих ним функцій. Цільові гранти розподіляються на блочні і пайові. Блочні гранти представляють собою фіксовані суми грошей, які повинні бути витрачено на визначені цілі, а пайові гранти – це відшкодування лише частини витрат на задані цілі.

За кордоном викристалізувались дві діаметрально протилежні за принципами організації моделі фінансово-бюджетних відносин центра з регіонами: кооперативна німецька та конкурентна американська. Кожна з них має свої переваги та недоліки і є результатом історичної еволюції фінансових взаємовідносин в умовах конкретної держави. Суттєвою особливістю кооперативної моделі, яка втілює принцип справедливого перерозподілу "зверху" є достатньо успішна економіка, яка функціонує у більшості регіонів.

Дата добавления: 2017-02-01