Фінансовий аналіз 5 страница

3. Який Закон України регулює відносини держави з молоддю?

4. Які вікові категорії громадян належать до молоді?

5. Що таке соціологія молоді?

6. Що є об’єктом та предметом вивчення соціології молоді?

7. Назвіть та проаналізуйте основні завдання, що вирішує соціологія молоді.

8. Які функції виконує соціологія молоді?

9. Назвіть головні соціологічні підходи до вивчення молоді.

10. Що таке молодіжна політика? Визначте основні ознаки та особливості молодіжної політики України.

11. Назвіть та схарактеризуйте основні етапи становлення соціології молоді в Україні.

12. Що належить до поняття «соціальні проблеми молоді»?

13. Назвіть найгостріші проблеми сучасної української молоді.

Рекомендована література:

1. Лукашевич М. П. Соціологія. Основи загальної, спеціальних і галузевих теорій: Підручник / М. П. Лукашевич, М. В. Туленков, Ю. І. Яковенко. – К.: Каравела, 2008. – C. 240 – 254

2. Піча В. М. Соціологія: Підручник / В. М. Піча. – Львів: Магнолія Плюс, 2004. – С. 191 – 206

3. Практикум з соціології: Навч. Посібник для студентів вищих закладів освіти / За редакцією В. М. Пічі. – Львів: „Новий Світ - 2000”, „магнолія плюс”, 2004. – С. 180 – 196

4. Соціологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. В. Г. Городяненка; вид. 3-тє, перероб, доповнене. – Київ: Видавничий центр «Академія», 2006. – С. 385 – 399

5. Танчин І. З. Соціологія: Навч. посіб. / І. З. Танчин; 3-тє вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2008. – С. 225 –241

ЛЕКЦІЯ 11

Тема 6. Соціологія конфлікту

ТЕМА ЛЕКЦІЇ: СОЦІАЛЬНА ПРИРОДА КОНФЛІКТУ

1. Конфлікт як соціальне явище.

2. Умови виникнення конфліктів, їх класифікація та основні стадії розвитку.

3. Концепції соціального конфлікту.

Мета: формувати знання щодо проблеми виникнення конфлікту як соціального явища, про місце соціології конфлікту в структурі соціологічного знання; соціальної структури та сутності соціального конфлікту, його позитивних та негативних функцій. Розвивати уміння визначати структуру конфлікту, класифікувати соціальні конфлікти за різними ознаками, розкривати сутність управління соціальними конфліктами та особливості методів їх попередження і подолання.

Ключові поняття та терміни

Конфлікт, соціологія конфлікту, соціальний конфлікт, інцидент, ескалація, суб’єкти конфлікту, предмет конфлікту, конфліктна ситуація, конфліктна взаємодія, наслідки конфлікту, причини конфлікту, умови конфлікту, управління конфліктами, інституалізація конфліктів, профілактика конфліктів, функції конфліктів.

Зміст лекції

1. КОНФЛІКТ ЯК СОЦІАЛЬНЕ ЯВИЩЕ

Будь яке суспільство зазнає соціальних змін і внаслідок цього щоразу переживає соціальні конфлікти. (Р. Дарендорф)

▓ Конфлікт – це зіткнення протилежних цілей, позицій, поглядів суб’єктів

Соціологія конфлікту поступово сформувалася наприкінці ХХ ст. і науково- практичний інтерес галузі зосереджений на таких проблемах:

1) сутність конфлікту, з’ясування джерел природи і ступеня конфліктності суспільства;

2) специфіка соціологічного підходу до аналізу конфліктів;

3) мотивація конфлікту;

4) взаємозв’язок конфліктів на макро- та мікрорівнях;

5) управління конфліктами тощо.

▓ Соціологія конфлікту – галузь соціології, яка вивчає сутність, зумовленість, наслідки та управління конфліктом як соціальним явищем.

▓ Об’єкт соціології конфлікту – конфлікт як соціальне явище.

▓ Предмет соціології конфлікту: соціальна природа конфліктів, принципи їх діагностики; соціологічний аналіз конфліктів, їх типологія та класифікація; способи подолання та механізми управління соціальними конфліктами.

Найчастіше конфлікт виявляє себе в соціальному середовищі, виступаючи як соціальний конфлікт.

▓ Соціальний конфлікт – зіткнення інтересів двох чи більшої кількості індивідів, соціальних груп; це боротьба за цінності та претензії на певний статус, владу та ресурси, у якій супротивники прагнуть до нейтралізації, нанесення збитків або знищення один одного.

Для соціальних конфліктів важливими є такі характеристики як:

Гострота конфлікту

Тривалість конфлікту

Межі конфлікту

До елементів конфлікту належать:

- сторони, що конфліктують;

- зона конфліктної взаємодії;

- уявлення про ситуацію

- причини і мотиви;

- умови, за яких відбувається конфлікт;

- дії (перешкоди, загарбання, утримання, нанесення шкоди, погрози, насильство та ін.

▓ Суб’єкти конфлікту – конфліктуючи сторони, безпосередні учасники конфлікту, які є основними структурними елементами будь-якого конфлікту, оскільки вони породжують сам конфлікт, надають йому того чи іншого змісту та гостроти, визначають його тривалість.

▓ Учасники конфлікту (основні (прямі); неосновні (опосередковані)) – люди, групи, організації, яких так чи інше торкається конфліктна проблема.

▓ Об’єкт конфлікту – матеріальна, соціальна, політична або духовна цінність з приводу якої виникає протиборство сторін, які прагнуть оволодіти або користуватися нею.

▓ Предмет конфлікту – це суперечність, що лежить в основі конфлікту, це проблема конфлікту (спірне питання або коло питань), яку суб’єкти прагнуть розв’язати вигідним для себе чином.

▓ Конфліктна ситуація – динамічний показник конфлікту, – це ситуація, в якій формуються соціальні умови, що викликають розходження інтересів та цілей учасників конфлікту, відбувається усвідомлення такого розходження соціальними суб’єктами, формулюються цілі кожного з них та шляхи їх досягнення.

2. УМОВИ ВИНИКНЕННЯ КОНФЛІКТІВ, ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ ТА ОСНОВНІ СТАДІЇ РОЗВИТКУ

Для виникнення конфлікту необхідні конфліктна ситуація, що складається об’єктивно; суб’єкти конфлікту; привід для його розгортання.

Рис. 1 Причини виникнення конфліктів

Стадії розвитку соціального конфлікту:

1. Передконфліктна ситуація

2. Інцидент

3. Ескалація

4. Кульмінація

5. Завершення конфлікту

6. Післяконфліктна стадія

Напрямки загострення конфліктної ситуації

Рис. 2. Напрямки загострення конфліктної ситуації

Типи конфліктів:

1. за структурою (напрямком впливу) – горизонтальні і вертикальні;

2. за масштабами – локальні, регіональні, державні, глобальні;

3. за ступенем виявлення – відкриті, приховані;

4. за часом – короткочасні, тривалі, затяжні;

5. за сферою розгортання – соціально-економічні, політичні, етнічні, ідеологічні, релігійні, сімейні, військові, побутові та ін.;

6. за методом вирішення – насильницькі, ненасильницькі;

7. за наслідками - конструктивні і деструктивні;

8. за формою управління - керовані, некеровані, обмежено керовані;

9. за способом виникнення – стихійні, заплановані, спровоковані, ініціативні;

10. за складом конфліктуючих сторін – внутрішньо-особистісні, міжособистісні та групові, організаційні, міжгрупові, міждержавні;

11. за формою – прості та складні.

Функції конфліктів

Позитивні:

- інноваційна

- інтегративна

- комунікативна

- зняття психологічної напруги;

- сигналізування про осередки соціальної напруги.

Негативні:

- дестабілізуюча

- дезінтегруюча

- надлишково-витратна.

3. КОНЦЕПЦІЇ СОЦІАЛЬНОГО КОНФЛІКТУ

Перші спроби раціонального осмислення природи соціальних конфліктів належать ще давньогрецьким філософам.

Конфліктні ідеї у середньовіччі розвинув Фома Аквінський, зазначивши, що війни є припустимі у житті суспільства за умови, що їх санкціонує держава.

Великі гуманісти епохи Відродження Т. Мор, Е. Ротердамський, Ф. Рабле, Ф. Бекон виступали з різким засудженням соціальних конфліктів.

У ХVІІІ – ХІХ ст. різко критикують збройні конфлікти англійські демократи (Д. Прістлі), французькі просвітники (Д. Дідро, Ж. Ж. Руссо, Вольтер), німецькі філософи (І. Кант, Г. Гегель).

Звернення до соціальних конфліктів у історії соціології зв’язано з такими впливовими іменами як М. Вебер, Ф. Тьоніс, Т. Веблен, Г. Зіммель, Р. Парк, які вважали конфлікт соціальною формою боротьби за існування, змаганням за обмежені соціальні блага та пристосування. К онцепції соціальних конфліктів з’являються лише у 50-ті роки ХХ ст.

Проблемі боротьби за існування присвячені дослідження англійського біолога Ч. Дарвіна.

Лю́двиг Гумпло́вич (1838 – 1909 рр.) – австрійський соціолог, економіст та юрист польського похождения. Професор університету в Граце, один із найвідоміших представників соціального дарвінізму наголошував на тому, що:

· конфлікти є сутністю соціального прогресу;

· поділ суспільства на пануючих та підкорених є вічним;

· конфлікти сприяють єдності суспільства, виникненню більш широких об’єднань.

Вперше термін «соціологія конфлікту» застосував німецький соціолог і філософ Георг Зіммель (1858 – 1918), який вважав, що конфлікт – це універсальне явище, засіб розвитку суспільства, а безконфліктне суспільство недієздатне.

Цілісну і логічну концепцію конфліктів містить марксистська соціологічна теорія К.Маркса.

Т. Парсонс (1902 – 1979) – американський соціолог-теоретик, один із головних представників структурно-функціонального аналізу в соціології; трактував конфлікт як соціальну аномалію, фактор, що дезорганізовує та дестабілізує життя.

Американський соціолог Льюіс Козер – автор концепції позитивно-функціонального конфлікту, у працях «Функції соціальних конфліктів» (1956 р.) та „ Продовження дослідження соціального конфлікту” (1967р.) обґрунтував ідею позитивної функції соціального конфлікту, який є своєрідним клапаном системи, за допомогою якого суспільство пристосовується до нових умов.

Німецький соціолог Р. Дарендорф – автор праць „Класи і класовий конфлікт в індустріальному суспільстві” (1959), „Елементи теорії соціального конфлікту” (1965), „Конфлікт і свобода” (1972)”, створив теорію «конфліктної моделі суспільства» і розглядав конфлікт як всюдисущий, оскільки кожне суспільство спирається на примушення одних його елементів іншими. Р. Дарендорф розглядає конфлікт як джерело інновацій та соціальних змін.

Американський соціолог Каннет Боулдінг створив загальну теорію конфлікту. У своїй праці «Конфлікт та захист: загальна теорія» (1963 р.) розглядає конфлікт як несумісність власних позицій сторін та намагання випередити одна одну в своїх цілях.

Полеміка між представниками різних соціологічних теорій соціального конфлікту в 60-х рр. ХХ ст. привела до формування 2-х протилежних шкіл:

- конфліктна школа;

- «школа консенсусу».

Зміни у концептуальному осмисленні конфліктів відбулися у 80-90-х рр. ХХ ст., коли у США та інших розвинутих країнах інтенсивно розпочався процес їх інституалізації – створення нормативно-правової бази процесу врегулювання соціальних конфліктів, який супроводжувався різким зростанням попиту на послуги різноманітних посередницьких та консультативних агенств. Дж.Бертон – американський політик і дипломат, очолив Центр аналітичного вивчення та розв’язання конфліктів Національного інституту миру при університеті Дж. Мейсона (Вірджинія).

У колишньому Радянському Союзі конфліктологічна традиція була практично відсутня. У наукових працях в основному йшлося про матеріально-економічну та класову природу конфліктів. Згідно з доктриною про відсутність у соціалістичному суспільстві антагоністичних класів було зроблено висновок про неможливість конфліктів. Існування їх припускалося лише в царині міжособистісних стосунків, якими займалася соціальна психологія. До конфліктологічної тематики інколи зверталася так звана «критика буржуазної соціології», яка розглядала реалії переважно західних суспільств.

Питання для самоконтролю

1. Чим конфлікт в широкому розумінні цього поняття відрізняється від конфлікту в вузькому розумінні?

2. Що таке соціальний конфлікт?

3. Що може виступати об’єктом та предметом соціального конфлікту?

4. Чим характеризується соціальний конфлікт?

5. Назвіть головні причини виникнення конфліктів у суспільстві.

6. При якій умові конфлікти можуть мати позитивні функції, а при якій негативні?

7. Чи може суспільство прожити без конфліктів?

8. Назвіть та схарактеризуйте основні етапи розвитку конфлікту.

9. Чим різняться між собою проблема та конфліктна ситуація?

10. На якій стадії розвитку конфлікту найбільш можлива його локалізація та обмеження?

11. Про що свідчить поява конфлікту?

12. Назвіть основні види соціальних конфліктів.

13. Назвіть основних представників та авторів теорій соціального конфлікту.

14. Хто з соціологів вбачав позитивність від розгортання в суспільстві конфліктів?

15. Яку роль відіграє “переоцінка цінностей” у стабілізації суспільних відносин?

16. Існують, як відомо, закриті та відкриті суспільні системи. Яка з них створює більше умов для виникнення конфліктів?

17. Чи можливе припинення конфлікту лише на суб’єктивному або лише на об’єктивному рівнях?

Рекомендована література:

1. Піча В. М. Соціологія: Підручник / В. М. Піча. – Львів: Магнолія Плюс, 2004. – С. 224-242

2. Практикум з соціології: Навч. Посібник для студентів вищих закладів освіти / За редакцією В. М. Пічі. – Львів: „Новий Світ - 2000”, „магнолія плюс”, 2004. – C. 320 - 348

3. Юрій М. Ф. Соціологія / М. Ф. Юрій. – К.: Дакор, 2005. – C. 375 – 386

ЛЕКЦІЯ 12

Тема 6. Соціологія конфлікту

ТЕМА ЛЕКЦІЇ: СОЦІОЛОГІЯ КОНФЛІКТУ

1. Управління соціальними конфліктами.

2. Способи та правила поведінки у конфліктних ситуаціях. Шляхи і способи їх попередження та подолання.

3. Соціальні конфлікти у сучасній Україні.

Мета: формуватистудентів щодо сутності управління соціальними конфліктами та методів їх попередження та подолання; способів та правил поведінки у конфліктних ситуаціях, особливостей соціальних конфліктів у різних соціальних системах. Розвивати уміння схематично зображувати структуру конфлікту, класифікувати соціальні конфлікти за різними характеристиками, розкривати сутність управління соціальними конфліктами та особливості методів їх попередження та подолання.

Ключові поняття та терміни

Конфлікт, соціологія конфлікту, соціальний конфлікт, конфліктанти, інцидент, ескалація, компроміс, співробітництво, пристосування, домінування, третейський розгляд, посередництво, суб’єкти конфлікту, предмет конфлікту, конфліктна ситуація, конфліктна взаємодія, наслідки конфлікту, причини конфлікту, умови конфлікту, управління конфліктами, інституалізація конфліктів, профілактика конфліктів.

1. УПРАВЛІННЯ СОЦІАЛЬНИМИ КОНФЛІКТАМИ

Умови розв’язання конфлікту: своєчасна і точна діагностика конфлікту, в ході якої виявляються об’єктивно існуючи протиріччя, інтереси, цілі сторін. На підставі такого аналізу визначається так звана „ділова зона конфлікту”; взаємна зацікавленість сторін у подоланні існуючих між ними протиріч. Це можливо лише за умови визнання інтересів кожної із сторін, подолання недовіри одна до одної; спільного пошуку шляхів подолання конфліктів.

▓ Розв’язання конфлікту – це повне або часткове усунення причин, що його породжують, або зміна цілей та поведінки учасників конфлікту.

▓ Управління конфліктами -це цілеспрямований вплив відповідних державних органів, громадських організацій на характер відносин між соціальними суб’єктами з метою:

- уникнення конфліктної взаємодії;

- усунення чи мінімізація причин ймовірних конфліктів;

- а у разі їх виникнення – коригування поведінки учасників конфлікту у напрямку пошуку взаємоприйнятих шляхів його конструктивного розв’язання.

Рис. 1. Роль управління конфліктами

Методи розв’язання конфліктів

· Метод уникнення конфлікту

· Метод переговорів

· Метод використання посередництва

· Метод третейського розгляду.

2. СПОСОБИ ТА ПРАВИЛА ПОВЕДІНКИ У КОНФЛІКТНИХ СИТУАЦІЯХ. ШЛЯХИ І СПОСОБИ ЇХ ПОПЕРЕДЖЕННЯ ТА ПОДОЛАННЯ

Стратегії виходу з конфлікту:

- Компроміс;

- Співробітництво;

- Домінування;

- Пристосування.

-.

Таблиця 1

Можливості вирішення конфлікту

Фаза конфлікту	Характеристика фази	Можливості вирішення конфлікту, %
Передконфліктна ситуація	Виникнення, розвиток та усвідомлення конфліктної ситуації	92%
Інцидент Ескалація	перша сутичка конфліктантів, що спричиняє початок конфлікту; наростання ступеня напруги у відносинах конфліктуючих сторін; дії та протидії сторін.	46%
Кульмінація	вибуховий акт, крайня точка ескалації, коли напруга переходить у гостру, відкриту форму	Менше ніж 5%
Завершення конфлікту	вихід з конфлікту	Близько 20%

Таблиця 2

Ситуації та обставини, за яких доцільно або недоцільно застосовувати певний стиль поведінки у конфлікті

Стиль поведінки	Характер дій та результат застосування	Рекомендовано використання у випадках	Не рекомендовано використання у випадках
Компроміс	Часткове досягнення своїх інтересів на основі взаємних поступок, відмови від окремих вимог і претензій, часткового визнання вимог і претензій протилежної сторони. Ніхто не здобуває перемоги.	Сторони мають ресурси для обміну поступками. Перемога однієї з сторін не бажана. Потребується швидке рішення, щоб не втратити все, погоджуються хоч на щось.	Сторони сумніваються у виконанні угод іншою стороною, компроміс не можливий. Спроба догодити всім робить сумнівною його реалізацію.
Суперництво	Тиск на іншу сторону з метою нав’язати свій варіант. Перемога однієї сторони і поразка іншої.	Статус і авторитет підкріплені владою. Рішення має бути швидко прийняте і реалізоване. Ваші стосунки короткотермінові.	Коли сторона, яка програла, має можливості реваншу, коли доцільно дізнатися більше про її інтереси, коли ви зацікавлені у встановленні постійних стосунків.
Пристосування	Вимушена або добровільна відмова від боротьби однієї з конфліктуючих сторін за умов усвідомлення своєї неправоти, необхідності збереження добрих стосунків з опонентом або сильної залежності від нього. Проблема замовчується. Створюється видимість гармонії. Ви йдете на поступки. Інша сторона виграє.	Коли важливо зберегти відносини, і спірне питання для нас малозначиме. Коли ми не маємо шансів виграти. Коли це може стати корисним уроком для іншої сторони.	Коли питання для вас важливе і вимагає прийняття рішення. Поступка не буде оцінена або інтерпретована як вияв слабкості.
Уникнення	Проблема ігнорується або демонструється байдужість. Відповідальність за рішення перекладається на іншу сторону. Інша сторона виграє.	Коли ви не маєте потрібної інформації, коли надто велика напруженість у відносинах, небезпечно в цей момент вирішувати проблему, слід виграти час.	Коли питання для вас важливе, коли з часом імовірне ускладнення ситуації, породження додаткових проблем.
Співробітництво	Конструктивне розв’язання конфлікту на підставі взаємного корегування його суб’єктами своїх цілей, позицій, узгодження інтересів. Визнаються здібності і система цінностей учасників. Інтереси обговорюються. Домовленість оцінюється як вигідна в існуючій ситуації.	Сторони мають час для пошуку оптимального рішення, мають бажання, кваліфікацію і повноваження для знаходження додаткової вигоди.	Дефіцит часу, одна із сторін не налаштована на співробітництво або не має достатніх повноважень.

Принципи поведінки суб’єктів конфлікту:

- концентрація сил;

- координаціясил;

- нанесення удару по слабких зонах суперника;

- економія сил та часу.

Тактика поведінки має практичну реалізацію:

1) фізичне насильство

2) психологічне насильство захоплення та утримання об’єкта конфлікту;

3) тиск

4) демонстраційні дії

5) санкціонування

6) тактика коаліцій

7) фіксація власних позицій

8) дружелюбність

9) 10) угоди.

▓ Профілактика конфліктів – це сукупність напрямів, засобів та методів управління соціальними організаціями, що зменшують ймовірністьвиникнення конфліктів.

Головні напрямки щодо профілактики конфліктів:

1. створення необхідних умов для мінімізації їх кількості та розв’язання неконфліктними засобами;

2. оптимізація організаційно-управлінських умов створення та функціонування організацій;

3. ліквідація соціально-психологічних причин конфліктів;

4. блокування особистісних чинників виникнення конфліктів;

3. СОЦІАЛЬНІ КОНФЛІКТИ У СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ

Досвід останнього десятиріччя ХХ ст. яскраво демонструє значне загострення боротьби за: владу, статус і ресурси, права і сфери впливу різноманітних соціальних суб’єктів від владних структур центрального і регіонального рівнів до трудових колективів, профспілок, політичних партій і громадських рухів, національних та релігійних спільнот, соціальних груп та окремих особистостей.

Форми конфліктів: від трудових суперечок, страйків до масових акцій соціального протесту з вимогами зміни існуючої системи влади, що супроводжуються внутрішніми розколами соціальних спільнот, рухів, соціальних інститутів.

На ступінь конфліктності впливають протиріччя між трьома головними суспільними структурами та всередині них. Це:

- влада (законодавча, виконавча та судова);

-підприємництво (державне, колективне, приватне, спекулятивне, мафіозне, компрадорське);

- виробники матеріальних та духовних благ (інтелігенція, службовці, робітники і селяни, фермери, студентство та ін.).

Виникають трудові конфлікти як реакція на перекоси в економічній та соціальній політиці уряду і пов’язані з перерозподілом власності та встановленням ринкових відносин, які неминуче призводять до поляризації соціальних груп.

Суттєву роль у сучасній Україні відіграють такий різновид політичних конфліктів, як конфлікти з приводу вибору стратегії та головних векторів суспільного розвитку, зокрема, між прихильниками ліберальної та соціально-орієнтованої стратегії, європейської інтеграції та проросійської орієнтації, входження України в НАТО та збереження позаблокового статусу української держави тощо. Розв’язання таких конфліктів можливе лише за умов досягнення широкого суспільного консенсусу шляхом публічних дискусій. Відкритого обговорення у ЗМІ, проведення референдумів.

Питання для самоконтролю

1. Дайте визначення соціального конфлікту та наведіть приклади конфліктів.

2. Визначте основні причини виникнення конфліктів.

3. Визначте об’єкт, суб’єкт та предмет конфлікту.

4. Що є умовами виникнення конфлікту?

5. Які можуть бути наслідки конфлікту?

6. Що розуміють під поняттям «управління конфліктами»?

7. Що передбачає профілактика конфліктів?

8. Назвіть головні методи профілактики, запобігання та розв’язання конфліктів.

9. Які основні принципи поведінки суб’єктів конфлікту визначає соціологія конфлікту?

10. Які існують стадії розвитку конфлікту?

11. Визначте позитивні та негативні функції конфлікту.

12. Поясніть сутність поняття „структура конфлікту”.

13. Які існують види конфліктів?

14. Які види соціальних конфліктів виникають у сучасній Україні? У чому полягають їх особливості?

Рекомендована література:

1. Піча В. М. Соціологія: Підручник / В. М. Піча. – Львів: Магнолія Плюс, 2004. – с. 224-242

2. 2.Практикум з соціології: Навч. Посібник для студентів вищих закладів освіти/ За редакцією В.М. Пічі. – Львів: „Новий Світ - 2000”, „магнолія плюс”, 2004. – с. 320 - 348

3. Юрій М. Ф. Соціологія / М. Ф. Юрій. – К.: Дакор, 2005. – с. 375 - 386

ЛЕКЦІЯ 13 (13 -14 – для спеціальності «Облік і аудит»)

Тема 7. Економічна соціологія

ТЕМА ЛЕКЦІЇ: РОЗВИТОК ЕКОНОМІЧНОЇ СОЦІОЛОГІЇ

1. Виникнення і розвиток економічної соціології у ХІХ- на поч. ХХ ст.

2. Предмет і об’єкт економічної соціології, її основні категорії. Соціологія економічної і соціальної сфер.

3. Функції економічної соціології.

4. Розвиток економічної соціології в Україні.

5. Основні наукові напрями соціології економіки.

Мета: формувати знання щодо системи наукових основ економічної соціології: понятійного апарату економічної соціології, методів дослідження, основних теоретичних положень та концепцій, об’єкту, предмету та функцій економічної соціології, поняття соціальних та економічних законів та закономірностей. Розвивати уміння аналізувати об’єкти економічної соціології, організовувати соціально-економічні дослідження, розробляти програму, методику та технологію соціально-економічних досліджень, застосовувати методи обробки, аналізу і узагальнення соціальної інформації.

Ключові поняття та терміни

Економічна соціологія, теорія економічної соціології, об’єкт економічної соціології, предмет економічної соціології, соціально-економічні відносини проблеми та процеси, економічна поведінка, економічна сфера, функції та завдання економічної соціології, соціально-економічні цінності, соціально-економічна інформація.

Зміст лекції

1. ВИНИКНЕННЯ І РОЗВИТОК ЕКОНОМІЧНОЇ СОЦІОЛОГІЇ У ХІХ- НА ПОЧАТКУ ХХ СТ.

▓ Економічна соціологія – інтегральна наукова дисципліна, яка досліджує соціальні процеси та явища, що відбуваються у сфері економіки.

Особливий інтерес виявляє вона до взаємодії економічної та соціальної сфер, до взаємовпливу та взаємозбагачення економічних і соціальних процесів.

Започаткована економічна соціологія в США в середині 50-х р.р. ХХ ст. (Н. Смелзер, Т. Парсонс, К. Девіс та ін.) як усвідомлення недостатності для осмислення складних процесів управління і пошуку ефективних моделей господарювання з боку економічних дисциплін.

У своєму розвитку економічна соціологія пройшла 5 етапів:

І етап: початок ХVІ – кінець ХVІІІ ст.: відбувалося формування основ економічної науки (В. Петті (1623 – 1687 рр.), П. Буагільбер (1646 – 1714 рр.).

ІІ етап: кінець ХVІІІ ст. – кінець ХІХ ст.: обґрунтування перших комплексних теорій, що пояснювали сутність та структуру економіки, її взаємодію з іншими сферами суспільного життя.

Дата добавления: 2017-02-01