Державна політика у сфері шкільної правової освіти

мала б продовжити наявні напрацювання, а не звузити шляхи реалізації правової освіти. Проте всупереч здорово­му глузду за оновленою програмою правова освіта зводила­ся до висвітлення правових питань у закладах освіти різ­них рівнів, це при тому, що на той час були відсутні досту­пні та цікаві підручники (правознавство дуже відрізняєть­ся від інших навчальних дисциплін) та викладачі, які за­безпечили б високий рівень викладання [232, с. 2].

Починаючи з 2001-2002 р., в Україні були запроваджені регіональні програми правової освіти населення. З цією метою майже кожна обласна адміністрація на своєму елек­тронному сайті розмістили такі програми. Місцевими орга­нами виконавчої влади було організовано конференції, се­мінари, симпозіуми з питань підвищення рівня правової культури громадян. У цей самий період було видано багато підручників і посібників з правознавства для загальноосві­тніх, професійно-технічних та ВНЗ, популярних юридич­них посібників, збірників актів законодавства.

Щорічно, починаючи з 2001 p., МОН України проводи­лися навчально-методичні семінари для викладачів право­вих дисциплін загальноосвітніх і професійно-технічних на­вчальних закладів із залученням наукових працівників і фахівців-практиків у галузі права. Починаючи з 2002-2003 навчального року, МОН України та Мін'юстом України було розв'язано питання щодо обов'язкового викладання основ правознавства у загальноосвітніх навчальних закладах, по­чинаючи з 9 класу. У цьому ж навчальному році та наступ­них навчальних роках МОН України забезпечило розроб­лення методик і видання методичних посібників з викла­дання основ правознавства в 9-12 класах загальноосвітніх навчальних закладів, а також видання навчальних підруч­ників з основ правознавства [382].

Постановою Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2001 р. № 344 було затверджено "Програму 'розвитку юридичної освіти на період до 2005 року", реалізацію та координацію якої було покладено на МОН України та

Становлення та розвиток шкільної правової освіти (1991-2007 роки)

Мін'юст України [268]. Цією програмою конкретизувала­ся державна політика у сфері правової освіти у зв'язку зі змінами у державі, які сталися на рубежі XXI ст. Оскіль­ки становлення української державності, фундаменталь­не оновлення законодавства, проведення судової рефор­ми, посилення судового захисту прав і свобод громадян, створення соціально-орієнтованої ринкової економіки та необхідність захисту українського підприємництва, боро­тьба із злочинністю - усе це потребувало кваліфікованого юридичного забезпечення.

Разом із цим усі ці заходи зумовили необхідність постій­ної уваги до якості підготовки та перепідготовки юридич­них кадрів, приведення змісту правової освіти у відповід­ність із сучасними вимогами юридичної практики.

Варто наголосити, що на цьому етапі основну роботу здійснювало Управління координації правової роботи та правової освіти Мін'юсту, адже завданнями Управ­ління були:

> здійснення методичного керівництва правовою ро­ботою у міністерствах, інших центральних органах вико­навчої влади;

> координація діяльності центральних і місцевих орга­нів виконавчої влади, підприємств, установ й організацій щодо правової освіти населення, здійснення методичного забезпечення цієї освіти, формування у громадян право­вого світогляду, вивчення стану правового інформування у навчальних закладах, на підприємствах, установах й ор­ганізаціях, надання їм необхідної допомоги;

> підготовка проектів нормативно-правових актів з питань, що належать до компетенції Управління;

> участь у розробці пропозицій, спрямованих на реа­лізацію державної правової політики та здійснення в Україні правової реформи [369].

Це Управління відповідно до покладених на нього за­вдань також:

Державна політика у сфері шкільної правової освіти ________________________

> здійснювало методичне керівництво правовою робо­тою у міністерствах, інших центральних органах вико­навчої влади, перевіряло стан правової роботи у цих ор­ганах та готувало рекомендації щодо її поліпшення;

> організовувало погодження Міністром юстиції кан­дидатур для призначення на посади керівників юридич­них служб міністерств, інших центральних органів вико­навчої влади;

> забезпечувало роботу постійно діючого семінару для працівників юридичних служб міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, надавало роз'яс­нення щодо застосування Загального положення про юридичну службу міністерства, іншого центрального ор­гану виконавчої влади, державного підприємства, уста­нови, організації, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27 серпня 1995 р. № 690;

> контролювало діяльність та надавало методичну до­помогу територіальним підрозділам Мін'юсту з питань, віднесених до компетенції Управління;

> готувало пропозиції щодо погодження Типових про­грам вивчення правових дисциплін;

> вивчало стан правової освіти у навчальних закла­дах, надавало їм необхідну допомогу у проведенні цієї роботи, брало участь у підготовці і проведенні олімпіад й інших конкурсних змагань із правових знань;

> організовувало діяльність Всеукраїнської міжвідом­чої координаційно-методичної ради з правової освіти населення;

> вносило до відповідних державних органів пропози­ції щодо вдосконалення викладання права в юридичних вищих і професійних навчально-виховних закладах, се­редніх загальноосвітніх школах і навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів;

> проводило правову експертизу проектів і розробляло проекти нормативно-правових актів з питань правової освіти та правової роботи;

Становлення та розвиток шкільної правової освіти (1991-2007 роки)

> розглядало звернення та запити народних депутатів України, заяви громадян, що надходили до Мін'юсту України, з питань, що належали до компетенції Управ­ління [368].

На рубежі ХХ-ХХІ ст. стан вищої правової освіти харак­теризувався тим, що насиченість юристами залишалася загалом по країні диспропорційною. Підготовку фахівців-правознавців здійснювали понад 170 ВНЗ (до 1991 р. їх було 6), з яких 50 - приватні. Загальний ліцензований обсяг підготовки фахівців за напрямом "Право" становив майже ЗО тис. осіб на рік, тобто 4 місця на 10 тис. населення, з них 3,5 припадало на ВНЗ державної форми власності. Лі­цензований обсяг з розрахунку на 10 тис. населення за ре­гіонами становив: у північному - 10,2 місця, східному - 4,7, південному - 3, західному і центральному - 2 місця [268].

Нерівномірне територіальне розміщення ВНЗ, що здійс­нювали підготовку юристів, створювало певні соціальні проблеми, пов'язані з нерівними можливостями у здобутті освіти та працевлаштуванні молоді в різних регіонах.

Значні недоліки мали місце у забезпеченні системи юридичної освіти педагогічними і науково-педагогічними працівниками. Обсяги підготовки таких працівників не задовольняли потреби того часу. У цей самий період не було налагоджено періодичне підвищення кваліфікації викладачів ВНЗ і фахівців правової служби підприємств, установ, організацій, органів державної влади. Усе це зумовлювало необхідність розроблення принципово но­вих теоретичних, методологічних й організаційних засад удосконалення системи правової освіти.

Саме тому метою "Програми розвитку юридичної осві­ти на період до 2005 року" стало вдосконалення системи юридичної освіти, приведення її у відповідність зі світо­вими вимогами, створення умов для задоволення потреб громадян у сучасній юридичній освіті та реалізація права на працю за здобутою спеціальністю, повне забезпечення потреб органів державної влади, правоохоронних орга-

Державна політика у сфері шкільної правової освіти _________________ _^^^

нів, інших сфер юридичної практики у фахівцях-юристах [268].

Важливо, що внаслідок виконання цієї програми було розроблено новий зміст правових дисциплін, які виклада­лися у загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих на­вчальних закладах. Розпочалося створення нового поколін­ня підручників, навчально-методичних посібників, дидак­тичних й інформаційних засобів навчання, створено ефек­тивну систему післядипломної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації юридичних кадрів.

Ще однією віхою державної політики у сфері шкільної правової освіти став Указ Президента України "Про Націо­нальну доктрину розвитку освіти", виданий 17 квітня 2002 р. [361]. Цей нормативно-правовий акт визначив стратегію та основні напрями подальшого розвитку освіти в Україні. Він також гарантував, що держава має забезпе­чувати екологічну, правову, економічну освіту [361].

Крім того, Національна доктрина розвитку освіти України у XXI ст. чітко визначає стратегічні цілі й пріо­ритетні зони акумуляції зусиль держави на шляху реалі­зації політики держави в галузі освіти.

Згідно з доктриною, мета державної політики щодо осві­ти полягає у створенні умов для розвитку особистості і тво­рчої самореалізації кожного громадянина України, вихо­ванні покоління людей, здатних ефективно працювати і навчатися протягом життя, оберігати й примножувати цінності національної культури та громадянського суспільс­тва, розвивати і зміцнювати суверенну, незалежну, демок­ратичну, соціальну та правову державу як невід'ємну скла­дову європейської та світової спільноти.

До пріоритетів державної політики в галузі освіти на­лежать:

>особистісна орієнтація освіти;

> формування національних і загальнолюдських цін­ностей;

Становлення та розвиток шкільної правової осв іти (1991- 2007 роки)

> створення для громадян рівних можливостей у здо­бутті освіти;

> постійне підвищення якості освіти, оновлення її змі­сту та форм організації навчально-виховного процесу;

> розвиток системи безперервної освіти та навчання упродовж життя;

> пропаганда здорового способу життя;

> розширення україномовного освітнього простору;
Забезпечення освітніх потреб національних меншин;

> забезпечення економічних і соціальних гарантій для
професійної самореалізації педагогічних, науково-
педагогічних працівників, підвищення їхнього соціально­
го статусу;

>розвиток дошкільної, позашкільної, загальної серед­ньої освіти у сільській місцевості та професійно-технічної освіти;

>органічне поєднання освіти і науки, розвиток педа­гогічної та психологічної науки, дистанційної освіти;

>запровадження освітніх інновацій, інформаційних технологій;

> створення індустрії сучасних засобів навчання і вихо­вання, повне забезпечення ними навчальних закладів;

> створення ринку освітніх послуг та його науково-методичного забезпечення;

У інтеграція вітчизняної освіти до європейського та світового освітніх просторів [20, с 104-110].

У галузі освіти державна політика ґрунтується на:

> стратегічних документах розвитку освіти (програми, доктрини, концепції тощо);

> конституційних нормах;

> міжнародних, міждержавних договорах, ратифіко­ваних вищим законодавчим органом;

> законодавчих актах;

>указах та розпорядженнях Президента;

> постановах Верховної Ради України та Кабінету Мі­
ністрів України;

Дата добавления: 2017-02-01