Становлення та розвиток шкільної правової освіти (1991-2007 роки)__

Ft

Державна політика у сфері шкільної правової освіти _________________ _;

ливості для здобуття громадянами повноцінної освіти протягом життя, для особистісного розвитку і творчої са-мореалізації. Разом із цим, було підвищено професіоналізм і соціальний статус педагогічних та науково-педагогічних працівників. Значно поліпшилася якість навчання і вихо­вання, що позитивно вплинуло на рівень кваліфікації, компетентності та відповідальності фахівців усіх напрямів підготовки і перепідготовки кадрів, упровадження новіт­ніх педагогічних й інформаційних технологій, поглиблення інтеграції освіти і науки.

21 липня 2006 р. Кабінет Міністрів України видав По­станову "Про затвердження Державної стратегії регіона­льного розвитку на період до 2015 року" [272]. У цьому документі ґрунтовно проаналізовано і становище освіти на початку XXI ст.

За останні десять років спостерігалася тенденція до зменшення кількості із 21,4 тис. до 15,1 тис. дошкільних навчальних закладів як у міській, так і в сільській місце­востях, так само, як і кількості дітей у них. Найбільшим структурним елементом системи освіти як за кількістю закладів, так і за чисельністю учнів була середня освіта. У 2005-2006 навчальному році нараховувалося 21,5 тис. загальноосвітніх навчальних закладів, де навчалося 5,4 млн учнів [345, с< 455].

На той час забезпеченість загальноосвітніх навчальних закладів І—III ступеня навчально-комп'ютерними компле­ксами нового покоління становила 56 % (міських - до 64, сільських - до 45 %).

В Україні на початок 2005 р. припадав один комп'ю­тер на 34 учні. Для порівняння, в інших країнах кількість комп'ютерів на 100 учнів шкільного віку становить: Уго­рщина - шість; Латвія і Словенія - п'ять, а у Франції -один комп'ютер на три учні. Отже, необхідно орієнтува­тися на показники країн ЄС. До Інтернету у 2005 р. було підключено лише 17 % загальноосвітніх навчальних за­кладів І-Ш ступеня. Понад 1 млн учнів (близько 20 %) на-

вчалися у школах, де немає жодного сучасного комп'ю­тера. У 2005 р. в Україні функціонувало 1023 професій­но-технічних навчальних заклади, у тому числі 188 ви­щих професійних училищ і центрів професійно-технічної освіти, 460 професійних ліцеїв [272].

На початок 2005-2006 навчального року у розрахунку на 10 тис. населення у ВНЗ І—II рівня акредитації навча­лося 108, III—IV рівня акредитації - 470 студентів.

В Україні у цей самий період функціонував 951 ВНЗ I-IV рівня акредитації, де навчалося 2,71 млн студентів, у тому числі у закладах І-ІІ рівня акредитації - 0,51 млн, III—IV рівня акредитації - 2,2 млн. Крім того, залишалася гострою ситуація з кадровим забезпеченням навчальних закладів. Позначилася тенденція старіння науково-педагогічних кадрів вищої освіти. У зв'язку з нерозв'яза-ністю низки соціальних питань, відсутністю належних умов праці продовжувала існувати проблема відпливу педагогічних працівників із шкіл, особливо сільських.

Завершальною, важливою віхою досліджуваної нами проблеми став 2007 р. Адже, відповідно до Закону України від 13 травня 1999 р. № 651 "Про загальну середню освіту", Указу Президента України від 18 жовтня 2001 р. №922 "Про Національну програму правової освіти населення", ре-алізуючи рекомендації Всеукраїнської міжвідомчої коорди­наційно-методичної ради з правової освіти населення та з метою створення належних умов для набуття громадянами необхідного обсягу правових знань і навичок у їх застосу­ванні, починаючи з початкової школи, спільним наказом Міністерства освіти і науки України та Міністерства юсти­ції України від 8 червня 2007 р. № 460/762/7 затверджено склад міжвідомчої робочої групи з розроблення Концепції безперервної правової освіти у системі загальноосвітніх на­вчальних закладів [213]. Метою діяльності цієї міжвідомчої групи спочатку стали вивчення й аналіз нормативно-правових актів, які визначали обсяг і зміст правової освіти учнів. Потім було проведено експертизу навчальних про-

Державна політика у сфері шкільної правової освіти ________________________

грам і підручників з усіх предметів у системі загальноосві­тніх навчальних закладів на наявність правових питань у їх змісті та підготовлені відповідні пропозиції щодо внесен­ня відповідних змін. Зазначимо, що до грудня 2007 р. ця група мусила розробити Концепцію безперервної правової освіти у системі загальноосвітніх навчальних закладів.

Отже, досягненням держави цього періоду була спроба концептуально визначити основні напрями правової осві­ти, починаючи від дошкільних навчальних закладів і заве­ршуючи вищими. Надання правової освіти стало здійсню­ватися в усіх дошкільних, загальноосвітніх, професійно-технічних, ВНЗ і закладах післядипломної освіти. Обсяг і зміст обов'язкового курсу з правознавства було визначено для загальноосвітніх навчальних закладів - потребою суспі­льства у вихованні правосвідомого громадянина, а для професійно-технічних, ВНЗ і закладів післядипломної осві­ти - крім того, ще й високими вимогами до освітнього, сювітньо-кваліфікаційного рівня особи.

У загальноосвітніх, професійно-технічних, ВНЗ і за­кладах післядипломної освіти здійснювалася широка по-закласна і позааудиторна робота з правового навчання і виховання, до якої залучалися вчені, представники пра­возахисник організацій, працівники правоохоронних ор­ганів, інші фахівці в галузі права. Складовою частиною правової освіти стала самоосвіта громадян з питань пра­ва і держави. Вона здійснювалася із застосуванням су­часних інформаційних технологій, зокрема елементів ди­станційного навчання [362].

Щорічно, починаючи з 2001 p., Міністерством освіти і науки України проводилися навчально-методичні семінари для викладачів правових дисциплін загальноосвітніх і про­фесійно-технічних навчальних закладів із залученням нау­кових працівників і фахівців-практиків у галузі права. По­чинаючи з 2002-2003 навчального року, МОН України та Мін'юстом України розв'язано питання щодо обов'язкового викладання курсу "Основи правознавства" у загальноосвіт-

Становлення та розвиток шкільної правової освіти (1991-2007 роки)

ніх навчальних закладах, починаючи з 9 класу. У цьому ж навчальному році та наступних навчальних роках МОН України забезпечило розроблення методик і видання мето­дичних посібників з викладання основ правознавства в 9-12 класах загальноосвітніх навчальних закладів, а також видання навчальних підручників з основ правознавства.

Таким чином, на початку 90-х pp. XX ст. у державі чимало уваги приділяли перебудові шкільної освіти, у то­му числі й правової. Верховна Рада, Комісія Верховної Ради України з питань науки та освіти, Президент, Кабі­нет Міністрів, Міністерство юстиції та профільне Мініс­терство освіти визначали політику у цій галузі. Вони це робили відповідно до ст. 4 Закону України "Про освіту", у якій зазначено, що "державна політика у галузі освіти визначається Верховною Радою України відповідно до Конституції України і здійснюється органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядуван­ня". Основна форма роботи проводилася через ініцію­вання та ухвалення нормативно-правових актів, які ре­гулювали питання шкільної правової освіти.

Разом із тим, чималий внесок у розвиток шкільної пра­вової освіти у досліджуваний період зроблено й ухвале­ними програмами правової освіти населення. Саме вони активізували шкільну правову освіту, сприяли запрова­дженню у закладах освіти різних рівнів правових навча­льних курсів, підвищенню рівня підготовки викладачів-юристів для загальноосвітніх закладів.

Хоча варто визнати, що багато "заходів" програм були розроблені в дуже стислі терміни і нашвидкуруч, тому часто реалізовувалися формально, оскільки результати практичної їх реалізації не були відчутними. З огляду на це можемо констатувати, що рівень правових знань і правової культури населення практично мало змінився, не сталося й різкого зниження дитячої злочинності.

Зміна політичної еліти у країні у 2004 р. спонукала й зміни у галузі освіти, сприяла приведенню її до Європей-

Дата добавления: 2017-02-01