Державна політика у сфері шкільної правової освіти

ських стандартів, позначила шляхи її реформування від­повідно до реалій сучасного розвитку країни.

Хоча матеріально-технічне забезпечення навчальних закладів, підвищення ролі педагогічного працівника у суспільстві, зростання його матеріального добробуту но­вою владою поліпшити не вдалося. Саме державна полі­тика у цьому напрямі, на наш погляд, потребує більшої уваги і реалізації.

Крім того, досить сказати, що за 2002 р. Верховна Ра­да України ухвалила понад 300 законів, які так чи інак­ше стосувалися освітньої галузі, у тому числі п'ять зако­нів прямої дії, а також понад 200 указів Президента, 150 постанов уряду, понад 300 інструкцій.

Натомість, як зазначав В. М. Литвин, "у дев'яноста від­сотках діючих законів, що стосуються освіти, немає й натяку на відповідальність за їх невиконання..." [168, с 3]. Привертає також увагу відсутність законодавчо встановлених повноважень органів громадського само­врядування в освіті (ст. 16 "Закону про освіту"). Те, що повноваження цих органів затверджує МОН України є певним свідченням намагань бюрократії обмежити вплив громадськості на освітню політику.

Освіта все ще не є тією сферою, у розвитку якої були б зацікавлені домінуючі в суспільстві політичні сили, їх ін­тереси не перетинаються значною мірою із суспільними, загальнодержавними.

Інакше як можна пояснити факти, наведені головою Комітету з питань науки і освіти С. М. Ніколаєнком, на парламентських слуханнях 16 жовтня 2002 р. про вико­нання Постанови Верховної Ради України "Про проведен­ня парламентських слухань про виконання законодавства щодо розвитку загальної середньої освіти в Україні" від 12 вересня 2002 р. Він зазначив, що із часу ухвалення Зако­ну України "Про освіту" рік у рік у тексті Закону "про Дер­жавний бюджет України зустрічаємо сумнозвісне форму­лювання: "Зупинити на такий-то рік дію..." Постійно бло-

Становлення та розвиток шкільної правової освіти (1991-2007 роки)

кується і ст. 57 Закону України "Про освіту" щодо встано­влення середніх посадових окладів педагогічним праців­никам вищих закладів освіти І та II рівня акредитації та інших закладів освіти на рівні, не нижчому від середньої заробітної плати працівників промисловості; абзац пер­ший частини четвертої ст. 57 Закону України "Про освіту" (про надання права педагогічним працівникам, які пра­цюють у сільській місцевості, на безплатне користування житлом з опаленням й освітленням).

Така ж ситуація склалася із Законом України "Про позашкільну освіту" - "частини другої ст. 18 (наповню-ваність груп й організація індивідуального навчання в позашкільних навчальних закладах) і частини першої ст. 22 (про тижневе навантаження 18 навчальних годин) і так щороку. Це стосується також реалізації Законів України "Про загальну середню освіту", "Про дошкільну освіту", "Про вищу освіту".

Наведені факти свідчать про існуючі проблеми у га­лузі державної політики у сфері освіти. Ігнорування на­гальних потреб освіти, її значення для долі країни - це теж політика, це конкретне уособлення суспільного ви­бору, здійснюваного владою, її вищими органами від імені народу.

Дата добавления: 2017-02-01