Державна політика у сфері шкільної правової освіти

Частина заходів, різноманітних указів, розпоряджень, постанов виконувалася, а частина не реалізовувалася з причин відсутності чіткості і нестабільності в політиці країни та постійній боротьбі Президента з Прем'єр-міністром за владу.

12 липня 2006 р. на виконання Указу Президента Роз­порядженням Кабінету Міністрів України була затвер­джена "Концепція Державної програми розвитку освіти на 2006-2010 роки" [326, с. 2-4]. У ній чітко визначалася державна політика у сфері освіти, зокрема держава ста­ла більше уваги приділяти розширенню обсягів охоплен­ня населення освітою та інтеграції України в європейсь­кий освітній простір.

Починаючи з 2006 р., у державі ще із більшим розумін­ням почали ставитися до вітчизняної освіти, яка не повною мірою була спрямована на утвердження національної ідеї і патріотизму та не відповідала вимогам формування грома­дянського суспільства. Крім того, обмежене фінансування освіти і науки з державного та місцевих бюджетів у попе­редні роки призвело до погіршення стану матеріально-технічної бази навчальних закладів і їх соціальної інфра­структури, що гальмувало впровадження сучасних іннова­ційних технологій і засобів навчання. Було багато причин погіршення стану справ у сфері освіти. Зокрема, навчаль­но-виховний процес у попередні роки не спрямовувався на всебічний розвиток особистості, задоволення її потреб, ви­ховання свідомого громадянина. У роки становлення демо­кратичної держави знизився престиж педагогічної і науко­вої праці, відбувся відплив перспективної творчої молоді в інші галузі економіки та за межі України, значно приско­рився процес старіння педагогічних і науково-педагогічних кадрів. Звичайно, що і діюча мережа навчальних закладів була малоефективною через нечисленність навчальних за­кладів, зокрема в сільській місцевості.

Звичайно, що підвищення якості освіти і виховання, ін­новаційний розвиток, адаптація до соціально орієнтованої

Становлвнн^^эозвитаицюль^

ринкової економіки, інтеграція в європейський та світовий освітній простір, забезпечення рівного доступу до здобуття якісної освіти, удосконалення механізму управління та фі­нансування, соціальний захист усіх учасників навчально-виховного процесу, прискорення розвитку вищої освіти як визначального чинника інноваційного розвитку суспільст­ва було одним із найважливіших завдань держави. Разом із цим, розв'язання зазначених проблем потребувало скоор­динованих на державному рівні дій центральних органів виконавчої влади, місцевих органів виконавчої влади й ор­ганів місцевого самоврядування.

Щоб розв'язати ці проблеми, потрібно було в черговий раз реформувати освітню галузь. Як оптимальний варіант у

2006 р. було запропоновано змішану модель розвитку осві­
ти в Україні, що базувалася на поєднанні переваг утворю­
вальної і руйнівної моделей. В основу реформування освіти
за змішаною моделлю було покладено принципи інновацій­
ного розвитку пріоритетних організаційних структур та
надання певної допомоги тим з них, що здатні до самороз­
витку. Така модель позитивно сприймалася громадськістю
і не створювала соціальної напруженості. Упровадження
інновацій потребувало менше зусиль для гармонізації нор­
мативно-правової бази та розроблення організаційно-
розпорядчого механізму діяльності навчальних закладів і
найбільше відповідало тогочасному стану суспільства та
галузі освіти зокрема.

Проведені державою заходи у сфері освіти вже у 2006-

2007 pp. сприяли залученню громадян до національної
культури, зміцненню моралі і духовності, формуванню у
дітей та молоді національних світоглядних позицій, патрі­
отизму. Вони привели у відповідність з європейськими
стандартами наукового та науково-методичного забезпе­
чення усіх ланок освіти на підставі розвитку фундамента­
льних і прикладних наукових досліджень, прикладних
розробок у ВНЗ III—IV рівня акредитації та наукових уста­
новах. Також фактично були створені рівні умови і мож-

Дата добавления: 2017-02-01