Формування ресурсів фінансовими установами.

Єднальною ланкою між фінансовою системою та реальним сектором економіки виступають фінансові установи, діяльність яких має спрямовуватися на покращення інвестиційного клімату, забезпечення сталого економічного зростання в реальному секторі економіки, підвищення ефективності діяльності її суб'єктів. Створюючи для суб'єктів реального сектору економіки функціонування сприятливі умови, фінансові установи позитивно впливають на кругообіг капіталу в процесі розширеного відтворення, розвиток виробництва, торгівлі, інших сфер економіки.

В закордонній економічній літературі під фінансовими установами зазвичай розуміють фірми, де головними активами виступають фінансові активи чи акції, облігації та кредити, окрім реальних активів (таких, як будинки, обладнання, сировина тощо), і поділяють фінансові установи на дві групи: фінансові посередники та інші фінансові інститути (рис. 8.5).

Рис. 8.5. Види фінансових установ

Відповідно до Закону України «Про Національний банк України», фінансова установа – це юридична особа, яка здійснює одну або кілька операцій, що можуть виконуватися банками, за винятком залучення вкладів.

Більш широке тлумачення такого поняття подано в Законі України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», де під фінансовою установою розуміється юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг і внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом.

До фінансових установ відносять банки, страхові компанії, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, що надають фінансові послуги.

Фінансова послуга – це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Одним із різновидів фінансових послуг є фінансове посередництво.

Фінансовим посередництвом вважається діяльність, пов'язана з отриманням та перерозподілом фінансових коштів, крім випадків, передбачених законодавством. Фінансове посередництво здійснюється установами банків та іншими фінансово-кредитними організаціями.

Фінансові установи можуть створюватися у будь-якій організаційно-правовій формі, якщо закони з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг не містять спеціальних правил та обмежень.

Фінансові установи займаються наданням сукупності послуг, зокрема:

приймають від населення вклади та інші кошти, які підлягають поверненню;

надають позики;

здійснюють фінансовий лізинг;

послуги з переказу грошей або цінностей;

споживчий кредит, іпотечний кредит, факторинг з правом або без права регресу, та фінансування комерційних операцій (включаючи неустойки);

фінансові гарантії або зобов'язання;

торгові операції із: засобами грошового ринку (чеки, векселі, депозитні сертифікати, похідні від них тощо); іноземною валютою;

обмінними інструментами, цінними паперами за банківськими відсотками та індексами; переказними цінними паперами; ф'ючерсна торгівля товарами;

участь у випуску цінних паперів і надання фінансових послуг, пов'язаних з їх випуском;

індивідуальне і колективне управління портфелем цінних паперів;

зберігання та адміністрування готівки або ліквідних цінних паперів від імені інших осіб;

інші види інвестування, адміністрування або управління фондами, грошима чи коштами від імені інших осіб;

організація страхування життя та інших видів страхування, пов'язаних з інвестиціями.

Важливим інструментом регулювання суспільно-економічного розвитку у ринковій економіці є фінансова політика, а основними провідниками її реалізації є банківські установи.

Фінанси банку – це сукупність фінансових взаємовідносин банку, які виникають у процесі формування власного капіталу й акумуляції розрізнених коштів, що перебувають на рахунках юридичних і фізичних осіб, бюджету і цільових фондів, їх трансформації й використання шляхом забезпечення руху фінансових потоків з метою досягнення необхідного рівня прибутковості, ліквідності й платоспроможності.

За своїм економічним змістом всю сукупність фінансових відносин, що складають сутність фінансів банку, можна групувати за напрямами:

між засновниками в момент створення банку – фінансові відносини виникають під час формування статутного (акціонерного) капіталу, а потім власного капіталу. Конкретні методи утворення статутного капіталу залежать від організаційно-правової форми господарювання;

між банком і його клієнтами – фінансові відносини виникають під час надання послуг і реалізації банківських продуктів, придбанням інформаційно-технологічних програм, основних засобів, виникнення і перерозподілу заново створеної вартості. Це фінансові відносини з будівельними організаціями під час здійснення інвестиційної діяльності, із транспортними організаціями під час перевезення вантажів, із підприємствами зв’язку, митницею, іноземними банками та ін. Зазначені відносини є основними, оскільки від їхньої ефективної організації залежить кінцевий фінансовий результат комерційної діяльності банку;

між банком та його підрозділами (філіями, відділеннями) – фінансові взаємовідносини з приводу формування і розподілу фінансових ресурсів, фінансування витрат;

між банком та його співробітниками – під час розподілу і використання доходів, випуску і розміщення акцій і облігацій банку, виплати відсотків за облігаціями і дивідендів за акціями, стягнення штрафів і компенсацій, утримання податків з фізичних осіб;

між банківською установою другого рівня і Національним банком України, усередині фінансово-промислових груп, усередині холдингу, із союзами й асоціаціями, членом яких є банк – фінансові відносини виникають під час формування, розподілу і використання централізованих цільових грошових фондів і резервів, фінансуванні цільових програм, проведення маркетингових досліджень, науково-дослідних робіт, проведення виставок, надання фінансової допомоги на поворотній основі для здійснення інвестиційних проектів;

між банком і фінансовою системою держави – під час сплати податків і здійснення інших платежів у бюджет, формування позабюджетних фондів, надання податкових пільг, застосування штрафних санкцій; й на окремих категорій співробітників, комерційних ризиків;

між банками та іншими фінансовими посередниками.

Матеріальною основою всіх фінансових відносин банку є рух грошових коштів, що супроводжується формуванням й використанням власного капіталу банку, грошових фондів і резервів.

З позиції руху фінансових потоків діяльність банку необхідно розділити на дві частини:

пасивні операції – операції із залучення фінансових коштів за рахунок прийому вкладів (депозитів), випуску власних боргових зобов'язань, отримання кредитів в інших банків. При цьому перед власниками залучених коштів у банку виникають зобов'язання. До пасивних операцій банків відноситься також формування власних коштів за рахунок збільшення статутного капіталу, освіти резервного і спеціальних фондів;

активні операції – операції з розміщення коштів, за рахунок видачі позик (кредитів), купівлі цінних паперів, валюти, дорогоцінних металів та ін.

Сукупність грошових коштів, що знаходяться у розпорядженні банківської установи та використовуються нею для здійснення активних та інших операцій називають ресурсами банку.

За економічним змістом банківські ресурси поділяють на: власні, залучені та запозичені.

Власні ресурси банку утворюють власний капітал банку, який відіграє важливу роль у діяльності банку на початковому етапі та створює фінансову базу для його подальшого розвитку, маючи важливе значення для ефективного здійснення банківської діяльності. Власний капітал банку виконує такі важливі функції:

захисну – страхування вкладів і депозитів, що гарантує певний захист інтересів кредиторів банку у випадку його ліквідації або банкрутства;

оперативну – особливо важлива у період початку функціонування банку, що надає можливість за рахунок власного капіталу профінансувати придбання основних засобів, оренду приміщення та початку фінансової діяльності;

регулюючу – при встановленні економічних нормативів регулювання банків важливе місце відводиться нормативам капіталу банку;

функцію забезпечення оперативної діяльності, яка для власних коштів підприємств сфери матеріального виробництва постає головною, а для власного банківського капіталу є другорядною.

Власний капітал банку складається зі статутного фонду, резервного фонду, нерозподіленого прибутку і довгострокових зобов’язань.

Статутний капітал банку формується за рахунок власних коштів учасників і слугує забезпеченням його ліквідності. Він може формуватися з пайових внесків його засновників (пайові банки) або шляхом емісії акцій і подальшого їх викупу засновниками банку (акціонерні банки).

Резервний фонд банків формується за рахунок відрахувань від прибутку і слугує джерелом для відшкодування збитків від активних операцій і виплат відсотків за облігаціями банків, дивідендів за привілейованими акціями у разі нестачі отриманого прибутку.

Банківські установи можуть формувати окремі спеціальні фонди (економічного стимулювання, виробничого призначення та ін.) Порядок їх формування і використання визначається Статутом банку.

Страхові резерви. Їх формування носить обов'язковий характер, а сума включається в собівартість послуг, які надаються банком.

Страхові резерви створюються під можливе знецінення вкладень у цінні папери, втрати за виданими кредитами та ін.

Нерозподілений прибуток – це частина прибутку, що залишається після оподаткування та спрямовується на поповнення капіталу банку (статутного капіталу, резервного капіталу) та на інші потреби кредитної установи (прибуток спеціального призначення), а також на виплату дивідендів.

Залучені та запозичені банківські ресурси формують переважну частину банківських ресурсів (85-90%).

Тому саме їм притаманний широкий спектр видів і форм залучення.

Залучені ресурси банків існують у двох основних юридично-правових формах: у формі депозитів та формі короткострокових боргових цінних паперів.

Запозичені банківські ресурси також характеризуються двома юридично-правовими формами реалізації: кредити, отримані від інших банків (у тому числі НБУ), та цінні папери субординованого боргу (табл. 8.4). У різних країнах світу існують різні нормативи співвідношення між власним капіталом і залученими коштами банківських установ, яке коливається в діапазоні від 1:10 до 1:100.

Доходи банку складаються з процентних доходів, отриманих за виданими позиками, державним і корпоративним борговим цінним паперам, і непроцентних доходів (комісійна винагорода, плата за розрахунково-касове обслуговування, інкасацію, оплата консультацій та інших послуг). Основним джерелом доходів банку є відсоткові доходи у вигляді відсотків від надання кредитів на різний строк у національній та іноземній валюті резидентам та нерезидентам для виробничих, торговельних, споживчих й інших цілей.

Витрати банку складаються з процентних виплат (відсотків, виплачених вкладникам і кредиторам) і непроцентних витрат, пов'язаних з функціонуванням банку (утримання та експлуатація приміщень та обладнання, заробітна плата персоналу та ін.).

Головні питання саморегулювання фінансових ресурсів зводяться до управління активами і пасивами банку, при цьому не тільки за допомогою поєднання активних і пасивних операцій, але й встановлення правильного співвідношення між видами вкладів та видами розміщення коштів для отримання більшого доходу.

Метою управління фінансами банківської установи є створення ефективної системи управління фінансовою діяльністю, направленої на забезпечення максимізації ринкової вартості банку, підвищення його фінансової стійкості, ліквідності й платоспроможності на внутрішньому та зовнішньому ринку.

Таблиця 8.4

Характеристика залучених та запозичених банківських ресурсів

Для досягнення зазначеної мети банки мають виконувати такі основні завдання:

формувати необхідні обсяги фінансових ресурсів, використання яких буде сприяти збереженню та збільшенню фінансового потенціалу банку;

ефективно використовувати фінансові ресурси з метою забезпечення якісного здійснення всіх бізнес-процесів у банку та досягнення необхідної якості активів;

забезпечувати достатній рівень рентабельності капіталу за умови

оптимального рівня ліквідності та платоспроможності банку.

Управління фінансами банку значною мірою фокусується на управлінні банківськими ризиками. Ефективним способом подолання або мінімізації ризиків є їх регулювання, при цьому кожен компонент фінансового ризику вимагає своєї ідентифікації та конкретного інструментарію його регулювання.

Фінанси страхової організації – це система грошових відносин, що виникають у процесі формування фондів грошових коштів, їх розподілу і використання, що забезпечують її діяльність з надання страхового захисту, інших видів діяльності, а також фінансуванню витрат з організації страхової справи.

Фінанси страховика забезпечують його діяльність з надання страхового захисту.

Особливостями в організації фінансів страхових компаній є:

як і у будь-яких підприємств галузей нематеріального виробництва, у страхових компаній в процесі кругообігу фінансових ресурсів відсутня стадія виробництва, а фінансові ресурси протягом усього кругообігу мають лише грошову форму;

основним джерелом фінансових ресурсів страхових компаній є страховий фонд, статутний капітал, а також доходи від інвестицій і кошти, отримані в результаті реалізації права на суброгацію (суброгація (від англ. «subrogation») – це передання страхувальником страховикові права на стягнення заподіяної шкоди з третіх (винних) осіб у межах виплаченої суми);

страховий внесок грає роль ціни страхового продукту;

основними напрямами використання фінансових ресурсів є виплата страхового відшкодування страхувальникам у зв'язку з настанням страхових випадків та інвестиції;

страхування виступає також як одна з форм фінансового посередництва, в процесі якого кошти, отримані від власників страхових полісів, інвестуються у фінансові або інші активи;

інвестиційна діяльність страхових компаній заснована на принципах диверсифікації, повернення, прибутковості і ліквідності;

для забезпечення своєї платоспроможності страхові компанії зобов'язані дотримуватися певних співвідношень між активами які перебувають в їх розпорядженні і взятими на себе зобов'язаннями, що обумовлює існування механізму перестрахування;

фінансовий контроль над діяльністю страхових компаній та управління фінансами у сфері страхування на макрорівні здійснюється Міністерством фінансів України.

Основними джерелами формування фінансових ресурсів страхової компанії є: власний капітал, страхова премія, дохід від інвестиційної діяльності (рис. 8.6).

Власні кошти страхової компанії формуються з двох джерел: за рахунок внесків засновників і за рахунок одержуваного прибутку.

Характерним для власних коштів є те, що вони вільні від будь-яких зовнішніх зобов'язань.

Страхова премія (брутто - премія, страховий внесок) – розмір страхових платежів за договором страхування, який сплачується страхувальником страховикові за певний період часу зі всієї страхової суми. Брутто премія залежить від величини страхової суми, ступеня ризику і періоду, за який робиться цей страховий внесок. Структура брутто премії відображає економічний механізм страхування. Вся страхова премія (брутто премія) складається з нетто-премії (з неї формуються страхові резерви) і навантаження (з якої виплачуються агентські та брокерські комісії, здійснюються видатки на ведення справи, попереджувальні витрати, формується прибуток).

Рис. 8.6. Джерела формування фінансових ресурсів страхової компанії

Власні кошти страхової компанії формуються з двох джерел: за рахунок внесків засновників і за рахунок одержуваного прибутку.

Характерним для власних коштів є те, що вони вільні від будь-яких зовнішніх зобов'язань.

Страхова премія (брутто - премія, страховий внесок) – розмір страхових платежів за договором страхування, який сплачується страхувальником страховикові за певний період часу зі всієї страхової суми. Брутто премія залежить від величини страхової суми, ступеня ризику і періоду, за який робиться цей страховий внесок. Структура брутто премії відображає економічний механізм страхування. Вся страхова премія (брутто премія) складається з нетто премії (з неї формуються страхові резерви) і навантаження (з якої виплачуються агентські та брокерські комісії, здійснюються видатки на ведення справи, попереджувальні витрати, формується прибуток).

Основним джерелом отримання прибутку для страхової організації є інвестиційна діяльність, яка проводиться шляхом використання частини коштів страхового фонду в комерційних цілях. Дохід від інвестицій складається з відсотків за банківськими вкладами, дивідендів по акціях, доходів за цінними паперами, від нерухомості та ін.

Незважаючи на те, що метою страхової діяльності є надання страхових послуг, які мають велике соціальне значення, а метою інвестиційної діяльності є отримання прибутку, вони органічно пов'язані між собою: з одного боку, джерелом фінансування інвестиційної діяльності є страховий фонд, з іншого боку, прибуток від інвестиційної діяльності може бути спрямовано на фінансування страхових операцій.

Основними вимогами, яким повинна відповідати інвестиційна політика страхових організацій, є надійність і прибутковість.

Кредитна спілка – це неприбуткова фінансова установа, діяльність якої спрямована на обслуговування фінансових потреб членів кредитної спілки за рахунок об'єднання їх грошових внесків. Головне призначення даного виду фінансових установ – надання можливості членам спілки швидко отримувати кредити на зручних для них умовах.

Особливістю фінансів кредитної спілки є те, що в ній не передбачений статутний капітал.

Як й у будь-якої іншої фінансової установи, капітал кредитної спілки

формується за рахунок власних та позикових джерел.

Власний капітал кредитної спілки складається з пайового, резервного та додаткового капіталів, а також залишку нерозподіленого доходу спілки і не може бути меншим 10 відсотків від суми її загальних зобов'язань.

Пайовий капітал кредитної спілки формується за рахунок обов'язкових та додаткових пайових членських внесків членів кредитної спілки. Вступаючи до кредитної спілки, потрібно сплатити вступні та обов`язкові пайові внески, які передбачені статутом. Вступні та обов`язкові пайові внески – основа капіталу кредитної спілки. Отримані таким чином кошти спрямовують в оборот – в більшості випадків надають кредити, а проценти за користування ними стають ще одним джерелом поповнення коштів спілки.

Резервний капітал призначений для відшкодування можливих збитків кредитної спілки, які не можуть бути покритими за рахунок надходжень поточного року, забезпечення платоспроможності кредитної спілки та захисту заощаджень її членів. Резервний капітал кредитної спілки формується за рахунок вступних внесків членів кредитної спілки та частини доходів кредитної спілки до моменту досягнення ним не менш як 15 відсотків від суми активів, зважених на ризик кредитної спілки.

Статутом кредитної спілки можуть бути передбачені й інші джерела формування резервного капіталу. При ліквідації спілки залишок коштів резервного капіталу зараховується до Державного бюджету України.

Додатковий капітал кредитної спілки формується за рахунок цільових внесків членів спілки, благодійних внесків фізичних та юридичних осіб, безоплатно отриманого майна і необоротних засобів. У разі ліквідації спілки залишок додаткового капіталу зараховується до Державного бюджету України.

З метою покриття передбачуваних збитків від неповернення кредитів кредитною спілкою за рахунок частини доходів кредитної спілки формується резерв забезпечення покриття втрат від неповернених позичок. Порядок формування і використання резерву забезпечення покриття втрат визначається національною комісією (Уповноваженим органом), що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

Кредитна спілка створює також інші резерви та фонди відповідно до нормативно-правових актів Уповноваженого органу, статуту та рішень

загальних зборів кредитної спілки.

Залучені кошти кредитної спілки – це грошові кошти, залучені кредитною спілкою від банків, інших установ та організацій. До залучених коштів кредитної спілки не належать кошти об'єднаних кредитних спілок, залучені кредитними спілками, які є їх членами, а також кошти спільних фінансових фондів асоціацій кредитних спілок, створені їх членами.

Згідно Закону України від 12.07.2001 N2664III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовими установами, видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а саме надання коштів у позику на умовах фінансового кредиту є ломбарди. Фінансовий кредит ломбарду забезпечується заставою майна.

До фінансових послуг ломбарду належать:

надання фінансових кредитів за рахунок власних коштів;

надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів.

Залучені кошти ломбарду – банківські кредити та будь-які залучені

кошти від юридичних осіб відповідно до законодавства України;

Отже, ломбард – це кредитно-фінансова установа, виключним видом діяльності якої є надання на власний ризик фінансових кредитів фізичним особам готівкою чи у безготівковій формі за рахунок власних або залучених коштів, крім депозитів під заставу на певний строк під процент та надання супутніх ломбардних послуг (оцінка предметів застави, зберігання цінностей, реалізація заставного майна з аукціонів, скуповування дорогоцінних металів та каміння тощо).

Діяльність щодо надання ломбардами фінансових послуг (кредитів, позик) контролюється Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України (Держфінпослуг); діяльність, пов'язана з реалізацією, обігом предметів застави належить до компетенції Міністерства фінансів України.

Лізингова компанія – юридична особа, яка передає право володіння і користування непоживною річчю (предметом лізингу), визначеною індивідуальними ознаками та віднесеною згідно з законодавством до основних фондів, фізичній або юридичній особі (лізингоодержувачу) відповідно до договору лізингу.

Довірче товариство – товариство з додатковою відповідальністю, яке здійснює представницьку діяльність відповідно до договору, укладеного з довірителями майна щодо реалізації їхніх прав, зокрема прав власників.

Недержавний пенсійний фонд юридична особа, яка має статус неприбуткової організації (непідприємницького товариства), функціонує та проводить діяльність виключно з метою накопичення пенсійних внесків на користь учасників пенсійного фонду з подальшим управлінням пенсійними активами, а також здійснює пенсійні виплати учасникам зазначеного фонду.

Пайовий інвестиційний фонд – це активи, що належать інвесторам на праві спільної часткової власності, перебувають в управлінні компанії з управління активами та обліковуються останньою окремо від результатів її господарської діяльності.

Цей фонд не є юридичною особою. Мінімальний обсяг активів пайового інвестиційного фонду не може бути меншим, ніж розмір початкового статутного фонду (капіталу) корпоративного інвестиційного фонду. Ініціатором створення пайового інвестиційного фонду є компанія з управління активами.

Створюють такий фонд шляхом придбання інвесторами випущених компанією з управління активами інвестиційних сертифікатів. Управління активами похідних цінних паперів на основі інвестиційних сертифікатів пайового інвестиційного фонду, активами якого ця компанія управляє, не допускається.

Дата добавления: 2017-02-01