Соціологічний аналіз політичної діяльності

Юридичне обґрунтування політики

Юридичний підхід до політики мав велике значення для політичної теорії і практики. Його започаткував римський юрист і державний діяч Цицерон (106-43 рр. до н.е.). В праці «Про державу» ним сформульовані головні причини походження держави: вроджена потреба людей жити разом та необхідність охорони державної і приватної власності. Найважливішими достоїнствами держави Цицерон вважав її міцність і правову рівність громадян. В основу права, на його думку, повинна бути закладена вимога не шкодити іншим і не зазіхати на чужу власність.

У подальшому юридичне трактування політики було продовжено в Нідерландах Б.Спінозою (1632-1667), англійськими філософами Т.Гоббсом (1588-1679), Дж.Локком (1632-1704), французом Ш.Монтеск’є (1689-1755) та класиком німецької філософії Г.Гегелем (1770-1831). Завдяки їх діяльності були сформовані основні принципи природного права і теорія суспільного договору. Наприклад, Т.Гоббс у трактаті «Левіафан», виходячи з положення про рівність всіх людей обґрунтовує їх права на все, які породжують між ними протиріччя. Страх перед можливою «війною всіх проти всіх» змушує людей домовлятися. Результатом такого договору стала держава, а людська маса перетворилася в організоване суспільство. Звідси, воля держави, завдяки згоді більшості людей, стає їх волею. Тому, держава яка розпоряджається силами і здібностями всіх людей в інтересах миру і злагоди «називається сувереном, тобто володарем верховної влади, а інші люди – підданими».

Інший представник юридичного напряму в політології Дж.Локк висловив ідею розподілу влади, яка отримала розвиток в роботі Ш.Монтеск’є «Про дух законів». Тут сформульована мета розподілу влади гарантування безпеки громадян від зловживань влади та забезпечення їх прав і свободи. Це стає можливим лише за умови відносно незалежного існування законодавчої, виконавчої та судової влади.

Значний вклад у розвиток політичної науки зробили німецькі філософи І.Кант та Г.Гегель, які обґрунтували концепцію правової держави.

Вплив відносин власності на суспільний розвиток, соціальне розшарування суспільства, роль і місце держави є предметом третього напряму розвитку політичної науки – соціологічного. Політичне життя у ньому розглядається як боротьба різноманітних соціальних груп – простого народу і еліт, власників і найманих робітників, заможних і бідняків тощо. Соціоцентризм (дати пояснення) був характерний для таких представників політичної науки як Аристотель (384-322 рр. до н.е.). Н.Макіавеллі (1469-1527), Т.Мор (1478-1535), Ж.-Ж.Руссо (1712-1778), А. де Токвіль (1805-1859), К.Маркс (1818-1883), Г.Моска (1858-1941), В.Парето (1848-1823), Р.Міхельс (1876-1936), М.Вебер (1864-1920) та інших.

Розгляд цієї тенденції доцільно розпочати зі знайомства з політичними поглядами Арістотеля викладених у його працях «Політика» та «Афінська політія». У них він сформулював своє знамените визначення людини як політичної істоти, тобто природа людини, перш за все, проявляється у політичному спілкуванні, ще не завершується створенням держави.

Політик і державний діяч Н.Макіавеллі, у праці «Правитель», підкреслював, що політичні події відбуваються не з волі Бога, примх чи фантазій людей, а мають об’єктивний характер. Завдяки цьому, політична теорія набула характеру точної, дослідної науки, яка пояснює минуле, керує і прогнозує майбутнє життя суспільства.

Т.Мор став фундатором утопічного соціалізму – системи уявлень про справедливий суспільний устрій. Для детального знайомства з концепціями утопічного соціалізму зверніться також до творчості найвідоміших утопістів – А.Сен-Симона, Ш.Фур’є та Р.Оуена.

К.Маркс та його послідовники, зокрема Ф.Енгельс і В.Ленін розвивали свою політичну теорію на базі матеріалістичного розуміння історії та теорії додаткової вартості. Це дало їм підстави стверджувати, що першопричини політичних процесів знаходяться у матеріальному виробництві, передусім у виробничих відносинах. Додаткова ж вартість, у свою чергу, стає ознакою несправедливого розподілу результатів виробництва.

У творчості Г.Моска і В.Парето та Р.Міхельса розроблялися теорії еліт. В них обґрунтовується теза, що суспільством завжди править вибрана меншість – еліта, розглядаються різні способи відтворення еліти.

Соціологічний підхід до політики сповна проявився у творчості німецького соціолога М.Вебера. Він розглядав теорії влади і бюрократії, вплив релігії на політику та багато інших проблем політології.

Дата добавления: 2017-02-01