Організація управління туристичною індустрією за кордоном та в Україні.

Створення розвинутої туристичної галузі є одним із ефективних напрямів структурної перебудови економіки України, оскільки успішний розвиток туризму впливатиме на такі ключові сектори економіки, як транспорт, зв’язок, торгівля, будівництво, сільське господарство, виробництво товарів та послуг. Тому особливої актуальності для нашої країни набуває обґрунтування, розробка і наступне впровадження довгострокової державної стратегії розвитку туристичної галузі.

Ситуація, що склалася в туристичній сфері останнім часом, вимагає активного пошуку засобів подолання кризових явищ та інтенсифікації виробництва туристичного продукту із забезпеченням його необхідної якості. Потрібно на програмній основі створити сучасну високоефективну і конкурентоспроможну туристичну індустрію, яка забезпечить широкі можливості для обслуговування українських та зарубіжних громадян, а також значний вклад у розвиток економіки.

Визначаючи наявність значного рекреаційно-туристичного потенціалу в Україні та наявність всіх ознак самостійної галузі національної економіки, актуальною є постановка питання про необхідність вироблення чіткої державної політики в сфері і впровадження дійових механізмів її реалізації.

Регулювання розвитку туристичної індустрії на державному рівні необхідне з метою:

1. збільшення валового національного доходу від рекреаційно-туристичної діяльності;

2. захисту споживача туристичних послуг;

3. організація рекреаційно-туристичної діяльності у цивілізованих рамках;

4. збереження і охорона рекреаційно-туристичних ресурсів.

Збільшення валового національного доходу за рахунок туризму регулюється податковим законодавством України, яке повинно передбачати відповідні важелі заохочення розвитку туристичної індустрії.

Поповнення місцевих бюджетів за рахунок рекреаційно-туристичної діяльності досягається додатковими місцевими податками, зборами і платежами в межах діючого законодавства (туристичний податок, курортний та готельний збори тощо).

Захист споживача туристичних послуг на державному рівні здійснюється для фізичних осіб (громадян) у межах Закону України "Про захист прав споживачів", а також у судовому порядку, а юридичних (підприємств, організацій, закладів та фірм) - у судовому порядку через арбітражний суд.

Для отримання максимальної вигоди від туризму кожна держава розробляє туристичну політику, яка є одним з видів соціально-економічної політики держави.

До основних пріоритетних напрямів державної політики розвитку туризму належать:

· удосконалення правових засад регулювання туристичних відносин;

· становлення туристичного бізнесу як високорентабельної галузі економіки;

· заохочення національних та іноземних інвестицій у розвиток індустрії туризму та створення нових робочих місць;

· сприяння розвитку в’їзного та внутрішнього туризму, сільського та екологічного (зеленого) туризму;

· розширення міжнародного співробітництва у сфері туристичної діяльності та утвердження України на світовому туристичному ринку;

· гармонізація законодавства України про туризм із стандартами ЄС і світовими вимогами, створення нормативної бази функціонування систем стандартизації та сертифікації робіт і послуг у туристичному бізнесі;

· відновлення та охорона туристичних ресурсів через фінансові заходи впливу.

У країнах світу існують різноманітні підходи до створення та функціонування органів регулювання розвитку індустрії туризму. Це пояснюється специфікою соціально-економічних і політичних умов розвитку окремих держав, рівнем значущості та масштабами туризму в національній економіці, розвинутості ринкових відносин та ін. Аналізуючи роль держави в розвитку туристичної галузі, можна виділити чотири моделі індустрії туризму.

Перша (ринкова) модель передбачає відсутність державної туристичної адміністрації, органу державного управління на рівні центральної влади. Всі питання, пов’язані з розвитком туризму, вирішуються у регіонах або самостійно суб’єктами господарювання на основі оперативного регулювання та принципів ринкової економіки. Основна умова можливості використання цієї моделі полягає в тому, що країна повинна бути привабливою для іноземних туристів з усіх поглядів і не мати потреби в особливій рекламі національного туристичного продукту на світовому ринку.

Однак використання першої моделі можливе лише у випадках, коли туризм національній економіці взагалі не потрібний або суб’єкти туристичного ринку настільки сильні та свідомі, що здатні вирішувати всі свої проблеми без участі держави. Такий підхід ефективний у країнах з розвинутою ринковою економікою, де переважають приватні компанії різної величини і спеціалізації. Важливе значення при цьому мають розвинута інфраструктура, система забезпечення безпеки туристів, високий рівень надання банківських, страхових послуг і медичного обслуговування.

Друга модель розвитку туризму передбачає наявність спеціального, потужного, авторитетного та самостійного державного центрального органу (міністерства, управління та ін.), що займається розвитком і контролює діяльність усієї туристичної галузі. Міністерство має значні повноваження у сфері інвестицій, маркетингових досліджень, підготовки кадрів, реклами тощо. Спеціалізовані туристичні структури займаються майже виключно питаннями функціонування туристичної галузі [5].

Така модель управління туристичною індустрією властива багатьом країнам, що розвиваються, країнам з перехідною економікою, для яких туризм є одним із основних джерел валютних надходжень у бюджет, а також деяким високорозвинутим із туристичного погляду державам з багатою історією, які мають намір постійно підтримувати на належному рівні туристичний імідж. У цих країнах туризму надається важливе значення в державній політиці.

Для реалізації цієї моделі потрібні:

· значні фінансові інвестиції в розвиток індустрії туризму для створення й підтримки на високому рівні національного туристичного продукту та туристичної інфраструктури;

· забезпечення державної підтримки малого і середнього бізнесу;

· створення системи безпеки туристів.

Третя (європейська) модель участі держави в розвитку індустрії туризму переважає в розвинутих європейських країнах. Вона передбачає, що питання розвитку туристичної діяльності вирішуються на рівні спеціалізованого галузевого підрозділу (централізована структура, державний орган), який функціонує в рамках багатогалузевих, багатофункціональних міністерств (найчастіше економічної спрямованості) або напряму підпорядковується урядові країни, однак має статус відносно самостійного адміністративного органу.

Спеціалізовані галузеві підрозділи (урядові або напівурядові) називаються по-різному, але за суттю всі вони є національними туристичними адміністраціями, до компетенції яких належить формування державної туристичної політики [5].

Четверта (комбінована) модель розвитку туристичної галузі передбачає створення багатопрофільного міністерства, яке, крім туризму, охоплює інші, суміжні з ним або взаємодоповнюючі напрями соціально-економічної політики.

Дата добавления: 2017-02-01