Поняття нормативно-правового акту, його особливості і відміна від інших джерел права

Лекція 5. Нормативно-правові акти і їх систематизація

Нормативно-правовий акт є одним із головних джерел права сучасної держави. У ньому виражається більшість правових норм, які регулюють найбільш важливі, з точки зору особистості, її інтересів і потреб суспільних відносин. Інші джерела права (правові звичаї, судові і адміністративні прецеденти) загальнорегулюючим значенням не володіють. Вони грають часткову, допоміжну або доповнюючу роль в регулюванні суспільних відносин.

В нормативно-правових актах закріплюються норми, які враховують інтереси більшості і меншості в цілому і координують їх в залежності від конкретних економічних, соціальних, національних і міжнародних відносин в даний історичний період.

На відміну від інших джерел права (форм) права нормативно-правовий акт володієнаступними ознаками.

І. Нормативно-правовий акт створюється в результаті правотворчої діяльності компетентних органів держави або всенародного волевиявлення (референдуму). Правотворча діяльність представляє собою таку державну діяльність, яка складається в виданні норм права, а також в удосконаленні і відміні застарілих норм права.

Правотворчість – це діяльність, яка спрямована на підготовку, видання і удосконалення нормативно-правових актів.

Ознаки правотворчості:

1. Здійснюється державою безпосередньо або з її попереднього дозволу, а також громадянським суспільством (народом) та його суб’єктами.

2. Складається в утворенні нових норм права або в відміні діючих норм.

3. Одержує завершення в письмовому акті-документі, які називаються нормативно-правовим актом.

4. Відбувається у відповідності з правовим регламентом, тобто з процедурою, яка встановлюється правовими нормами.

5. Має конкретно-цільову та організаційну спрямованість.

Відокремлюють дві групи принципів правотворчості: загальні і спеціальні.

Загальні принципи правотворчості – незаперечні основоположні вимоги, які виражають її сутність:

Гуманізм – це означає, що нормативно-правові акти повинні захищати загальнолюдські цінності, природні права людини, створювати умови і механізми їх втілення в життя.

Демократизм – суттю правотворчості являється вираження волі народу, безпосереднього його участі в розробці і прийнятті нормативно-правових актів.

Науковість – в ефективному використанні досягнень юридичної і інших наук.

Гласність – відкрите для суспільства вільне і ділове обговорення проектів нормативно-правових актів, інформування про них населення.

Законність – прийняття нормативно-правових актів законним шляхом, у відповідності з конституційно-закріпленим процесом правотворчості.

Системність – суворий облік системи права, системи законодавства, узгодження з іншими нормативно-правовими актами.

До спеціальних принципів правотворчості можна віднести:

Оперативність – своєчасне реагування на потреби суспільства, не затягування підготовки нормативно-правових актів.

Об’єднання динамізму і стабільності – створення стабільного нормативно-правового акту і водночас можливість вносити до нього доповнення та зміни.

Плановість – за функціональним призначенням актів та строків їх прийняття.

Ретельність і скрупульозність підготовки нормативних актів – відсутність скоростиглих і непродуманих проектів.

Професіоналізм – залучення до розробки нормативних актів кваліфікованих фахівців з відповідних галузей науки, вчених-юристів та юристів-практиків, які мають необхідні знання та досвід.

Техніко-юридичне вдосконалення – складання нормативно-правових актів з урахуванням правил, способів, прийомів юридичної техніки, які є обов’язковими для правотворчих органів.

Врахування місцевого досвіду – особливо в процесі прийняття актів місцевого значення.

Функції правотворчості – напрямки діяльності по встановленню, зміні або відміні правових норм, створенню і розвитку законодавства:

1. Функція первинного регулювання суспільних відносин (відпрацювання і прийняття нових правових норм) діє у тих випадках, коли суспільні відносини не регулювалися, та вперше виникла необхідність в їх регулюванні (регулювання ринкових відносин в Україні).

2. Функція оновлення правового матеріалу (відміна, зміна або доповнення діючих норм) передбачає заміну тих законів, які застаріли, не відповідають потребам суспільного розвитку.

3. Функція ліквідації прогалин в праві, тобто усунення повної або часткової відсутності в діючих нормативно-правових актах необхідних юридичних норм.

4. Функція впорядкування нормативно-правового матеріалу (кодифікаційна або систематизаційна правотворчість). Організаційною формою цієї функції є кодифікація законодавства, яка передбачає ґрунтовне його обновлення.

Правотворчий процес – це система взаємопов’язаних процедур (стадій) по прийняттю, зміні нормативно-правових актів.

Стадії правотворчого процесу:

1. Допроектна (підготовча) стадія:

а) формування юридичного мотиву про необхідність внесення змін в діючу систему норм права – відбувається на рівні правосвідомості в результаті виявлення волі народу (колективу), яка об’єктивно обумовлена потребами його соціального життя;

б) правотворча ініціатива – обґрунтування юридичної значимості правової регламентації – видання нормативно-правового акту.

2. Проектна (початкова) стадія:

а) прийняття рішення про підготовку проекту нормативно-правового акту;

б) розробка концепції проекту нормативно-правового акту і підготовка його тексту;

в) попередній розгляд проекту нормативно-правового акту правотворчим органом;

г) обговорення проекту нормативно-правового акту та узгодження його тексту із зацікавленими особами;

3. Стадія прийняття проекту нормативно-правового акту.

Ця стадія характерна колегіальному правотворчому органу – офіційне прийняття проекту після його обговорення.

4. Підтверджуюча стадія:

а) підписання нормативно-правового акту;

б) надання йому реєстраційного коду після включення в Єдиний реєстр нормативних актів України;

5. Інформаційна стадія.

Офіційне опублікування нормативно-правового акту в засобах масової інформації, доведення його до відома виконавця.

Правотворчість здійснюється двома соціальними інститутами:

державою в особі державних органів та її посадових осіб;

громадянським суспільством та його окремими суб’єктами.

Види правотворчості держави:

1. За юридичною силою актів:

а) законодавча діяльність, тобто діяльність по підготовці й прийняттю законодавчих актів (законотворчості);

б) підзаконна правотворча діяльність, тобто діяльність по підготовці і прийняттю підзаконних актів (підзаконна правотворчість).

Форми участі держави в правотворчості:

Безпосередня правотворчість держави – основна, яка складається у відпрацюванні і прийнятті нових правових актів.

Санкціонована правотворчість складається в затвердженні актів, які прийняті організаціями громадянського суспільства – недержавними об’єднаннями: громадськими (партіями, профспілками та ін.) і комерційними (акціонерними товариствами та ін.), або в попередньому дозволі їх видання.

Спільна правотворчість (нормативні угоди) полягає на галузевому, професійному і місцевому територіальному рівні (спільні акти органів держави і недержавних об’єднань, нормативні угоди між різними суб’єктами права).

Делегована правотворчість – видання нормативно-правового акту за уповноваженням, яке виходить із закону або за прямим дорученням одного (вищестоящого) органу держави іншому (нижчестоящому) при збереженні певної системи контролю з боку вищестоящого органу за реалізацію делегованих повноважень.

Види правотворчості громадянського суспільства за суб’єктами:

1. Законотворчість громадянського суспільства (народу) – референдум. Це основна конституційно-правова форма прийняття законів громадянським суспільством.

2. Підзаконна правотворчість:

а) органів місцевого самоврядування (представницьких органів – Рад народних депутатів, виконавчих органів та виборних посадових осіб);

б) громадських організацій (партій, профспілок та ін.; та їх посадових осіб);

в) комерційних організацій (акціонерних товариств різного типу та ін.; та їх посадових осіб);

г) трудових колективів (колективні договори та угоди).

ІІ. В нормативно-правових актах містяться тільки норми права, тобто правила загального характеру, наділені державною обов’язковістю. Тому нормативно-правові акти необхідно відрізняти від індивідуальних правових актів, які не являються джерелами права.

Індивідуальний правовий акт розповсюджує свою дію на конкретних суб’єктів права, які знаходяться в сфері правового регулювання. Він розрахований на одноразове застосування, відноситься персонально до окремих осіб і припиняє свою дію з реалізацією конкретного права або обов’язку (наприклад, призначення органом спеціального забезпечення пенсій конкретній особі, рішення суду про примусове повернення боргу зобов’язуючою особою).

Індивідуальні правові акти являються важливим і необхідним засобом реалізації загальних приписів правових норм, які містяться в нормативно-правових актах. Вони мають обов’язковий державний характер, їх здійснення забезпечується конкретними органами держави (судом, мерією, арбітражем), але джерелами права вони не є, оскільки норм права не містять. На відміну від правових норм їх зміст відноситься до персональних осіб.

ІІІ. Приймається із додержанням певної процедури.

ІУ. Нормативно-правовий акт оформлюється у вигляді офіціального державного документу, які має обов’язкові атрибути:

а) вид акту (закон, указ, постанова);

б) найменування органу, який прийняв акт (парламент, президент, уряд, місцевий орган влади);

в) заголовок;

г) дата прийняття акту;

д) номер акту;

е) відомості про посадову особу, яка підписала акт.

У. Публікується в офіційних спеціальних виданнях з обов’язковою відповідністю аутентичності тексту офіційного зразку (в Україні закон публікується у “Відомостях Верховної Ради України”, газетах “Голос України” і “Юридичний вісник України”; постанови уряду – в “Зібранні постанов уряду України” і газеті “Урядовий кур’єр”; закони і підзаконні акти – в журналі “Офіційний вісник України”).

Основні структурні елементи нормативно-правового акту:

1. Преамбула – вступна частина, безстатейне (не містить норм права) загальне введення, в якому надається обґрунтування акту, визначаються цілі, завдання.

2. Пункти статті – містять вихідні одиниці нормативно-правового акту – нормативні приписи. Статті можуть поділятися на частини, а пункти – на абзаци і підпункти.

3. Глави – містяться у великих за об’ємом нормативно-правових актах.

4. Розділи – об’єднують глави у великих за об’ємом нормативно-правових актах.

5. Частини – найбільші підрозділи закону, містяться, як правило, в кодексах.

Отже, нормативно-правовий акт – це офіційний акт правотворчості, в якому містяться норми права.

Дата добавления: 2017-02-01