Методи науково-психологічного вивчення розвитку дітей

Основу будь-якої науки складає вивчення фактів. Ті способи, за допомогою яких добуваються, з’ясовуються факти, називаються методами науки. Методи кожної науки залежать від її предмета, тобто від того, що вона вивчає. Методи дитячої психології - це способи з’ясування фактів, які характеризують розвиток дитини.

Факти, котрі відносяться до розвитку, можна одержати, лише порівнюючи між собою особливості дітей різного віку. Це можна зробити двома шляхами:

- або тривалий час вивчати одних і тих же дітей і фіксувати виникаючі зміни, тобто використовувати так званий лонгітюдний метод;

- або вивчати велику кількість дітей кожної вікової групи і з’ясовувати, як і чим діти одного віку відрізняться від дітей іншого віку, тобто використовувати метод поперечного зрізу.

Ці методи відносяться до організаційних методів дослідження.

Основними методами збору інформації у дитячій психології є спостереження та експеримент.

Спостереження - це метод дитячої психології, у процесі якого дослідник цілеспрямовано прослідковує поведінку дітей у природних умовах і чітко фіксує побачене. Успішність спостереження залежить від того, наскільки чітко сформульована його мета, інакше враження дослідника будуть розмиті і невизначені.

Дитина не повинна знати, що за нею спостерігають, бо тоді вона втрачає природність і невимушеність, змінюється її поведінка. Тому спостереження повинна проводити людина, до якої діти звикли, присутність якої звична. Іноді у дитячій психології застосовують приховане спостереження (наприклад, дзеркало Гезела, прихована камера тощо).

У процесі спостереження дослідник може прослідковувати лише зовнішні прояви поведінки: її дії з предметами, словесні висловлювання, виразні рухи і т.д. Але психолога цікавлять не самі по собі зовнішні прояви, а приховані за ними психічні процеси, якості, стани. Адже одні й ті ж прояви можуть виражати різні внутрішні стани. Найскладнішим при проведенні спостереження є не тільки здатність правильно підмічати особливості поведінки дитини, але й уміння правильно їх тлумачити.

Спостереження бувають суцільними і вибірковими. Суцільні спостереження охоплюють одночасно багато сторін поведінки дитини і проводяться протягом тривалого часу. Зазвичай, вони проводяться за однією або декількома дітьми і фіксується лише те, що спостерігач вважає важливим, значимим, особливо те, в чому спостерігач вбачає прояви у дитини нових якостей і можливостей. Результати суцільних спостережень зберігають, як правило, у вигляді щоденникових записів, які слугують важливим джерелом фактів, що використовуються для виявлення і з’ясування закономірностей психічного розвитку дітей. Сучасні можливості розвитку технічних засобів забезпечують збереження результатів спостереження також і у вигляді аудіо- та відеозаписів.

Вибіркове спостереження відрізняється від суцільного тим, що у ньому фіксується або яка-небудь одна сторона поведінки дитини, або її поведінка на певному відрізку часу (наприклад, тільки під час годування, або тільки під час гри).

Метод спостереження ефективний для первинного накопичення фактів. Проте він вимагає великої затрати часу і сил. Дослідник повинен чекати, доки факти психічного життя дитини, котрі його цікавлять, з’являться самі по собі. Окрім того (і це особливо важливо), складні умови життя і виховання, у яких знаходиться дитина, часто не дають можливості розібратися у причинах тих чи інших проявів. Багато дослідників помічали, що, спостерігаючи, вони бачили те, що вже знають, а невідоме проходило мимо їхньої уваги.

Експеримент дозволяє досліднику викликати ті прояви дитячої психіки, які його цікавлять. В експерименті дослідник спеціально створює і видозмінює умови, в яких протікає діяльність дитини, ставить перед нею певні задачі і по тому, як ці задачі вирішуються, судить про психологічні особливості досліджуваного.

Розрізняють лабораторний і природній експеримент. Стосовно дітей-дошкільників особливих відмінностей між ними немає: у всіх випадках необхідно, щоб діти були зайняті цікавою для них справою. Особливим видом експерименту є формуючий експеримент. Його відмінність полягає у тому, що способом дослідження психічних процесів і якостей стає навчання дітей, яке спрямоване на те, щоб ці психічні процеси і якості сформувати або вдосконалити.

Формуючий експеримент, який є методом психологічного дослідження, потрібно відрізняти від педагогічного експерименту, який застосовується для перевірки ефективності нових програм і методів навчання і виховання дітей. Зовні вони схожі: і тут і там дітей вчать чомусь новому і успішний результат навчання розглядають у якості підтвердження висунутих припущень. Відмінність полягає у характері самих цих припущень: для психолога - це припущення про те, що, які особливості психічних процесів, якостей, властивостей особистості складаються у ході розвитку; для педагога - про те, як, якими шляхами можна досягти гарних результатів у навчанні і вихованні дітей (те, що ми називаємо педагогічними технологіями).

Різні види експерименту, зазвичай, поєднуються в одному й тому ж дослідженні. Спочатку проводять звичайний експеримент (у цьому випадку він називається констатуючим) для того, щоб зафіксувати у дітей той рівень розвитку потрібного психічного процесу або якості, котрий склався у звичайних умовах виховання. Потім іде формуючий експеримент, мета, якого - отримати новий рівень у відповідності з наявними припущеннями. На заключення проводиться знову точно такий же експеримент, як спочатку, але на цей раз він називається контрольним. Його призначення - з’ясувати, які зрушення відбулися у результаті формуючого експерименту.

Крім основних методів дослідження (спостереження та експеримент) у дитячій психології застосовуються допоміжні методи. Допоміжними їх називають тому, що вони або застосовуються у додаток до спостереження і експерименту, або пригодні тільки для вивчення яких-небудь часткових (окремих) сторін дитячого розвитку, або є важливими для вирішення окремих питань. До допоміжних методів відносяться:

- вивчення результатів (продуктів) діяльності дітей;

- опитування (бесіда);

- метод тестів;

- соціометричний метод.

Вивчення результатів (продуктів) діяльності. Продукти діяльності дітей - це їх малюнки, ліпка, аплікації, конструкції, поробки, складені ними казки, вірші, оповідання, описи за картинами і т.п. Не всі вони мають однакову цінність для дослідника. Те, що дитина робить за прямою вказівкою дорослих, допомагає виявити у неї можливості розуміння і виконання цих вказівок, особливості уважності, сумлінності і т.д. Більш важливими є результати самостійної діяльності, особливо малюнки, які створила дитина за задумом. Для багатьох дослідників дитячі малюнки слугують значимим матеріалом для висновків про різні сторони психічного розвитку дитини. У них виражені особливості сприймання дітей і уявлення про зображувані предмети. Наприклад, за малюнками можна побачити, яку роль у створенні образів про предмети відіграють власні дії з цими предметами: зазвичай у малюнках підкреслюються ті особливості, з якими дитина познайомилася у процесі дії. Дитячі малюнки дають можливість у певній мірі судити і про рівень розумового розвитку їх авторів. Встановлено, що малюнки розумововідсталих дошкільників відрізняються примітивністю змісту і одноманітністю.

Яскраво проявляється у дитячому малюнку ставлення до навколишнього, яке впливає і на вибір сюжету, і на спосіб зображення, зокрема на забарвлення предметів і персонажів (нерідко діти замальовують зображення "поганих" людей і тварин темними фарбами).

Вивчення результатів діяльності не показує, як дитина працювала над одержанням того чи іншого продукту. Тому цей метод і є допоміжним. Спираючись лише на його дані, дослідник може допуститися грубої помилки. Продукти діяльності дають досить достовірний матеріал лише у тому випадку, коли їх вивчення узгоджується із спостереженням за процесом їх створення.

Вивчення малюнків, аплікацій, конструкцій, створених дітьми, нерідко застосовуються і в узгодженні із різними видами експерименту. У таких випадках особливості продуктів діяльності дають можливість судити про той вплив, який здійснюють на діяльність умови створені в експерименті.

Метод бесіди (опитування). Метод опитування для вивчення дітей-дошкільників застосовується обмежено. До чотирьох років опитування проводиться, зазвичай, таким чином, щоб діти відповідали, вказуючи на предмети або їх зображення. Після чотирьох років стає можливим і опитування, яке передбачає словесні відповіді дітей, тобто бесіда у власному розумінні цього слова. Бесіда застосовується у тих випадках, коли потрібно виявити знання і уявлення дитини, її думку про предмети, явища, події, людей та їхні вчинки, про саму себе. Підібрати питання для бесіди із дітьми - велике мистецтво. Вони повинні бути зрозумілими і цікавими дитині і ні в якому випадку не повинні містити підказки, тому що діти часто відрізняються великою навіюваністю і відповідають стверджувально на запитання типу: "Ти умієш грати у шахи?".

Запитання або повністю продумують попередньо і задають усім дітям в одній і тій же послідовності, або намічають у загальних рисах і змінюють їх залежно від відповіді дитини на попереднє питання. Бесіда із питаннями, які змінюються, значно продуктивніша, тому що вона дає можливість врахувати індивідуальні особливості дитини, але проведення такої бесіди вимагає від дослідника глибокого розуміння дітей, гнучкості і винахідливості.

Бесіду повинен проводити досить підготовлений дослідник. Відповіді дитини залежать не тільки від змісту запитань, але й від її ставлення до дитини. Тактовність, привітність, доброзичливість, здатність відчувати індивідуальність дитини вирішують успіх бесіди.

Відповіді дитини записуються буквально. При обробці одержаних матеріалів дитячі висловлювання осмислюють і співвідносять із даними, одержаними за допомогою інших методів.

Метод тестів. Тест - це система спеціально підібраних стандартизованих завдань (проб), які пропонують дітям у строго визначених умовах. Даний метод слугує для порівняння дітей за рівнем знань і умінь, рівня загального розумового розвитку або розвитку окремих психічних процесів і якостей. Таке порівняння проводять на підставі попередньо установлених вікових норм. За допомогою тестів можна визначити, чи нормально розвивається дитина для свого віку, чи її розвиток має відхилення від норми у той чи інший бік (випереджає або відстає від норми).

За виконання кожного завдання дитина отримує оцінку у балах. Правила виставлення балів зазвичай досить прості і однозначні. Оцінка не повинна залежати від особистого враження людини, яка проводить випробування.

Кожне завдання, яке входить у тест, дається не водному, а у декількох варіантах: адже одне завдання дитина може виконати вдало або невдало залежно від випадкових причин, а рівень успішності виконання ряду подібних завдань навряд чи видасться випадковим.

При розробці тестів підбирають завдання такої складності, щоб виконати всі їх повністю діти не могли. Завдання дають великій кількості дітей одного віку (не менше ніж 200) і вираховують середню успішність їх виконання (середній бал по всіх дітях). Ця середня успішність і приймається у якості вікової норми. Для дітей різних вікових груп іноді розробляються різні тести, а іноді один і той же тест. У другому випадку для кожної вікової групи встановлюється своя норма.

Процес перевірки тестових завдань і встановлення вікових норм називається стандартизацією тесту. Після стандартизації тест не допускає ніяких змін. Діти, яких обстежують за допомогою тесту, повинні виконувати ті ж завдання і точно у таких же умовах, що й діти, на чиїх показниках виводилась норма. Тому метод тестів називають іноді методом стандартизованих випробувань.

Найбільше значення мають тести, які спрямовані на визначення рівня загального розумового розвитку дітей, так звані інтелектуальні тести. Вони завжди складаються із незнайомих дітям завдань, виконання яких вимагає застосування різноманітних розумових дій, і, як наслідок, дають можливість виявити, у якій мірі дитина цими діями володіє.

Тестові завдання для дошкільників оформляють у вигляді звичної діяльності - гри, конструювання, аплікації.

Застосування тестів розумового розвитку дає можливість вивчати впливи, які здійснюють на цей розвиток різноманітні умови. Так, вітчизняними психологами за допомогою масового тестового обстеження дітей шестирічного віку встановили, що діти, які виховувалися в умовах дитячого садка, досягають у середньому більш високого рівня розвитку, ніж діти, які отримують тільки сімейне виховання. За допомогою тестів можна вивчити ефективність різних програм і методів дошкільного виховання, з’ясувати, наскільки вони сприяють розумовому розвиткові дітей.

Застосування тестів розумового розвитку у практичних цілях є виправданим у тих випадках, коли самі ці тести побудовані на виділенні важливих показників розумового розвитку і коли результати тестових обстежень слугують лише для первинного ознайомлення із цим розвитком, а не для вирішення всієї подальшої долі дитини. Тести можуть надати велику допомогу при визначенні готовності дітей до навчання у школі і особливо при виявленні дітей із затримкою розвитку. Проте вони нічого не можуть сказати про причини, які викликали відмінності на рівні розвитку дітей, а ці причини можуть бути різними. Так, затримки розвитку можуть бути викликані слабким станом здоров’я, зниженням слуху, недоліками виховання і т.п. У всіх цих випадках необхідно здійснювати абсолютно різний підхід до дитини. Тому поряд із тестами повинні застосовуватися інші методи дослідження дітей, розвиток яких істотно відхиляється від норми.

Соціометричний метод. Цей метод застосовується при вивченні взаємин, які складаються між дітьми, положення, яке займає кожна дитина у групі однолітків. Взаємини між дітьми зазвичай виясняють за допомогою "вибору у дії". Наприклад, діти по одному запрошуються у роздягальну кімнату. Кожному дають по речі (іграшки, малюнки) і просять сказати, яка із них подобається їй найбільше, яка найменше, а яка зовсім не подобається. Потім досліджуваному пропонують "по секрету" подарувати кожну річ тій дитині із групи, кому він хоче (покласти її у шафку цієї дитини).

Розподіл подарунків слугує підставою для складання особливої таблиці - соціограми, - із якої видно, які діти користуються найбільшою популярністю у групі (одержали найбільшу кількість подарунків), які меншою, а які взагалі не викликають симпатії однолітків. Соціограма показує також взаємність виборів і дозволяє зробити припущення про дружні зв’язки між дітьми або прагнення до таких зв’язків. Так само як тести у сфері розумового розвитку, соціограма дає лише зовнішню картину взаємин між дітьми. Причини виникнення прихильностей або антипатій повинні встановлюватися за допомогою інших метолів дослідження.

Дата добавления: 2014-01-04