Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Поняття та сутність глобалізації




 

Вивчення глобальних загроз людства, початок яких припадає на 1960-1970 роки дало старт формуванню нового міждисциплінарного напрямку наукового знання, яке отримало назву глобалістика. В центрі її уваги – глобалізація і глобальні проблеми. Про це ми детально вели розмову на попередніх заняттях, розглянули низку важливих питань стосовно формування та етапів розвитку глобалістики, об’єкту, предмету тощо.

Питання об’єкту глобалістики потребує більш детального його вивчення. Аналіз теоретичних напрацювань з проблем глобалізації дає змогу визначити її як об’єктивний, закономірний, багатовимірний процес розвитку людства, в ході якого відбуваються складні, глибинні якісні перетворення на глобальному рівні, пов’язані з руйнуванням або виродженням не лише традиційних, а й модерних соціальних структур та формуванням нового глобального універсуму. Маючи глибинне історичне коріння, сучасні перетворення не нівелюють національно-державне розмаїття соціокультурних та економічних форм, а мають своїм зворотнім боком посилення регіоналізації, що здійснюється переважно на цивілізаційному грунті. Безпрецедентно тісний зв'язок нових соціально-економічних явищ і процесів та національний (локальний) характер інших соціальних феноменів визначають характер глобальних трансформацій, породжують певні суперечності світового розвитку, усунення яких можливе лише за умови пізнання їхньої суті та ефективного й справедливого використання національними державами всіх наявних ресурсів.

Попередньо слід зробити декілька важливих, узагальнюючих положень.

По-перше, на нинішньому етапі розвитку світова думка не виробила єдиного поняття «глобалізація», єдиного остаточного тлумачення цього явища. Існує декілька десятків таких визначень. Між тим, саме єдине розуміння цього феномену може дати поштовх до вирішення глобальних проблем. Для цього, на думку окремих авторів, ще потрібно 15-20 років. Складний, багатовимірний процес розвитку людства, який охоплює всі сфери людської діяльності трактується науковцями і політиками залежно від власного бачення і оцінки фундаментальних процесів, які відбуваються, кожен тлумачить їх по-своєму: як безмежні можливості і перспективи відкриті перед людством; інформаційною революцією; об’єктивний процес розвитку людства; історичну перемогу принципів ліберальної демократії; віртуальну реальність тощо. Однак, сутність глобалізації і головна її тенденція розвитку – це формування цілісного світу, глобального людського співтовариства, нового типу цивілізації що ми і відмічали на попередніх заняттях.

Поняття „глобалізація” походить від англійського globe – „земна куля”, підкреслює системоутворюючу ознаку і планетарний характер цього явища. Його поступове запровадження в межах поля наукових досліджень частина сучасних учених пов’язує з ім’ям американського соціолога Дж. Макліна та його співвітчизника – Т. Левіта, видатного німецького теоретика глобалізації К. Ясперса, який в роботі „Джерела історії і її мета” (1948) вперше використав термін „глобальний” в такому значенні, в якому він вживається сьогодні. Інші фахівці відзначають, що термін «глобалізація» вперше запровадив англійський вчений Р. Робертсон у 1983 р., але він ще більше десяти років з того часу залишався не поміченим науковим співтовариством. Не вдаючись до полеміки з даного питання, зазначимо, що в сучасній науковій літературі поняття «глобалізація» майже завжди пов’язується в працях експертів і дослідників з такими поняттями, як „глобальні проблеми”, „глобалізм”, „глобалістика”, „глобальність”, „сталий розвиток”, „постмодерн” тощо, які мають окремий, самостійний зміст і значення.



Констатуючи факт неоднозначності позицій авторів у визначенні сутності глобалізації, численні спроби розкрити її як у вузькому, так і в широкому розумінні, відзначимо також відсутність у теорії глобалізації аналізу комплексних, чітких взаємозв’язків її окремих аспектів, ігнорування політичних, правових, культурологічних, екологічних сфер трансформаційного розвитку.

Відомий заклик К. Маркса і Ф. Енгельса „Пролетарі всіх країн, єднайтесь!”, яким закінчувався написаний у 1848 р. „Маніфест комуністичної партії”, засвідчує не лише погляди авторів на інтернаціональний характер комуністичного руху, а й спробу до всесвітнього об’єднання людства (хоча лише однієї його частини – тих, хто зайнятий у сфері виробництва) за цілком об’єктивних умов. Такий заклик містив певний деструктивний елемент, але в ньому закладена передбачувана, ніким раніше не помічена, тенденція до глобальних процесів, які зароджувалися не лише в сфері економіки, а й політики.

Сучасна модель „добудовування” капіталізму у всесвітньому масштабі, відмічає В. Буянов, напрочуд дивно нагадує конструкцію соціального миру, створену основоположниками марксизму понад 150 років тому. Саме вони окреслили контури глобалізації, яку нині переживає людство, і вони ж були першими антиглобалістами, якщо розуміти глобалізацію як „всесвітню капіталізацію”. Але якщо К. Маркс і Ф. Енгельс критикували буржуазні порядки і, провівши соціологічний аналіз відносин між базисом і надбудовою, закликали до встановлення більш справедливого соціального ладу, то сучасні прихильники неолібералізму вважають капіталістичний лад найвищим досягненням людства.

Представники реалістичної школи, визнаючи, що в світі відбуваються серйозні зміни, схильні вважати глобалізацію не якісним кроком у розвитку людства, а скоріше еволюційним процесом, який швидко розвивається. На противагу представникам школи транснаціоналізму (Дж. Най, Р. Кохен та ін.), яка відстоює зменшення ролі держави в епоху глобалізації, кризу національної ідентичності, формування „поліцентричного світу”, послідовники „реалістичного дискурсу”(К. Уолт та ін.) стверджують, що держава залишається вирішальним суб’єктом міжнародних відносин, а сила – найважливішим фактором у реалізації національних інтересів.

Неомарксисти вбачають у сучасній глобалізації завершальну стадію капіталізму, форму зверхімперіалізму, яка породжує дедалі більшу поляризацію світу і призводить до його нового переділу.

Сучасні зарубіжні дослідники Д. Гелд, Е. МакГрю, Д. Голдблат, Дж. Перратон, розглядаючи глобалізацію в широкому розумінні, як процес розширення, поглиблення та прискорення світових взаємозв’язків у всіх царинах суспільного життя – від культурної до кримінальної, від фінансової до духовної, зважують на те, що серед дослідників поряд із загальним визнанням справжньої чи уявної інтенсифікації планетарної взаємозв’язаності існують істотні розбіжності в розумінні того, як краще концептуалізувати процеси глобалізації, як можна осмислити динаміку її причинних зв’язків і як можна охарактеризувати її структурні наслідки, якщо такі є. Резонансні дискусії з цього питання уможливили вирізнення трьох великих теоретичних шкіл: гіперглобалістів, скептиків, трансформаціоністів. Кожна з них пропонує своє бачення глобалізації, намагається осягнути й пояснити цей соціальний феномен, і жодна з них безпосередньо не відображає традиційні ідеологічні позиції чи світогляди. Серед гіперглобалістів, скептиків і трансформаціоністів існують серйозні розбіжності у методологічних підходах і нормативних засадах. Однак попри такі розбіжності кожна із цих шкіл пропонує основні аргументи і висновки щодо глобалізації: її: концептуалізації; динаміки причинних зв’язків; соціально-економічних наслідків; значення для державної влади та урядування; історичної траєкторії.

Гіперглобалістинамагаються пояснити глобалізацію як історичний процес світової інтеграції, який переважно асоціюється з лінійним поглядом на історичні зміни. Як неолібералів, так і радикалів чи неомарксистів об’єднує думка про те, що глобалізація є переважно економічним феноменом, а потреби світового капіталу нав’язують неоліберальну економічну дисципліну всім урядам, і за такої ситуації існує гостра потреба в практиці здорового економічного управління. За нової доби у світовій історії традиційні нації-держави перетворюються на незвичні й неприродні бізнесові утворення в глобальній економіці. У контексті цього гіперглобалістського варіанту зростання світової економіки, появу інституцій глобального врядування та планетарне поширення і гібридизацію культур інтерпретують як свідчення докорінно нового світового порядку, який свідчить про занепад нації-держави, її автономії, суверенітету, і водночас є сприятливим для формування глобального громадянського суспільства.

Скептикинамагаються заперечити в усіх основних твердженнях гіперглобалістів і довести, що глобалізація, як і культурна гомогенізації та глобальна культура, є міфом. І якщо сучасна ситуація про щось і свідчить, то лише про значну регіоналізацію економічної діяльності, оскільки світова економіка розгортається на тлі трьох головних фінансових і торговельних груп, таких, як Європа, Азійсько-Тихоокеанський регіон і Північна Америка. Позиція скептиків тяжіє до розгляду глобалізації з наголосом на її періодичних фазах і характерних рисах. Оперуючи статистичними даними, скептики доводять, що не глобалізація, а історичні дані переконливо підтверджують зростання рівнів інтернаціоналізації, тобто взаємодії між переважно національними господарствами. Російський дослідник Узагальнюючи погляди теоретиків, які негативно і критично характеризують різні аспекти глобалізації, їх позиції і підходи можна поділити на сім окремих напрямків.

Трансформаціоністирозуміють глобалізацію як непередбачуваний, з наперед не визначеними цілями історичний процес, який не збігається з ортодоксальними лінійними моделями соціальних змін. На межі нового тисячоліття глобалізація є центральною рушійною силою, яка стоїть за швидкими соціальними, політичними та економічними змінами, які надають нових форм сучасним суспільствам і всьому світовому порядку. Обережність щодо подальших конкретних форм глобалізації у поглядах представників даного напряму узгоджується із переконаннями, що сучасні форми глобальних економічних, технологічних, екологічних, міграційних, політичних і культурних потоків є історично безпрецедентними. Основу трансформаціоністської версії становить віра в те, що глобалізація не спричиняє „кінець держави”, а перевстановлює владу, функції та повноваження національних урядів, сприяє виробленню цілого спектра стратегій пристосування, а в певному сенсі – вимог найбільш активної держави. Сучасні процеси глобалізації є історично безпрецедентними, трансформують політичну спільноту, державну владу і світову політику.

По-друге, не глобальні проблеми породили глобалізацію, як стверджують окремі автори, а, навпаки, глобальні проблеми багато в чому є її результатом. Первинною є глобалізація, а глобальні проблеми є вторинними. Глобалізація, глобальні проблеми, глобалістика – послідовно взаємопов’язані поняття.

По-третє, глобалізація – багатовимірний, складний і суперечливий процес. Він не є ані злом, ані абсолютним благом, має об’єктивні і суб’єктивні оцінки. Глобалізація має як позитивні, так і негативні засади.

До позитивних слід віднести: сприяння економічному зростанню, більш високому рівню життя; оптимальний розподіл праці у масштабах планети; створення нових робочих місць; сприяння вивільненню ресурсів, які можливо спрямувати на вирішення загальнолюдських завдань; сприяння інтелектуальному зростанню людини, поширення демократії, зростання інформаційних послуг тощо.

Серед негативних наслідків: зростання розриву між багатими і бідними країнами (людина проживає на 1 дол. у день); поширення голоду і хвороб; фінансові кризи; глобалізація злочинності; виникнення і поширення нових невиліковних хвороб тощо.

Складним є протиріччя між глобалізацією і регіоналізацією, переплетіння глобальних і локальних проблем (глокалізація), протиріччя між об’єктивною суттю глобалізації і суб’єктивною формою її реалізації (наявність об’єктивного і суб’єктивного в оцінці процесу глобалізації).

По-четверте, сучасний період розвитку глобалізації якісно і кількісно відрізняється від попередніх етапів інтернаціоналізації та інтеграції, має низку відмінних ознак:

А) відбувається «добудовування» глобальної економіки, загальна лібералізація ринкових відносин, здійснюється вільний і по суті миттєвий, у масштабах реального часу, рух капіталу;

Б) інформаційні мережі та комунікаційні засоби дозволяють загальнопланетарне спілкування, «зжимання» часу і простору (єдиний дім);

В) знання перетворюються у базовий елемент суспільного багатства;

Г) принципово змінюється роль людського капіталу, його інтелектуальної складової (16% традиційний фізичний, 20% природний, 64% людський капітал, чого не було ніколи);

Д) якісні зміни відбуваються у повсякденному житті людини: загальним попитом користуються одні й ті ж товари на світовому ринку; формуються загальні форми і норми спілкування і поведінки, одягу та етикету, розваг людей не пов’язаних з їх національною і культурною належністю, а є проявом саме глобальних процесів;

Е) безпрецедентні глобальні виклики і загрози, серед яких поява глобальної зброї, здатної знищити все живе на планеті;

Ж) як ніякий з попередніх процесів глобалізація загострила проблему соціоприродної єдності (антропогенну межу Землі), гостро поставила проблему необхідності переходу до нового типу еволюції, сутність якого – досягнення гармонії між природою і суспільством (замість пануючої раніше ідеї підкорення і владування над природою);

Серед ознак, які характеризують сучасний світ, слід звернути увагу на те, що він ще не став остаточно замкненим, цілісним утворенням у формі глобального людства, яке може виступати суб’єктом у відносинах з біосферою і якому належить вирішити загальнолюдські проблеми. Особливо помітно це у політико-правовій, ідеологічній, соціокультурній, морально-етичній сферах. Одночасно існує розуміння, що жодна з країн окремо чи навіть група країн не в змозі вирішити загальнолюдські проблеми самостійно. Відтак політика ізоляціонізму чи наступального інтервенціонізму, власного шляху подолання глобальних викликів втрачає перспективу в сучасному світі.

Варто відзначити, що гострота проблеми в нинішніх умовах не в тому, що глобалізацією управляють, а в тому, що не вистачає розумного, демократичного управління глобальними процесами.Існує гостра потреба у дослідженні суперечностей (парадоксів) глобалістики (планетарність – локальна самоідентифікованість; глобальність – регіональність; свобода – необхідність; хаос-порядок (сталість – несталість); універсальність – унікальність); посиленні впливу позитивних факторів глобалізації і максимальному послабленні негативних наслідків.

Важливо, що глобалізація нині стала не лише головною, незворотною тенденцією світового розвитку, а й перетворилася на об’єкт активних впливів з боку її учасників – носіїв різних, несумісних цінностей та інтересів. Основоположною тезою дослідження глобалізаційного процесу є те, що в його основі лежить виникнення і конституювання планетарного дуалізму Сходу і Заходу. Під його впливом поряд з традиційними цивілізаціями постала техносфера – матеріальна основа глобалізації. Її експансія, яка йшла слідом за вестернізацією, супроводжувалася поширенням ринкових відносин, техноекономоцентризму, руйнуванням традиційних культур. Конфлікт природного і штучного, культури і техніки не лише став характерною ознакою „прогресивного розвитку людства” в цілому, а й розколов кожне локальне суспільство на агентів і опонентів глобальної модернізації. Кожна зі сторін цього універсального конфлікту в усіх його конкретних проявах є носієм специфічного типу відносин, а тому – специфічної моделі глобалізації.

У ході дослідження проблем сутності глобалізації та глобальних трансформаційних процесів закономірно склалися певні підходи: геополітичний, цивілізаційний, соціологічний, економічний, екологічний, політологічний. У кожному з них глобальна проблематика досліджується за визначеними напрямами, об’єктивно висвітлюються труднощі процесу глобалізації, породжені як самим явищем, так і його наслідками. Водночас багато моментів у дослідженні глобалізації залишаються відкритими, спірними.





Дата добавления: 2013-12-14; Просмотров: 1174; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2017) год. Не является автором материалов, а предоставляет студентам возможность бесплатного обучения и использования! Последнее добавление ‚аш ip: 54.162.132.79
Генерация страницы за: 0.093 сек.