Психологічне визначення маніпуляції

Вивчаються динаміка цих показників, виконання плану за їх рівнем і причини зміни, такі як ввід у дію нових і реконструкція підприємств, технічне переоснащення виробництва, скорочення виробничих потужностей.

Для характеристики ступеня використання пасивної частини фондів підприємства розраховується показник виходу продукції на виробничої площі, який у деякій мірі доповнює характеристику використання виробничої потужності підприємства..

Аналіз роботи обладнання базується на системі показників, які характеризують використання його кількості, часу роботи і потужності.

Розрізняють обладнання:

- наявне;

- встановлене (здане в експлуатацію);

- обладнання, яке фактично використовується в виробництві;

- обладнання, яке знаходиться у ремонті і на модернізації;

- резервне.

Найбільший ефект досягається, якщо за величиною перші три групи обладнання приблизно однакові.

Для характеристики ступеня залучення обладнання у виробництво розраховують наступні показники:

Коефіцієнт використання парку наявного обладнання - це відношення кількості обладнання, яке використовується, до кількості наявного обладнання.

Коефіцієнт використання парку встановленого обладнання - це відношення кількості обладнання, яке використовується, до кількості встановленого обладнання.

Різниця між кількістю наявного і встановленого обладнання, помножена на плановий середньорічний виробіток продукції на одиницю обладнання, це потенційний резерв збільшення виробництва продукції за рахунок збільшення кількості обладнання, яке діє.

Для характеристики ступеня екстенсивного завантаження обладнання вивчається баланс часу його роботи. Він включає:

- Календарний фонд часу - максимально можливий час роботи обладнання (кількість календарних днів у звітному періоді множиться на 24 г. на кількість одиниць встановленого обладнання).

- Режимний фонд часу - кількість одиниць встановленого обладнання множиться на кількість робочих днів звітного періоду і на кількість годин щоденної роботи з урахуванням коефіцієнту змінності).

- Плановий фонд - час роботи обладнання за планом. Відрізняється від режимного часом знаходження обладнання в плановому ремонті і на модернізації.

- Фактичний фонд виробленого часу.

Порівняння фактичного і планового календарних фондів часу дозволяє встановити ступінь виконання плану за введенням обладнання в експлуатацію за кількістю і строками; календарного і режимного - можливості кращого використання обладнання за рахунок підвищення коефіцієнту змінності, а режимного і планового - резерви часу за рахунок скорочення витрат часу на ремонт.

Для характеристики використання часу роботи обладнання застосовуються наступні коефіцієнти:

- календарного фонду часу Ккф = Тф/Тк;

- режимного фонду часу Крф = Тф/Тр;

- планового фонду часу Кпф = Тф/Тп;

- питома вага простоїв у календарному фонді УДпр = ПР/Тк,

де Тф, Тп, Тр, Тк – відповідно фактичний, плановий, режимний і календарний фонди робочого часу обладнання;

ПР – простої обладнання.

Під інтенсивним завантаженням обладнання розуміється випуск продукції за одиницю часу в середньому на одну машину. Показником інтенсивності роботи обладнання є коефіцієнт інтенсивного його завантаження:

Узагальнюючим показником, який комплексно характеризує використання обладнання є коефіцієнт інтегрального навантаження. Він являє собою добуток коефіцієнтів екстенсивного і інтенсивного завантаження обладнання.

3.Необхідною умовою виконання планів по виробництву продукції, зниженню її собівартості, зростанню прибутку, рентабельності є повне і своєчасне забезпечення підприємства сировиною і матеріалами необхідного асортименту і якості.

Зростання потреби підприємства в матеріальних ресурсах може бути задоволене екстенсивним шляхом (придбанням чи виготовленням більшої кількості матеріалів або енергії), або інтенсивним (більш економним використанням запасів, які воно має в процесі виробництва продукції).

Задачі аналізу забезпеченості і використання матеріальних ресурсів:

а) оцінка реальності планів матеріально-технічного забезпечення, ступеня їх виконання і впливу на обсяг виробництва продукції, її собівартості та інші показники;

б) оцінка рівня ефективності використання матеріальних ресурсів;

в) виявлення внутрішньовиробничих резервів економії матеріальних ресурсів і розробка конкретних заходів щодо їх використання.

При аналізі забезпеченості підприємства матеріальними ресурсами в першу чергу перевіряють якість плану матеріально-технічного постачання. Перевірку реальності плану починають з вивчення норм і нормативів, які покладені в основу розрахунку потреби підприємства в матеріальних ресурсах. Далі перевіряється відповідність плану постачання потребам виробництва продукції і створення необхідних запасів виходячи з прогресивних норм витрати матеріалів.

Перевіряється також якість отриманих матеріалів від постачальників, відповідність їх стандартам, технічним умовам і умовам договору і у випадках їх порушення надаються претензії постачальникам.

Велика увага приділяється стану складських запасів сировини і матеріалів. Розрізняють запаси поточні, сезонні і страхові. Величина поточного запасу залежить від інтервалу поставки (в днях) і середньодобової витрати і-го матеріалу:

З.пот.= Інт. Рсут.

В кінці підраховують втрати продукції через:

а) недопостачання матеріалів;

б) поганої якості матеріалів;

в) заміни матеріалів;

г) заміни цін на матеріали;

д) простоїв у зв’язку з порушенням графіку поставки.

Для характеристики ефективності використання матеріальних ресурсів застосовується система узагальнюючих та індивідуальних показників.

До узагальнюючих показників належать матеріаловіддача, матеріаломісткість, коефіцієнт співвідношення темпів росту обсягу виробництва і матеріальних витрат, питома вага матеріальних витрат у собівартості продукції, коефіцієнт матеріальних витрат.

1. Матеріаловіддача визначається діленням вартості виробленої продукції на суму матеріальних витрат. Цей показник характеризує віддачу матеріалів, тобто скільки вироблено продукції з кожної гривні спожитих матеріальних ресурсів (сировини, матеріалів, палива, енергії).

2. Матеріаломісткість продукції розраховується відношенням суми матеріальних витрат до вартості виробленої продукції. Вона показує, скільки матеріальних витрат необхідно витратити чи фактично припадає на виробництво одиниці продукції.

Рис. 6.2 – Факторна система зміни матеріаломісткості

3. Коефіцієнт співвідношення темпів росту обсягу виробництва і матеріальних витрат визначається відношенням індексу валової або товарної продукції до індексу матеріальних витрат. Він характеризує у відносному вираженні динаміку матеріаловіддачі й одночасно розкриває фактори її росту.

4. Питома вага матеріальних витрат у собівартості продукції розраховується відношенням суми матеріальних витрат до повної собівартості виробленої продукції. Динаміка цього показника характеризує зміну матеріаломісткості продукції.

5. Коефіцієнт матеріальних витрат являє собою відношення фактичної суми матеріальних витрат до планової, перерахованої на фактичний обсяг виробленої продукції. Він показує наскільки економно використовуються матеріали у процесі виробництва, чи нема перевитрат у зрівнянні з встановленими нормами. Якщо коефіцієнт більше 1, то це свідчить про перевитрату матеріальних ресурсів на виробництво продукції, і навпаки, якщо менше 1, то матеріальні ресурси використовувались більш економно.

Індивідуальні показники матеріаломісткості застосовуються для характеристики ефективності використання окремих видів матеріальних ресурсів (сировиномісткість, металомісткість, паливомісткість, енергомісткість), а також для характеристики рівня матеріаломісткості окремих виробів (відношення вартості всіх спожитих матеріалів на одиницю продукції до її оптової ціни).

4.Аналіз організаційно-технічного рівня й розвитку виробництва можна визначити як етап керування науково-технічним прогресом, через обґрунтування рішень і регулювання науково-виробничого циклу. Він нерозривно пов’язаний з процесом розробки планів розвитку науки й техніки, з контролем ходу їх виконання і з оцінкою досягнутих результатів.

Метою аналізу організаційно-технічного рівня й розвитку виробництва є підвищення ефективності освоєння, впровадження й поширення науково-технічних досягнень на підприємствах на базі підвищення обґрунтованості управлінських рішень.

Підвищення техніко-організаційного рівня та інших умов (зовнішньоекономічних, соціальних і природних) у будь-якій галузі матеріального виробництва у кінцевому рахунку проявляється на рівні використання усіх трьох елементів виробничого процесу: праці, засобів праці і предметів праці.

Якісні показники використання виробничих ресурсів - продуктивність праці, фондовіддача, матеріаломісткість і оборотність оборотних засобів, які відбивають інтенсивність використання ресурсів є одночасно й показниками економічної ефективності підвищення техніко-організаційного рівня та інших умов виробництва.

Методологічно слід розрізняти показники економічної ефективності підвищення техніко-організаційного рівня й показники самого рівня, тобто стану техніки, технології, організації виробництва і управління.

Важливим розділом аналізу науково-технічного рівня виробництва є аналіз економічної ефективності науково-технічних заходів. До них відносяться перш за все заходи по впровадженню прогресивної технології, механізації і автоматизації виробничих процесів, розширенню масштабів і удосконаленню застосованої нової техніки і прогресивної технології виробництва; застосовування нових видів сировини і матеріалів, покращення їх використання; змінних конструкцій і технічних характеристик виробів; впровадження обчислювальної техніки, освоєння виробництва нових видів продукції. При розрахунках економічної ефективності до науково-технічних заходів прирівнюють заходи по удосконаленню організації і управління виробництвом.

Економічну ефективність заходів по технічному і організаційному розвитку рекомендується відбивати за наступною системою показників:

- приріст продуктивності праці, відносне відхилення чисельності робітників і фонду оплати праці;

- приріст матеріаловіддачі (матеріаломісткості), відносне відхилення у витратах (економія чи перевитрата) матеріальних ресурсів;

- приріст фондовіддачі (фондомісткості) основних виробничих фондів, відносне відхилення (економія чи перевитрата) основних виробничих фондів;

- приріст швидкості обороту оборотних засобів, відносне відхилення (звільнення або додаткове зв’язування в обігу) оборотних засобів;

- приріст обсягу продукції за рахунок інтенсифікації використання трудових, матеріальних і фінансових ресурсів;

- приріст прибутку або собівартості продукції;

- приріст показників фінансового стану і платоспроможності підприємства.

Справжня мудрість приходить до кожного з нас тоді, коли ми усвідомлюємо як мало розуміємо в житті, в самих собі, у навколишньому світі.

Сократ

Маніпуляція – це вид духовного, психологічного впливу на людину, групу, суспільство. Водночас для маніпулятивної позиції характерним є відношення до іншого як до засобу досягнення маніпулятором своїх цілей, редукування в інших якостей суб’єкта прийняття рішень. З висоти власного „Я” маніпулятора інший перетворюється в „воно”. Також маніпулятор прагне активно впливати на події, структуруючи світ відповідно до своїх інтересів. Разом з тим Е. Шостром вказує, що маніпуляція може використовуватися для захисного контролю ситуації, бажань і дій партнера по спілкуванню.

Другим важливим критерієм може бути ознака „з метою виграшу”. Семантичне значення слова „виграш” містить три аспекти:

§ долання чогось або кого-небудь,

§ досягнення певної переваги над суперником чи ворогом,

§ отримання вигоди чи користі для себе.

Даний критерії охоплює всі названі значення, причому виграш має бути одностороннім.

Найбільш помітною особливістю маніпуляції є прихований вплив. Спроба маніпуляції лише тоді має шанси на успіх, якщо факт впливу на адресата не усвідомлюється і кінцева мета маніпулятора йому невідома. Інакше спроба буде невдалою або це буде не маніпуляція.

Ще однією ознакою маніпуляції є сила (чи навпаки - слабкість). Якщо розглянути дане поняття в сфері міжособистісної взаємодії, то сила може бути визначена як характер співвідношення партнерів по спілкуванню, що виражається в перевазі одного над іншим. Це може бути фізична сила, фінансовий достаток, професійна кваліфікація, професійне становище, здібності, навички спілкування тощо.

Маніпуляці я – це психологічний вплив, спрямований на зміну напрямку активності іншої людини, виконаний настільки майстерно, що залишається нею непоміченим [2, С. 46-53].

Усі людські вчинки розміщені вздовж ціннісної осі „ставлення до іншого як до цінності – ставлення до іншого як до засобу”, тобто має два полюси.

Отож, перший полюс – суб’єктивний - включає 2 сторони: психологічну і моральну. Психологічний план містить 3 складові: мотиваційна – прагнення до співробітництва, до встановлення рівноправних партнерських стосунків, до спільного вирішення проблем; в когнітивному плані – готовність зрозуміти іншого, бачити людину у всій її складності, унікальності, мінливості; операційний план – установка на діалог, співробітництво. Моральна сторона полягає у визнанні самоцінності іншої людини, яка має право бути такою, якою є і бажати того, чого бажає.

Другий полюс – об’єктивний. У моральному плані – ставлення до людини як до знаряддя досягнення власної мети: потрібна – привабити, не потрібна - відсторонити, заважає – усунути. Психологічна сторона – мотиваційний план – бажання володіти, розпоряджатися людиною, прагнення обов’язково добитися свого. В когнітивному плані – об’єктивна позиція проявляється в егоцентризмі – нерозуміння іншого, небажання побачити ситуацію його очима, використання стереотипних уявлень. В операційному плані – це опора на односпрямованість впливу.

Дата добавления: 2014-01-04