ТЕМА №6. Участь у цивільному процесі органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб

Гарантии для женщин и иных лиц. имеющих семейные обязанности. сравнить их статус со статусом обычных работников. Сравнить их рабочее время, предоставление отпуска и т.д.

Лекція № 2

Значення їх участі як форми захисту прав, свобод і інтересів інших осіб, державних чи суспільних інтересів. Умови порушення цивільних справ вказаними суб’єктами. Їх процесуальні права і обов’язки.

Таким чином, органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, можуть брати участь у цивільному процесі у деяких формах:

- порушення (ініціація) цивільного процесу (подання позовної заяви, заяви, апеляційної чи касаційної скарги; звернення до суду з приводу перегляду судових рішень за винятковими чи нововиявленими обставинами; звернення із заявою про звернення рішення до виконання);

- вступ у цивільний процес для подачі висновку у справі (ст.45 ЦПК України).

Отже, для того, щоб набути цивільного процесуального статусу органу та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, відповідним органам та особам необхідно мати спеціальну цивільну процесуальну правоздатність, тобто здатність мати цивільні процесуальні права та обов’язки органу та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, яка виникає з моменту виникнення у визначених законом органів та осіб відповідної компетенції або передбачених законом повноважень, а також за умови, що їх звернення до суду із позовною заявою або участь у цивільних справах відбувається у випадках, встановлених законом.[1]

У разі звернення органів та осіб, яким законом надано право звернутися до суду із позовною заявою про захист прав, свобод чи інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів, їх цивільний процесуальний правовий статус органу та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, формують:

1) спеціальні суб’єктивні цивільні процесуальні права: а)до початку розгляду судом справи по суті змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви (ч.2 ст.31 ЦПК України); б) протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог (ч.2 ст.31 ЦПК України); в)протягом усього часу розгляду справи відмовитися від позову (ч.1 ст.31, ст.174 ЦПК України); г)передати спір на розгляд третейського суду, крім випадків, встановлених законом (ст.17 ЦПК України); д)обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (ч.2 ст.58 ЦПК України);

2) спеціальні юридичні цивільні процесуальні обов`язки: а)повідомити суд про третю особу, до якої у відповідної сторони за рішенням суду виникне право заявити вимогу або яка у такому випадку може сама заявити вимогу до такої сторони (ч.1 ст.36 ЦПК України); б)довести ті обставини, що на них вони посилаються як на підставу заявлених вимог і заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України); в)до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті, повідомити суд про всі відомі їм рішення судів, що стосуються предмета спору, а також про всі відомі їм незавершені судові провадження, що стосуються предмета спору (ч.3 ст.131 ЦПК України);

3) спеціальний законний цивільний процесуальний інтерес, який полягає у прагненні органу та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, домогтися ухвалення рішення суду на користь особи, права, свободи чи інтереси якої вони захищають.[2]

При зверненні до суду в захист прав і інтересів інших осіб повинні бути дотриманні такі наступні умови:

1)особа, у чиїх інтересах порушується справа, повинна мати право на звернення до суду;

2)у компетенції даного органу передбачена можливість порушення певної категорії справ;

3)орган, що звернувся до суду для захисту прав і інтересів іншої особи, не є суб’єктом спірних матеріальних правовідносин;

4)дотримано порядок пред’явлення позову.[3]

Участь в цивільному процесі органів державної влади і місцевого самоврядування з метою подання висновків на виконання своїх повноважень. Види органів державної влади і місцевого самоврядування, які вступають у процес з метою подання висновків по справі. Порядок їх залучення до участі судом, вступ за власною ініціативою.

Їх процесуальні права і обов’язки

Така участь з метою захисту інтересів інших осіб може мати місце в цивільних справах, пов’язаних з відповідною галуззю господарства, управління якою ними здійснюється, і якщо така участь передбачена законом. Із заявою до суду може звернутися УВРзПрЛ про захист прав і свобод людини і громадянина лише тих осіб, які за станом здоровя чи з інших причин цього зробити самостійно не можуть. Порівняно широкі права на участь у процесі надані органам опіки та піклування, житлово-комунальним, фінансовим тощо.

Органи опіки та піклування з метою забезпечення немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, які за станом здоровя не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов’язки (ст.55 ЦК України, ст.ст. 243, 249 СК України). При цьому органами опіки та піклування є: державна адміністрація районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчі комітети міських чи районних у містах, сільські, селищні ради. Отже зазначені органи можуть бути субєтами захисту прав неповнолітніх, недієздатних осіб, що перебувають під опікою і піклуванням, у всіх відомчих судових справах: мають право звернутися із заявою про відкриття провадження у справі, а якщо справа була розпочата за ініціативою інших осіб, можуть вступити у процес для подання висновку.

Органи опіки і піклування згідно із СК України мають право пред’явити позов про визнання шлюбу недійсним (ст.42), про позбавлення батьківських прав (ст.165), про скасування чи визнання усиновлення недійсним (ст.240), про відібрання дитини від батьків (ст.170). Якщо справа була розпочата іншими особами, участь органів опіки та піклування можлива для подання висновку у таких справах.

Виконання житлово-комунальними органами функцій управління житловим фондом України зумовлює можливу і необхідну участь у цивільному процесі щодо справ, пов’язаних зі зміною юридичного, технічного, комунального стану споруд і будівель. Житлово-комунальні органи заінтересовані в такому вирішення справ судами, яке відповідало б законодавству в галузі житлового будівництва і захищало права громадян, підприємств, установ, організацій.

Для подання висновку про придатність житлового приміщення для проживання, суди повинні залучати до участі у справі органи санітарно-епідеміологічної служби, а також місцеві житлові органи, якщо рішення у справі може вплинути на їхні інтереси. Невиконання цього обов’язку призводить до порушення прав зазначених органів і може бути підставою для скасування судового рішення, ухваленого у таких справах без їхньої участі.

Функцію органів місцевого самоврядування виконує суб’єкт комунальної власності і підприємницької діяльності – Бюро технічної інвентаризації асоціації «Укратехінвентарізація», на яке покладено обовязок здійснення реального юридичного стану об’єктів нерухомості, обстеження їх технічного стану, державну реєстрацію права власності на об’єкт нерухомого майна, що перебуває у власності юридичних та фізичних осіб. Бюро виконує технічну паспортизацію та інвентаризацію основних фондів комунального господарства, а також будинків підприємств, установ, організацій та окремих громадян, оновлення документів на право володіння будинками і встановлення порядку користування будинками. Верховний Суд України роз’яснив судам про необхідність залучати Бюро до подання висновку у справах про право володіння, поділу будівель і порядку їх використання.

Житлово-комунальні організації місцевого самоврядування, у підпорядкуванні і розпорядженні яких є житловий фонд, у певних випадках можуть бути залучені у справу третіми особами. У судовій практиці і теорії процесу виникають труднощі щодо розмежування їх процесуальної правосуб’єктності такими особами і суб’єктами захисту прав інших осіб. Відповідно до ст.45 ЦПК України підставою для участі органів місцевого самоврядування у процесі буде відсутність спору щодо договору житлового найму з однієї із сторін, а не суб’єктивного юридичного інтересі, про що зазначається у літературі, оскільки він може мати не лише матеріально-правовий, а й державно-правовий характер.

Захист прав інших осіб та інтересів в цивільному процесі можуть здійснювати фінансові органи місцевої державної адміністрації у справах, які виникають із спорів про право власності, спадкування, а також у справах окремого провадження про встановлення юридичних фактів, від яких залежить здійснення громадянами таких прав.

Субєктами захисту прав інших осіб та інтересів держави можуть бути ті органи державної влади, участь яких у цивільному процесі зумовлюється необхідністю здійснення ними своєї компетенції у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності. Так, державна податкова адміністрація може стягувати з громадян до бюджету у судовому порядку недоїмки по податках та інших обов’язкових платежах тощо.[4]

Як слушно зазначає С.С.Бичкова, висновок органів державної влади та органів місцевого самоврядування треба відрізняти від висновку експерта. На відмінну від висновку органів державної влади та органів місцевого самоврядування, висновок експерта:

а)не містить правової оцінки обставин справи (ст.66 ЦПК України);

б)є самостійним засобом доказування у цивільній справі (ч.2 ст.57 ЦПК України).

Водночас самостійного значення висновок органів місцевого самоврядування, як письмовий доказ у відповідності до ч.2 ст.57 ЦПК України, не має;

в)є результатом спеціального дослідження (ст.147 ЦПК України);

г)за завідомо неправдивий висновок і за відмову без поважних причин від покладених на нього обовязків експерт притягується до кримінальної відповідальності (ч.1 ст.171 ЦПК України, ст.ст.384, 385 КК України);

д)як експерт може залучатися особа, яка відповідає вимогам, встановлених Законом України «Про судову експертизу» і внесена до державного реєстру атестованих судових експертів (ч.2 ст.53 ЦПК України), яка, беручи участь у цивільній справі, виступає у цивільному процесуальному статусі іншого учасника цивільного процесу.[5]

Цивільна процесуальна правосуб’єктність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, профспілок, підприємств, установ, організацій, а також окремих громадян, які захищають права інших осіб (ст.45 ЦПК України), не має спеціальної назви, що і зумовлює неоднозначність її визначення у законодавстві, судовій практиці і теорії цивільного процесу. Сутті 3, 45 визначають цих осіб як суб’єктів захисту прав інших осіб.[6]

Участь прокурора в цивільному процесі як форма захисту прав, свобод і інтересів інших осіб, або державних чи суспільних інтересів. Підстави, мета і форми участі прокурора на різних стадіях цивільного процесу. Процесуальне положення прокурора в цивільному процесі.

Стаття 121 Конституції України визначає однією з функцій прокуратури представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, передбачених законом. У контексті цивільного судочинства дана конституційна норма має чіткий механізм реалізації, оскільки представництво в цивільному процесі – це давно сформований та існуючий інститут. Участь прокурора в цивільному процесі полягає в захисті інтересів держави або прав та законних інтересів громадян. Вона здійснюється шляхом порушення цивільних справ або шляхом участі в уже розпочатому провадженні цивільних справ.[7]

Особлива роль прокуратури виявляється в двох аспектах. По-перше, прокуратура здійснює цю діяльність у разі вчинення правопорушень. По-друге, вона представляє інтереси громадян чи держави у притаманних лише їй процесуальних формах, зокрема у формі представництва.

Єдиною процесуальною формою, в якій може виступати прокурор у цивільному процесі, є представництво (ч.2 ст.45 ЦПК України), що включає і можливість звернення до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб, державних чи суспільних інтересів та участь у цих справах, як це передбачено ч.1 ст.45 ЦПК України.

Стосовно ж такої форми участі в цивільному процесі, як подання висновку у справі, в ЦПК вона збережена лише за органами державної влади та місцевого самоврядування (ч.5 ст.46).

Прокурор здійснює в суді представництво інтересів громадян чи держави від імені держави і може здійснювати представництво на будь-якій стадії цивільного процесу (ч.2 ст.45 ЦПК України, ч.1 ст.36-1 Закону «Про прокуратуру»). Це – одна із найважливіших гарантій захисту прав і свобод громадян та державних інтересів. Представляючи в суді інтереси громадян або держави, прокурор реалізує конституційне положення, закріплене в ст.ст.3, 13 Конституції, відповідно до якого держава зобов’язана забезпечувати захист прав і свобод громадян, а також усіх суб’єктів права власності й господарювання. Тобто функція представництва інтересів у суді є для органів прокуратури конституційною.

В юридичній літературі вважається, що судово-прелставницька функція прокуратури має бути закріплена в трьох основних формах:

· звернення прокурора до суду з метою захисту порушених прав та законних інтересів громадян і держави;

· участь прокурора в розгляді справ у судах;

· досудове провадження.[8]

На думку інших, представництво прокуратури в суді також має 3 форми, але інші, а саме:

· звернення до суду в установленому законом порядку;

· підтримання позовних вимог в суді;

· порушення апеляційного і касаційного провадження та участь у розгляді справ у апеляційній та касаційній інстанціях.[9]

Натомість, згідно зі ст.36-1 Закону України «Про прокуратуру» такими формами представництва є: а)звернення прокурора до суду з позовами чи заявами про захист прав і свобод інших осіб, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій або рішень органів і посадових осіб; б)участь прокурора у розгляді судами справ; в)внесення прокурором апеляційного, касаційного подання на судові рішення або заяви про їх перегляд у зв’язку із ново виявленими обставинами.[10]

Отже, процесуальні форми участі прокурора в цивільному процесі – це закріплена в процесуальному законі можливість впливу його діяльності на розвиток цивільного судочинства – порушення цивільної справи в суді чи вступ у вже започаткований іншими особами цивільний процес. [11]

З М І С Т О В Н И Й М О Д У Л Ь 2

Дата добавления: 2014-01-04