Історичні передумови формування середньовічної філософії

Становлення середньовічної філософії.

Усі сфери суспільного життя тісно взаємопов'язані, тому їх треба розглядати лише в єдності. Абсолютизація якоїсь однієї сфери суспільного життя призведе до створення деформованої моделі суспільства.

В центрі кожної сфери, як і суспільства в цілому, має стояти людина, що охоплює всі сфери життєдіяльності, єднає їх.

Термін "середньовіччя" був введений у науку в ХV ст. і означає період історії, пов`язаний із добою феодалізму. Для Західної Європи це кінець V ст. - XV ст.

Існує думка, що епоха середньовіччя не створила в філософії нічого принципово нового, але це не зовсім так.

Здобутки середньовічної філософії:

- у нових історичних умовах переосмислювалися досягнення античної філософії;

- вдосконалювалася й розвивалась аристотелева логіка;

- закладалися підвалини науки й філософії епохи Відродження й Нового часу.

Формальним закінченням античного періоду в філософії прийнято вважати 529 рік, коли імператор Юстініан закрив в Афінах останню філософську школу. Однак ця межа умовна. Перехід до середньовічного способу мислення відбувався поступово й розпочався значно раніше.

Середньовічна філософія почала формуватися в умовах розкладу рабовласницького суспільства й переходу до феодального, під впливом різних історичних обставин.

У V ст. західна частина Римської імперії була завойована германськими племенами. На її місці утворилися окремі держави, духовно підпорядковані папі Римському. Наприкінці VIII ст. Карл Великий створив західноєвропейську наддержаву "Священну Римську імперію" й у 800 році був коронований папою на імператора римлян. Священна Римська імперія формально проіснувала до 1806 р. й була скасована Наполеоном. До цієї імперії входили території Франції (без Бретані), Бельгії, Голандії, Люксембургу, Швейцарії, Австрії, Західної Німеччини, Північної й середньої Італії. Карл брав участь у 50 походах, був освіченою, як на той час, людиною, знав латинську, грецку мови, цінував просвіту. Для управління такою великою імперією потрібні були грамотні люди й імператор заохочував створювання шкіл. При його дворі була організована спілка вчених, яка дістала назву "Академія". У тій академії культивувався інтерес до античної філософії, хоча панівним був християнський світогляд. Саме в ті часи в Західній Європі починає розвиватися схоластика.

В ХІ-ХІІ століттях формуються середньовічні міста, ремесла відділяються від сільського господарства, виникають ремісничі цехи, розвиваються товарно-грошові відносини, починається формування класу бюргерів. Значно зростає авторитет папи Римського.

Боротьба папи з імператором Священної Римської імперії закінчується перемогою першого, влада папи Римського встановлюється в Західній Європі над політичною владою. Відбуваються й інші істотні зміни, що посилили відмінності між західною і східною християнською церквою. 1054 року між ними відбувся офіційний розкол.

Хрестові походи дали можливість західноєвропейцям ознайомитися з мусульманською культурою й зокрема філософією, яка спиралася на філософію Платона, Аристотеля, Плотіна та інших античних мислителів.

Виникають університети, в яких утворюється вчена ієрархія та інші порядки й традиції, чимало з яких дожили й дотепер. За організацією і статусом університети багато в чому нагадували цехи середньовічних міст. Вони мали певну автономію, територію. Навчання й уся робота велися латинською мовою.

1.2. Характерні риси середньовічної філософії:

- розвивалася в межах виключно релігійних уявлень;

- центральним і обов`язковим є поняття про Бога;

- пізнання природи розглядалося лише як один із шляхів пізнання Бога (вивчаючи творіння, пізнати творця);

- уся філософія була підпорядкована теології, спроби порушити цей порядок переслідувалися церквою;

У зв`язку з цим дехто з дослідників західноєвропейського серддньовіччя навіть називає середньовічну філософію парафілософією (що стоїть поруч філософії), вважаючи, що справжня філософія можлива лише за умов свободи теоретичної думки.

- фідеїзм (першість віри над розумом), догматизм;

- аж до ХІІІ ст. тілесний світ мислився як наслідок еманації (виливання) Бога, злиття його природи, абсолютного буття, з небуттям;

- людина розглядалася як істота, що має подвійну природу: духовну і тілесну, божественну і тварну.

Середньовічні філософи намагалися з`ясувати, що в людині божественного, робили спроби розібратися в духовній сфері людини (дух, душа, розумна душа, воля, свобода волі).

Дата добавления: 2014-01-04