Тема. Управління туристичною галуззю. Туристична політика

Маріуполь, 2009

ФОНДОВА ЛЕКЦІЯ

з дисципліни “Міжнародний туризм”

на тему «Управління туристичною галуззю. Туристична політика”

Затверджено:

на засіданні кафедри міжнародної економіки

протокол № 10 від 20 травня 2009 р.

1. Регулювання туристичною галуззю на міжнародному та регіональному рівнях

2. Моделі державного управління в галузі туризму

3. Управління туризмом в Україні

Туризм і міжнародні подорожі як одна з форм міжнародних економічних відносин набули в сучасних умовах величезних масштабів і стали впливати на політичні, економічні і культурні зв'язки між державами. У зв'язку з цим з'явилася необхідність регулювання туристичної діяльності на світовому і міждержавному рівні шляхом підписання міжурядових угод, створення міжнародних і регіональних організацій. Схема механізму правового регулювання міжнародного туризму представлена в на рисунку 1.

Для того, щоб отримані від туризму економічні блага більш широко відчувалися в усім світі, необхідно шукати шляхи розширення участі населення в міжнародному туризмі, особливо населення країн, що розвиваються. Для цього необхідно робити кроки по скороченню або навіть усуненню тарифних бар'єрів, що стримують розвиток міжнародного туризму. Наприклад, диференційований для жителів країни і відвідувачів податок при виїзд аж ніяк не стимулює закордонні поїздки жителів країни, а обмежені суми, що туристи можуть вивозити з країни при поїздках за кордон, не тільки негативно впливають на розвиток закордонного туризму, але й обмежують купівельну спроможність громадян країни під час закордонних поїздок.

Необхідно в контексті Генеральної угоди по торгівлі послугами (ГАТС) виробити подальші обставини щодо лібералізації торгівлі послугами. Крім цього необхідно забезпечити повне здійснення відповідних положень ГАТС або розробити, якщо це необхідно, нові положення, для того, щоб виключити можливість використання несправедливих методів ведення конкурентної боротьби, зокрема, дискримінаційної практики видачі віз туристам, що віддають перевагу певним туроператорам і турагентам.

		Рис. 1 Схема механізму правового регулювання міжнародного туризму

Міжнародним організаціям і країнам-донорам варто активізувати свої зусилля по підготовці кадрів і зміцненню потенціалу в області туризму в країнах, що розвиваються, включаючи ефективне використання автоматичних систем бронювання, глобальних систем розподілу й Інтернету для збільшення обсягу їхніх надходжень від туризму і дотримання міжнародних стандартів. Необхідно проводити дослідження з конкретних питань, що представляють інтерес для країн, що розвиваються, таким, як відтік туристського сектора надходжень в іноземній валюті, вплив турів з комплексним обслуговуванням на фінансове становище туристського сектора країн, що розвиваються, і розробка типової стратегії залучення місцевих органів влади до процесу розробки і здійснення туристських проектів і керування ними.

В області розвитку інфраструктури міжнародне співтовариство відіграє важливу роль шляхом надання фінансових коштів для здійснення проектів, зв'язаних з розвитком туризму. У число цих фінансових установ входять, наприклад, різні відділення Всесвітнього банку й установи Організації Об'єднаних Націй, такі, як ПРООН. Інші міжнародні організації, включаючи Всесвітню торговельну

організацію, часто беруть участь у наданні технічної допомоги як установи-виконавців. Багатобічним і регіональним фінансовим установам варто приділяти пріоритетну увагу відповідним стратегіям стійкого – в екологічному і фінансовому відношенні – розвитку туризму і суміжних галузей, зокрема фінансуванню проектів із розвитку інфраструктури, забезпеченню сучасних телекомунікаційних послуг у рамках регламентационных режимів, що сприяють розвиткові конкуренції, і заходам щодо розвитку людських ресурсів.

У світі нараховується більш 200 міжнародних туристських організацій світового характеру. До найбільш відомих відносяться:

· Всесвітня туристська організація;

· Всесвітня федерація асоціацій туристських агентств;

· Всесвітня організація туристських агентств, що є комерційним об'єднанням туристських фірм, що працюють на кооперативних початках;

· Міжнародний туристський альянс – некомерційна організація сприяння розвиткові туризму;

· Міжнародне бюро соціального туризму;

· Міжнародна асоціація з соціального туризму і відпочинкуі трудящих;

· Міжнародне бюро туризму й обміну молоді;

· Міжнародна федерація молодіжних туристських гуртожитків;

· Студентська асоціація повітряних перевезень;

· Міжнародна федерація молодіжних туристських організацій;

· Міжнародна академія по туризму;

· Міжнародне суспільство наукових експериментів по туризму;

· Міжнародна федерація журналістів і письменників по туризму;

Основною міжнародною організацією, що регулює функціонування туристичною галуззю в масштабах світового господарства, є Всесвітня туристична організація (ВТО).

Необхідність розвитку за допомогою міжнародних туристичних зв'язків міждержавних економічних, політичних, соціальних і культурних контактів ще в 20-х роках ХХ в. поставила в порядок денний питання про узгодження в цьому напрямку спільних дій між національними туристичними і транспортними організаціями різних країн. Саме цим порозумівається створення в 1925 р. Міжнародного конгресу офіційних асоціацій пропаганди туризму (МКОАПТ), потім у 1927 р. – Міжнародного конгресу офіційних туристичних організацій (МКОТО), а в 1930 р. засновується Міжнародний союз офіційних організацій і пропаганди туризму (МСООПТ).

До цього часу міжнародний туризм, набираючи щорічно темпи росту, уже зумів перейти від індивідуальних форм до організаційного. Це вимагало створення більш сучасної організованої структури по керівництву світовим туризмом. Роз'єднаність в координації міжнародного співробітництва в сфері туризму стала великим гальмом на шляху його подальшого розвитку. Саме тому в 1947 р. ці три організації були реорганізовані і на їхній базі заснований у Парижі Міжнародний союз Офіційних туристичних організацій (МСОТО). Це була міжнародна спеціалізована організація. Її дійсними членами були як урядові організації, так і неурядові, але визнані їхніми національними урядами в якості офіційних національних туристичних організацій 116 країн світу. У 1969 р. у виконання резолюції ГА ООН 2529 неурядові організації МСОТО були реорганізовані в міжурядову Всесвітню Туристичну організацію. Тим самим було продемонстровано загальне визнання не тільки економічного, соціального, культурного, але і політичного значення міжнародного туризму.

Згідно п.1 ст. 3 Статуту, основною метою ВТО є «сприяння розвиткові туризму для внесення вкладу в економічний розвиток, міжнародне взаєморозуміння, світ, процвітання, загальну повагу і дотримання прав людини й основних воль для всіх людей без розходження раси, статі, мови і релігії». ВТО, не будучи спеціалізованою установою ООН, має діючі угоди з цією найбільш авторитетною міжнародною організацією і поруч її спеціалізованих установ.

Всесвітня туристська організація є юридичним суб'єктом і може користуватися на території країн-членів певними привілеями й імунітетом, що визначаються в окремих угодах, укладених організацією. Відповідно до Статуту ВТО, місцеперебування організації визначається і може бути в будь-який час змінено рішенням генеральної асамблеї.

Офіційні мови ВТО – англійська, іспанська, російська і французька.

Бюджетні витрати ВТО на здійснення адміністративних функцій і реалізацію загальної програми роботи покриваються за рахунок членських внесків і будь-яких інших надходжень відповідно до фінансових правил організації. Розмір членських внесків визначається по так називаній «формулі Лусака», прийнятої при формуванні ВТО, що у 1989 р. переглянута. Формула передбачає визначений відсоток бюджету організації, від якого залежить фактичний розмір членського внеску тієї або іншої країни.

Бюджет ВТО, проект якого складається генеральним секретарем, розрахований на 2 роки.

На VI сесії Генеральної асамблеї ВТО в 1985 р. були прийняті Хартія туризму і Кодекс туриста. Основні міжнародно-правові форми діяльності ВТО – проведення Всесвітньої конференції по туризму 1980 р., Всесвітньої наради по туризму 1982 р. і Міжнародної конференції по туризму 1989 р. Структура ВТО представлена на рисунку 2.

Вищим органом ВТО є генеральна асамблея, що скликається на чергові сесії кожні 2 роки.

Дійсні й асоційовані члени можуть бути представлені на сесії не більш ніж п'ятьма делегатами, один із яких виконує функції глави делегації. Члени, що приєдналися, призначають на сесію до трьох спостерігачів зі складу Комітету членів, що приєдналися.

Статутом ВТО передбачається також скликання надзвичайних сесій генеральної асамблеї на прохання виконавчої ради або більшості дійсних членів організації.

Генеральна асамблея може розглядати будь-яке питання і розробляти рекомендації з нього. У її функції, зокрема, входять:

· обрання свого президента і віце-президента

· обрання членів виконавчої ради

· призначення генерального секретаря (за рекомендацією виконавчої ради)

· обрання ревізорів

· затвердження фінансового регламенту ВТО

· визначення загальних напрямків по керуванню організацією

· затвердження положень про персонал секретаріату ВТО

· затвердження загальної програми роботи ВТО

· затвердження бюджету ВТО і керівництво фінансовою політикою організації в цілому

· створення технічних і регіональних органів, необхідних для проведення роботи

· розгляд і затвердження звітів про діяльності організації і її органів, а також уживання необхідних заходів по реалізації рекомендацій зі звітів;

Комітет з правил процедури

Регіональні

Комітет з перевірки повноважень

Комісія ВТО для Південної Азії

Комісія ВТО для Близького Сходу

Комісія ВТО для США і Латинської Америки

Комісія ВТО для Африки

Комісія ВТО для Європи

комісії

Секція професійної підготовки

Молодіжний туризм

Туризм и здоров”я

Туризм і його процес

Інвестицій в туризмі

		Туризм і навколишнє середовище
	Комісія ВТО для Східної Азії і району Тихого океану
	Центр туристської документації
	Міжнародний вищий навчальний центр з туризму (СІЄСТ)
		Рис. 2 Структура Всесвітньої туристичної організації

· затвердження або наділення повноваженнями за затвердженням угод, що укладаються з урядами і міжнародними організаціями, а також із приватними організаціями й особами;

· прийняття рішень відповідно до Статуту ВТО про прийом до членів організації.

Гаазька декларація Міжпарламентської конференції по туризму 1989 р. є інструментом міжнародного співробітництва і партнерства, об'єднання народів і фактором, що сприяє розвиткові індивідуального і колективного туризму. Її основні положення зводяться до наступного:

1. Туризм – форма проведення вільного часу.

2. Туризм – ефективний засіб сприяння соціально-економічному ростові країни.

3. Природне, культурне і людське навколишнє середовище – основна умова розвиток туризму.

4. Туризм носить гуманний характер.

5. Кожна людина має право на вільні подорожі.

6. Спрощення формальностей подорожей – основа розвитку туризму.

7. Безпека і захист туристів, повага їхнього достоїнства – найважливіші умови розвитку туризму.

8. Держави повинні вживати заходів по боротьбі з тероризмом, удосконалювати якість туристичних послуг, планувати розвиток туристської інфраструктури.

Крім цього, більшість країн має свої національні туристські організації (НТО). В Франції й Іспанії вони входять до уряду; в інших країнах створюються незалежно від уряду, але підтримуються їм централізованими фінансовими субсидіями, як у Об’єднаному Королівстві Великобританії і Північної Ірландії. У більшій частині НТО – громадські, створені на основі статуту організації, що і визначає їхню структуру. Відповідно до рекомендацій ВТО, національні туристські організації виконують наступні функції:

· представлення урядових інтересів по туризму в міжнародному масштабі; висновок двосторонніх і багатосторонніх угод з метою збільшення туристських потоків між країнами-учасницями; організація спільних маркетингових досліджень туристського ринку; оптимізація туристських національних ресурсів; залучення технічного і фінансового співробітництва; забезпечення взаємного спрощення митного контролю; поліцейське і грошове регулювання; підтримка технологічної угоди (наприклад, у готелях і місцях зимового спорту);

· організація туристських послуг у національному і міжнародному масштабах;

· планування і розвиток туризму;

· регулювання і контроль підприємств, включених у туризм (регулювання і правове забезпечення готельного господарства, класифікація готелів і ресторанів, інспекція і вивчення ліцензій на право діяльності);

· публікація статистики, оглядів, результатів досліджень ринку (вивчення думок, аналіз поводження споживачів);

· збут туристських продуктів в інших країнах (створення туристських агентств за рубежем для забезпечення інформації і збуту; публікація брошур, листівок, путівників і спеціальної туристської інформації)

· просування іноземних туристських центрів (кампанії в пресі, на радіо, телебаченні);

· діяльність по полегшенню, уніфікації або усуненню митного і прикордонного контролю;

· створення структур по прийому гостей і забезпеченню туристською інформацією (спеціальні поліцейські інструкції для допомоги гостям складені в 19 країнах);

· забезпечення професійної підготовки в туризмі (курси, семінари, навчальні програми);

· захист і збереження туристських ресурсів і ексклюзивної спадщини (монументів, історичних місць), кампанії по захисту культури і мистецтва;

· охорона навколишнього середовища (проведення кампаній) по охороні природи, парків відпочинку, природних ресурсів).

У багатьох країнах світу створюються некомерційні асоціації, що представлені консультативними радами по туризму. Ці ради поєднуються в неурядові міжнародні організації, такі як, Всесвітня асоціація туристських агентств і туроператорів (WATA), Міжнародна рада турагентств (ICTA), Міжнародна федерація асоціацій турагентств (UFTA) і ін.

Координація діяльності національних туристських адміністрацій у рамках регіональної економічної інтеграції дозволяє уніфікувати стандарти послуг, туристського продукту і тим самим підвищити рентабельність туристської інфраструктури. Слід зазначити, що через міжнародну конкуренцію витрати на продвижение індустрії туризму ростуть як у країнах, що розвиваються, так і країнах «зрілих» економік (де туризм розглядається як одне з можливих рішень проблеми регіонального розвитку). Існує також потреба в оцінці ефективності національної, регіональної і місцевої політики просування туризму.

Розглянемо окремі регіональні об'єднання і союзи в області туризму і міжнародних подорожей.

Азіатсько-тихоокеанський регіон: Асоціація по туризму країн-членів АСЕАН, Туристична асоціація країн Азії і Тихого океану (ПАТА).

Американський регіон: Комітет з туризму Латиноамериканської економічної системи, Конфедерація туристських організацій Латинської Америки, Латиноамериканська федерація соціального туризму, Межамериканская готельна асоціація і Рад по туризму Центральної Америки.

Арабський регіон: Арабський готельний союз і Арабський туристичний союз.

Африканський регіон: Організація по розвитку туризму в Африці, Панафриканская туристська організація.

Європейський регіон: Комітет готельної і ресторанної індустрії Європейського співтовариства, Туристська асоціація «Загального ринку», Скандинавський туристичний союз.

Транснаціональні асоціації і союзи: Испано-Лусо-Американо-Филиппинская асамблея по туризму, Транснаціональна готельна корпорація, транспортні корпорації й ін.

Ці регіональні туристські організації використовують регіональні географічні умови, традиції, звичаї народів і національних меншостей, а також особливості транспортних зв'язків при формуванні туристських послуг, маршрутів подорожей. Розробляються загальні умови типових контрактів на туристський маршрут і міжнародні подорожі, узгоджуються форми туристської реклами й інформації. Одночасно стандарти готельних і ресторанних підприємств усіх форм власності, транспортні тарифи і стандарти транспортних засобів узгоджуються і координуються зі стандартами і загальними умовами послуг транснаціональних корпорацій в області міжнародного туризму.

Європейська мережа подорожей (European Travel Network -ETN) — це всесвітній консорціум 250 незалежних туристичних агентств, що забезпечує високий рівень обслуговування туристів. Система ETN поєднує більш 10 тис. готелів, ресторанів, служб прокату автомобілів і інших організацій, що обслуговують подорожі в 175 країнах.

У кожній з цих організацій кожен мандрівник, що має картку ETN, може одержати знижку від 20 до 50%. У багатьох країнах мається можливість придбання авіа- і залізничних квитків по пільгових тарифах. З ETN співробітничають дві телефонні компанії — «Sprint Fon Card» і «Tele Card», — що дозволяє власникам карток заощаджувати на телефонних переговорах. ETN використовує самі передові інформаційні технології. Економія власників карток складає від 100 до 1000 доларів за одну поїздку. Крім безкоштовної реклами по усім світі, учасники ETN безкоштовно одержують картки для директорів і керуючих і ряд інших пільг.

Важливе значення у формуванні туристської інфраструктури в Європі має Всесвітня рада по туризму і подорожей (World Travel and Tourism Council — WTTC), заснований у 1990 р. Його членами є більш 60 компаній в області авіації, судноплавства, залізничного транспорту, автопроката, міжнародних готельних об'єднань європейських країн. Одна з основних задач організації — довести урядам важливе економічне значення туристської індустрії. На думку Ради, уряду ще не усвідомили, що туріндустрія є самою великою галуззю у світі. Виконавча рада складається з 10 чоловік, очолює його голова компанії «Америкою експрес».

WTTC вимагає від Європейського Союзу термінового поліпшення інфраструктури транспорту, у першу чергу вживання заходів по удосконалюванню системи охорони повітряного простору; скорочення транспортних і торговельних перешкод у країнах Європейського Союзу. При цьому особливо підкреслюється необхідність лібералізації в авіаперевезеннях, досягнення угод з Міжнародною Митною Організацією.

В рамках сучасних тенденцій, а також з урахуванням економічного ефекту, який забезпечує розвиток міжнародного туризму у системі світового господарства та його впливу на стан національних економік, можна зробити припущення, що розвиток світового ринку туристичних послуг буде коригуватися з огляду реалізації політики міжнародних організацій у сфері міжнародного туризму, урядів основних туристогенеруючих та приймаючих країн як суб’єктів механізму регулювання світового ринку туристичних послуг. Тобто сукупність інститутів та інструментів системи регулювання міжнародного туризму трьох основних рівнів (рисунок 3) буде визначати загальні тенденції розвитку світового ринку туристичних послуг.

Туристичні організації глобального рівня створюються та функціонують з метою визначення основних напрямків розвитку індустрії туризму, розробки принципів туристичної діяльності, встановлення міжнародних норм та стандартів, сприяння співробітництву в сфері туризму [17; 18].

З метою удосконалення механізму розвитку світового ринку туристичних послуг організації даного рівня мають сконцентрувати зусилля у сфері пошуку шляхів розширення участі населення в міжнародному туризмі, особливо країн, що розвиваються. Для цього необхідно робити кроки по скороченню або навіть усуненню тарифних бар'єрів, що стримують розвиток міжнародного туризму.

		Рис. 3 Механізм регулювання світового ринку туристичних послуг

Наприклад, диференційований для жителів країни і відвідувачів податок при виїзді не стимулює закордонні поїздки жителів країни, а обмежені суми, що туристи можуть вивозити з країни при поїздках за кордон, не тільки негативно впливають на розвиток закордонного туризму, але й обмежують купівельну спроможність громадян країни під час закордонних поїздок.

Необхідно в контексті Генеральної угоди по торгівлі послугами (ГАТС) виробити подальші обставини щодо лібералізації торгівлі послугами. Крім цього необхідно забезпечити повне здійснення відповідних положень ГАТС або розробити, якщо це необхідно, нові положення, для того, щоб виключити можливість використання несправедливих методів ведення конкурентної боротьби, зокрема, дискримінаційної практики видачі віз туристам, що віддають перевагу певним туроператорам і турагентам.

Міжнародним організаціям як суб’єктам механізму регулювання світового ринку туристичних послуг варто активізувати свої зусилля із підготовки кадрів і зміцненню потенціалу в області туризму в країнах, що розвиваються, включаючи ефективне використання автоматичних систем бронювання, глобальних систем розподілу й Інтернету для збільшення обсягу їхніх надходжень від туризму і дотримання міжнародних стандартів. Необхідно проводити дослідження з конкретних питань, що представляють інтерес для країн, що розвиваються: відтік надходжень від туризму в іноземній валюті, вплив турів з комплексним обслуговуванням на фінансове становище туристичного сектора країн, що розвиваються, і розробка типової стратегії залучення місцевих органів влади до процесу розробки і здійснення туристичних проектів і управління ними.

В області розвитку інфраструктури міжнародне співтовариство відіграє важливу роль шляхом надання фінансових коштів для здійснення проектів, пов’язаних з розвитком туризму. У число цих фінансових установ входять, наприклад, різні відділення Всесвітнього банку й установи Організації Об'єднаних Націй, такі, як ПРООН. Інші міжнародні організації, включаючи Світову організацію торгівлі, часто беруть участь у наданні технічної допомоги як установи-виконавці. Багатобічним і регіональним фінансовим установам варто приділяти пріоритетну увагу відповідним стратегіям стійкого – в екологічному і фінансовому відношенні – розвитку туризму і суміжних галузей, зокрема фінансуванню проектів із розвитку інфраструктури, забезпеченню сучасних телекомунікаційних послуг у рамках регламентаційних режимів, що сприяють розвитку конкуренції, і заходам щодо розвитку людських ресурсів.

На наступному – регіональному – рівні механізму регулювання сфери туризму основними суб’єктами виступають інтеграційні угрупування та відповідні їх органи, що здійснюють регулювання туристичного ринку в рамках об’єднання; регіональні об'єднання і союзи в сфері туризму і міжнародних подорожей [18]. Організації даного рівня повинні з урахуванням регіональних географічних умов, традицій, звичаїв народів і національних меншостей, а також особливостей транспортних зв'язків активізувати діяльність щодо формування туристичних послуг, внутрішньо-регіональних маршрутів подорожей. Крім того до сфери діяльності цих організацій належать розробка загальних умов типових контрактів на туристичний маршрут і міжнародні подорожі, узгодження форми туристичної реклами й інформації. Одночасно стандарти готельних і ресторанних підприємств усіх форм власності, транспортні тарифи і стандарти транспортних засобів повинні узгоджуватися і координуватися зі стандартами і загальними умовами послуг транснаціональних корпорацій в області міжнародного туризму.

Наступний рівень регулювання сфери міжнародного туризму – міждержавний – представлений діяльністю урядових органів у сфері туризму різних країн та їх взаємодією. Інструментами механізму регулювання світового ринку туристичних послуг на даному рівні виступають двосторонні угоди. Тому урядам країн слід більше уваги приділити реалізації заходів в рамках підписаних двосторонніх угод у сфері авіатранспорту, готельного господарства та на суто туристичному ринку про лібералізацію в’їзду-виїзду громадян та спрощення туристичних формальностей.

На державному (макро-) рівні основним суб’єктом механізму регулювання туристичного ринку виступають центральні та місцеві органи державної влади у сфері туризму. Реалізація покладених на них функцій відбувається шляхом застосування таких інструментів, як бюджетно-податкова, грошово-кредитна, амортизаційна, валютна, митна політики, система державних замовлень, цільове державне фінансування центрів дитячо-юнацького туризму, державних підприємств туризму та регіональних і цільових програм розвитку туризму. З метою вдосконалення розвитку світового ринку туристичних послуг саме державні органи сфери туризму кожної окремої країни повинні будувати свою туристичну політику в розрізі стимулювання розвитку інфраструктури, впровадження маркетингових заходів, контролю над процесом розвитку територій, включаючи розробку нормативно-правових актів із зонування, забезпечення реалізації законодавчих актів із охорони здоров’я, безпеки та зайнятості, ліцензування фізичних та юридичних осіб: туроператорів, турагентств, готелів, ресторанів та ін. Діяльність державних органів влади у сфері туризму повинна відбуватись в напрямку уніфікації стандартів послуг, туристського продукту і тим самим підвищення рентабельності туристичної інфраструктури [13; 17].

З метою активізації розвитку туристичного ринку окремо взятої країни та світового ринку в цілому, уряди країн мають продовжити застосування такого інструменту як пряма підтримка туристичного сектору. Як свідчать дані Світової організації торгівлі, за період 1995-2005 рр. державна допомога на розвиток туристичного сектору характеризувалася найбільш високими показниками інтенсивності застосування у порівнянні з іншими секторами (транспорт, банківська система, фінансові послуги, сфера високих технологій, будівництво, сфера нерухомості та інші). У 62 з 81 країни, що досліджувалися, світового господарства уряд застосовував практику державної підтримки розвитку туристичної галузі. Ці заходи охоплювали формування стратегії розвитку туристичного ринку, підтримку туроператорів, що виходили на світовий туристичний ринок з національним туристським продуктом, фінансування розвитку інфраструктури та готельного господарства; реалізацію маркетингових заходів, захист культурної спадщини та стимулювання розвитку екотуризму; підтримку розвитку транспортної системи, фінансову підтримку розвитку малого та середнього підприємництва у сфері туризму; підготовку кадрів для сфери туризму та інші заходи. З огляду на регіональний розподіл заходів, що застосовувалися (таблиця 1), можна констатувати подальший розвиток туристичного сектору в країнах Східної Азії та Тихоокеанського регіону та активізацію розвитку туризму на африканському континенті. Серед заходів щодо підтримки розвитку туристичного сектору у розвинутих країнах слід відзначити реалізацію регіональних туристичних програм в рамках інтеграційних угрупувань, а також підтримку малого і середнього підприємництва у сфері туризму (рисунок 4).

Останній – корпоративний – рівень регулювання розвитку туристичного ринку безпосередньо пов’язаний із попереднім і притаманний країнам, які мають провідні позиції на світовому туристичному ринку. Він визначається діяльністю туристичних ТНК, готельних ланцюжків та стратегічних альянсів у сфері готельного господарства і транспортних перевезень, які, з одного боку, завдяки значним фінансовим можливостям просувають національний турпродукт на світовий ринок, а з іншого, сприяють розвитку туризму у країнах, які мають відповідний туристично-рекреаційний потенціал, але обмежені фінансові можливості.

Таким чином, розвиток світового ринку туристичних послуг буде визначатися загальними тенденціями розвитку світового господарства, а також політикою світового співтовариства у сфері міжнародного туризму. Задля забезпечення максимального позитивного ефекту від розвитку світового туристичного ринку з метою удосконалення механізму розвитку світового ринку туристичних послуг необхідна координація зусиль міжнародних організацій, органів регіональних інтеграційних угрупувань та об’єднань, урядових та неурядових структур, корпоративного сектору, оскільки саме вони виступають у ролі суб’єктів даного сегменту ринку. Для досягнення рівнозначного успіху у світі нові інструменти механізму стимулювання

Таблиця 1

Дата добавления: 2014-01-04