Лекція 2. Джерела римського права

Рецепція римського приватного права – це процес відродження та пристосування загальних положень та засад цього права окремими правовими системами в умовах певних суспільно-економічних відносин.

І розвитку правових систем країн Європи

Значення римського приватного права для виникнення

Рецепція (лат. receptio – прийняття) – це відродження шляхом впливу високорозвиненої системи права, яка існувала раніше, на менш розвинуту правову систему. Рецепції права відбувалися у минулому і відбуваються в умовах сьогодення, що пов’язано з циклічністю цивілізаційного розвитку суспільства.

Існують різні види, типи та форми рецепцій. Так, за видами виокремлюють прямі (первинні) та похідні (вторинні); явні та приховані рецепції; до форм рецепцій відносять – вивчення, коментування, засвоєння, безпосереднє застосування норм та положень тієї чи іншої системи права. Залежно від того, яка система права реципується і в яку, виокремлюються і окремі її типи.

Найхарактернішим для рецепції римського права є те, що існують різні її типи, які мають суттєві розбіжності, а саме: східноєвропейський (візантійський) – та західноєвропейський. Причому рецепція у Західній Європі торкалась двох систем права – континентального та англосаксонського.

В контексті нашого питання зупинимося на розгляді особливостей західноєвропейського типу рецепції римського приватного права. Слід відмітити, що, по-перше, їх було декілька, по-друге, вони були різного виду, по-третє, відбувалися у різних формах.

В юридичній літературі існує декілька поглядів на етапи західноєвропейської рецепції римського права, але найбільш розповсюдженим являється наступний:

I-й етап - раннє та пізнє середньовіччя (V - початок ХII ст.).

II-й етап – формування права „нової Європи” (ХII-ХVIII ст.).

III-й етап – кодифікація законодавства Франції та Німеччини у ХІХ ст.

Новітня рецепція – вдосконалення національно-правових систем і створення нового права Європи (кінець ХХ початок ХХІ ст.).

I-й етап. В епоху раннього середньовіччя на місці підкореної Західної римської імперії утворюються варварські королівства, характерною особливістю законодавства яких являється принцип особистого права (jus personale), коли кожну людину судили за правовими звичаями тієї етнічної групи, до якої вона відносилися. В силу вказаного принципу римлянам було залишено їхнє право, а враховуючи, що судам варварів були маловідомі чисельні джерела римського права, необхідно було створити особливі збірники римського права, що і було зроблено на початку VІ ст. Збірники отримали назву Leges romanae (Закони римлян). До їх складу входили Codex або Edictum Theodorici, Breviarium Alarici та Breviarium Alarici. При створенні цих збірників переслідувались різні цілі. Якщо перший з них розглядався як акт, що буде запроваджуватися до всіх жителів остготського королівства, то вже при створенні наступних переслідувалась мета збереження принципу особистого права.

Рецепція – це не тільки законодавча діяльність, а й діяльність професійних юристів спрямована на розповсюдження права, формування правосвідомості жителів цих країн. Тому саме на цьому етапі рецепції продовжується вивчення права і виникає центр відродження римського приватного права - Болонський університет (ХІ ст.). Перші викладачі цього університету відомі як глосатори. Свою назву вони отримали внаслідок тих поміток (роз’яснень) - глос, які робились ними між строчок текстів, а потім на полях оригіналів Юстиніанівських збірників при підготовки до лекцій. Поступово глоси перетворилися на коментарі, зокрема найбільш відома Туринська глоса до Інституцій Юстиніана, а збірник глос „Glossa orbinaria”, який з’явився у ХIII ст., зіграв вирішальну роль в рецепції римського права, яка привела до формування права «Нової Європи», бо тільки глоси через практичну судову діяльність почали набувати силу закону.

Пізніше (у другій половині ХII ст.) на зміну глосаторам прийшли коментатори (постглосатори), які коментували вже не Юстиніанівське законодавство, а глоси своїх попередників. Їх метою стало пристосування окремих положень, що містили глоси, до умов і потреб свого часу. Вважається, що постглосатори разом з глосаторами виробили ті визначення, якими почали користуватися в ХП столітті і користуються донині.

II-й етап – формування права „нової Європи”, яке відбувалося шляхом запозичення положень римського приватного права. Це особливо яскраво проявилося в законодавстві Середньовічної Германії. Після розпаду імперії Карла Великого Leges Romanae втратили свою силу. На протязі Х-ХII ст. в Германії застосовувався принцип територіальних прав, що знайшло своє втілення у таких збірниках права, як Саксонське Зерцало і Швабське Зерцало, які мали силу закону. Між тим існували і закони окремих міст, які мали велике значення, зокрема у Ганзейському союзі. Вказані закони були архаїчними і не враховували зміни, що відбулися в суспільстві. Для того щоб утворити загальне національне право саме на цьому етапі в Германії почало поруч з місцевим застосовуватися римське та канонічне право, яке сприймалося практикою. Шляхами запровадження цього вважають трансформацію судів та надання університетам фактичного права „офіційних консультацій”.

III-й етап – кодифікація законодавства Франції та Німеччини у ХІХ столітті. Поштовхом до проведення кодифікації законодавства вказаних країн, по-перше, стала Велика Французька революція 1789р., а, по-друге, ті зміни, що відбулися в економічній сфері тих же країн. Результатом кодифікацій стало прийняття у Франції - Торгового кодексу (1807р.), Цивільного кодексу (Кодекс Наполеона) (1803-1804рр.), чим була запроваджена єдність в галузі торгового та цивільного права Франції; у Германії - Загального вексельного статуту (1848р.), Загального Торгового Уложення (1861р.), Германського Цивільного кодексу (1900р.), чим була запроваджена єдність в сфері вексельного, торгового та цивільного права Германії.

Новітня рецепція – це вдосконалення національно-правових систем і створення нового права Європи (кінець ХХ початок ХХІ ст.). Безумовно, Кодекс Наполеона та Германське цивільне Уложення не діяли б в сучасних умовах, якби вони у необхідних випадках не змінювались, не доповнювались, тобто не вдосконалювались до відповідно умов суспільно-економічного ладу країн. Хотілось би, щоб долю вказаних законів, прийняття яких співпало з початком ХIХ та ХХ століття, успадкував Цивільний кодекс України, прийняття якого співпало з початком ХХI століття.

Суттєві перетворення у соціально-політичній та економічній царинах суспільного буття України, що відбулися після проголошення її незалежності і прийняття нової Конституції, обумовили принципові зміни у цивільно-правовій сфері і викликали необхідність закріплення нових засад правового регулювання відносин за участю фізичних та юридичних осіб на основі загальновизнаних у світі засадах приватного права: неприпустимості свавільного втручання у сферу особистого життя людини; неприпустимості позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією та законом; свободи договору; свободи підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судового захисту цивільного права та інтересу; справедливості, добросовісності і розумності. Це принципово важливо, бо приватне (цивільне) право складає основу, стрижень правопорядку, який ґрунтується на ринковій організації суспільства.

Новий ЦК має традиційну для України пандектну систему і складається із 6 книг: Кн. 1 – Зальні положення; Кн. 2 – Особисті немайнові і майнові права фізичної особи; Кн. 3 – Право власності та інші речові права; Кн. 4 – Право інтелектуальної власності; Кн. 5 – Зобов’язальне право; Кн. 6 Спадкове право.

Римське право - найважливіше і найяскравіше явище в праві всіх часів. Воно суттєвим чином вплинуло на розвиток цивільного права багатьох країн світу, а також на формування і розвиток правових систем країн Європи, зокрема романо-германської системи права.

Дата добавления: 2014-01-07