Особливості розвитку сучасної західної культури

У XX ст. європейський тип культури поширився далеко за межі Європи, охопивши інші континенти - Америку, Австралію і ввійшов у тій чи іншій мірі у життя азіатських і африканських країн - таких як, Японія, Сінгапур, ПАР. Культура європейсько­го типу вже не є характерною лише для Європи, її тепер назива­ють "західною культурою". Відтепер можна говорити про на­явність загальних рис, типових для західної культури в цілому, які в своєрідному вигляді виявляються і в культурах інших країн.

Сучасна західна культура дуже динамічна. Практицизм, індивідуалізм, гонитва за матеріальними благами, специ­фічне ставлення до часу ("час - гроші") багато в чому руй­нують усталені в попередні епохи ідеали людської поведін­ки, людських взаємовідношень. Ця культура заснована на підприємництві, бізнесі, діловитості, її головні герої - люди, що вміють заробляти гроші. У ній ціняться активність, раціональність, професіоналізм.

Сучасна західна культура досить живуча і продовжує існува­ти, незважаючи на інші голоси філософів, письменників, худож­ників про її загибель. її вдалось вистояти в двох світових війнах, у боротьбі з фашистськими і комуністичними режимами, які проголошували себе носіями нової і більш досконалої культури. Мало того, творчі можливості західної культури не тільки вичерпались, але ще більше зросли. її досягнення у XX ст. стали настільки значними, що видозмінили умови життя всього людства і земної кулі.

Великий вплив на змістовну наповненість сучасної західної культури здійснили:

♦ усі ті досягнення, що відбулись у різних формах матеріальної і духовної культури;

♦ винаходи в галузі електронних і комп'ютерних засобів зв'яз­ку, освіти, побутової техніки;

♦ відкриття в галузі генної інженерії, заглиблення у мікросвіт і космос;

♦ створення нових хімічних матеріалів з незвичайними власти­востями тощо.

Всі ці революційні зміни позначали перехід до нового типу сус­пільства, яке називають "постіндустріальним", "електронним", "інформаційним" тощо.

Американський публіцист-футуролог, автор одного із варіантів концепції постіндустріального суспільства Тоффлер, вбачає пря­му залежність між розвитком техніки і способом життя, її ціннос­тями. У роботі "Футурошок" Тоффлер стверджує, що прискорен­ня соціальних і технологічних змін створює багато всезростаючих труднощів, що викликають шок як у окремого індивіда, так і сус­пільства в цілому. В подібних соціокультурних умовах основним принципом у всіх сферах суспільного життя стає плюралізм.

Подібний плюралізм, появу множинності нових ідей ми помічає­мо і у сучасному західному мистецтві. В ньому виникли різні течії і напрямки ( ♦ експресіонізм, ♦ кубізм, ♦ абстракціонізм, ♦ сюрреалізм, ♦ неореалізм, ♦ гіперреалізм та ін.). Виникли нові форми і жанри ми­стецтва, зв'язані з використанням техніки ( ♦ художня фотографія, ♦ електронна музика, ♦ комп'ютерна графіка тощо), набули попу­лярність масові художні видовища, отримала розвиток тенденція до синтезу різних мистецтв, спорт став "мистецтвом".

Одночасно з цим критики західної культури говорять про те, що вона одночасно носить кризовий характер і якщо проти цього не вживати ніяких заходів, то це загрожує втраті усіх її досягнень.

Наведемо думки видатних мислителів XX ст., які характери­зують західну культуру.

У західній цивілізації відбувається заміна творчості працею, духовності - інтелектом, різноманітності природного середо­вища - похмурою одноманітністю міських будівель, високого мистецтва - примітними розвагами, глибоких відчуттів - швидкоминучими емоціями (О. Шпенглер).

Сучасна західна культура наскрізь проникнута чуттєвим началом, наляганням до чуттєвих задоволень і насолод; вона втратила духовність і тому приречена на руйнацію, яка завершиться лише тоді, коли сформується нова духовність, що несе нові моральні і соціальні ідеали (П. Сорокін).

У XX ст. відбулося "повстання мас", які вороже відносять­ся до незрозумілої і недоступної для них елітарної культури; відбувається "дегуманізація" мистецтва, примітивне і стандартизоване масове мистецтво поглинає суспільство, і культура його занепадає (X. Ортега-і-Гасет).

Сучасне західне суспільство все більше перетворюється в "мегамашину " - до країв раціоналізований і бюрократичний ме­ханізм, який придушує особистість і перетворює її у бездушну деталь, що виконує відповідні їй обов'язки; особистісні зв'язки лю­дей підміняються технологічними відношеннями, гуманізм і спра­ведливість стають жертвами бездушної організації суспільства (Л. Мамфорд).

Існування західної цивілізації поставлено під загрозу з боку наростаючого націоналізму економічно відсталих країн Азії і Африки; послаблений внутрішніми протиріччями, Захід може бу­ти не в змозі протистояти руйнівним імпульсам, що витікають з цих країн, і загинути в нових війнах, розв'язаних фанатиками з ядерними бомбами в руках (С. Хантінгтон).

Очевидно, деякі з цих висловлювань носять дискусійний харак­тер, інші - справедливі, проте всі вони можуть бути переборні засобами, віднайденими західною цивілізацією у ході свого по­дальшого розвитку. Можна виділити декілька аспектів, у яких конфліктна ситуація сучасної західної культури виявляється.

Свобода і насильство. З узагальненого погляду на культу­рологічні і суспільні процеси західного світу в XX ст. можна по­мітити, що, з одного боку, відбуваються грандіозні масштаби і разюче прискорення соціального і технологічного вдосконалення життя, а з іншого - необмежений розмах насилля і знущання над людиною, крайнім виявленням якого є гітлерівські злодіяння проти людства в страхіттях Освенціма, в казармених утопіях тоталі­тарних держав та ін. В минулому столітті насилля було буден­ним явищем, воно складало необхідну умову існування і функ­ціонування суспільної системи (так, без рабства не могло бути античності, а без кріпацтва - Середньовіччя). В сучасній західній культурі, саме внаслідок пережитих спільнотою у XX ст. змін, насилля сприймається як порушення норм людського буття. Ство­рення умов для збільшення свободи людини - одне із найбільших досягнень сучасної західної цивілізації. До цих умов відносяться:

♦ соціальна мобільність - відкритість шляхів для зміни соціального статусу людини, переміщення її із одних прошарків суспільства в інші і покращення свого матеріального стану (зав­дяки освіті, індивідуальним здібностям, успішній кар'єрі тощо);

♦ розширення можливостей вибору місця життя, професії, праці, сексуального партнера, чоловіка чи дружини;

♦ зростання часу для дозвілля і можливостей його індивідуаль­ного використання (хобі, спілкування тощо);

♦ збільшення різноманітності і доступності джерел інформації, а отже, і свободи у визначенні своєї інтелектуальної позиції;

♦ зростання соціальної захищеності особистості;

♦ збільшення тривалості життя, а значить, і можливостей для самореалізації особистості, для досягнення повноти життя;

♦ зміна стилів поведінки і мислення у межах одного життя тощо.

Отже, культура, зорієнтована на розвиток людської свободи, несумісна з насиллям над особистістю.

Елітарність і масовість. Відносне розшарування культури на "культуру усіх" і "культуру обраних" існувало завжди. Навіть в первісні часи шамани й жерці складали культурну еліту, во­лодіючи особливими пізнаннями, які виходили за межі загальноплемінної культури. З появою писемності виникло розрізнення між елітарною культурою "грамотних" людей і фольклорною (народ­ною, етнічною культурою). В XX ст. це розрізнення отримало форму елітарної й масової культури.

Елітарна культура зорієнтована, на думку її творців, на сприйняття елітою як кращою частиною суспільства, яка має особливу сприйнятливість форм культури, що включає образот­ворчі види мистецтва, літературу, музику і призначена для ви­щих прошарків суспільства.

Об'єм інформації, що міститься у сучасних наукових видан­нях, надзвичайно важкий зміст сучасного мистецтва малозро­зумілі, важкі для сприйняття і вимагають для свого розуміння певних розумових зусиль і відповідного рівня знань.

Не маючи ніяких знань в галузі історії мистецтва, естетики, літературознавства, культурології тощо, важко у повній мірі оцінити багато видатних шедеврів літератури (наприклад, Джойса, Гессена, Боргеса, Хаколі - поетів-символістів; музики - Стравінського, Малера, Шнітке, Дебюсі; живопису - кубізму, абст­ракціонізму, сюреалізму; кіно - Тарновського чи Сакурова). Висо­ка культура стала спеціалізованою. Час енциклопедично освіче­них універсалів, які відчувають себе як вдома у всіх сферах куль­тури пройшов. У кожній сфері культури тепер є своя, порівняно небагаточисельна еліта.

Світ масової культури багатоликий: пригодницька і детек­тивна література, любовна лірика, кінематографія з бійками, вам­пірами, вбивцями, еротикою, поп-музика, рок, реп, реггі, попу­лярні нариси про наукові, навколонаукові і псевдонаукові спра­ви, зразки техніки, магазини, сенсаційні новини, реклама, спорт, містика... Масова культура не вимагає від людини ні знань, ні роздумів - навпаки, під її впливом вона деградує, бо її знання спираються на безпосередні емоційні реакції. Тому не дивно, що вона звертається до древніх міфів з їх ірраціонально-емоційним настроєм і створює нові міфи, що сприймаються також безпосе­редньо - "не розумом, а серцем" (чаклунство, астрологія, гадан­ня, віра в чудеса, расистські, націонал-соціалістичні, більшовистські утопії).

У масовій культурі протистоять дві тенденції:

♦ годна спирається на примітивні відчуття й бажання, майже до біологічних інстинктів (секс, агресія), і у своєму крайньому відображенні породжує контркультуру і антикультуру, войов­ничо-вульгарну і ворожу до існуючих у світі порядків взагалі;

♦ інша з урахуванням властивого простим людям бажання підвищити свій соціальний статус і освітній рівень (популяри­зація науки, комікси з коротким викладенням сюжетів творів кла­сичної літератури тощо).

До кінця XX ст. друга тенденція помітно посилилася і культу­рологи стали казати про зростання мідкультури - культури се­реднього рівня. Проте розрізнення між масовою та елітарною культурою так само залишається*, гострою проблемою.

Плюралізм та уніфікація. Сучасна культура плюралі­стична (від лат. pluralis - мно­жинний): ніколи раніше не було такої різноманітності культурних систем і підсистем, поглядів, напрямків, як тепер. З одного й того ж питання можна зустріти багато різних точок зору - ♦ наукову, ♦ філософську, ♦ художню, ♦ релігійну, ♦ етичну, ♦ юридичну, ♦ політичну... При цьому визнається їх відносна неза­лежність. Плюралізм виявляється і у середині кожної системи чи підсистеми: існує множинність релігій, філософських концепцій, ма­тематичних й природничонаукових теорій, художніх стилів, шкіл в мистецтвознавстві, медичних вчень, теорій особистості. Таке протиріччя між цілісністю культури та її оволодінням суб'єктом через множину мінливих галузей знань призводить до того, що замість цілісної картини світу людина отримує осколки розбитого "дзеркала", які вона зібрати сама не в змозі.

Культура в цілому "надлишкова" - в тому плані, що породжує надлишкову множинність можливих підходів до будь-якої про­блеми, яка у ній виникає. Проте не всі з них ефективні, але це створює культурний фон, на основі якого зароджуються нові ідеї. Одночасно ця надлишковість є не тільки результат, але й джере­ло творчого розвитку культури.

Але механізми масової культури діють і в зворотному напрям­ку - в сторону уніфікації, шаблонізації культурного життя, її прин­цип - тиражування та поширення в суспільстві одних і тих же матеріальних і духовних цінностей. Сотні мільйонів людей в різних країнах одночасно можуть отримувати один і той же комплект сьогоденних новин, дивитися одні й ті ж фільми і спортивні зма­гання, слухати одних і тих же співаків чи політичних діячів. Ма­сова культура стандартизує все - від умов побуту, харчування й одежі до бажань, думок й ідеалів. І все це завдяки ЗМК (засоби масової комунікації), які нав'язують індивідам, що належать до різних соціальних прошарків, однакові соціальні стереотипи. В масовій культурі здійснюється "втеча від свободи": особистість звільнюється від вибору власної позиції, перегляду множинності можливих варіантів, з яких потрібно вибрати, взявши на себе відповідальність за вибір. Право вибору передається іншому -авторитету, лідеру, телеведучому, священику чи просто владі.

Уніфікація, шаблонізація смаків, поглядів, ідеалів поєднується з конформізмом, втратою самостійності автономності особистості (я - "як всі"), неприйняттям інших ідей, що не співпадають з "за­гальною думкою". "Надлишковість" культури на цьому рівні зни­кає. Формується вузьке, одноманітне, примітивне бачення світу, характерне його сприйняттю для більшості з низьким рівнем ос­віти. Примітивізм і неосвіченість тут у якійсь мірі навіть вносять свій внесок у плюралізм сучасної культури: вони зрівнюють на­уку з міфом, логіку з містичними відкровеннями, а це призводить до формування у суспільній думці "норм", що мають право на існування у такій же мірі, як й високі зразки творчого розуму.

Технізація. Загальновідомий факт — проникнення техніки у га­лузі буття тим більший, чим далі просунулась країна на шляху цивілізації західного типу. Технізація життя є невід'ємною сторо­ною сучасної західної культури, засобом і результатом її розвит­ку. За блага, які несе людям технічний прогрес, доводиться розраховуватися:

♦ зростання продуктивності праці - призводить до безробіття;

♦ досягнення життєвого комфорту - збільшенням відірваності людини від людини;

♦ автомобілізація населення підвищує його мобільність і поси­лює забруднення атмосфери, нищиться природа.

Людина перетворюється в раба техніки. Панування техніки над людиною призводить до того, що вона сама набуває рис машини, стає автоматом, що функціонує у відповідності з вимогами тех­нічного середовища, в якому воно знаходиться. Отже, у цих умо­вах зав'язується боротьба між двома протилежними установками: технізацією та антитехніцизмом. Цим двом тенденціям і уявлен­ням відповідають два протилежні погляди на науку: сцієнтизм і антисцієнтизм (англ. science - наука).

Сцієнтизм відображується в переконанні, що наука є головною рушійною силою соціального прогресу і розвиток її дає за­соби для вирішення усіх, постаючих перед нею проблем. Наука дійсно стала лідером культури. Це підтверджується небувалим зростанням кількості людей, зайнятих у галузі науки. Досить відмітити, що кількість сучасних вчених сягає більш, ніж 90 % усіх вчених, що жили до цього на Землі.

Інший напрямок - антисцієнтизм - виступає з негативною оцінкою досягнень науки. Потрібно визнати, що багато успіхів науки (ядерна фізика, технічні науки, генетика й інші) несуть в собі загрозу для самого існування людства. Антисцієнтисти звинувачують науку в тому, що вона збила людство з вірного шляху, змістивши його увагу з осягнення Бога і душі, внутріш­нього духовного вдосконалення людини на пізнання і перетво­рення зовнішнього середовища.

Отже, на початку XXI ст. західна культура все впевненіше шу­кає шляхи виходу із вищеназваних протиріч. Це пов'язано з ви­никненням широкомасштабного соціокультурного зсуву, що отри­мав назву постмодерн - (букв. - те, що йде після модернізму, за модернізмом). Цей напрямок у сучасній культурі і культурології сформувався у 70 - 80-х рр. XX ст. Саме у цей час була усвідом­лена обмеженість раціоналізму і того, що наслідки культурного прогресу поставили під загрозу знищення часу і простору самої культури. Е. Гідденс обґрунтував появу постмодернізму "втомою від прогресу". Характерними рисами постмодерну є:

♦ принцип подвійного кодування, що складається в одночасній орієнтації на маси та еліту;

♦ звернення до забутих художніх традицій;

♦ стильовий плюралізм (відео, інвайромент, хеппінг та ін.);

♦ звернення до гротескних типів художньої образності, іронії, ілюзії;

♦ художній експансіонізм, який розширює і ототожнює розу­міння мистецтва за позахудожніми сферами діяльності (наприк­лад, екологія, політика, інформатика тощо).

Постмодернізм виступає в якості парадигми інтелектуальної і ху­дожньої трансформації духовного світу сучасної людини. У будь-яко­му разі, є позитивні симптоми того, що постмодерністські тенденції відкривають перспективи зростання гуманізму культури XX ст.

Дата добавления: 2014-01-07