Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Проблема старіння людства




Максимальна тривалість життя – згідно з класичним визначенням, максимальна можлива тривалість життя представників певної групи організмів. Через важкість визначення на практиці, це максимальна зареєстрована тривалість життя серед представників певної групи організмів, як більша з двох величин — найбільшого віку представника групи у момент смерті або віку найстарішого живого представника групи.

Максимальна тривалість життя часто протиставляється середній тривалості життя (або очікуваній тривалості життя при народженні, що частіше використовується для людини). Середня тривалість життя залежить від умов життя представників групи, сприйнятливості до хвороб, числа нещасних випадків, самогубств і вбивств, тоді як максимальна тривалість життя практично виключно визначається швидкістю старіння. Епістемологічно максимальна тривалість життя також залежить від початкового розміру вибірки. Щоб запобігти цього ефекту, у дослідженнях тварин за максимальну тривалість життя зазвичай береться середня тривалість життя 10 % організмів групи, які живуть щонайдовше. Це часто вважається альтернативним визначенням максимальної тривалості життя. На практиці, максимальна тривалість життя незначно перевищує середню тривалість життя представників групи у найбільш захищених умовах.

Старіння населення — зсув розподілу населення за віком у бік більшого віку. Цей процес є результатом демографічних змін в характері народжуваності, смертності і, частково, міграції.

За даними комісії ООН з питань розвитку суспільства станом на 2008 рік, старіння населення спостерігалося у всіх країнах світу крім 18. Облік тенденцій і наслідків демографічного старіння — одне з головних завдань демографічної політики.

Рівень смертності населення безпосередньо впливає на середню тривалість життя. Величина середньої тривалості життя показує, в якому віці у середньому вмиратимуть люди, які народились на момент розрахунку якщо протягом усього подальшого їхнього життя рівень смертності у будь-якому віці залишиться таким самим, як і на момент розрахунку.

На тривалість життя впливають не тільки біологічні й спадкові особливості, а й соціальні умови, що їх створюють праця, побут, відпочинок, харчування. У наш час щомісяця понад мільйон землян перетинають межу свого 60-ти річчя. За даними ООН, пропорція людей віком за 60 років в усьому світі у найближчі 50 років подвоїться: вона зросте від сьогоднішніх 10% до 22% у 2050 році. Отже, сьогодні кожному десятому жителю нашої планети за 60 років. В Україні – кожному п'ятому.

Середня тривалість життя в світі становить 65 років (у розвинених країнах – 75, найменш розвинених – 52 роки); мінімальна – 40 років (Сьєрра-Леоне), максимальна – 80 років (Японія). У середньому жінки живуть 67 років, чоловіки – 63 роки.



Однією із найбільш вражаючих тенденцій другої половини ХХ століття стало зростання середньої тривалості життя на 20 років, причому вважається, що в першій половині ХХІ століття цей показник збільшиться ще на 10 років.

Другою, не менш вражаючою, тенденцією ХХІ століття, вочевидь, стане той факт, що сьогодні у світі близько 600 мільйонів людей віком за 60 років. А вже у 2050 році їх буде близько 2 мільярдів. Вперше за всю історію людства кількість літніх людей у віці від 60-ти років перевищить кількість дітей віком до 14 років (до речі, ще 150-200 років тому старими вважилися люди у віці від 40 років.)

В окремих частинах світу процес старіння відбувається по-різному. Він найчіткіше проявився в Європі (частка осіб старшого віку збільшилася з 8,7% у 1950 р. до 15,5% у 2008 р.). В інших регіонах світу частка осіб старшого віку становить: Латинська Америка — 5%, Океанія — 9%, Австралія та Нова Зеландія — 10,9%, Африка — 3,0%, Азія — 5,0% .

Вікова структура залежить від демографічних процесів конкретної території та від рівня соціально-економічного розвитку. Найменше дітей – у ФРН і Люксембурзі (17%), найбільше – у Ботсвані та Кенії (по 50%); найменше осіб похилого віку – в Малі (3%), найбільше – у Швеції (22%), Франції, Великобританії (15-20%).

Таблиця 21.

Вікова структура, %

Регіон діти (0-14 років) дорослі (15-55 років) похилого віку (понад 55-60 років)
Світ
Європа
Азія
Африка
Північна Америка
Латинська Америка
Австралія

 

За даними ООН середньостатистична європейська жінка репродуктивного віку має 1,4 дітей, що значно менше, ніж на початку 70-х рр. (2,0). Серйозну тривогу викликають результати, нещодавно отримані Австрійським інститутом сімейних досліджень. Як виявилося, середній ідеальний кількісний склад сім’ї у Німеччині та Австрії складає лише 1,7 дітей.

І справа тут не у відсутності відповідних програм. Приміром, у Франції, незважаючи на активне стимулювання народжуваності дітей, значні субсидії, раціонально обґрунтований розподіл ресурсів між сім’ями з малим доходом та одинокими батьками, демографічна ситуація залишається напруженою. І це при тому, що в країні на програми зміцнення сім’ї витрачається близько 4,5% ВВП (це один із найбільших показників в Європі). Не досягає зазначених цілей у скандинавських країнах і продумана політика виплат компенсацій, збереження робочих місць для батьків з метою стимулювання народжуваності. Зокрема, відзначається критичний демографічний стан в Швеції.

Орієнтація тільки на збільшення матеріальної допомоги сім’ям не завжди допомагає розв’язати проблему народжуваності. В різних країнах вона має суттєво відмінні наслідки. Світовий досвід вчить, що тут необхідні системні, комплексні дослідження, які враховують певні кластери показників у залежності від рівня урбанізації, особливостей життєвих стандартів, динаміки їх змін у регіонах тощо.

Як приклад, можна навести Японію. Основою небажання вступати до шлюбу з боку жінок виступають катастрофічні диспропорції у веденні домашнього господарства. Чоловіки господарюють вдома у середньому не більше ніж 24 хвилини на день, зосереджуючись переважно на таких простих речах, як викидання сміття або поливання рослин. Зовсім інше навантаження у жінок. Навіть ті, хто працює повний робочий день, щоденно віддають домашнім справам 5 годин 37 хвилин. Отже, слова, які вибирає японка для опису свого сімейного життя, це, як правило, не звичні «любов, комфорт, щастя», а, насамперед, терпіння.

Саме через ці обставини сьогодні 54% японських жінок до тридцяти років — одинокі, порівняно із 35% у Великій Британії та 31% — у США. Отже, цілком природно, що серед 15 країн ЄС (до розширення 1 травня 2004 р.) середній вік жінки, яка народжує першу дитину, збільшився з 24 років у 1980 р. до 27 років у 2000 р.

Крім значної матеріальної допомоги, вагомих соціальних гарантій жінкам, які мають дітей, необхідно враховувати інші чинники. Часто-густо могутній хвилі емансипації, індивідуалізації, бажання самореалізації жінок в розвинутих країнах світу не можуть протистояти навіть цілеспрямовані державні програми (заходи).

Треба також враховувати, що інститут традиційного шлюбу останнім часом зазнає суттєвої трансформації. Навіть в Україні, де ще існують міцні консервативні традиції, особливо у сільській місцевості, кількість дітей, які щорічно народжуються поза шлюбом, за роки незалежності зросла на 70%.

Вже зараз 21% населення Європейського Союзу складають ті, чий вік перевищує 65 років. За прогнозами фахівців, до середини ХХІ ст. цей показник досягне 34%, що невідворотно позначиться на економічній активності країн Старого Світу. Трохи кращими, але в цілому загрозливими залишаються і світові тенденції. За даними департаменту суспільної інформації ООН, у 1950 р. частка людей похилого віку (60 років та старші) складала на планеті 8%, у 2000 р. — 10%, прогноз 2050 р. — 21%.

При цьому спостерігається суттєве вирівнювання терміну життя в країнах з різними соціально-економічними та політичними характеристиками, суттєвими відмінностями у життєвих стандартах, культурі тощо. Приміром, у Мексиці смертність порівняно із США була у 1930 р. вдвічі більшою, однак до 2010 р., за прогнозами фахівців, вона стане однаковою. Необхідно підкреслити, що статисти та геронтологи й досі не розуміють природу таких надзвичайно суттєвих змін, але вони залишаються чітко доведеним емпіричним фактом.

Диспропорції між рівнем народжуваності та старінням населення мають значний вплив на економіку. У Німеччині вже сьогодні вік пенсіонерів починає напружувати національні фінанси. І це цілком природно, оскільки, якщо у 1950 р. 60-річний громадянин ФРН сподівався прожити до 76 років, то сьогодні — до 81.

Подовження терміну життя разом із зменшенням народжуваності матиме довготривалий негативний ефект. Вже нині у розвинутих країнах світу нараховується 30 пенсіонерів на 100 працюючих. У 2040 році, за даними ООН, їх стане 70. Проте цифри будуть значно різнитися в залежності від історико-культурних, соціально-економічних та інших відмінностей країн. Передбачається, що на 100 працюючих в США нараховуватиметься 47 пенсіонерів, а ось в Японії, Італії, Іспанії та більшості країн Східної Європи — понад 100.

Суттєве зростання середньої тривалості життя змушує деякі європейські держави у дедалі більших масштабах здійснювати непопулярні заходи. Наприклад, Швеція, де спостерігається найбільш тривалий вік життя людини серед країн ЄС (у 2000 р. прогнози на середні терміни життя шведів були такі: чоловіки – 81,7 р., жінки — 85 р.), здійснила реформування державної пенсійної системи. Згідно з новим законодавством, шведи можуть йти на пенсію у 61 рік, але фіксованої дати не передбачено. Ті, хто працюють до 65 років, матимуть можливість отримувати більшу пенсію.

Таким чином, можна стверджувати, що старіння населення притаманне багатьом країнам. Воно давно стало глобальною проблемою усіх економічно розвинених суспільств. Про значущість цієї проблеми свідчать такі факти. У 1982 р. на Світовій асамблеї з проблем постаріння населення у Відні був прийнятий Міжнародний план дій з постаріння; у 2002 р. на Другій світовій асамблеї з проблем постаріння у Мадриді проголошена Політична декларація і схвалений новий Міжнародний план дій з постаріння, який отримав назву Мадридського. У 1991 р. проблему прав людей похилого віку розглядала Генеральна Асамблея ООН, яка у своїй резолюції 46/91 прийняла Принципи ООН стосовно людей похилого віку, що стосуються їхньої незалежності, участі у житті суспільства на всіх його рівнях, догляду, реалізації набутого потенціалу, гідності та ін. У 1999 р. ООН був проведений Міжнародний рік людей похилого віку, головною ідеєю якого був рух у напрямку побудови «суспільства для всіх поколінь». У складі Департаменту економіки і соціальних справ ООН функціонує відділ постаріння населення. В економічно розвинутих країнах широким фронтом ведуться дослідження проблем демографічного старіння, здійснюються відповідні обстеження.

Як відомо, переважає негативне ставлення до процесу старіння населення, проте ця думка не є одностайною. У дослідженнях його наслідків контингенти літніх людей звичайно вважаються консервативним, інертним елементом у житті суспільства. Практично ігнорується важлива соціальна функція літніх і старих людей як живих носіїв накопиченого досвіду і стабілізуючого моменту в житті соціального організму. Практичний інтерес до старіння населення сьогодні майже цілковито сконцентрований на вивченні лише економічної властивості старіння населення – потенції старіння обмежувати виробництво та накопичення сукупного капіталу. Тому емпіричне вивчення статистично спостережуваних явищ якості старіння населення фактично проводиться в основному у контексті «навантаження суспільства непродуктивними елементами». Наприклад, британській соціологічній традиції притаманне вивчення літніх людей як проблеми і з точки зору «тягаря», що створюється їх залежністю, і з точки зору шкоди, яку завдає собі «суспільство, що старіє».

При аналізі статистичних показників «навантаження» працездатних непрацездатними за віком залишається поширеною думка, що «неактивне населення живе за рахунок активного». Насправді особи пенсійного віку в нормальних соціально-економічних умовах не живуть за рахунок інших, нікого в економічному відношенні не «навантажують». Люди післяпрацездатного віку являють собою таку суспільно-економічну групу, яку не можна кваліфікувати в економічно розвинутій країні з ринковою економікою як утриманців працюючих членів сім’ї чи держави. Пенсіонерів, принаймні велику їх частину, в умовах, коли розміри пенсій залежать від їх попереднього особистого внеску у накопичення суспільного багатства, слід розглядати не як утриманців, а як споживачів – «рантьє» капіталу, отриманого внаслідок наявності надлишків багатства, створеного пенсіонерами у період їх економічної активності, над тим, що вони витратили на власні потреби в цей період. Саме за рахунок того, що кожне покоління залишає після себе більше, ніж воно спожило, відбувається прогрес у суспільстві.

Зараз в Україні склалася надзвичайно складна економічна ситуація з формуванням і розподілом поточного фонду споживання не тому, що збільшується демографічне «навантаження» працюючих особами похилого і старечого віку, а тому, що переважна частина державного «пенсійного капіталу» і практично всі особисті заощадження пенсіонерів зникли в процесі невдалого реформування економіки в перехідний період. Саме ця обставина і падіння виробництва, обумовили середній розмір пенсії, нижчий за межу елементарного виживання.

Посилення соціальної орієнтації економіки у розвинутих країнах штовхає до ревізії пануючих економічних оцінок старіння населення. У зв'язку з цим постає проблема не лише включення в предмет демографічного дослідження таких властивостей старіння населення, які раніше не вивчались, але й започаткування осмислення тієї якості старіння населення, яка може в нових історичних умовах вважатися бажаною, тобто такою, досягнення якої стане одним із важливих, а можливо і найважливішим завданням демографічної політики в наступному тисячолітті. У цьому зв'язку слід згадати ту обставину, що при розумінні життя людської особистості як вищого блага, яке може мати людина у цьому світі, старіння населення внаслідок збільшення середньої тривалості активного життя людей маємо кваліфікувати як найпривабливішу мету людства. Вже створюються умови життя і відтворення населення деяких високорозвинених країн світу, коли вивчення неекономічних властивостей старіння населення стає все більш актуальним не тільки в суто науковому, а й у практичному плані.

У старіючому суспільстві дуже важливо, щоб збільшення середньої тривалості життя супроводжувалось збереженням здоров’я і працездатності. У цьому контексті надзвичайно актуальною є проблема розвитку розумного ставлення людей до власного здоров’я, формування поведінки, яка відповідає ідеалам раціонально побудованого і тривалого індивідуального життя. Треба, разом з поліпшенням здоров’я літніх і старих людей, сприяти розвитку поколінь таким чином, щоб моральна «зношеність» людини не випереджала фізичну. При негативній інтерпретації старіння населення увага звертається насамперед на необхідність пошуку засобів уповільнення старіння, а не на те, яким чином повніше і ефективніше використовувати величезний життєвий досвід літніх і старих людей і як створити для них умови достойного життя і розвитку. Така інтерпретація не орієнтує на пошуки ефективних і перспективних шляхів подолання соціально-економічних труднощів, що виникають у зв’язку з цим процесом взагалі й тих, що виникли в Україні зокрема, породжує недостатньо обґрунтовані демополітичні висновки.

Пропозиції омолоджувати населення шляхом підвищення народжуваності приречені на невдачу. В країнах з низькою народжуваністю і кризовим станом економіки – через відомі соціально-економічні причини, а в процвітаючих країнах – не тільки у зв’язку з формуванням способу життя, що характеризується низьким рівнем народжуваності, але й завдяки істотним успіхам у підвищенні середньої тривалості життя, тобто абсолютному старінню, або, як його інакше називають, – старінню «зверху-вниз». Постаріння населення в економічно розвинених країнах, у тій частині, в якій воно викликане підвищенням «нормального» віку смерті, нейтралізувати неможливо. Для зниження рівня постаріння потрібен такий ріст народжуваності, який навряд чи може бути реальним. Старіння як об’єктивний процес навряд чи можна подолати штучними заходами. До того ж, старіння породжує серйозні соціально-економічні проблеми, насамперед, у зв’язку з невмінням досить повно та ефективно використовувати соціально-культурний і трудовий потенціали, набуті старшими поколіннями.

На регіональній нараді з народонаселення, що відбулася 7–9 грудня 1998 р. у Будапешті, підкреслювалось, що «заходи, які могли б доповнити незадовільні і короткочасні рішення довгострокових проблем, притаманних системам соціального забезпечення, мають бути направлені у саму серцевину постіндустріального суспільства, тобто в його базу знань... Високоякісний людський капітал забезпечить зростання продуктивності та економічний успіх, дозволить усунути соціальні труднощі і проблеми. Необхідно також мобілізувати знання, продуктивність і мудрість людей літнього віку». Рішення проблеми ефективної трудової активності людей похилого віку полегшується тією обставиною, що розвиток виробництва в умовах науково-технічного прогресу створює об’єктивні передумови для посилення «природних» елементів в існуючому розподілі праці, для пристосування її умов до ментально-психічних і фізичних особливостей різних статевовікових груп населення, що дозволяє довше не залишати літніх і старих людей поза межами активної діяльності, створювати гнучкіші форми їх посильної участі в суспільному виробництві, ніж існуючі сьогодні.

Очевидно, повинно йтися про розробку і впровадження прийнятних для людей похилого віку процедур зміни професій, про різні терміни виходу на пенсію в різних професіях і т. ін. Це особливо важливо для України сьогодні, коли формування нормальних умов життя для пенсіонерів перетворилося на дуже болючу, нерозв’язну проблему, а їх чисельність систематично збільшується.

Існує потреба поглибленого аналізу якісного складу населення в конкретних соціально-економічних умовах життєдіяльності, оскільки процес старіння не можна оцінити тільки на основі вивчення змін у віковому складі населення. Сучасне виробництво ставить все більш високі вимоги до кваліфікації зайнятих, до рівня їх загальної і професійної підготовки, здатності сприймати нове, використовувати ефективні джерела інформації. Тому є підстави зробити висновок, що чим більше в населенні зрілих носіїв соціального, зокрема професійного досвіду, який являє собою матеріалізацію «вкладень у людину», тим більше розвинене населення загалом. Твердження про те, що молодь легше пристосовується до «перевантажень», зумовлених збільшенням соціальної і професійної мобільності робочої сили, а тому більш молоде населення має ряд істотних переваг перед немолодими людьми, ми не вважаємо безперечним. Сьогодні не існує науково обґрунтованих, статистично достовірних висновків про характер і тісноту зв’язку між віком і продуктивністю праці робітників навіть на рівні техніко-економічного знання. Немає також результатів конкретних досліджень зв’язку віку і ефективності праці інженерних працівників, службовців, людей, зайнятих у науці, художній творчості і т. ін., де особливе значення має накопичений досвід. Комплексне вивчення соціально-економічних особливостей різних типів вікових структур в різних соціально-економічних умовах може привести до корінної зміни звичайних, усталених уявлень у цій галузі. Актуалізуються дослідження тривалості повноцінної трудової активності в різних видах діяльності (характеристик професійної працездатності, пов’язаних з віком і стажем), стану здоров’я і середньої тривалості життя представників різних професій.

У Політичній декларації Другої світової асамблеї з проблем постаріння населення стверджується, що сучасний світ має достатні матеріальні ресурси і технологічні потужності для забезпечення чудових можливостей, щоб:

- полегшити чоловікам і жінкам досягнення похилого віку з кращим здоров’ям і в благополуччі;

- досягти повного включення старих людей у суспільство;

- надати особам похилого віку можливості більш ефективного внеску в свої громади і в розвиток їх суспільства;

- постійно вдосконалювати заходи щодо підтримки старих людей у відповідності з їхніми потребами.





Дата добавления: 2014-01-07; Просмотров: 516; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2017) год. Не является автором материалов, а предоставляет студентам возможность бесплатного обучения и использования! Последнее добавление ‚аш ip: 54.196.17.193
Генерация страницы за: 0.137 сек.