Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Демографічна політика: визначення, методи ефективність. Сімейна політика




План

ЛЕКЦІЯ 8

Демографічна криза в україні

Тема 7:Демографічна криза в Україні та шляхи її вирішення. Значення демографічної складової у соціально-економічному і культурному розвитку планети

1. Демографічна політика: визначення, методи ефективність. Сімейна політика.

2. Історія демографічної політики.

3. Сучасна регіональна демографічна політика у світі. Діяльність ООН і інших міжнародних організацій в області народонаселення.

4. Концепція демографічної політики і основні напрямки регулювання демографічних процесів в Україні в сучасних умовах.

 

Демографічна політика – це цілеспрямована діяльність державних органів і інших соціальних інститутів у сфері регулювання процесів відтворення населення, покликана зберігати або змінювати тенденції динаміки чисельності, структури, розселення і якості населення.

Вона покликана впливати на:

- формування бажаного для суспільства режиму відтворення населення;

- збереження або зміну тенденцій у сфері динаміки чисельності і структури населення, темпів їх змін, динаміки народжуваності, смертності, сімейного складу, розселення, внутрішньої і зовнішньої міграції;

- якісні характеристики населення.

Вона розглядається як органічна частина соціальної політики, специфічна за своїми цілями і частково за методами їх досягнення, але узгоджена з іншими сферами, такими, як регулювання умов зайнятості і праці, а також рівня життя і соціального забезпечення населення, освіти, охорона здоров'я тощо.

Демографічна політика ґрунтується на комплексі різних заходів: економічних, правових, виховних і пропагандистських. Ефективність демографічної політики можна визначити як досягнення поставленої мети у короткий термін з мінімальними економічними витратами. Розрізняють загальну, генеральну та довгострокову ефективність.

Суб’єкт демографічної політики – держава як засіб впливу на відтворення населення в потрібному для суспільства напрямі.

Об’єкт демографічної політики – складні і важкозавбачувані демографічні процеси – народжуваність і смертність, заходи щодо оптимізації їх співвідношення з точки зору досягнення найтривалішого періоду активної творчої діяльності і середньої тривалості життя людини. Більшість існуючих у сфері демографічних відносин явищ: шлюбність, розлучуваність, міграція – були і залишаються, в основному, особистою справою індивіда, подружньої пари, сім’ї. Тому управління демографічною поведінкою не може спиратися на будь-яке адміністрування, примус чи заборони.

Цілі демографічної політики зазвичай зводяться до:

· формування бажаного режиму відтворення населення;

· збереження або зміни тенденцій в області:



- динаміки чисельності і структури населення;

- темпів їх змін;

- динаміки народжуваності;

- смертності;

- сімейного складу;

- розселення;

- внутрішньої і зовнішньої міграції;

- якісних характеристик населення.

Цілі можуть бути задані у вигляді цільової вимоги (словесний опис цілей), цільового показника або системи показників, досягнення яких інтерпретується як реалізація цілей демографічної політики. Серед показників, апробованих у практиці різних країн, найрідше зустрічається власне чисельність населення (наприклад, в КНДР — не перевищити чисельність в 1200 млн. чоловік в 2000 р. або в Румунії часів Н. Чаушеску — досягти чисельності в 30 млн. чоловік). Країни, що розвиваються, як цільовий показник найчастіше вибирають зниження темпів зростання населення за певний період, зниження загального або сумарного коефіцієнта народжуваності. У всесвітньому плані дій в області народонаселення (Бухарест, 1974) і в Рекомендаціях по його подальшому здійсненню (Мехіко, 1984) країнам з високим рівнем смертності пропонувалося використовувати як цілі демографічної політики досягнення певних рівнів середньої тривалості життя або зниження дитячої смертності. У розвинених країнах для регулювання притоку іноземців практикуються імміграційні квоти — обмеження на в'їзд і натуралізацію іноземців.

Демографічна політика не може і не повинна підміняти собою соціальну і економічну політику. Спроби вирішувати соціально-економічні проблеми заходами демографічної політики ніколи не приводили до бажаних і ефективних результатів.

Основні напрями демографічної політики включають:

· державну допомогу сім'ям з дітьми;

· створення умов для поєднання батьківства з активною професійною діяльністю;

· зниження захворюваності і смертності;

· збільшення тривалості життя;

· поліпшення якісних характеристик населення;

· регулювання міграційних процесів, урбанізації і розселення;

· соціальну підтримку інвалідів, немолодих і непрацездатних і тому подібне.

Ці напрями повинні бути узгоджені з такими важливими сферами соціальної політики, як:

· зайнятість;

· регулювання доходів;

· освіта;

· охорона здоров'я;

· професійна підготовка;

· житлове будівництво;

· розвиток сфери послуг;

· соціальне забезпечення.

Структура демографічної політики, як і будь-якої іншої політичної діяльності, включає два найважливіших і взаємозв'язаних компоненти: визначення і виклад системи цілей і розробку і реалізацію засобів для їх досягнення.

Демографічна політика являє собою комплекс заходів:

До числа економічних заходів, спрямованих:

на стимулювання народжуваності, зараховують:

- оплачувані відпустки і різні допомоги при народженні дітей;

- допомоги на дітей залежно від їхньої кількості, віку і складу родини — за прогресивною шкалою;

- різні позички, кредити, податкові та житлові пільги та ін.

на зниження народжуваності спрямовані заходи, що створюють переваги для малодітних родин.

Адміністративно-правові заходи включають:

законодавчі акти, що регулюють:

- вік одруження;

- розлучуваність;

- здійснення абортів;

- застосування контрацептивів;

- майновий стан матері і дітей у випадку розпаду родини;

- умови зайнятості і режим праці працюючих жінок-матерів;

- внутрішню і зовнішню міграцію і тому подібне.

Виховні і пропагандистські заходи спрямовані на:

- формування суспільної думки, норм і стандартів демографічної поведінки;

- визначення ставлення до давніх і сучасних традицій і звичаїв відтворення населення;

- політику планування родини (внутрісімейне регулювання дітородіння);

- статеве виховання й освіту молоді та ін.

Вплив демографічної політики на демографічні процеси в суспільстві може бути:

· прямим (обмеження законодавчим шляхом міграції, оформлення шлюбів чи народження дітей, планування підготовки спеціалістів);

· непрямим (підвищення рівня життя, залучення населення до створення умов для збільшення кількості дітей у сім’ї, пропаганда тих чи інших професій).

Принципова особливість демографічної політики полягає в дії на динаміку демографічних процесів не прямо, а опосередковано, через людську поведінку, через ухвалення рішень у сфері шлюбу, сім'ї, народження дітей, вибору професії, сфери зайнятості, місця проживання. Заходи політики впливають як на формування демографічних потреб, що обумовлюють специфіку демографічної поведінки, так і на створення умов для їх реалізації. Особливу складність демографічній політиці як частини соціального управління додає необхідність враховувати і погоджувати інтереси різних рівнів:

- індивідуальних, сімейних, групових і суспільних;

- локальних, регіональних і загальнодержавних;

- економічних, соціально-політичних, екологічних і етнокультурних;

- найближчих, середньострокових і довгострокових.

Демографічну політику не можна розглядати у відриві від аналізу динаміки чисельності, структури і розселення населення. Конкретна демографічна ситуація, її тенденції і перспективи обумовлюють і певний характер і цільову спрямованість політики.

Цілі і системи заходів з регулювання відтворення населення визначаються:

· пануючими ідеологічними концепціями;

· особливостями соціальної системи, що склалася;

· типом державного управління;

· рівнем економічного розвитку і ресурсними можливостями;

· якістю життя;

· культурними і релігійними нормами і традиціями.

Для обґрунтування політики важливо постійно вивчати й оцінювати демографічну ефективність і наслідки заходів, що здійснюються. Одним з головних її напрямів є розробка політики, яка буде оптимальною з точки зору відтворення населення, врахування джерел засобів існування, становища жінки, типу стосунків між подружжям.

Найбільш поширений і близький по вживанню термін — політика народонаселення. Нерідко ці поняття використовують як тотожні, як синоніми, не надаючи їм різного значення. У широкому сенсі демографічна політика іноді ототожнюється з політикою народонаселення, у вузькому сенсі – розглядається як одна з її складових, разом з регулюванням умов праці працездатного населення і умов життя всього населення. У найважливіших теоретичних монографіях 70-х – 80-х рр. також пропонувалося розмежовувати вказані поняття, розглядати одне як частину іншого.

Основні елементи політики народонаселення:

· вплив на умови праці (визначення меж працездатного віку, масштабів зайнятості працездатної частини населення, тривалість робочого дня і робочого тижня, турбота про охорону праці, кваліфікаційна і спеціальна підготовка, профорієнтація і ін.);

· поліпшення життєвих умов всіх верств населення (підвищення реальної заробітної плати або рівня доходів, поліпшення житлових умов, забезпечення можливості користуватися побутовими послугами і досягненнями культури, медичним обслуговуванням; збільшення вільного часу і ін.);

· дія на відтворення населення (природне відновлення поколінь, міграційна рухливість, соціальна мобільність).

Останній елемент трактувався більшістю учених (і трактується до цих пір) як власне демографічна політика. В сукупності заходів, що впливають на демографічні процеси, пропонувалося виділяти два основні напрями:

· зміна характеру процесів природного відновлення поколінь (народжуваності, шлюбності, розлучуваності, вікової структури, смертності) в їх тісному взаємозв'язку;

· вплив на міграцію населення (міграція, імміграція, еміграція, географічний розподіл, щільність населення і так далі); міграційна політика, що проводиться державою, органічно зв'язувалася з політикою в області розселення населення по території країни.

У англо- і франкомовній літературі, в міжнародних документах широкого поширення набув термін «політика населення», представлений у всіх версіях багатомовного словника по демографії. Цей термін широко використовується в офіційних документах, рекомендаціях і аналітичних доповідях ООН. Але однозначного трактування цього терміну немає. Широкий або вузький підхід до змісту основних понять пов'язаний в основному з поглядами на предмет демографії і межі явищ, що вивчаються цією наукою. З інших, близьких за сенсом термінів, найбільшого поширення набули контроль народжуваності і планування сім'ї, а останнім часом – сімейна політика.

Термін планування сім'ї використовується в двох основних смислових контекстах:

· на макрорівні під плануванням сім'ї розуміється діяльність державних і недержавних організацій (програми, комплекси заходів), направлена на створення умов для реалізації відповідального батьківства, для досягнення кожною сім'єю бажаного числа дітей. На практиці ця діяльність в основному направлена на стимулювання обмеження дітородіння в сім'ях, тому програми планування сім'ї іноді називаються програмами контролю народжуваності. Термін контроль народжуваності або регулювання народжуваності використовують для опису дії держави на процес народжуваності, головним чином, з метою зниження її рівня і скорочення темпів зростання населення в країні. Термін був введений; у оборот Маргарет Сенджер, що відкрила в 1916 р. в Нью-Йорку першу в Америці клініку з попередження вагітності.

· на мікрорівні під плануванням сім'ї розуміється ухвалення подружньою парою (індивідом) добровільних рішень про величину сім'ї, зокрема, про число дітей у ній, і дії, що сприяють реалізації таких рішень. Морально-етичною і правовою основою планування сім'ї є сплановане (відповідальне) батьківство – надання сім'ї права вільно і відповідально визначати бажане для неї число дітей і проміжки між їх народженнями (календар народжень). Таке право проголошене в цілому ряду міжнародних угод і розглядається як одне з основних прав людини.

Планування сім'ї допомагає не тільки досягати бажаного числа дітей в сім'ї і зберегти їх, але і :

- вибирати час дітородіння з урахуванням віку батьків і соціально-економічних умов;

- регулювати інтервали між народженнями;

- уникнути небажаної вагітності, незапланованих народжень;

- сприяє зниженню материнської і дитячої смертності, зміцненню здоров'я матери і дитини, скороченню вторинного безпліддя.

Ефективність планування сім'ї залежить від поінформованості людей про методи контролю дітородіння, від доступності і прийнятності цих методів для різних категорій сімей.

Термін сімейна політика використовується все частіше як самостійний термін для позначення діяльності державних і інших служб з соціального захисту сім'ї, з надання адресної підтримки сім'ям певних типів.

У вітчизняній науковій літературі і суспільно-політичній лексиці цей термін активно використовується приблизно з середини 80-х рр. Початок активній розробці змісту сімейної політики, її цілей, форм і методів поклав регіональний демографічний семінар з проблем сімейної політики, що проходив у Юрмалі (Латвія) в 1988 р. На жаль, матеріали семінару не були опубліковані. Термін все частіше використовується в наукових публікаціях, в матеріалах, що містять концептуальні підходи до реалізації соціальної і демографічної політики.

Точної і загальноприйнятої дефініції поки немає, сам характер вживання поняття «сімейна політика» свідчить про те, що фахівці не наполягають на строго однозначному вживанні даного терміну, розглядають сімейну політику як область одночасно і соціальної, і демографічної політики, акцентуючи увагу, залежно від професійних інтересів, на демографічних, соціальних, культурних, медичних і інших аспектах.

Сімейну політику можна визначити як цілеспрямовану діяльність державних органів і інших соціальних інститутів, покликану створювати оптимальні умови для виконання сім'єю її функцій, гармонізувати відносини між особою, сім'єю та суспільством.

Сім'я може і повинна бути об'єктом міждисциплінарного дослідження; знання про сім'ю, її проблеми і закономірності розвитку, отримані соціологами, демографами, економістами, складають інформаційну і методологічну основу для формулювання цілей і завдань сімейної політики, для розробки механізмів і конкретних програм її реалізації.

Практично всі аспекти соціальної і демографічної політики так чи інакше зачіпають інтереси сім'ї. У сімейну політику включаються заходи як загальносоціальної, так і демографічної спрямованості:

· статеве виховання в сім'ї і школі;

· підготовка до сімейного життя;

· матеріальна підтримка молодої сім'ї (житло, кредити, допомога, пільги, тривалі оплачувані відпустки по вагітності і пологам, по догляду за дитиною);

· розвиток багатопрофільних «Служб сім'ї» (діагностика відносин між подружжям, між батьками і дітьми, профілактика сімейних конфліктів, підвищення рівня культури сімейних відносин в педагогічних і сексуальних питаннях);

· сприяння вступу до шлюбу самотніх і розлучених;

· розвиток служб планування сім'ї (підбір доступної і надійної контрацепції, медико-генетичне консультування, переривання вагітності сучасними, найменш шкідливими засобами, лікування безпліддя і тому подібне);

· масові видання популярної літератури з питань сім'ї і шлюбу;

· пропаганда сімейних цінностей засобами масової інформації, культури, мистецтва і тому подібне.

Залежно від демографічної ситуації існує два основних типи політики: спрямована на підвищення народжуваності (типова для економічно розвинутих країн) і на зниження народжуваності (необхідна для країн, що розвиваються). Часто практичне здійснення демографічної політики пов'язане із труднощами як морально-етичного плану, так і нестачею фінансових засобів. І практично всі країни світу мають спільну мету будь-якої демографічної політики — зниження захворюваності населення та подовження середньої тривалості життя





Дата добавления: 2014-01-07; Просмотров: 327; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2017) год. Не является автором материалов, а предоставляет студентам возможность бесплатного обучения и использования! Последнее добавление ‚аш ip: 54.81.120.254
Генерация страницы за: 0.097 сек.