Право касаційного оскарження та порядок його здійснення

Під правом касаційного оскарження слід розуміти передбачену цивільним процесуальним законодавством можливість для певних суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин оскаржити в касаційному порядку рішення або ухвалу місцевого чи апеляційного суду повністю або частково в передбачений для цього строк.

Стаття 325 ЦПК право оскаржити у касаційному порядку рішення і ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також рішення і ухвали апеляційного суду надає сторонам, третім особам, їх представникам за наявності певних умов та іншим особам, які беруть участь у справі, а також особам, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки.

Поряд з цим таке право надано прокурору при виконанні ним конституційної функції представництва інтересів громадянина або держави в суді, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, органам державної влади або органам місцевого самоврядування та іншим органам і особам, які захищають у процесі чужий інтерес за умови участі вказаних суб'єктів при розгляді цивільної справи судом першої інстанції.

Право касаційного оскарження судових рішень вправі реалізувати також заявники та заінтересовані особи у справах окремого провадження. В юридичній літературі відзначається, що залучені або допущені до процесу сторони та інші особи вправі оскаржувати в касаційному

порядку рішення незалежно від участі в судовому розгляді.

Правом оскарження користуються також правонаступники, якщо у спірному правовідношенні допускається правонаступництво і воно настало до набрання судовим рішенням законної сили.

Законним представникам для подання касаційної скарги спеціальних повноважень не потрібно. Вони можуть учиняти від імені осіб, котрих представляють, будь-які процесуальні дії, право на вчинення яких належить їм, не маючи при цьому закріплених у довіреності повноважень. Законні представники самостійно вирішують питання про подання касаційної скарги з урахуванням інтересів осіб, яких вони представляють. Судовий представник (адвокат, юрисконсульт тощо) вправі подати касаційну скаргу на тих же умовах, що існують при поданні апеляційної скарги. Інакше кажучи, закон наділяє судових представників правом подання касаційних скарг за умови, що вони мають таке повноваження від своїх довірителів.

Таким чином, підставою для подання касаційної скарги судовим представником є довіреність чи інший документ, в якому обумовлено право представника оскаржити судову постанову.

У цілому позиція авторів щодо кола суб'єктів касаційного оскарження та характеристики правового становища кожного з них під час реалізації оскарження збігається з положенням щодо визначення та правового становища суб'єктів апеляційного провадження. Це стосується й доцільності наділення таким правом осіб, які не брали участі у справі за умови, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки.

Подібні випадки знаходять відображення в юридичній літературі. До основних проблем суб'єктного складу касаційного оскарження слід віднести дискусійні питання оскарження судового рішення прокурором та особами, які не брали участі в розгляді справи за умови вирішення судом у рішенні питання про їх права й обов'язки.

Також вважаємо за доцільне додатково обґрунтувати необхідність обмеження касаційного оскарження судових рішень із боку прокурора у випадку оскарження судових актів по тих справах, де він не брав участь як суб'єкт цивільних процесуальних правовідносин у судах першої та апеляційної інстанцій. Аналіз статистичних даних Генеральної прокуратури України свідчить про те, що впродовж 2008 р. посадовими особами прокуратури України було подано 165 касаційних скарг по справах, де прокурор не брав участь, і лише 116 скарг було подано посадовими особами органів прокуратури по цивільних справах, котрі розглядалися з їх участю. У 2009 р. 253 касаційні скарги прокурором було подано по справах, що відкриті не за позовами прокурора і 125 касаційних скарг — по тих справах, що відкриті за позовами прокурора. Такі дані свідчать про те, що в більшості випадків оскарження прокурором судового рішення по цивільних справах відбувається по тих справах, де вказана посадова особа не брала участі в судах попередніх інстанцій як суб'єкт цивільного процесуального права, що є порушенням принципу диспозитивності цивільного процесуального права. Водночас слід зазначити, що така ≪активна≫ роль прокурора в касаційному провадженні є рудиментом наглядової функції прокуратури, яка існувала за радянських часів.

Протилежну позицію займають М. М. Бородін та М. В. Руденко, які не вважають таку форму участі прокурора в цивільному судочинстві порушенням принципу диспозитивності цивільного процесуального права. За необхідність суттєвого розширення можливості втручання

прокурора у будь-яку стадію процесу виступає і Р. Гапєєв.

На сторінках юридичної літератури вказується на непоодинокі випадки оскарження прокурором судових рішень в апеляційному та касаційному порядках без належних для того підстав. При касаційному оскарженні посадові особи прокуратури концентрують свою увагу насамперед на Законі України ≪Про прокуратуру≫ без урахування того, що судовий процес (у тому числі правовий статус та права учасників процесу, а також можливість стати такими) регламентується відповідними процесуальними кодексами.

Дата добавления: 2014-01-07