Філософія епохи Відродження та Нового часу

Філософія середньовіччя

На цьому етапі розвитку у європейської філософії, що прийшов на зміну античному, проблема природи універсалій (боротьба реалізму з його опорою на розум і номіналістів, що обґрунтовували прин­цип сенсуалізму) стимулювала подальше осмислення пи­тання про співвідношення свідомості і реальності. У контексті ідеалістичної, богословської теорії праці П. Абеляра, Р. Бекона, Й. Дунса Скота з'ясовували можливість раціоналістичного філософського аналізу. Ці мислителі прокладали шлях діячам Відродження (Ренесансу), звільняли думку від догматизму, сприяли розвитку вільнодумства.

Література:

1. Августин Аврелий. Исповедь. – М., 1991.

2. Горфункель А.Х. Философия эпохи Возрождения. – М., 1980.

3. Гуревич А.Я. Средневековый мир. – М., 1990.

4. Лосев А.Ф. Эстетика Возрождения. – М., 1978.

5. Соколов В.В. Европейская философия XV-XVII веков. – М., 1984.

6. Соколов В.В. Средневековая философия. – М., 1979.

7. Таранов П. Соч. в 4-х т.

Тогочасна філософська думка стала засадою культури гуманізму, заснованої на антропоцентристській парадигмі: «Я людина, і ніщо людське мені не чуже» («Homo sum, humani nihil a me alienum puto»). Це гасло перетворилося на філософський па­роль гуманістичного світогляду, було методологічним підґрунтям сучасного «людського виміру» соціуму. У цей час активно діють представники науково-дослідницького природознавства (М. Коперник, Дж. Бруно, Г. Галілей, Л. да Вінчі). В епоху Відродження сформувалась плеяда філософів-людинознавців, гострих розумом і дотепних словом діячів культури, письменників, політологів — Е. Ротердамський («Похвала Глупоті»), М.-Е. де Монтень («Дос­віди»), Н. Макіавеллі («Державець»), Г. Гроцій («Про пра­во війни і миру»), Т. Мор («Утопія»), Т. Кампанелла («Мі­сто Сонця»). У своїх працях вони наголошували на значенні людської особистості, її природних і громадянсь­ких прав і свобод, пропагували ідею поширення освіти як засобу вдосконалення і просвітлення суспільства, дослі­джували співвідношення політики і моралі, розмірковува­ли про шляхи побудови справедливого суспільства.

На цьому етапі відбулося фор­мування наукових засад світогляду. Наукоцентризм і ра­ціоналізм — визначальні ознаки новочасної філософії — зумовили вибір як головного філософського сюжету про­блему наукового методу пізнання. Матеріалістичний емпі­ризм (Ф. Бекон), з'ясування досвідної природи пізнання (Дж. Локк), раціоналістична концепція пізнання (Р. Декарт, Б. Спіноза), дослідження можливостей одержання правильного знання, тобто ідеалістичний емпіризм (Д. Юм і Дж. Берклі) надійно започаткували наукове розроблення філософських світоглядних ідей.

Заслугою філософів Нового часу є розроблення філо­софської концепції людини — її соціального статусу, сво­боди і шляхів розвитку (Т. Гоббс; діячі французького Просвітництва (друга чверть XVIIIст.) — Ш.-Л. Монтеск'є, Вольтер, Ж.-Ж. Руссо; енциклопедисти — францу­зькі матеріалісти Д. Дідро, Ж.-О. де Ламетрі, П.-Ж. Гольбах, К.-А. Гельвецій).

Література:

1. Бекон Ф. Новый Органон. Соч.: в 2 т. – т.2. – М., 1972.

2. Гольбах П.А. Избранные философские произведения: в 2 т. – М., 1983.

3. Декарт Р. Сочинения: в 2 т. – М., 1989.

4. Дидро Д. Избранные философские произведения. – М., 1941.

5. Кузнецов В.М., Мировский Б.В., Грязнов А.Ф. Западноевропейская философия XVII века. – М., 1986.

6. Соколов В.В. Европейская философия XV-XVII веков. – М., 1984.

7. Таранов П. Соч. в 4-х т.

Дата добавления: 2014-01-07