Суди, які здійснюють кримінальне провадження та поняття підсудності

Тема 18. Підсудність

§ 1. Суди, які здійснюють кримінальне провадження та поняття підсудності.

§ 2. Практичне значення правового інституту підсудності.

§ 3. Види підсудності.

3.1. Інстанційно підсудність.

3.2. Територіальна підсудність.

3.3. Спеціальна (суб’єктна, персональна) підсудність.

3.4. Підсудність за зв’язком проваджень.

§ 4. Визначення судді чи складу колегії суддів для розгляду конкретного кримінального провадження.

§ 5. Направлення кримінального провадження з одного суду до іншого (зміна підсудності) та наслідки порушення правил про підсудність.

Правосуддя в Україні, у тому числі при здійсненні кримінального провадження, здійснюється виключно судами.(стаття 30 КПК України).

Відповідно до статті 3 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року судову систему України складають суди загальної юрисдикції та суд конституційної юрисдикції (Конституційний Суд України).

Суди загальної юрисдикції утворюють єдину систему судів, яку складають:1) місцеві суди; 2) апеляційні суди; 3) вищі спеціалізовані суди; 4) Верховний Суд України. Ця система судів будується за принципами територіальності і спеціалізації (стаття 125 Конституції України).

Суди загальної юрисдикції уповноважені розглядати цивільні, кримінальні, господарські, адміністративні справи, а також справи про адміністративні правопорушення.

Стаття 3 КПК України роз’яснює, що до системи судів загальною юрисдикції, які здійснюють кримінальне провадження, зокрема, відносяться:

- суди першої інстанції – районні, районні у місті, міські та міськрайонні суди, які мають право ухвалити вирок або постановити ухвалу про закриття кримінального провадження;

- суди апеляційної інстанції – Апеляційний суд Автономної Республіки Крим, апеляційний суд області, міст Києва та Севастополя, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться суд першої інстанції, що ухвалив оскаржуване судове рішення;

- суд касаційної інстанції – Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судові рішення судів загальної юрисдикції має право переглядати і Верховний Суд України, однак тільки з питань неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень, та встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом (частина четверта статті 33 КПК України).

Таким чином, усі зазначені вище становлять судову систему загальних судів. Вони реалізують судову владу, здійснюють правосуддя в кримінальному проваджені, але мають різну, встановлену законом компетенцію у розгляді і вирішенні справ.

Згідно статті 124 Конституції України делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. Особи, які незаконно взяли на себе виконання функцій суду, несуть передбачену законом відповідальність.

Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через присяжних, участь яких у здійсненні правосуддя є їхнім громадянським обов’язком.

Отже, чинне законодавство України передбачає різні варіанти інстанційності, кількісного та суб’єктного складу суду судового розгляду матеріалів кримінального провадження.

У зв’язку з цим виникає необхідність розмежувати повноваження різних ланок судової системи, а також окремих судів кожної ланки щодо здійснення правосуддя в конкретних кримінальних провадженнях.

Таке розмежування проводиться за допомогою відповідних правил про підсудність.

У науці кримінального процесу сформульовано досить багато визначень цього правового інституту, наприклад, як сукупності юридичних ознак (ознак самого злочину, місця його вчинення та зв’язок кримінальних справ між собою) кримінальної справи, відповідно до яких кримінально-процесуальний закон визначає, який суд вправі та зобов’язаний розглядати справу по суті.^[98]

В.М. Тертишник трактує підсудність як сукупність встановлених законом ознак кримінальних справ, відповідно до яких встановлюється конкретний судовий орган компетентний проваджувати як суд першої інстанції судовий розгляд кримінальної справи по суті пред’явленого обвинувачення і винести вирок.^[99]

За великим рахунком як наведені вище, так і інші визначення за своє суттю близькі одне до одного, а сукупне, інтегроване поняття підсудності при здійсненні кримінального провадження, як на наш погляд, може звучати таким чином: під підсудністю слід розуміти сукупність юридичних ознак (властивостей) кримінального провадження, в залежності від яких кримінальний процесуальний закон визначає судову інстанцію, відповідний суд і його склад, який має право і зобов’язаний розглянути матеріали кримінального провадження і прийняти, передбачене законом рішення: ухвалити вирок по суті обвинувачення або ухвалу про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру.

§ 2. Практичне значення правового інституту підсудності

Інститут підсудності має велике практичне значення. Чітке, юридично обґрунтоване розмежування повноважень кожної ланки судової системи, а також однойменних судів однієї ланки щодо розгляду і вирішення кримінальних справ забезпечує правильність функціонування всієї судової системи, здійснення покладених на неї завдань, є однією з правових гарантій справедливого правосуддя. Додержання правил про підсудність сприяє швидкому, всебічному і повному розгляду кримінальної справи з урахуванням її конкретних особливостей та з найменшими затратами державних коштів, здійсненню принципу рівності всіх громадян перед законом і судом, підвищує виховне значення правосуддя, забезпечує реалізацію права обвинуваченого на компетентний суд.^[100]

І.Я. Фойницький, розглядаючи значення підсудності, вказував, що порушення підсудності супроводжується тяжкими для суду наслідками: відмова в прийнятті судом справи, йому підсудної, є відмова в правосудді, тобто бездіяльність влади; прийняття до провадження справи, йому непідсудної, є перевищенням влади.^[101]

Підсудність має бути чітко регламентована законом, для того, щоб виключити будь-який суб’єктивізм посадових осіб (прокурорів, суддів) у вирішенні питання про те, в якому саме суді та якому складі суддів потрібно здійснювати кримінальне провадження.

Цей правовий інститут є однією з правових гарантій справедливого правосуддя,^[102] а, отже, є також і процесуальною гарантією, тобто встановленим процесуальним законом засобом, яким забезпечується правильне здійснення по кожній справі завдань правосуддя.^[103]

Особливе значення вона набуває як засіб, яким охороняються та забезпечуються права та законні інтереси осіб. Так, одним з невід’ємних прав особи є право на розгляд її справи компетентним судом. У відповідності з частини першої статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 р. «кожен має право при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред’являється йому, або при визначенні його прав і обов’язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним та неупередженим судом, який створено на підставі закону»..^[104]

Отже, інститут підсудності має також важливе значення для чіткого функціонування як судової системи у цілому, так і для приватних осіб, бо кожному важливо знати, який суд розглядатиме його справу, кожен має право вимагати, щоб його справу розглядав суд компетентний, незалежний та неупереджений.^[105]

Таким чином правильне визначення підсудності має велике соціально-правове значення, яке полягає у тому, що цей правовий інститут сприяє:

-по-перше, забезпеченню своєчасності, повноті, всебічності та об’єктивності дослідження обставин кримінального правопорушення;

-по-друге, реалізації принципу рівності громадян перед законом і судом;

-по-третє, розгляду матеріалів кримінального провадження компетентним, незалежним та неупередженим судом.^[106]

Оскільки закон (стаття 283 КПК України) наділяє прокурора правом остаточного вирішення питання про форми закінчення досудового розслідування, то природно, що у разі його звернення до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного, виховного характеру або з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності він попередньо визначає підсудність, яка остаточно визначається у підготовчому судовому засіданні (стаття 314 КПК України).

Дата добавления: 2014-01-07