Сутність та види фінансових ризиків

ТЕМА 10. страхування кредитних І фінансових ризиків

1. Сутність та види фінансових ризиків.

2. Страхування кредитних ризиків:

2.1. економічний зміст страхування кредитних ризиків;

2.2. організаційні форми страхування кредитних ризиків.

3. Страхування депозитів.

4. Страхування фінансових ризиків.

Поняття фінансового ризику не є однозначним в фаховій страховій літературі.

У вузькому розумінні – це лише кредитні ризики. Широке розуміння поняття фінансового ризику охоплює ті ризики, які виявляються в будь-якій сфері визначених фінансових відносин або безпосередньо спричинюють фінансові втрати.

До фінансових ризиків відносять:

- кредитний ризик

- валютний ризик;

- інвестиційний ризик;

- ризик втрати прибутку або недотримання доходу внаслідок різних причин.

Кредитний ризик пов’язаний з можливістю невиконання фірмою своїх фінансових зобов’язань перед інвестором в результаті використання для фінансування своєї діяльності внутрішньої позики. Кредитний ризик виникає в процесі ділової співпраці підприємства зі своїми кредиторами:

- з банком та іншими фінансовими установами;

- з контрагентами – постачальниками і посередниками;

- з акціонерами.

Різновидність видів кредитних операцій визначає особливості і причини виникнення кредитного ризику:

- недобросовісність позичальника, який отримав кредит;

- погіршення конкурентного стану конкретної фірми, що отримала комерційний або банківський кредит;

- несприятлива економічна кон’юнктура;

- некомпетентність керівництва фірми.

Валютний ризик – це ймовірність фінансових втрат в результаті зміни курсу валют, яке може відбутись в період між укладанням контракту і фактичним виробництвом (виконанням) розрахунків по ньому.

Інвестиційний ризик пов’язаний з специфікою вкладання фірмою грошових коштів в різні проекти. У вітчизняній економічній літературі часто під інвестиційними розуміють ризики, пов’язані з вкладанням коштів в цінні папери.

На сьогодні страхування фінансових ризиків – це вид майнового страхування.

Об’єктом страхування є майнові інтереси страхувальника, пов’язані з повною або частковою втратою ним доходів чи його додатковими матеріальними витратами внаслідок невиконання (або неналежного виконання) боржником своїх платіжних та інших майнових зобов’язань за угодою купівлі-продажу, обміну, постачання, майнового найму, підряду або комісії.

2.1. Економічний зміст страхування кредитних ризиків

Страхування кредитів базується на визнанні ризику неплатежу чи неплатоспроможності позичальників, який формується у процесі кредитування.

Воно може бути повним або вибірковим.

У першому кредитор (страхувальник) страхує загалом усю заборгованість до повернення всіма його боржниками.

У другому варіанті кредитор страхує заборгованість кожного позичальника зокрема. Щоправда, істотним недоліком другого варіанта є можливість селекції ризиків, тобто передання на страхування лише «поганих» ризиків, а тому страховики звертаються до нього дуже неохоче.

Розрізняють делькредере та гарантійне страхування кредитних ризиків.

У разі делькредерної форми організації страхових відносин, відповідно до якої, комісіонер за додаткову винагороду (плату за взяття ризику комісійної операції), гарантував комітентові, що вексель на проданий у кредит товар буде викуплено у визначений термін, кредитори (банки, інвестори та інші) відіграють роль страхувальників і застрахованих одночасно, а тому страхові відносини обмежуються лише стосунками між двома сторонами — страховиком і страхувальником.

Делькредерне страхування складається з двох груп страхових відносин: страхування товарних кредитів і страхування фінансових (грошових) кредитів.

У першій групі страховий захист забезпечується як внутрішньому, так і зовнішньому (експортно-імпортному) товарообігу, який здійснюється на кредитній основі.

Другу групу делькредерного страхування становлять операції зі страхування фінансових кредитів, тобто переважно тієї частини споживчих кредитів та кредитів під інвестиційні потреби, яка видана у грошовій формі.

Економічний зміст страхової гарантії зводиться до того, що страховик замість отриманої невисокої страхової премії бере на себе — замість боржника — роль гаранта оплати його повної заборгованості у визначених термінах на користь застрахованого (бенефіціанта) цієї гарантії.

При гарантійному (заставному) страхуванні у відносини вступають три сторони:

кредитор — суб’єкт, на користь якого має бути виконане зобов’язання і який одночасно є застрахованим та бенефіціантом страхової гарантії;

позичальник — суб’єкт, зобов’язаний повернути борг, він же страхувальник;

гарант — страховий заклад, який гарантує виконання зобов’язань, він же страховик.

Загалом кредитне страхування можна визначити як господарський механізм, мета якого – задовольнити випадкові оцінювані майнові потреби, які виникають з ризику неповернення кредиту, перерозподіливши втрати між суб’єктами кредитно-страхових відносин.

2.2. ОРГАНІЗАЦІЙНІ ФОРМИ СТРАХУВАННЯ КРЕДИТІВ

Страхова практика виробила ряд організаційних форм страхування кредитів:

1) Страхування товарних кредитів;

2) страхування кредитів під інвестиції;

3) страхування споживчих кредитів;

4) страхування кредитів, виданих під заставу;

5) страхування кредитів довіри.

Найбільш розповсюдженою організаційною формою страхування кредитів є страхування товарних кредитів, необхідність виникнення якої пов’язана з випадками неплатоспроможності покупців-позичальників. Це зумовлено різними чинниками:

1) невигідною кон’юнктурною ситуацією як в окремих галузях, так і в усьому економічному секторі, браком власних обігових коштів;

2) спадаючою відсотковою ставкою;

3) помилками в управлінні через складність сучасного менеджменту;

4) зростаючою внутрішньогалузевою та міжгалузевою конкуренцією, стагнацією потреб і споживання.

При страхуванні товарних кредитів об’єктом страхування стає, як правило, весь товарний обіг протягом року.

Страховий ризик з цього виду – це ризик страхувальника, який здійснює продаж товарів у кредит, за непогашення боргу покупцем.

Страховим випадком є непогашення боргу покупцем протягом 20-и календарних днів після дати кінцевого розрахунку, яка встановлена у договорі на виплат.

Страхова сума дорівнює сумі початкового боргу покупця.

Страхування може здійснюватися за кожним або за кількома (всіма) договорами розстрочки. Договором обумовлюється франшиза та її розмір.

За договором страхування встановлюється межа відповідальності страховика. Вона може бути в розмірі від 50 до 90 % непогашеного кредиту. Решта ризику залишається на відповідальності страхувальника. Поділ ризику між страховиком і страхувальником встановлений для того, щоб не знижувати відповідальність кредитора за видані ним кредити.

Договір укладається на підставі письмової заяви у встановленій страховиком формі, копії кредитного договору разом зі всіма документами, наданими на переддоговірну експертизу.

Не можуть бути застраховані ті кредити, по яких на день укладення договору страхування є прострочена заборгованість.

Страхову премію страхувальник сплачує одноразово, в строк, як правило, до 5-и банківських днів з дня укладання договору страхування.

Страховик зобов’язаний здійснити виплату страхового відшкодування протягом трьох банківських днів по закінченню 20-и робочих днів та після закінчення дії договору страхування.

Страхування кредитів під інвестиції здійснюється на базі операції з придбання інвестиційних засобів за рахунок наданих постачальниками кредитів.

Кредити під інвестиції можуть надаватися не лише в товарній, а й у грошовій (готівковій чи безготівковій) формі.

У першому випадку кредиторами є виробники і продавці інвестиційних засобів, а в другому — кредитні установи, однаково зацікавлені у своєчасному і повному поверненні заборгованості.

З метою забезпечення її повернення застосовується відповідна форма страхового захисту. Більш популярним є страхування матеріальних кредитів, виданих для інвестиційної діяльності.

Важливим методом кредитування інвестиційної діяльності є надання лізингового кредиту. Таке кредитування може здійснюватися як безпосередньою переданням виробникам і власникам основних засобів у довгострокову оренду, так і за посередництвом спеціальних лізингових закладів. У вітчизняній господарській практиці роль лізингодавців-посередників можуть виконувати комерційні банки. Вони, застосовуючи фінансовий лізинг, мають змогу купувати основні засоби і передавати їх в оренду за відповідну плату. Як важливий елемент цієї плати передбачається ризикова надбавка, призначена на покриття збитків, які можуть виникнути в лізингодавця в разі несвоєчасного внесення орендної плати або ж неповернення об’єктів лізингу. Проте більшу ефективність у справі захисту інтересів лізингодавця може мати застосування страхування умов виконання лізингових операцій.

Обсяг страхової премії, як і ризикова надбавка, обчислюється з урахуванням платоспроможності орендаря. З огляду на трудність довготермінового прогнозування фінансового стану орендарів страхові заклади виявляють помірну стриманість при укладанні договорів страхування лізингових операцій.

Страхування споживчих кредитів здійснюється на випадок настання неплатоспроможності тих позичальників, які отримали банківські чи товарні кредити на споживчі потреби, тобто для невиробничого споживання.

При страхуванні споживчих кредитів страхувальником є, як правило, позичальник — фізична особа. Він же безпосередньо вступає у відносини зі страховиком. Наявність страхового забезпечення є необхідною умовою здійснення кредитної угоди.

Оскільки основними ризиками неплатоспроможності є ризики фізичного, біологічного та соціального функціонування особи, то технічно страхування споживчих кредитів будується на тих самих засадах, що й особисте страхування. У разі настання страхового випадку обов’язок повернення кредиту лягає на страховика.

В умовах продажу товарів «у розстрочку» споживчі кредити можуть мати «амортизаційний» характер, який передбачає почастинну сплату отриманого кредиту. Страхування такого кредиту (його залишкової частини) набуває вигляду «термінового» страхування зі змінною (спадною) страховою сумою. Умови надання та повернення такого кредиту є однаково вигідними як для кредитора, так і для позичальника, а тому цей кредит стає вельми популярним на кредитному ринку.

Страховим випадком є непогашення боргу покупцем протягом 20-и календарних днів після дати кінцевого розрахунку, яка встановлена у договорі на виплат.

Страхова сума дорівнює сумі початкового боргу покупця.

Страхування кредитів, виданих під заставу, може здійснюватися тоді, коли позичальник забезпечує повернення кредиту переданим у заставу належним йому нерухомим чи рухомим майном.

Закон України «Про заставу» визначає механізм страхування заставлених предметів. Він, зокрема, покладає на заставодавця обов’язок страхування нерухомих об’єктів та предметів іпотеки, переданих ним у заставу. Таке страхування має здійснюватися за рахунок коштів заставодавця (страхувальника) у повній вартості заставленого майна, але на користь заставодержателя.

У разі застави (закладу) рухомого майна заставодержатель, якщо інше не передбачено договором застави, зобов’язаний страхувати предмет закладу в обсязі його вартості за рахунок і в інтересах заставодавця.

При страхуванні заставленого майна (іпотеки) страхувальником і застрахованим є заставодавець, а заставодержатель є суб’єктом, на користь якого укладено страхову угоду, тобто бенефіціантом.

Згідно з характером взаємовідносин між сторонами страхового процесу в разі настання страхового випадку (втрати предметом іпотеки своєї вартості через пошкодження або знищення) першочергове право на отримання суми належного страхового відшкодування має заставодержатель — кредитор.

Виплата страхового відшкодування кредиторові є забезпеченням його лише перед удаваною явною (хоча й потенційно можливою) неплатоспроможністю позичальника.

Водночас виплата страхового відшкодування безпосередньо страхувальникові створює небезпеку його нецільового використання заставодавцем.

Страхування кредитів, виданих під заставу полягає в тому, що угода про страхування кредиту набуває характеру страхової гарантії, виданої кредиторові (застрахованому) страховиком.

Страхувальниками при страхуванні виданих гарантій (порук) є:

- дієздатні фізичні та юридичні особи, які, згідно чинного законодавства України є боржниками і на зобов’язання яких розповсюджуються ці гарантії (поруки);

- або безпосередньо самі гаранти (поручителі), які видали ці гарантії (поруки) та які уклали зі страховиком договір страхування.

При страхуванні прийнятих гарантій (порук) страхувальниками є:

- дієздатні фізичні та юридичні особи, які, згідно чинного законодавства України є боржниками, на зобов’язання яких розповсюджуються ці гарантії (поруки);

- або кредитори, які прийняли ці гарантії (поруки) та уклали зі страховиком договір страхування.

Об’єктом страхування є майнові інтереси страхувальника або іншої третьої особи – вигодонабувача (кредитора), що пов’язані з можливими матеріальними збитками, завданими страхувальнику або вигодонабувачу внаслідок непередбаченого невиконання гарантом (поручителем) своїх зобов’язань в обсягах і в строки визначені в його письмовій гарантії (договір поруки).

Страховими випадками є:

- банкрутство гаранта;

- протиправні дії третіх осіб;

- тимчасова неплатоспроможність гаранта, яка не є наслідком протиправних дій третіх осіб.

Страхова сума визначається за згодою сторін, виходячи з максимальних грошових сум зобов’язань гаранта (поручителя), встановлених в письмовій гарантії (договірі поруки).

Під збитками, які зазнав страхувальник (вигодонабувач) розуміються:

- витрати, які особа, права якої були порушені, зробила або повинна була зробити для відновлення її порушених прав;

- втрати або пошкодження її майна (прямі збитки);

- недоотриманий прибуток, який би отримала ця особа в разі звичайних умов, якби її майно або права не були порушені (втрачена вигода), якщо це передбачено умовами.

· Страхування кредитів довіри пропонує підприємцям захист від незадовільних фінансових наслідків, збитків, завданих власним персоналом, якому з огляду на виконувані ним службові обов’язки необхідно довіряти майнові цінності.

Страховик відшкодовує страхувальникові майнові збитки, котрі йому завдані його довіреними особами шляхом чи в результаті вчинення ними недозволених дій. Отже, це страхування є специфічним видом страхування відповідальності службових осіб. Зміст страхування кредиту в цьому разі полягає у страхуванні «кредиту довіри». Проте матеріальною субстанцією цього кредиту є вартість матеріальних цінностей, котрі неначе надаються в розпорядження у кредит третім особам.

Страхування кредиту довіри (недовіри) практикується здебільшого як загальне й охоплює всіх без винятку службовців та працівників. Завдяки цьому працедавець уникає необхідності надмірного нагляду за окремими працівниками, що, в свою чергу, не дає підстав для їх дискримінації, забезпечує солідний страховий захист і полегшує персональні відносини.

останніми роками особливим різновидом страхування довіри стало страхування комп’ютерних зловживань. Воно захищає власників комп’ютерних систем від збитків, які завдаються їм у результаті використання електронної обробки інформації шляхом зовнішнього вторгнення в комп’ютерну систему з метою пошкодження носіїв інформації, зміни програм, внесення фіктивних рахунків, зняття з них коштів і їх подальшого привласнення. Величина страхової відповідальності в цих випадках установлюється за домовленістю між страховиком і страхувальником.

3. СТРАХУВАННЯ ДЕПОЗИТІВ

Необхідність широко впроваджувати систему страхування банківських депозитів зумовлюється такими чинниками:

· загальним спадом довіри до банків;

· потребою надання допомоги тим банкам, які потрапили у скрутну фінансову ситуацію;

· потребою стабілізації фінансових ресурсів банків — усунення причин до передчасної ліквідації депозитів вкладниками, занепокоєними станом їх надійності;

· обов’язком захисту споживача-клієнта, який не завжди володіє достатньою інформацією про фінансову кондицію банку, якому довіряє свої заощадження.

30 травня 1994 року Європейський Союз ухвалив спеціальну Директиву 94/19/ЄС щодо впровадження програм страхування депозитів країнами — членами Європейського Союзу, а також країнами, які мають намір приєднатися в майбутньому до Європейського Союзу, якою встановлено такі вимоги до членів Союзу:

а) система депозитного страхування повинна мати національний характер, тобто гарантувати безпеку депозитів не лише в межах своєї країни, а й на території інших країн, якщо там діють філії вітчизняних банків;

б) обов’язкова участь банків у системах страхування депозитів;

в) мінімальна квота повної страхової відповідальності має становити 20 тис. євро (для Іспанії та Португалії — 15 тисяч євро). Тепер ці квоти (страхові суми) є досить різновеликими навіть у тих країнах, які мають однаковий рівень економічного розвитку.

Страховий захист депозитів в Україні здійснюється за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у порядку, передбаченому законодавством.

4. СТРАХУВАННЯ ФІНАНСОВИХ РИЗИКІВ

До страхування фінансових ризиків належать:

- страхування втрати прибутку (доходів);

- страхування ризику невиконання договірних зобов’язань;

- страхування ризиків впровадження нової техніки і технології;

- страхування на випадок зниження обумовленого рівня рентабельності;

- страхування ризику засновника;

- страхування біржових ризиків та інших.

Одним із найпоширеніших видів страхування фінансових ризиків є страхування від втрат прибутку (доходу), де об’єктом є втрата очікуваного прибутку господарюючого суб’єкта.

Втрата (недоотримання) прибутку визначається певними причинами, які зумовлюються багатьма факторами. Їх можна умовно поділити на дві групи:

1) порушення процесів виробництва при настанні аварій, стихійних лих і таке інше;

2) зміна ринкової кон’юнктури, порушення контрактів з боку постачальників або споживачів продукції (послуг).

Страхування від втрат прибутку є комплексним страхуванням.

Найпоширенішим видом страхування, до якого приєднують це страхування, є страхування від ризику вогню. Страхування фінансового ризику втрати (недоотримання) прибутку є різновидом підприємницьких ризиків.

Об’єктом добровільного страхування ризику втрати прибутку є втрата прибутку страхувальником внаслідок:

- падіння обсягів виробництва (товарообігу), спричиненого факторами зазначеними в основному договорі;

- додаткових витрат, які спрямовані на уникнення чи зменшення темпів падіння виробництва (товарообігу) та його поновлення.

Страхова сума за договором страхування визначається в межах запланованого (очікуваного) прибутку впродовж періоду, на який укладається договір.

У практиці страхування від втрат прибутку застосовується поняття прибутку-брутто, який складається з двох частин: власне прибутку в економічному значенні цього поняття, названого прибутком-нетто, та постійних витрат, які є чистими втратами в умовах простою виробництва.

Розрахунок прибутку-брутто є необхідним доповненням до заяви страхувальника про бажання застрахуватися від втрат прибутку. При подальшому розрахунку страхової суми на основі прибутку-брутто враховуються також усі чинники, які по-різному впливають на виробничий оборот та його складові елементи. Мають бути враховані сезонність виробництва, позиція страхувальника на ринку, загальні тренди розвитку підприємства і всієї галузі, показники діяльності кількох попередніх років. Додержуючи зазначених вимог щодо калькуляції величини страхової суми, можна максимально точно передбачити обсяги майбутніх виплат страхового відшкодування.

Договором визначається:

- показник прибутковості, який розраховується як відношення прибутку, отриманого за попередній рік до вартості виготовленої продукції та наданих послуг, і використовується для визначення суми страхового відшкодування;

- показник відшкодування, який визначається з дня настання страхової події і діє до моменту відновлення виробництва (товарообігу), але він не може перевищувати терміну дії договору страхування.

Розмір збитку визначається як сума втрат прибутку від зниження виробництва (товарообігу) і додаткових витрат, що спрямовані на уникнення або зменшення темпів падіння виробництва та його відновлення:

- втрата прибутку від зниження виробництва (товарообігу) визначається шляхом множення обсягу втрат виробництва (товарообігу) на показник прибутковості.

- сума додаткових витрат визначається на підставі переліку заходів щодо зменшення спаду виробництва і не може перевищувати суми вартості обсягу виробництва (товарообігу), збереженого завдяки додатковим витратам, помноженої на показник прибутковості, і вирахуванням із цього добутку суми витрат, яких страхувальник міг би уникнути.

Страхові тарифи для потреб страхування від втрат прибутку розраховують згідно з вимогами загальної методики з урахуванням певних особливостей оцінки ризику, який покладено в основу даного страхування. Він має враховувати ймовірності настання таких ризиків:

а) базового ризику (пошкодження, або знищення майнових засобів);

б) ризику сповільнення або зупинення виробничого процесу.

Крім цього, при калькуляції страхового тарифу мають ураховуватися такі особливості господарської діяльності страхувальника:

а) сезонність виробництва;

б) тривалість терміну відшкодування;

в) характер конкуренції в даній галузі;

г) частка власної участі у фінансуванні ризику втрати прибутку. Власна участь може становити, наприклад, 5 робочих днів, що означає початок відповідальності страховика із шостого дня перерви виробництва.

Дата добавления: 2014-01-07