Психічний ортобіоз в оптимістичному тлумаченні І.І. Мєчникова

Роль спадковості у формуванні психічного за Теодюлем Рібо.

Теодюль Рібо – видатний французький психолог, філософ, професор Сорбонни – зробив спробу побудувати дослідну психологію як природничу науку як таку, що спирається на біологію – науку про життя. Написав багато праць по психології: «Хвороби памяті», «Хвороби особистості», «Психологія уваги», «Психологія почуттів», «Творча уява», «Логіка почуттів», «Спадковість душевних властивостей».

ü На відміну від Сєченова, Рібо на перше місце ставить не вплив середовища на психіку як визначальний фактор, а спадкові властивості. Саме психічну спадковість Рібо вважає визначальною у поведінці людини. Фізіологічна концепція несвідомого та визначальний характер спадкових рис у поведінці – це дві сторони одного напрямку – обєктивної, природничої психології.

ü Рібо уявляє людську індивідуальність у вигляді двох нерівних частин. Одна частина – більша, найміцніша. Вона найменше усвідомлюється нами, містить у собі ті напівфізіологічні інстинкти, які сприяють збереженню особистості і виду, моральні інстинкти, які керують нашими вчинками, і ті форми думки, без яких неможлива розумова діяльність. Друга частина – менша – є свідомою частиною, що відображає індивідуальні особливості нашого тіла і численні впливи зовнішнього середовища. Перша частина становить вид, расу, друга – особистість.

ü Рібо досліджує волю в межах внутрішнього і зовнішнього досвіду, тобто вивчає бажання як факти з їх безпосередніми причинами – мотивами. Головний наголос у проблемі волі робить на виборі, наданні переваги після більш або менш тривалого порівняння мотивів.

ü Найвища форма бажання – довільна увага – зявляється рідко і на короткий час. Якби можна було порівняти діїї, які людина здійснила за допомогою довільної уваги, з діями, здійсненими поза нею, то це відношення дорівнювало б нулю і безконечності. Неможливість зосередити увагу є одним із симптомів розумової слабкості.

ü До наукових пошуків Т.Рібо в галузі психології є дослідження принципу руху в поясненні психічних процесів, розкритя соціальних чинників памяті, грунтовні дослідження творчої уяви.

v Розвинувши ідею ортобіозу, Мечников І.І. довів можливість розкрити наукові основи психології особистості, творчості і неповторної індивідуальності. У своїй праці «Етюди оптимізму» він висловлює думку про можливість прожити повний природний цикл життя (ортобіоз), якого практично не можна досягти у звязку з суперечностями соціуму, різними дисгармоніями будови і розвитку організму.

v Передчасне завершення життя, на думку Мечникова І.І., вносить у людське існування психологічну дисгармонію, що супроводжується страхом смерті. Боротися з передчасною старістю – означає здійснювати ортобіоз з метою досягнення «повного і щасливого циклу життя, що завершується спокійною природною смертю». Розвязання цього питання було б найбільшим благом для людства. Мечников І.І. пропонує засоби для усунення дисгармонії людської природи з метою продовження життя і досягненя ортобіозу. Його психологічні ідеї мали певні соціальні та психологічні наслідки: подолання песимістичного настрою та оволодіння оптимістичним підходом до житя. Саме у Мечникова психологія подолала традиційний трагізм і песимізм, властиві деяким течіям у психології та філософії даного періоду.

v Досягнення ортобіозу є природною основою життєвого оптимізму. Соціальні передумови психічного ортобіозу Мечников І.І. вважає значнішими ніж суто біологічними.

v Причину смерті Мечников І.І. вважає в сомоотруєнні організму. Проте після досягнення певного віку проявляється «інстинкт природної смерті». Природна смерть (як сон і запаморочення) з великою ймовірністю супроводжується приємним відчуттям. Оскільки людина має достатнє уявлення про смерть, на відміну від інших живих істот, то у неї розвинулась природна потреба в ній.

Мечников І. І. вважає, що повне вивчення людської особистості має стати необхідним ступенем в обговоренні планів устрою суспільного життя. Основна ідея Мечникова І. І. через повноцінний розвиток особистості – до здійснення ортобіозу.

Література

1. Марцинковская Т.Д. История психологии. – М., 2001.

2. Нариси з історії вітчизняної психології кінця ХІХ і початку ХХ ст./ За ред. Г.С. Костюка. - К., 1959.

3. Нариси з історії вітчизняної психології ХІХ ст.: У 2 ч./ За ред. Г.С. Костюка. - К., 1955.

4. Петровский А.В. История советской психологии. Формирование основ психологической науки. - М., 1973.

5. Проблемы теории и истории развития психологии: Материалы симпозиума. - М., 1962.

6. Роменець В.А. Історія психології ХІХ – початку ХХ століття. - К., 1995

7. Ярошевский М.Г. История психологии. – М., 1985.

8. Ярошевский М.Г. Психология в ХХ столетии. Теоретические проблемы развития психологической науки. 2-е изд. – М., 1985.

Дата добавления: 2014-01-07