Емпірична психологія. Месмеризм

Асоціативна теорія в психології Просвітництва.

В епоху Просвітництва вперше застосовується асоціативний принцип у психології. Хоч асоціація як психологічний механізм була відома давно (як уже зазначалось, вперше описав Арістотель, термін першим ввів Дж. Локк). Асоціація являє собою своєрідний механізм, який полягає у поєднанні відчуттєвих вражень різної модальності.

В епоху Просвітництва було встановлено, що ті враження, які людина отримує від зовнішнього світу, мають пов’язуватися між собою на основі певних закономірностей. Ці закономірності встановили англійські асоціаністи Давид Гартлі та Джозеф Прістлі.

Давид Гартлі: основоположник асоціанізму, (1705-1757) (мав богословську та медичну освіту, лікар, писав праці з філософії, природознавства – «Міркування про людину, її будову, обов’язок та сподівання») став фундатором асоціативної психології, яка проіснувала як домінуючий психологічний напрям до початку XX століття. Гартлі прагнув створити таку теорію, яка не тільки пояснювала б душу людини, але і давала можливість управляти її поведінкою. Дослідив мозкові механізми асоціації, розвинув теорію вібраці ї та асоціації ідей, чим поклав початок асоціанізму в психології.

Аналізуючи структуру психіки людини, Гартлі виділяє в ній два кола - велике і мале.

o Велике коло проходить від органів чуття через мозок до м'язів, є фактично рефлекторною дугою, яка визначає поведінку людини.

o Мале коло вібрації, розташоване в білій речовині мозку, є основою психічного життя, основою процесів пізнання і навчання.

Він вважав, що в основі психічних процесів лежать різні асоціації. При цьому асоціації є повторюваними, відображаючи реальний зв'язок між двома вогнищами вібрацій в малому колі. Таким чином Гартлі пояснював найскладніші психічні процеси, у тому числі мислення і волю, вважаючи, що в основі мислення лежить асоціація зображень предметів із словом (зводячи таким чином мислення до процесу утворення понять), а в основі волі – асоціація слова і руху.

Інакше тлумачили принцип асоціації два інші англійські мислителі – Джордж Берклі (1685-1753) і Девід Юм. (на самостійне опрацювання)

Згідно Берклі, досвід – це відчуття, що безпосередньо переживаються суб'єктом: зорові, м'язеві, дотикові. В "Досвіді нової теорії зору" Берклі детально проаналізував елементи, з яких складається зображення геометричного простору як містилища всіх природних тіл.

В період Просвітництва психологи зробили спробу раціональну психологію замінити емпіричною. Вона мала базуватися на використанні «внутрішнього досвіду». Вчені намагалися досліджувати питання самоспостереження та самопізнання.

Першими представниками емпіричної психології були:

Карл фон Крайц «Спроба дослідження душі» - характерне поєднання метафізики та емпірії. Крайц намагається довести, що душа не може бути кваліфікована як проста чи складна: це щось середнє. Він наголошує, що зв'язок між тілом і душею можна розкрити лише на емпіричній основі.

Йоган Г. Крюгер у книзі «Спроба вчення про душу на експериментальних засадах» показує, що питання про смертність і безсмертя душі взагалі сягає за межі досвіду.

Психологи-емпірики були далекі від установлення певних закономірностей, що повязували між собою факти «внутрішнього досвіду». Говорячи про психічні феномени, вони знаходили відповідні їм «здатності», «душевні сили», але до важливих наукових звершень так і не доходили.

Головним і по суті єдиним методом дослідження в емпіричній психології було самоспостереження. Своєрідни представником емпіричної психології був Франц Антон Месмер.

В кінці 18 ст. в європейських країнах захоплювалися містичними вченнями. Одне з них реалізовував у своїй практиці лікар Франц Антон Месмер. Він стверджував, що небесні тіла (Сонце та Місяць) впливають на тваринні тіла, насамперед, на нервову систему. Висунув гіпотезу, що тваринний магнетизм є силою, з допомогою якої планети діють на тіла. Згодом він проголосив, що сам володіє такою силою магнетизму і здатен творити чудеса.

За Месмером, на стан людини впливає особлива рідина. Вона міститься у всьому тілі. Сила (так звані «флюіди»), що криється в цій рідині, має здатність випромінюватись, при цьому тіло набуває магнетичних властивостей і передає їх іншим тілам. З метою лікування до певної частини тіла приставляли магнітну пластинку, хворий мав дивитися в очі цілителю, який випромінював магнетизм. Хворий починав відчувати благодійний вплив, особливе збудження, інколи непритомність, судоми. Спостерігаючи за перебігом лікування, лікар планував певну його стратегію. Під час лікування хворі по-різному реагували: плакали або сміялися, агресували, впадали в запаморочення. Згодом заспокоювалися і засинали, після чого в одних зникали ознаки хвороби, в інших – навпаки загострювалися.

Теоретичну базу свого вчення Месмер виклав у «Спогадах про відкриття тваринного магнетизму», пропонував лікувати нервові розлади прямо, інші – опосередковано. Озброєні Месмеровими ідеями, лікарі мали збагатити медицину й поліпшити засоби лікування. Проте різні ускладнення й шкідливі наслідки перешкоджали лікуванню. Теорія та практика Месмера викликали неоднозначне тлумачення, піддавалися розгляду комісій, які після ретельного аналізу спростували ідеї Месмера.

Цілком витіснили ідеї Месмера відкриття явищ гіпнотизму.

Дата добавления: 2014-01-07