Духовні злами в історії української культури

Сьомий період розвитку української культури розпочався і триває, охоплюючи часовий відтинок від кінця 80-х і по сьогодення.

Шостий підперіод характеризується перебуванням української культури у стані боротьби за самозбереження і постійного потягу до відродження. Трагізм її феномену полягає в тому, що вона, як і в давні часи, вже втретє була втратила свою національну духовну еліту.

Щоразу втрати національної духовної еліти хоч і не призводили до цілковитого руйнування традиційної української культури, але все ж відсунули її на задній план світового культурного прогресу, принижували, спричинювали появу рис вторинності та провінційності.

Історичний акт про державну незалежність України (24 серпня 1991 р.) відкрив нові можливості для української культури, яка вперше отримала шанс розвиватися як єдина національна культура.

Характерні риси української культури цього періоду:

- розширення меж творчої свободи митця, наявність багатого творчого досвіду і сил;

- тенденція до консолідації національних мистецьких шкіл, широкі й багатоманітні зв'язки з мистецтвом інших народів;

- посилення усталених форм зв'язку культури з народом;

- заповнюються "білі" та "чорні" плями в історії української культури, оприлюднюються раніше заборонені та замовчувані її сторінки.

Розглянувши періоди розвитку української культури, які відтворюють її складний, часто трагічний шлях, варто сказати, що сьогодні українська культура, існуючи в часі, становить собою безперервний рух національних культурних цінностей, що відбувається між різними соціумами, суспільними верствами та поколіннями. У цьому русі відбираються і засвоюються найвагоміші культурні цінності, одні з них набувають нового значення, інші тимчасово або й назавжди зникають. Іноді цей рух супроводжується духовним піднесенням або зламом, які суттєво впливають на характер, темпи і зміст процесів, що мають місце в духовному розвитку нації.

Першим духовним зламом в історії українського етносу, що набув масштабів загальнонаціональної трагедії, стала на переломі X- XI ст. примусова християнізація, переслідування язичництва, яке суперечило вимогам нової для русичів релігії.

Ця "відмова" відбувалась дуже болісно для суспільного життя тогочасного населення Київської Русі, від її наслідків народ одужував не зовсім швидко. Ця ж "відмова" різко змінила й природний плин процесів розвитку культури.

Другий духовний злам культурного поступу України стався внаслідок поневолення її Російською імперією, яка упродовж трьох століть примусово відривала український народ від традицій своєї культури.

Третій духовний злам українського народу - соціалістична культурна "революція".

Характерні риси:

- було знищено багато відомих діячів української культури, сплюндровано безліч культурних пам'яток (зруйновано чи й зовсім знищено їх - церкви, пам'ятники; або ж спродано "з молотка" і вивезено за кордон - картини, церковне начиння);

- зазнала нечуваного у світі утиску релігія, занедбано основне культурне надбання - пам'ятки культури, історії та природи;

- підірвано традиції природокористування та господарювання, мову, національні духовно-моральні цінності;

- відбулася експансія російської мови, що призвело до втрати трьома поколіннями українців своєї рідної національної мови;

- українська культура опинилась далеко позаду порівняно зі своїми західними сусідами;

- відбулось нищення культури, яка була віднесена до старої надбудови, "приреченого світу";

- штучно ускладнювались зв'язки українського народу з європейськими націями.

Дата добавления: 2014-01-07