Предмет доказування. Факти, які не потребують доказування

Таким чином, предмет доказування - це коло фактів матеріально-правового значення, необхідних для вирішення справи по суті. Факти, які належать до предмета доказування, необхідно відрізняти від інших фактів, які встановлюються при розгляді справи, однак не пов'язані з правильним вирішенням питання про права і обов'язки сторін.

Таким чином, до обставин, які не підлягають доказуванню, належать обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі; загальновідомі факти; преюдиціальні факти, тобто факти, встановлені рішенням або вироком суду по раніше розглянутій справі, постановою у справі про адміністративні правопорушення.

Обставини, визнані сторонами, - це факти, щодо яких доказування вже здійснене. Це, по суті, факти, що підлягали доказуванню по справі та були доведені визнанням сторін.

Загальновідомі факти не потребують доказування лише тоді, коли вони визнані такими судом. Частіше загальновідомими фактами є різні події (землетрус, посуха тощо). Загальновідомість того чи іншого факту може мати різні межі. Він може бути відомий у межах країни, окремої області, населеного пункту. Це об'єктивні межі загальновідомості певного юридичного факту. Але крім об'єктивних меж загальновідомість певного юридичного факту має і суб'єктивні межі: даний факт повинен бути відомий не тільки певним особам (наприклад, мешканцям населеного пункту), а й усьому складу суду, який розглядає справу. Іноді загальновідомі юридичні факти змішують із подіями, що є загальновідомими, однак не мають юридичного значення для конкретної цивільної справи, або з календарними фактами. Визнання загальновідомості того чи іншого факту при розгляді цивільної справи має бути оформлене ухвалою суду, винесеною у встановленому порядку.

Преюдиціальними фактами визнаються юридичні факти, раніше встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі або вироком суду по кримінальній справі. Оскільки вони встановлюються в порядку, передбаченому процесуальним законодавством, у процесуальній формі, то законодавець обґрунтовано встановив, що вони не повинні доказуватися вдруге. Преюдиціальний зв'язок рішень і вироків виникає з різних цивільних справ, оскільки ті самі юридичні факти можуть мати різні правові наслідки. Наприклад, факт заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки входить до предмета доказування і у справі за позовом про відшкодування збитків, і у справі за позовом власника джерела підвищеної небезпеки до безпосереднього заподіювача шкоди. Факт розкрадання є і підставою притягнення особи до кримінальної відповідальності, і предметом доказування у справі про відшкодування засудженим

збитків потерпілому від злочину. Закон встановлює неоднакові правила преюдиції судових рішень. Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Тут правило преюдиції стосується усіх доказів, що входять до предмета доказування, але об'єднуючою ознакою є тотожність суб'єктів правових спорів, які розглядаються у різних судочинствах. Що стосується вироку у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанови суду у справі про адміністративне правопорушення, вони обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, лише з питань, чи мали місце ці Дії та чи вчинені вони цією особою. Тобто інші, крім названих обставин, не є преюдиціальними і підлягають доказуванню (наприклад, вина, розмір шкоди тощо).

Дата добавления: 2014-01-07