Метод моделювання

Метод моделювання є більш складним методом аналізу ризикованості проекту. Його сутність полягає в тому, що він дозволяє не тільки з’єднати два раніше розглянутих методи чутливості і сценарію, але і втягнути в аналіз усі можливі перемінні. Застосування таких моделей стало можливим з удосконалюванням комп’ютерів, що в одну хвилину можуть робити сотні тисяч операцій.

Метод моделювання був запропонований американським економістом Давидом Герцем у 1964 р. Він розробив модель для вирішення інвестиційних проблем в умовах невизначеності1. У літературі її звичайно називають моделлю Монте-Карло (Monte Carlo Simulation), тому що вона заснована на роботах по математиці ігор у казино.

Розглянемо один із варіантів моделі пов’язаної з вибором проекту для розширення виробництва і збуту. Відповідно до моделі менеджери послідовно вивчають такі проблеми. Перша — складається у визначенні основних перемінних розмірів що впливають на очікувану прибутковість проекту. Варто звернути увагу на те, що Д. Герц виділив у якості основних дев’ять незалежних перемінних: масштаби ринку, ціна продажу, темпи росту ринку, частка підприємства на ринку, сума що інвестується капіталу, залишкова вартість інвестиції, перемінні витрати, постійні витрати, термін дії інвестиції. Друга проблема полягає у визначенні ймовірного розподілу кожній із цих перемінних. Третя проблема складається у виборі навмання значення для однієї з перемінної й обчисленні можливих потоків коштів. Потім визначаються можливі потоки підряд і всім перемінним. Сучасні комп’ютери виконують ці операції тисячу або більше разів поки не будуть отримані дані про очікувані грошові потоки, на підставі яких можна визначити стандартне відхилення.

Менеджери корпорації на підставі моделі можуть вносити зміни в структуру перемінних, а також зміни в обсяги виконуваного проекту.

Другою моделлю, також використовуваної на практиці, є модель побудови «дерева рішень». Її сутність складається у виявленні подій і рішень, що можуть відбутися в майбутньому. Модель цікава не всеохоплюваністю, як, наприклад метод Монте-Карло, а можливістю виявлення зв’язків між рішеннями менеджера, що він приймає сьогодні і можливими рішеннями, що він прийме завтра.

За образним висловленням Р. Брейлі та С. Майєрса: «дерева рішень» подібні виноградній лозі: вони приносять плоди, якщо їх постійно обрізати»1. Це означає, що майбутніх подій і рішень у моделі не може бути передбачене багато, але їхній вибір повинний бути якісний.

Своєрідною моделлю можна вважати «теорію ігор», тому що в іграх також будуються моделі. Приклад гри описаний у книзі французького економіста Б. Коласса. Велике підприємство забезпечує 20 % потреб ринку, інша частина зайнята конкурентами. Менеджери підприємства поставили задачу розширити і зміцнити свою конкурентну позицію. З метою розширення своєї частки на ринку збуту менеджери запропонували три інвестиційних стратегії: випуск нової продукції, якої на ринку поки немає (S₁), розширення рекламної компанії (S₂), використання цінової політики (S₃). Одночасно вивчається можлива реакцію конкурентів. Вона може бути сильної (R₁), середньої (R₂) і слабкої (R₃). Гра передбачає визначення кожній із стратегій для кожної можливої реакції конкурентів, на підставі чого будується матриця (табл. 9.8) можливих варіантів показника чистої приведеної вартості.

Таблиця 9.8

Теорія ігор: матриця рішень.
Оцінка варіантів чистої приведеної вартості, млн фр. фр.1

Інвестиційна стратегія	Можлива реакція конкурентів
R1 сильна	R2 середня	R3 слабка
S1 — випуск нової продукції	–800000
S2 — рекламна компанія	–200000
S3 — цінова політика	–100000

Рішення приймають менеджери вищої ланки управління. Насамперед, вони вивчають ризикованість інвестиційної стратегії, і можливе розширення конкурентної позиції з метою зростання прибутку. У тому разі, якщо компанію очолюють сміливі, агресивного типу менеджери, то вони, безумовно, виберуть стратегію S₁, вкладення фінансових фондів у випуск нової продукції ще невідомий на ринку. На дії менеджерів піде відповідна реакція конкурентів, із боку таких же агресивних сильних R₁, із боку менше агресивних або оборонних середня R₂ або слабка R₃. У тому випадку, якщо компанію очолюють обережні люди, що проводять оборонну політику, то вони віддадуть перевагу менше ризиковані стратегії S₂ і S₃, їм буде також протистояти політика конкурентів від R₁ до R₃. На підставі теорії ігор будується матриця управлінських рішень (табл. 9.8). У матриці відбиті результати кожної стратегії і кожної стратегії і кожної можливої на не реакції конкурентів. У ній показані можливі результати і гадана чиста приведена вартість. Таким чином, призначення гри складається в тому, щоб показати заснованої на мотиваціях її менеджерів.

У висновку слід зазначити, що теоретики оцінюють ефективність використання моделей для визначення ризику дуже песимістично. На їхню думку, метод моделювання не припускає якогось конкретного рішення, тому його використання на практику обмежено. Хоча роблять застереження про те, що досягнення в області комп’ютерного забезпечення можуть змінити становище[134].

Є також твердження, що моделювання, спрямоване на реалістичність, на практиці залишається таке що важко розуміється. Як дотепно пишуть автори “Така іронія долі: моделювання, що призначалося для відкриття чорних ящиків (маються на увазі інвестиційні проекти В. С), зрештою, створює новий чорний ящик”[135].

Дата добавления: 2014-11-06