Галузі та організації, які безпосередньо обслуговують сільсь­когосподарське виробництво утворюють систему агросервісу

Функції агросервісу.

Призначення та склад інфраструктри агропромислового виробництва

Галузі промисловості і види діяльності які створюють оптимальні умови для ефективного функціонування сільськогос­подарських і переробних підприємств складають інфраструктуру агропромислового виробництва.

За характером та ступенем впливу на виробничі процеси в системі агробізнесу і рівнем ство­рення умов для нормального функціонування ринкових відносин інфраструктура в сільській місцевості поділяється на виробничу, ринкову та соціальну.

До виробничої інфраструктури належать, підприємства, фірми і організації, які здійснюють продаж матеріально-технічних засо­бів, ремонт техніки і її технічне обслуговування в господарствах; монтаж обладнання тваринницьких ферм, агрохімічне та ветери­нарно-санітарне обслуговування.

Важливими ланками виробничої інфраструктури є організації, що здійснюють будівництво, транспортне обслуговування, меліорацію та іригацію, агролісомеліорацію, протиерозійні заходи, захист рослин, землевлаштування, а також інформатизаційне обслуговування.

Необхідною умовою оптимального функціонування агропро­мислового виробництва та ринку є наявність ринкової інфрастру­ктури. Основні її елементи — комерційні й акціонерні банки, ри­нок, аудиторські фірми, товарні біржі, біржі сільськогосподарсь­кої техніки, сільськогосподарської сировини та готових продук­тів харчування, біржі праці, торгово-посередницькі кооперативи, асоціації й фірми, інформаційні центри.

Призначення соціальної інфраструктури на селі — це ство­рення сприятливих умов для життя і творчої діяльності сільських трудівників. Основними ланками соціальної інфраструктури в сільській місцевості є: житлове та культурно-побутове будівниц­тво; медичне обслуговування, поліпшення умов праці та розвиток освіти, благоустрій сільських поселень, розвиток торговельної мережі, розвиток транспортних комунікацій.

Функції агросервісу в умовах ринкової економіки можуть бу­ти розподілені на такі основні напрямки: матеріально-технічне постачання, технічне, агрохімічне, зоотехнічне, ветеринарно- санітарне обслуговування виробничих процесів у рослинництві й тваринництві, сільське будівництво, меліоративне обслуговуван­ня, транспортне обслуговування.

Матеріально-технічне постачання сільського господарства ви­значається принципами організації, що випливають з особливос­тей виробництва та структури матеріально-технічних засобів, які використовується, а саме:

— у сільському господарстві період виробництва не збігається з робочим періодом, на виробничий процес впливають природні фактори. А тому постачання техніки, добрив та інших засобів ви­робництва має різко виражений сезонний характер, що викликає необхідність створення великих запасів матеріально-технічних засобів;

— із сезонного характеру сільськогосподарського виробницт­ва випливає те, що більшість сільськогосподарської техніки ви­користовується протягом невеликого періоду, що призводить до швидкого фізичного та морального зношування техніки;

— використання матеріально-технічних засобів у сільському господарстві визначається специфічними умовами грунтово- кліматичних зон;

— номенклатура матеріально-технічних засобів, призначених для системи агросервісу, нараховує близько 500 тисяч найменувань.

Значення матеріально-технічного постачання полягає в тому, що у вартості основних фондів сільського господарства більше 60 % припадає на будівлі й споруди і більше 20 % — на машини, обладнання та транспортні засоби (Перестройка аграрного секто­ра экономики, Под ред. Р. И. Тонконога. — М. Агропромиздат. 1990. — с. 217—221).

Формами агросервісного обслуговування в умовах ринкової економіки можуть бути: оптова торгівля засобами виробництва, розвиток прямих зв'язків між сільськогосподарськими спожива­чами й виробниками технічних засобів, створення розгалуженої мережі торгово-посередницьких організацій, товарних, лізинго­вих фірм, сервісних центрів і комісійних крамниць, брокерських та ділерських фірм, центрів та пунктів прокату, у тому числі час­тково-зношеної техніки.

Одним з перспективних засобів підвищення забезпеченості сільськогосподарського виробництва й переробних галузей АПК машинами й обладнанням, а також засобом їх оновлення є лізинг. Він являє собою особливу форму фінансування капіталовкладень і дещо схожий з орендою. За використання машин орендатор сплачує її власникові, частіше фінансовій установі, спожиту вар­тість, процент за кредит, сплачує послуги орендодавця і необхід­ний йому прибуток. Для користувача (орендатора) лізинг одноча­сно розв'язує проблему придбання нової техніки й проблему фі­нансування покупки.

На підставі закордонного досвіду розрізняють фінансовий лі­зинг і оперативний. Фінансовий лізинг ближчий до звичайної до­вгострокової оренди засобів виробництва і закінчується, як пра­вило, переходом майна, яке орендується, від орендодавця у влас­ність орендатора.

Оперативний лізинг ближчий до довгочасного прокату основ­них засобів. Обслуговування та ремонт здійснюється їхнім влас­ником або проміжною дилерською фірмою. У сільському госпо­дарстві за кордоном переважно застосовується оперативний лі­зинг. У нас впроваджується фінансовий лізинг. Актуальним є ви­користання лізингу закордонної сільськогосподарської техніки й обладнання. Головна позитивна риса міжнародного лізингу поля­гає у використанні більш досконалого іноземного обладнання, отриманні різноманітних валютних, фінансових і податкових пільг. Після закінчення терміну дії контракту у межах фінан­сового лізингу орендатор має право вибору одного з трьох ва­ріантів:

— купівля матеріальних цінностей за залишковою вартістю, яка заздалегідь передбачається у контракті (від 1 до 7 % початко­вої ціни);

— укладення нової лізингової угоди, як правило, на менший строк за пільговою ставкою;

— повернення лізинговій компанії матеріальних цінностей (Черенев Г. Сельскохозяйственная техника по лизингу. АПК: экономика, управление. — 1992. — № 1, с. 56—58).

Дата добавления: 2014-10-17