Дидактика. Основні категорії, закономірності та принципи. Форми та методи навчання у вищій школі 2 страница

Семінарські заняття забезпечують розвиток творчого про­фесійного мислення, пізнавальної мотивації і професійного ви­користання знань у навчальних умовах. Професійне використан­ня знань — це вільне володіння мовою педагогічної науки, тобто точне оперування термінами, поняттями, визначеннями.

Семінари складаються з двох взаємопов'язаних ланок - само­стійного вивчення студентом програмного матеріалу і обговорен­ня на заняттях результатів пізнавальної діяльності. Вони вчать працювати самостійно, формують навички роботи з літературою, розвивають інтерес до предмету, вчать аргументувати відповідь, сприяють зв'язку теорії і практики.

Семінарські заняття можна класифікувати:

1. Залежно від складності, об'єму і вимог: просемінари (підго­товчі); власне семінари; міжпредметні семінари.

2. Залежно від мети: семінар-повторення і систематизації знань; семінари вивчення нового матеріалу; мішані (комбі­новані).

3. За формою проведення: семінар-бесіда; семінар-обговорення (реферативний); коментоване читання; диспут; розв'язуван­ня задач; комбінований; міжпредметний семінар та його різновидність - семінар-конференція.

Структура семінарів може бути різною. Наприклад, семінар-бесіда має таку структуру: слово викладача, бесіда за окремими невеличкими питаннями, підсумкове слово викладача.

Семінар-доповідь (за рефератом): доповідач і опоненти, рецен­зент. Коментоване читання - навчити читати і аналізувати текст (текст добирається заздалегідь). Семінар - розв'язування задач: вступне слово вчителя, виступи, колективне обговорення — оцін­ка роботи. Семінар-диспут — проміжний вид між семінаром-бесідою і повідомленням. Структура: вступне слово викладача, дискусія, підведення підсумків.

На сучасному етапі розвитку вищої педагогічної школи найбільш поширеними формами організації дискусій є «круглий стіл» - обмін думками; засідання експертної групи; форум, симпо­зіум; дебати, судові засідання тощо. Широко використовуються таки методи: дидактичні, ділові, рольові ігри; метод драматизації.

Однією з форм занять є групова консультація.

Групова консультація проводиться в таких випадках:

1. При необхідності детально розглянути практичні питання, які були недостатньо висвітленні в лекціях або практичних, лабо­раторних, самостійних та інших формах занять.

2. 3 метою допомогти слухачам у самостійній роботі, при підго­товці до лабораторних, практичних, написанні рефератів, курсо­вих, складанні заліку або екзамену.

3. Студент самостійно, без проведення лекцій та інших видів занять, вивчає ті чи інші документи, інструкції, положення або методики.

Останнім часом в практику роботи вищої школи входять освітні інформаційні технології. Інформаційно-технологічний підхід (за­стосування комп'ютерних програм) підвищує якість навчання, об'єктивність контролю знань. Провідні види комп'ютерних про­грам, що створені в світі, в тому числі і в Україні, за їх дидактич­ними функціями можна поділити на: комп'ютерний підручник; комп'ютерні навчальні програми, тренажери, ігрові програми, придметно-орієнтовані середовища. Розвиток мульти-медіа техно­логій пов'язаний зі створенням мульти-медіа продуктів, тобто електронних книг, мульти-медіа енциклопедій, комп'ютерних баз даних, фільмів тощо.

При викладанні педагогічних дисциплін у Житомирському державному педагогічному університеті нами використовується контекстна технологія, сутність якої полягає у тому, щоб за допо­могою системи форм, методів навчання задається контекст май­бутньої професійної діяльності (предметної та соціальної). Відпо­відно до концепції знакового контекстного навчання модель спеціаліста отримує своє відображення в діяльнісній моделі його підготовки: цілісний зміст професійної праці, представлений як система професійних проблем, функцій і завдань, що відобра­жається у системі навчальних проблем, задач-ситуацій, наближе­них до професійних, до свого прототипу.

Запитання для самоконтролю

1. Сформулюйте сутність поняття дидактика вищої школи.

2. Назвіть основні категорії дидактики вищої школи.

3. Дайте стислу характеристику основним моделям освіти.

4. Охарактеризуйте провідні форми навчання.

5. Розкрийте специфіку лекційних занять з педагогіки.

2.3. Контроль та облік знань, умінь, навичок студентів у вищих закладах освіти

Перевірку знань треба підпорядкову­вати

найголовнішій меті - поглиблен­ню,

закріпленню, розвитку знань.

В.Сухомлинський

Оцінка морально виправдана тільки

тоді, коли учитель оцінює не здібності,

взяті, так би мовити у чистому вигляді,

а єдність праці і здібностей, причому

на перше місце ставиться праця.

В. Сухомлинський

Вирішення проблеми підвищення якості підготовки спеціалістів з вищою освітою на сучасному етапі передбачає значне поліпшен­ня контролю навчальної роботи студентів як важливого засобу управління процесом навчання.

Необхідність контролю навчальної роботи й оцінки знань сту­дентів має об'єктивний характер. Тут діє закономірний зв'язок у ланцюгу: мета навчання - процес - результат — наступна мета. Але для того, щоб педагогічне грамотно визначити мету, необхідно точ­но знати, що вже досягнуто унаслідок навчання. У подальшому викладі ми будемо користуватися такими поняттями: «контроль»

родове поняття; «перевірка» — процес контролю; «оцінка» - кількісна фіксація виявленого рівня знань у балах; «облік» - до­кументальна фіксація (екзаменаційні відомості, залікові книжки студентів, журнали та ін.).

Категорія контролю (від фр. соntrol) має кілька значень. У ди­дактиці його тлумачать як нагляд, спостереження і перевірку ус­пішності студентів. Контроль при цьому виконує такі функції:

— освітню (сприяння поглибленню, розширенню, удоскона­ленню знань студентів, уточненню і систематизації навчаль­ного матеріалу з предмету);

— діагностично-корегуючу (виявлення знань, умінь і навичок, утруднень, недоліків, неуспішності; забезпечення зворотно­го зв'язку у різновидах: «студент - викладач» і «студент— студент»);

— контролюючу (визначення рівня знань, умінь і навичок сту­дентів, підготовленості до засвоєння нового матеріал, вистав­лення оцінок студентам);

— виховну (спрямовану на поліпшення особистої дисципліни, розвиток волі, характеру, навичок систематичної само­стійної праці та ін.);

— розвивальну (сприяння розвитку психічних процесів особи­стості — уваги, пам'яті, мислення, інтересів, пізнавальної ак­тивності, мовленнєвої культури студентів);

— стимулюючо-мотиваційну (стимулювання студентів до по­кращення навчальної діяльності, розвитку особистої відпо­відальності, формування мотивів навчання);

— управлінську (забезпечення цілеспрямованості у навчанні);

— прогностично-методичну (стосується як викладача, який отримує досить точні дані для оцінки своєї праці, резуль­татів запровадження своєї методики викладання, шляхів подальшого вдосконалення навчання, так і студентів, ос­кільки допомагає їм прогнозувати свою навчальну та нау­кову роботу).

Принципи організації контролю й оцінки знань студентів виз­начаються метою навчально-виховного процесу у ВНЗ, а також об'єктивними закономірностями педагогічного процесу в них:

— принцип індивідуального характеру перевірки й оцінки знань студентів передбачає індивідуальну роботу викладача з кожним сту­дентом, врахування його індивідуальних особливостей; принцип систематичності і системності перевірки й оцінки знань впливає на здійснення контролю протягом усього періоду навчання студента у ВНЗ; принцип тематичності стосується усіх ланок перевірки і пе­редбачає оцінку навчальної діяльності студентів за семестр чи на­вчальний рік, і з кожної теми; принцип диференційованої оцінки успішності навчання студентів передбачає здійснення оцінки успі­шності на основі різнорівневого підходу; принцип єдності вимог викладачів до студентів передбачає урахування кафедрами і вик­ладачами діючих загальнодержавних стандартів; принцип об'єктив­ності - це систематичний аналіз результатів міжсесійного контро­лю і показників успішності за єдиними критеріями з метою своєчасного здійснення заходів для поліпшення організації і змісту навчально-виховного процесу, підвищення ефективності і якості аудиторних і самостійних занять студентів з метою запобігання зменшення) відсіву їх із ВНЗ; принцип гласності передбачає дове­дення результатів контролю до відома студентів.

Викладені принципи, як регулятори контролю навчальної ро­боти й оцінки знань студентів визначають конкретні види, методи, [юрми організації, критерії та норми оцінок знань студентів (рис.12).

Види перевірки навчальної роботи студентів визначаються сту­пенем їх адекватності сформульованим принципам контролю знань. У роботі вищої школи здійснюються такі види контролю:

- міжсесійний контроль (попередня перевірка, поточна пере­вірка, тематична перевірка);

- підсумковий контроль.

Попередню перевірку проводять з метою визначення ступеня готовності студентів до навчання залежно від етапу навчання і місця проведення контролю. Останній може здійснюватися, на­приклад, на початку навчального року з метою встановлення рівня знань студентів; перед вивченням нового розділу - для визначен­ня питань, що потребують повторення, ступеня готовності сту­дентів до сприйняття нової інформації, підготовки студентів до практичних чи лабораторних робіт, до роботи над першоджерела­ми тощо.

Попередня перевірка може проводитись у формах письмових контрольних робіт, фронтальних опитувань перед початком прак­тичних чи лабораторних робіт, усної перевірки окремих груп сту­дентів, стандартизованого контролю знань.

Завданням поточної перевірки успішності студентів є збережен­ня оперативного (безпосередньо у процесі навчання), зовнішнього («викладач - студент - викладач») і внутрішнього («викладач - студент — студент») зворотного зв'язку. На базі отриманої інфор­мації проводиться необхідне коригування навчальної діяльності студента, що особливо важливо для стимулювання його само­стійної роботи.

Поточна перевірка є органічною частиною навчального проце­су і проводиться у рамках чинних форм організації навчання у ВНЗ: на лекціях, семінарах, практичних і лабораторних роботах. Частіше вона здійснюється у таких формах:

- усна співбесіда за матеріалами розглянутої теми на початку наступної лекції, з оцінкою відповідей студентів (10-15 хв.);

- письмове фронтальне опитування студентів на початку чи в кінці лекції (10-15 хв.). Відповіді перевіряються і оціню­ються викладачем у позалекційний час.;

- фронтальний безмашинний стандартизований контроль знань студентів за кількома темами лекційного курсу (5- 20 хв.).

Проводиться найчастіше на початку семінарських занять, практичних чи лабораторних робіт;

- перевірка за допомогою перфокарт (5-7 хв.);

- письмова перевірка у вигляді понятійних диктантів, творів із гуманітарних дисциплін і контрольних робіт із природ­ничо-математичних дисциплін;

- експрес контроль;

- домашні завдання;

- практична перевірка знань на лабораторних і практичних заняттях;

- тестова перевірка ЗУН студентів.

Важливою формою тематичної перевірки й оцінки знань сту­дентів виступають колоквіуми (від лат. colloquium - розмова, бесіда). Головне завдання колоквіуму - мобілізація студентів на поглиблене вивчення провідних тем чи розділів курсу. Мета ко­локвіуму — допомогти студентам глибше розібратися в теоретич­них питаннях, стимулювати їхню дослідницьку діяльність.

При вивченні педагогічних дисциплін колоквіуми здебільшо­го проводяться перед педагогічною практикою, а також в кінці навчального року або семестру.

Консультації з контрольними функціями мають два основних різновиди: а) консультації, на яких викладач перевіряє конспек­ти першоджерел, самостійну роботу студентів з літературою, до­помагає студентам сформулювати необхідні узагальнення; б) кон­сультації - для студентів, які пропустили лекції, семінарські заняття.

Міжсесійний контроль сприяє забезпеченню ритмічної роботи студентів, виробленню у них вміння чітко організувати свою пра­цю, допомагає викладачеві своєчасно виявити невстигаючих і до­помагати їм, організовувати індивідуальні творчі заняття для най­краще підготовлених студентів. Дані міжсесійного контролю використовуються для внесення відповідних змін у матеріал, що вивчається на лекціях, у зміст консультацій, індивідуальної ро­боти зі студентами, контрольних робіт, колоквіумів.

Провідне місце у системі контролю навчальної роботи студентів посідає рубіжний контроль (заліки, курсові) та підсумковий і зак­лючний контроль (семестрові та державні іспити).

Заліки, екзамени, курсові та дипломні роботи, виробнича і пе­дагогічна практика традиційно вважаються основними формами контролю навчальної роботи студентів. Кількість іспитів, як пра­вило, не повинна перевищувати п'яти, а кількість заліків за се­местр — шести, у тому числі не більше двох диференційованих.

Заліки - це підсумкова форма перевірки результатів виконан­ня студентами практичних, лабораторних, курсових робіт (про­ектів), засвоєння ними матеріалу семінарських занять, практики. Заліки, як правило, проводяться без білетів і оцінок, у вигляді бес­іди викладача зі студентами. Співбесіди можуть проводитися інди­відуально. Під час заліку викладач констатує факт виконання чи невиконання студентами необхідних робіт. Якщо студент якісно і систематично працював протягом семестру, викладач може поста­вити йому залік «автоматично».

Іспити складаються за білетами, затвердженими кафедрою. Досвідчені викладачі нерідко проводять іспити за білетами у вигляді вільної бесіди. При цьому запитання білета виступають стрижнем такої бесіди, а оцінка оголошується як її підсумок. Це сприяє створенню атмосфери довіри та взаєморозуміння. Ве­ликим майстром проведення іспитів у формі співбесіди був проф. С.Х.Чавдаров (Київський університет).

У деяких ВНЗ нагромаджений певний досвід проведення іспитів без білетів (з урахуванням специфіки курсу). Іспит з «відкритим підручником» розрахований насамперед на перевірку уміння швидко знайти необхідну інформацію, користуватися до­датковою літературою, довідниками, навчальними посібниками тощо. Очевидно, такий тип іспиту доцільно проводити зі склад­них і великих за обсягом дисциплін. Академік П.В.Копнін (Киї­вський університет) вважав, що такий іспит доцільно проводити, наприклад, у бібліотечному залі з відкритим фондом літератури.

Практичний іспит найчастіше зводиться до виготовлення сту­дентами натуральних об'єктів, схем, макетів тощо. У студентів педагогічних університетів іспит може проходити у вигляді розв'язку підготовлених педагогічних ситуацій.

Іспит-авто мат часто практикується викладачами щодо студентів-відмінників, які серйозно і систематично працюють протя­гом року.

Курсові роботи (проекти) студенти захищають на засіданнях кафедр або перед спеціально створеними комісіями.

Державні випускні екзамени приймає державна екзаменацій­на комісія (ДЕК) у наперед визначеному і затвердженому складі. Окрім державних екзаменів студенти-випускники захищають пе­ред ДЕК дипломні роботи (проекти).

Усі згадані види контролю знань студентів (попередній, поточ­ний, тематичний, підсумковий) є відносно самостійними, хоча й пов'язаними між собою.

Найбільш ефективними методами перевірки і контролю успі­шності студентів є методи: усного контролю і самоконтролю, пись­мового контролю і самоконтролю, лабораторно-практичного, про­грамованого контролю (машинного, безмашинного), тестового контролю.

Основними формами організації перевірки знань студентів у сучасних ВНЗ є, насамперед: індивідуальна, групова, фронтальна перевірка, самоконтроль, рейтингова система.

Більшість викладачів усвідомлює, що в системі контролю ЗУН студентів є багато недосконалого, що не відповідає сучасним ви­могам. Основних недоліків традиційно здійснюваного контролю можна вказати два: а) репродуктивний характер; б) суб'єктивність в оцінюванні навчально-пізнавальної діяльності.

Подолання їх, на наш погляд, в певній мірі, сприятиме впро­вадження тестового контролю ЗУН студентів.

Слово «тест» в англійській мові означає «випробування, проба, експеримент, перевірка». В педагогічній літературі під дидактичним тестом розуміють підготовлений, згідно з певни­ми вимогами, комплекс стандартизованих завдань, що дозволя­ють виявити в учасників тестування компетенції, піддаються пев­ному оцінюванню за заздалегідь встановленими критеріями».

У тестології - теорії і практиці тестування - виділяють різні види тестів, їх класифікують

1) за цільовими, функціональними і смисловими ознаками:

- констатуючі, діагностуючі, прогностичні тести — за метою застосування;

- тести поточного, рубіжного (проводяться наприкінці семест­ру), підсумкового (проводяться в кінці кожного навчального року), заключного контролю (в кінці курсу навчання) - за видом контролю;

— тести, спрямовані на вимірювання рівня засвоєння мовного матеріалу, (навички); тести, спрямовані на вимірювання рівня сформованості мовленнєвих умінь) - за об'єктом конт­ролю;

— тести, орієнтовані на норми знань; тести, орієнтовані на кри­терій оцінки - за співвідношеннями з нормами чи критерія­ми;

— стандартизовані (тест, що пройшов апробацію на досить ве­ликій (600-1000 чоловік) кількості учасників тестування і який має стабільні і допустимі показники якості, а також спе­цифікацію - паспорт з нормами, умовами та інструкціями для його багаторазового використання в процесі контролю за якістю знань); нестандартизовані тести (тести, складені самими викладачами для своїх студентів - за статусом конт­ролюючої програми.

2) за формальними ознаками:

— вибіркові тести, тести з вільною конструйованою відповід­дю — за структурою та способом оформлення відповіді;

— альтернативні тести, тести множинного, тести перехресного вибору — за характером вибіркових відповідей;

— тести на швидкість, на складність — за гомогенністю завдань;

— тести з використанням технічних засобів навчання, тести без використання технічних засобів навчання — за способом пре­зентації мовленнєвого стимулу;

— машинні, без машинні - за використанням засобів оператив­ного машинного зв'язку.

Тест, як правило, складається з двох частин - інформаційної та операційної. Інформаційна частина має включати чітко і про­сто сформульовану інструкцію (що і як слід виконувати учаснику тестування). Бажано, щоб інструкція супроводжувалася прикла­дом виконання. Операційна частина тесту складається з певної кількості тестових завдань. Виконані тестові завдання потребують відповідної оцінки і визначення знань тестованого.

У своїх дослідженнях О.М.Мокров, Т.В.Солодка переконливо доводять переваги тестового контролю ЗУН над іншими методами контролю¹.

Тестовий контроль дає можливість викладачеві упродовж до­сить обмеженого часу перевірити якість знань у значної кількості студентів; за його допомогою стає можливим контроль знань, умінь, навичок на необхідному, заздалегідь запланованому рівні. На підготовчому етапі впровадження тестового контролю реаль­ним є самоконтроль, знання оцінюються більш об'єктивно, варто відзначити, що у процесі тестування увага студентів фіксується не на формулюванні відповіді, а на осмислення її суті, у зв'язку з чим створюються умови для постійного зворотного зв'язку між студентом і викладачем.

Проте тестовий контроль знань має й істотні недоліки, які мож­на поділити на три групи: 1) недоліки, які лежать в основі сутності контролю (ймовірність випадкового вибору правильної відповіді або здогадка про неї; можливість при застосуванні тестів закрито­го типу оцінити тільки кінцевий результат (правильно - непра­вильно), у той час як сам процес, що привів до цього, не розкри­вається); 2) недоліки психологічного характеру (стандартизація мислення без урахування рівня розвитку особистості); 3) недоліки, що ґрунтуються на організаційно-методичних показниках (вели­ка затрата часу на складання необхідного «банку» тестів, їх варі­антів, трудомісткість процесу; необхідність високої кваліфікації вчителів та експертів, що розробляють тестові завдання).

На наш погляд, існують реальні шляхи усунення цих недоліків. Наприклад, оптимальна кількість варіантів закритого типу (4-5) або ж застосуванням різних за конструкцією тестових завдань. Для того, щоб тестовий контроль знань був результативним, необхідно дотримуватись таких психолого-педагогічних вимог щодо його застосування:

1. Поступове впровадження тестового контролю, що дасть змо­гу студентові психологічно підготуватися. Розпочинати слід з про­стих тестів, через деякий час вводячи більш складні конструкції.

2. Завдання повинні мати комплексний характер.

3. Тестовий контроль мусить гарантувати об'єктивність оцін­ки знань, умінь, і навичок студентів, сприяти усуненню суб'єкти­візму, а відтак і формуванню позитивного ставлення до навчаль­ного предмета, а також до викладача.

4. Важливим є дотримання організаційної чіткості в проведенні тестового контролю, яка передбачає: наявність оргмоменту, під час якого педагог пояснює тестові завдання, дає відповіді на запитан­ня студентів, обов'язково визначає час, необхідний для виконан­ня роботи; забезпечення кожного студента бланком відповідей стандартного зразка, що великою мірою заощаджує час і студентів, і викладачів.

5. Тестові завдання дають змогу значно скоротити час очіку­вання студентами оцінки після виконання завдання, що є дуже суттєвим фактором - як психологічним, так і виховним.

6. Обов'язково слід робити аналіз результатів тестування.

Отже, тест як система завдань специфічної форми і відповідно­го змісту є науково обґрунтованим інструментом оцінювання знань, умінь і навичок студентів, допомагає здійснювати індиві­дуальний контроль результатів навчання кожного з них, мобіль­но керувати навчально-виховним процесом.

Визначити об'єктивно рівень оволодіння людиною знаннями і способами діяльності, як свідчить педагогічний досвід, дуже важ­ко. Щоб полегшити виконання цього завдання, треба розділити два поняття, що перебувають у нерозривному взаємозв'язку, - критерії оцінки і норми оцінки. Критерії оцінки - це ті положення, урахування яких є обов'язковим при виставленні тієї чи іншої оцінки. Норми оцінки - це опис умов, на які має спиратися педа­гог, виставляючи студентові оцінку. Виставляючи студентові ту чи іншу оцінку, педагог має враховувати: характер засвоєння вже відомого знання (рівень усвідомлення, міцність запам'ятовування, обсяг, повноту і точність знань); якість виявленого студентом знання (логіку мислення, аргументацію, послідовність і са­мостійність викладу, культуру мовлення); ступінь оволодіння вже відомими способами діяльності, уміннями і навичками застосуван­ня засвоєних знань на практиці; оволодіння досвідом творчої діяль­ності; якість виконання роботи (зовнішнє оформлення, темп ви­конання, ретельність і т. ін.).

Оцінки «відмінно» заслуговує студент, який виявив всебічні, систематичні і глибокі знання навчально-програмового матеріа­лу, вміння вільно виконувати завдання, передбачені програмою, ознайомлений з основною і додатковою літературою. Як правило, оцінка «відмінно» виставляється студентам, які засвоїли взаємоз­в'язок основних понять, виявили творчі здібності в розумінні і використанні навчально-програмового матеріалу. Оцінки «добре» заслуговують студенти, які виявили повне знання навчально-про­грамового матеріалу, успішно виконують передбачені програмою завдання, засвоїли основну літературу, рекомендовану програмою. Як правило, оцінка «добре» виставляється студентам, які засвід­чили систематичний характер знань із дисципліни і здатні до їх самостійного поповнення і оновлення у ході подальшої навчаль­ної роботи і професійної діяльності. Оцінки «задовільно» заслуго­вує студент, що виявив знання основного навчального матеріалу в обсязі, необхідному для подальшого навчання і майбутньої робо­ти за професією, який справляється з виконанням завдань, перед­бачених програмою, ознайомлений з основною літературою, ре­комендованою програмою. Оцінка «задовільно» виставляється студентам, що припустилися огріхів у відповіді на іспиті і при ви­конанні екзаменаційних завдань, але продемонстрували спро­можність усунути ці огріхи. Оцінка «незадовільно» виставляється студентові, який виявив прогалини у знаннях основного навчальне-програмового матеріалу, припустився принципових помилок у виконанні передбачених програмою завдань. Як правило, оцін­ка «незадовільно» ставиться студентам, які неспроможні продов­жити навчання чи приступити до професійної діяльності після за­кінчення вузу без додаткових занять із відповідної дисципліни.

Об'єктом оцінювання мають бути структурні компоненти на­вчальної діяльності (учіння), а саме:

1. Змістовий компонент - знання про об'єкт вивчення (уявлен­ня, поняття, явище тощо, в т.ч. про правила, засоби його перетво­рення, вимоги до результату; складові та послідовність виконання завдання як одиниці навчальної діяльності і т.д.). Обсяг знань виз­начений навчальними програмами, державними стандартами.

При оцінюванні підлягають аналізу такі характеристики знань: повнота; правильність; логічність; усвідомленість (розуміння, ви­окремлення головного і другорядного), вербалізація - словесне оформлення у вигляді відтворення (переказ, пояснення); застосу­вання знань (адекватність, самостійність в умовах новизни (за зраз­ком, аналогічні, відносно нові).

2. Операційно-організаційний компонент - дії, способи дій (вміння, навички): предметні (відповідно до програм із навчаль­них предметів); розумові (порівнювати, абстрагувати, класифіку­вати, узагальнювати тощо); загальнонавчальні (аналізувати, пла­нувати, організовувати, контролювати процес і результати виконання завдання, діяльності в цілому; вміння користуватися підручником та іншими доступними джерелами інформації).

Підлягають аналізу й такі характеристики дій, способів дій, діяльності: правильність виконання; самостійність виконання в умовах новизни (за зразком, аналогічні, відносно нові); надання допомоги: практичної (спільне виконання дії викладачем і студен­том, показ, надання зразка); вербальної (повторний інструктаж, пояснення, запитання, підказка, вказівка); в) загальної (стимулю­вання, підтримка, схвалення, активізація уваги); усвідомленість способу виконання — розуміння та словесне оформлення: відтво­рення (переказ), пояснення, застосування в умовах новизни (за зразком, аналогічні, відносно нові).

3. Емоційно-мотиваційний компонент - ставлення до навчан­ня. Аналізуються такі його характеристики:

- характер і сила(байдуже, недостатньо виразне позитивне, зацікавлене, виразне позитивне);

- дієвість(від споглядального (пасивного) до дійового);

- сталість(від епізодичного до сталого).

Саме ці характеристики змістового, операційно-організаційно­го та емоційно-мотиваційного компонентів учіння студентів мо­жуть бути покладені в основу визначення рівнів навчальних до­сягнень (І — початковий, II - середній, III — достатній, IV - високий), загальних критеріїв їх оцінювання та відповідних оці­нок (у балах).

Кафедра педагогіки Полтавського педагогічного університету проводить науковий експеримент з проблеми переходу на 12-бальну систему оцінювання у закладах вищої педагогічної освіти ПІ-ІУ рівнів акредитації. Реалії такі, що загальноосвітня школа уже працює за цією системою, а от вступні іспити до вищих на­вчальних закладів ще минулого року оцінювалися за чотирибальною шкалою. Тобто вища школа, діяльність якої повинна мати випереджувальний характер, відстає від загальноосвітньої, що гальмує реформування останньої.

По закінченню експериментальної роботи планується підготу­вати рекомендації з введення у практику вищих навчальних зак­ладів 12-бальної системи оцінювання професійних досягнень май­бутніх учителів, обґрунтувати процес впровадження і основні умови його успішного здійснення. Викладачами кафедри цього
університету розроблено критерії оцінювання з теорії та історії
педагогіки, а також пропедевтичної, передвипускної і випускної
педагогічних практик (див. таблицю 3).

Таблиця 3. Критерії оцінювання професійних досягнень
студента з теорії та історії педагогіки

Рівні компетентності	Бали	Оцінка	Критерії оцінювання
Низький (фрагментарний)		«2»	* ознайомлений з навчальним матеріалом на рівні розпізнавання і відтворення окремих фактів
			* ознайомлений і відтворює навчальний матеріал на рівні окремих фактів і фраг­ментів
			* ознайомлений і відтворює навчальний матеріал на рівні основних фрагментів, що становлять певну завершену частину зміс­ту навчальної дисципліни

Елементарний (репродуктивний) •?'•.••' лй-Ш- " ^!;ь.		«3»	* ознайомлений з навчальним матеріалом, відтворює його на репродуктивному рівні
			* володіє навчальним матеріалом на репродуктивному рівні, але не виявляє самостійного творчого мислення
			* володіє навчальним матеріалом на репроду­ктивному рівні, демонструє початкові вміння його зіставлення та узагальнення
Достатній (частково-пошуковий)	І	«4»	* володіє навчальним матеріалом, уміє зіставляти та узагальнювати, виявляє пізнавальний інтерес до фахової навчальної дисципліни та її методики
			* володіє навчальним матеріалом, уміє зіставляти та узагальнювати, робити власні висновки, виявляє частковий евристичний інтерес до дидактики чи теорії виховання
			* володіє навчальним матеріалом, обізнаний із сучасними науковими школами, теоретич­ними підходами і концепціями, виявляє тво­рчий інтерес до теорії педагогіки
\Високий (дослідницький)		«5»	* має ґрунтовні й всебічні знання з предмета, * володіє методами дослідження, * здійснює наукову роботу під керівництвом викладача
			* має ґрунтовні та всебічні знання, постійно працює над їх поновленням, * володіє найсучаснішими методами дослідження, * проводить самостійні власні дослідження
			* має власну програму професійно-педагогічного самовдосконалення, * само­стійно розробляє методи і методики дослі­дження і запроваджує їх у наукових пошуках, * має досягнення в науковій роботі, друковані праці

Дата добавления: 2014-10-31