Тема 1. Основи адміністративного права

1. Поняття, предмет, метод і джерела адміністративного права.

2. Адміністративно-правові відносини: зміст і види.

3. Загальна характеристика органів виконавчої влади.

1. Адміністративне право як самостійна галузь права бере свій початок з XVIII ст. В усі часи воно пов’язувалося з публічною владою держави, із взаємодією її органів з громадянами.

Поряд з конституційним (державним) і на відміну від приватного права адміністративне право являє собою класичний зразок галузі публічного. Як і конституційне право, воно опосередковує функціонування публічної влади в державі. Разом з тим, адміністративно-правове регулювання є своєрідним продовженням конституційно-правових норм, яке конкретизує їхню дію. На цій підставі можна стверджувати, що застосування адміністративного права – це необхідна умова і засіб реалізації Конституції в найважливішій сфері функціонування публічної влади – у сфері виконання законів та інших правових актів держави.

За умов побудови держави на засадах поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову адміністративне право умовно можна ототожнювати з виконавчою гілкою державної влади.

Адміністративне право - один з найважливіших засобів регулювання суспільних відносин, що використовуються державою в процесі управлінської діяльності, і забезпечення злагодженої роботи державного апарату. Через норми адміністративного права держава в особі уповноважених органів втілює в життя найважливіші організаційні заходи економічного і соціально-культурного характеру для задоволення суспільних потреб і забезпечення нормальних умов життя своїх громадян.

Адміністративне право закріплює правові й організаційні форми участі громадян в управлінні державою, встановлює посадові правила поведінки як для компетентних органів і посадовців, так і для пересічних громадян.

Норми адміністративного права регулюють великий комплекс управлінських відносин, що виникають у зв'язку з організацією державного регулювання у сфері економіки, соціально-культурного будівництва, адміністративно-політичного устрою.

Адміністративне право - самостійна галузь правової системи України, яка регулює суспільні відносини, що виникають в процесі організації і реалізації виконавчої влади.

Адміністративне право покликане регулювати ті суспільні відносини, які виникають (складаються), розвиваються і припиняються у сфері державного регулювання і контролю. Ці суспільні відносини виникають з приводу здійснення органами державного управління функцій управління. Отже, предмет адміністративного права фактично складають управлінські суспільні відносини і контроль.

Правове регулювання суспільних відносин у сфері державного управління здійснюється шляхом встановлення закріплених у нормах адміністративного права правил поведінки, юридично обов'язкових для всіх учасників регульованих відносин.

Конкретне суспільне відношення є управлінським, а тому підпадає під регулювання адміністративним правом у наступних випадках:

1) коли в ньому обов'язково бере участь відповідний орган державного управління (посадовець);

2) коли цей орган практично реалізує повноваження, надані йому державою для здійснення управлінської діяльності.

До числа управлінських можна віднести наступні суспільні відносини:

- між державними виконавчими органами, у порядку їх ієрархічної підлеглості;

- між різними органами державного управління, що не знаходяться в підпорядкуванні;

- між органами державного управління і підпорядкованими їм державними підприємствами, організаціями;

- між органами державного управління і недержавними підприємствами, організаціями;

- між органами державного управління і громадянами.

Адміністративно-правове регулювання цих різноманітних управлінських суспільних відносин здійснюється за допомогою загальних методів, тобто сукупності засобів або способів правового впливу на суспільні відносини, що закладені в самій природі права. Розрізняють наступні методи:

1. Розпорядження - покладання прямого юридичного обов'язку вчинити певні дії, передбачені правовою нормою (потрібно поступати саме так, а не інакше);

2. Заборона - покладання прямого юридичного обов'язку не вчиняти певних дій, передбачених правовою нормою;

3. Дозвіл – передбачений правом дозвіл здійснювати певні дії на свій розсуд.

Отже, адміністративно-правове регулювання розраховано на такі суспільні відносини, в яких положення сторін виключає їх юридичну рівність, вони знаходяться у відносинах субординації.

2. Адміністративно-правові відносини мають свою специфіку, яка випливає з норм адміністративного права і діяльності, яку вони регулюють.

Вони мають свої характерні особливості, які відрізняють їх від інших суспільних відносин:

- по-перше, однією з сторін адміністративно-правових відносин завжди виступає держава в особі державного органу, або посадової (службової особи), наділені відповідною компетенцією;

- адміністративно-правові відносини можуть виникати як за ініціативою обох сторін, так і проти волі однієї сторони (відносини адміністративної відповідальності);

- відповідальність настає не перед другою стороною, а перед державою;

- спори між сторонами адміністративно-правових відносин вирішуються, як правило, в адміністративному порядку.

Елементами адміністративно-правових відносин є суб’єкти (учасники), об’єкти (те, з приводу чого виникли відносини), зміст (сукупність прав та обов’язків учасників).

Сторонами цих правовідносин можуть бути органи державного управління і місцевого самоврядування, державні службовці, підприємства, установи і організації незалежно від форм власності, громадяни України, іноземці і особи без громадянства.

Права та обов'язки сторін в адміністративно-правових відносинах носять взаємний характер. Правам однієї сторони відповідають обов'язки іншої і навпаки.

Залежно від характеру юридичного зв'язку між сторонами можна виділити вертикальні і горизонтальні адміністративно-правові відносини.

Вертикальні правовідносини виникають, коли у однієї сторони є владні повноваження, яких немає у іншої сторони (вищестоящі і нижчестоящі органи управління, між організаційно не підпорядкованими органами управління тощо). Основна ознака таких правовідносин - наявність повноважень по здійсненню односторонніх владних дій у однієї із сторін по відношенню до іншого учасника цих відносин.

Горизонтальні – це такі правовідносини, в яких сторони юридично рівноправні. Цей принцип властивий відносинам, які складаються між громадянином і органом управління (посадовцем), наприклад, оформлення на роботу, звернення із заявою тощо.

Залежно від адміністративно-правового статусу суб’єктів, що беруть участь у правовідносинах, існують такі види:

§ між суб’єктами центральних і місцевих органів виконавчої влади (наприклад, між Кабінетом Міністрів України та обласними, районними державними адміністраціями);

§ між суб’єктами виконавчої влади, які знаходяться на однаковому організаційно-правовому рівні та безпосередньо не пов’язані між собою підпорядкуванням (скажімо, на центральному рівні між міністерствами, комітетами й відомствами, на місцевому рівні між державними адміністраціями різних областей);

§ між суб’єктами виконавчої влади і підпорядкованими їм державними підприємствами, організаціями, установами (приміром, Міністерство освіти і науки – ректорат вищого навчального закладу); між суб’єктами виконавчої влади та державними підприємствами, організаціями, установами, які не знаходяться в їхньому організаційному підпорядкуванні (наприклад, у питанні фінансового контролю, адміністративного нагляду тощо);

§ між суб’єктами виконавчої влади і виконавчими органами місцевого самоврядування;

§ між суб’єктами виконавчої влади та недержавними господарськими й соціально-культурними об’єднаннями, підприємствами, установами (приміром, у комерційних, підприємницьких структурах);

§ між суб’єктами виконавчої влади і громадськими об’єднаннями (скажімо, між обласною державною адміністрацією та президією обласної ради профспілок);

§ між суб’єктами виконавчої влади і громадянами (наприклад, між відділом соціального забезпечення державної районної адміністрації та громадянином, який звернувся до відділу з заявою).

Залежно від функцій, які вони виконують, поділяються на регулятивні ті правоохоронні.

Регулятивні відносини пов’язані з реалізацією позитивних завдань державного управління. Це організація роботи апарату управління,керівництво нижчими структурами, задоволення запитів громадян тощо.

Правоохоронні відносини виникають між правопорушником і правозастосовним органом (його посадовою особою). До них належать відносини, які виникли з приводу відповідальності за адміністративні провини.

3. За характером своєї діяльності органи виконавчої влади можна розділити на органи загальної галузевої компетенції, органи міжгалузевої компетенції, контрольні і наглядові органи, спеціалізовані державні органи, що виконують спеціальні або специфічні функції держави.

Система органів державної виконавчої влади України включає:

- Кабінет Міністрів;

- міністерства;

- державні комітети та відомства;

- органи державної виконавчої влади Автономної Республіки Крим;

- державні адміністрації областей, районів, міст Києва і Севастополя.

Органи виконавчої влади здійснюють свою діяльність у таких напрямках:

1) у сфері економіки;

2) в соціально-культурній сфері;

3) в адміністративно-політичній сфері.

У сфері економіки державне регулювання здійснюється відповідними органами виконавчої влади і посадовими особами. Їх компетенція і принципи діяльності визначаються законами і іншими нормативно-правовими актами. Систему органів виконавчої влади в цій області складають уряд України, міністерства та відомства.

До органів виконавчої влади в соціально-культурній сфері відносяться:

- міністерства;

- відомства;

- комітети науки і техніки, культури (у тому числі засобів масової інформації, друку, телебачення, радіомовлення, архівів), охорони здоров'я (у тому числі санітарно-епідеміологічної служби, фізкультури, туризму тощо);

- органи державного управління в області праці, зайнятості і соціального захисту населення;

- міграційні служби.

Система органів державного управління в адміністративно-політичній сфері та у сфері підприємництва включає органи, що здійснюють державне управління в області оборони, безпеки (у тому числі органи прикордонної служби, зовнішньої розвідки, національне бюро розслідувань); органи внутрішніх справ (органи міліції, пожежної безпеки); юстиції; закордонних справ; в області економіки (державна податкова служба, митна служба й ін.).

Служба - це один з видів оплатної суспільно-корисної діяльності людей, у тому числі і у сфері управління.

Державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Діяльність державних службовців в Україні регламентована Законом «Про державну службу» від 16.12.93 р.

Головним елементом державної служби як юридичного інституту є посада. Посада – визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень.

Посадовцями вважаються керівники і заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативно-правовими актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих і консультативно-дорадчих функцій.

Посада визначає коло службових обов'язків, права та межі відповідальності державного службовця, вимоги щодо його професійної підготовки. Крім того, вона відображає зміст роботи, яку виконує службовець, встановлює його правовий статус.

Система посад будується за ієрархічним принципом, в її основу покладено 7 категорій посад. Основними критеріями класифікації посад державних службовців є організаційно-правовий рівень органу, який приймає їх на роботу, об'єм і характер компетенції на конкретній посаді, роль і місце посади в структурі державного органу.

Відповідно до норм Закону «Про державну службу» вказаним категоріям посад державних службовців відповідають 15 рангів. Ранг службовцю привласнюється відповідно до його посади, рівня професійної кваліфікації і результату роботи.

Державні службовці відповідно до чинного законодавства мають певні права та обов'язки. Більш конкретно вони встановлюються на основі типових кваліфікаційних характеристик і відображаються в посадових положеннях і інструкціях, які затверджуються керівниками відповідних державних органів в межах закону і їх компетенції.

Питання для самоконтролю:

1. Розкрийте значення адміністративного права.

2. Що є предметом регулювання адміністративного права?

3. Назвіть джерела адміністративного права.

4. Дайте визначення терміну «адміністративне право».

5. У чому своєрідність адміністративно-правових відносин?

6. Розкрійте зміст адміністративно-правових відносин.

7. Дайте поняття державної служби і державного службовця.

Дата добавления: 2014-10-31