Тема 1. Загальні положення екологічного і земельного законодавства

Розділ 9. ОСНОВИ ЕКОЛОГІЧНОГО, ЗЕМЕЛЬНОГО І АГРАРНОГО ПРАВА

1. Екологічні права і обов'язки громадян України.

2. Право власності на землю.

3. Оренда землі.

4. Земельні спори. Відповідальність за порушення земельного законодавства.

1. Екологічні права і обов'язки громадян України визначені Конституцією України, Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 року і іншими нормативними актами екологічного законодавства.

Екологічні права громадян – сукупність юридичних можливостей, що спрямовані на задоволення потреб громадян у сфері екології.

Екологічні права й обов'язки громадян України визначені Конституцією України, Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 року й іншими нормативними актами екологічного законодавства.

Кожний громадянин України має право на: безпечне для його життя і здоров'я навколишнє природне середовище; участь в обговоренні проектів законодавчих актів, матеріалів з розміщення, будівництва і реконструкції об'єктів, що можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, і внесення пропозицій у державні та господарські органи, установи й організації з цих питань; участь у розробці та здійсненні заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціональному і комплексному використанню природних ресурсів; здійснення загального і спеціального використання природних ресурсів; об'єднання в суспільні природоохоронні формування; одержання у встановленому порядку повної і достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища і його впливі на здоров'я населення; участь у проведенні суспільної екологічної експертизи; одержання екологічної освіти; звернення до суду з позовом до державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян щодо відшкодування збитків, заподіяних їхньому здоров'ю і майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище.

Відповідно до Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» громадяни України зобов'язані: берегти природу, охороняти, раціонально використовувати її багатства відповідно до вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища; здійснювати діяльність із дотриманням вимог екологічної безпеки, інших екологічних нормативів і лімітів використання природних ресурсів; не порушувати екологічні права і законні інтереси інших суб'єктів; вносити плату за спеціальне використання природних ресурсів і штрафи за екологічні порушення; компенсувати збитки, заподіяні забрудненням та іншим негативним впливом на навколишнє природне середовище.

Поряд із зазначеними загальними обов'язками, громадяни мають і спеціальні, передбачені системою екологічного законодавства, і що випливають з умов права власності на природні ресурси, права користування чи здійснення громадянами екологічно небезпечної діяльності.

З цілей, задач і характеру відносин і норм екологічного законодавства випливають екологічні інтереси, що на відміну від прав не гарантуються нормами екологічного законодавства і не забезпечені в даний момент системою юридичних засобів. Вони задовольняються в процесі реалізації організаційних, технічних, екологічних засобів і способів.

2. Право власності на землю – це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельною ділянкою відповідно до чинного законодавства.

Суб'єктами права власності на землю є:

1) громадяни України. Іноземним громадянам і особам без громадянства надається можливість набувати право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності. Право власності на земельні ділянки вони можуть набути на підставах договору купівлі-продажу, дарування, міни, інших цивільно-правових договорів; шляхом викупу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності; у випадку прийняття спадщини. При цьому, землі сільськогосподарського призначення, отримані іноземними громадянами й особами без громадянства в спадщину, підлягають відчуженню протягом одного року

2) юридичні особи. Особливістю придбання землі у власність юридичних осіб є те, що земельні ділянки надаються їм тільки для підприємницької діяльності.

Іноземні юридичні особи мають право набувати право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення у випадках придбання об'єктів нерухомого майна чи спорудження об'єктів нерухомого майна, пов'язаних зі здійсненням підприємницької діяльності в Україні.

3) територіальні громади. Землі, що належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності знаходяться всі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної і державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

4) держава в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону. Особливістю державної власності на землю є те, що вона виступає виключною власністю народу України. Це означає, що на землю, що проголошена виключною власністю народу, держава має лише право керування в загальнодержавних інтересах.

5) іноземні держави, що можуть придбати у власність земельні ділянки для розміщення будинків і споруджень дипломатичних представництв та інших, прирівняних до них організацій, відповідно до міжнародних договорів.

Зміст права приватної власності – це сукупність прав і обов'язків приватних власників.

Основні права:

– використовувати за цільовим призначенням;

– укладати угоди в порядку, передбаченому законодавством;

– право на плоди, доходи, сільськогосподарську продукцію;

– на відновлення порушеного права власності на землю;

– на відшкодування збитків, заподіяних вилученням землі;

– на відшкодування збитків, заподіяних порушенням земельного законодавства;

Основні обов'язки:

– використовувати земельну ділянку відповідно до цілей і умов її надання;

– вчасно вносити плату за використання землі;

– не порушувати права інших власників і користувачів землі;

– вести облік кількості та якості природних ресурсів;

– дотримуватися вимог охорони земель, навколишнього природного середовища;

– за свій рахунок привести земельну ділянку у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком здійснення такої зміни не власником земельної ділянки, коли приведення у попередній стан здійснюється за рахунок особи, яка незаконно змінила рельєф.

При цьому право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об’єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб (ч.2 ст.79 Земельного кодексу України).

Підстави виникнення права власності на земельні ділянки:

а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни та на основі інших цивільно-правових договорів;

б) безвідплатна передача із земель державної і комунальної власності;

в) приватизація земельних ділянок раніше наданих громадянам в користування;

г) прийняття спадщини;

д) виділення в натурі (на місцевості) належної земельної частки (паю);

е) внесення земельних ділянок засновником до статутного фонду юридичної особи;

ж) інші підстави, передбачені законом.

Підставами припинення права власності на земельну ділянку ст. 140 Земельного кодексу України передбачає:

а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку;

б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця;

в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника;

г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора;

д) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;

е) конфіскація за рішенням суду;

ж) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

3. Оренда землі – засноване на договорі термінове, платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендарю для здійснення підприємницької й іншої діяльності.

Правове регулювання відносин з оренди здійснюється на підставі Земельного кодексу України, Цивільного кодексу України, Закону України «Про оренду землі» від 06.10.98 р., законів України, інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до них, а також договорів оренди землі.

Об’єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

У тимчасове користування на умовах оренди земля може надаватися:

- районним, обласним, Київським і Севастопольським міським державним адміністраціям, Раді Міністрів Автономної Республіки Крим і Кабінету Міністрів України;

- органам місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради;

- громадянам України, юридичним особам, релігійним, громадським організаціям, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам, іноземним юридичним і фізичним особам, особам без громадянства.

Орендарями земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва можуть бути юридичні особи, установчими документами яких передбачене здійснення такого виду діяльності, а також фізичні особи, що мають необхідну кваліфікацію чи досвід роботи в сільському господарстві.

Орендодавцями землі є:

- що знаходяться в комунальній власності – органи місцевого самоврядування: сільські, селищні і міські ради;

- що знаходяться в державній власності – районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим і Кабінет Міністрів України в межах їхніх повноважень;

- що знаходяться в приватній і колективній власності – громадяни і юридичні особи України.

Істотними умовами договору оренди землі є:

- об'єкт оренди;

- строк договору оренди;

- орендна плата;

- цільове призначення, умови використання і збереження якості землі;

- умови повернення земельної ділянки орендодавцю;

- істотні обмеження відносно використання земельної ділянки;

- сторона, що несе ризик випадкового ушкодження чи знищення об'єкта оренди чи його частини;

- відповідальність сторін.

Строк договору оренди земельної ділянки визначається за згодою сторін. Оренда може бути короткостроковою – до 5 років і довгостроковою – до 50 років.

Договір оренди землі – це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації.

Право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Невід'ємною частиною договору оренди землі є:– план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду;– кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів;– акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);– акт приймання-передачі об'єкта оренди;– проект відведення земельної ділянки у випадках, передбачених Законом.У разі якщо договором оренди землі передбачається здійснити заходи, спрямовані на охорону та поліпшення об'єкта оренди, до договору додається угода щодо відшкодування орендарю витрат на такі заходи.Передача земельної ділянки, межі якої визначено в натурі (на місцевості), в оренду без зміни її цільового призначення здійснюється без розроблення проекту її відведення.У разі зміни цільового призначення земельної ділянки надання її в оренду здійснюється за проектом відведення в порядку, встановленому законом.

До особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда (ч.3 ст.7 ЗУ «Про оренду землі»).

Орендна плата може справлятися у грошовій, натуральній та відробітковій (надання послуг орендодавцю) формах.Сторони можуть передбачити в договорі оренди поєднання різних форм орендної плати.Орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у державній і комунальній власності, справляється виключно у грошовій формі. Орендодавець має право вимагати від орендаря:– використання земельної ділянки за цільовим значенням згідно з договором оренди;– дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, додержання державних стандартів, норм і правил, у тому числі місцевих правил забудови населених пунктів;– дотримання режиму водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон, зон особливого режиму використання земель та територій, які особливо охороняються;– своєчасного внесення орендної плати. Орендодавець зобов'язаний: – передати в користування земельну ділянку у стані, що відповідає умовам договору оренди;– при передачі земельної ділянки в оренду забезпечувати відповідно до закону реалізацію прав третіх осіб щодо орендованої земельної ділянки;– не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою;– відшкодувати орендарю капітальні витрати, пов'язані з поліпшенням стану об'єкта оренди, яке проводилося орендарем за згодою орендодавця;– попередити орендаря про особливі властивості та недоліки земельної ділянки, які в процесі її використання можуть спричинити екологічно небезпечні наслідки для довкілля або призвести до погіршення стану самого об'єкта оренди. Орендар земельної ділянки має право: – самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі;– за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження;– отримувати продукцію і доходи;– здійснювати в установленому законодавством порядку за письмовою згодою орендодавця будівництво водогосподарських споруд та меліоративних систем. Орендар земельної ділянки зобов'язаний: – приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку;– виконувати встановлені щодо об'єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі;– дотримуватися режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Договір оренди земельної ділянки припиняється в наступних випадках:

- закінчення строку, на який його було укладено;

- розірвання договору оренди за взаємною згодою сторін або на вимогу однієї зі сторін на підставі рішення суду;

- одержання орендарем земельної ділянки у власність у порядку, передбаченому Земельним кодексом України;

- примусового викупу (вилучення) земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законами України;

- смерті громадянина-орендаря, засудження його до позбавлення волі і відмови спадкоємців від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки;

- ліквідації юридичної особи – орендаря;

- набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці;

- припинення дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства (щодо договорів оренди землі, укладених у рамках такого партнерства).

4. Земельні спори розглядаються наступними органами:

1) виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міста, району й областей;

2) органами місцевого самоврядування вирішуються три види земельних спорів у межах населених пунктів: щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності громадян; щодо додержання громадянами правил добросусідства; щодо розмежування меж районів у містах;

3) органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів вирішують земельні спори щодо меж земельних ділянок за межами населених пунктів, розташування обмежень у використанні земель і земельних сервітутів.

Сторони в земельній суперечці:

1) власники землі, землекористувачі, у тому числі орендарі;

2) фізичні та юридичні особи, що порушили права і законні інтереси власників чи користувачів землі, або що претендують на право користування чужою земельною ділянкою.

Однією зі сторін у земельному спорі можуть бути органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів чи органи місцевого самоврядування.

Земельні спори розглядаються за участю зацікавлених сторін, що повинні бути повідомлені про час і місце розгляду спору. У разі відсутності однієї зі сторін при першому вирішенні питання розгляд спору переноситься. Відсутність однієї зі сторін без поважної причини при повторному розгляді не зупиняє розгляд і прийняття рішення.

Виконання рішення не звільняє порушника від відшкодування збитків або втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва.

Рішення органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів чи органу місцевого самоврядування щодо земельних спорів може бути оскаржене в суд.

Земельний кодекс України встановлює 3 види юридичних наслідків порушення земельного законодавства:

1) недійсність договорів щодо земельних ділянок, укладених з порушенням установленого законом порядку;

2) цивільна, адміністративна чи кримінальна відповідальність за укладення угоди з порушенням земельного законодавства, самовільне заняття земельної ділянки, псування і забруднення земель і інші порушення;

3) повернення самовільно зайнятих земельних ділянок. Самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню їх власникам чи користувачам без відшкодування витрат, понесених порушником. Крім того, за рахунок порушника проводиться приведення земельної ділянки до стану, придатного для використання.

Питання для самоконтролю:

1. Дайте характеристику екологічним правам та обов'язкам громадян України.

2. Хто може бути суб'єктом права власності на землю?

3. Які обмеження відносно права власності на землю в Україні встановлені для іноземців та осіб без громадянства?

4. Які органи розглядають земельні спори? Які категорії земельних спорів розглядаються виключно судами?

5. Охарактеризуйте види юридичних наслідків порушення земельного законодавства.

6. Назвіть істотні умови договору оренди земельної ділянки.

7. Як визначається розмір орендної плати в договорі оренди земельної ділянки?

Дата добавления: 2014-10-31