Становлення та розвиток страхового ринку в Україні

Розділ II. СТРАХОВИЙ РИНОК

Поворотним пунктом у розвитку страхового ринку України, його де­мократизації став 1988 рік. В Україні до цього страховий ринок був моно­полізований системою Держстраху. Сама назва цієї організації говорить про те, шо її діяльність регулюється державою, а основними напрямками діяльності було соціальне і майнове страхування. Передбачалися надход­ження від страхових премій до бюджету, а звідти — виділення коштів на виплату компенсацій. Однак, починаючи з 1988 року, після прийняття Закону "Про кооперацію", з'являються перші страхові кооперативи, аз 1990 р. після прийняття Радою Міністрів СРСР "Положення про акціонерні то­вариства та товариства з обмеженою відповідальністю" та Постанови " Про заходи щодо демонополізації народного господарства" — акціонерні страхові компанії.

Демонополізація страхової справи — процес, обернений встановленню державної страхової монополії, виражений у створенні соціально-еконо-мічних і політичних умов для організації страхового ринку як загальної частини фінансової інфраструктури (поряд з комерційними банками, то­варними і фондовими біржами, пенсійними фондами тошо). Демонопо­лізація страхової справи закріплюється правовими нормами, які передба­чають порядок організації і функціонування акціонерних страхових ком­паній і товариств взаємного страхування, а також системи державного страхового нагляду за їх діяльністю. Як зазначалося вище, в Україні про­цес демонополізації страхового ринку починається з 1988 р., коли були створені перші альтернативні системі Держстраху СРСР страхові органі­зації. Демонополізація пройшла у всіх європейських постсоціалістичних країнах і супроводжувалася прагненням до активної інтеграції з страхо­вим ринком індустріально розвинутих країн Західної Європи, створенням страхових товариств з участю іноземного капіталу.

До 1993 року в нашій країні йшов бурхливий процес утворення комер-ційних, приватних та акціонерних страхових компаній, а невдовзі їх кількість становила понад 1000, проте в діяльності окремих з'явилися оз­наки відвертого "пірамідального синдрому". Майже повна відсутність за­конодавчих обмежень, легкість реєстрації страхових компаній, мінімальний страховий фонд призвели до страхового буму. Особливістю цього пе­ріоду стала універсалізація діяльності страхових компаній, значна кількість видів страхування (до 40—50 видів).

У травні 1993 року було прийнято Декрет Кабінету Міністрів України "Про страхування", який складав на той час основу страхового законодав­ства та був спрямований на утворення ринку страхових послуг, посилен ня захисту майнових інтересів громадян, підприємств, установ, організацій. Декретом на базі Державної Комерційної страхової організації була ство­рена НАСК"Оранта", головним акціонером якої залишилася держава. Цей документ дав змогу зупинити будівництво фінансових "пірамід" на ринку страхових послуг. Так, було визначено базові категорії комерційного стра­хування (страховий платіж, страхова сума, страхова подія тощо), перелік суб'єктів страхового договірного права, а також встановлено порядок дер­жавного нагляду за страховою діяльністю. У липні 1993 р. була прийнята Постанова Кабінету Міністрів України "Про умови ліцензування страхо­вої діяльності на території України та контролю за їх дотриманням ". Прий­няття цих документів дало змогу реалізувати як саму потребу в державно­му регулюванні комерційної страхової діяльності, так і визначити регуля­тивні функції спеціально уповноваженого державного органу.

В кінці цього ж року було утворено Комітет у справах нагляду за стра-* ховою діяльністю. Перше завдання новоствореного Комітету було нелег­ким: потрібно було налагодити діяльність страхових компаній відповідно до статей Декрету, насамперед здійснити контроль за страховиками і сфор­мувати досить незначні, порівняно з вимогами західного ринку, резервні та статутні фонди. Крім цього, запроваджувалася система спеціального бухгалтерського обліку, звітності, чого досі не існувало. Мету діяльності Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю становив розвиток страхових послуг, запобігання неплатоспроможності страховиків (ком­паній) та захист інтересів страхувальників.

З прийняттям Декрету назріла необхідність створення регулюючого орга­ну — Ліги страхових організацій України, заснованої ще у 1992 р. як добро­вільного, недержавного, неприбуткового об'єднання страховиків. Вона є юридичною особою, діє на принципах добровільності і самоуправління.

Серед завдань, які вирішує Ліга страхових організацій України (ЛСОУ) можна виділити такі:

- сприяння розвитку страхового ринку;

- захист прав та інтересів страховиків, які є членами Ліги;

- сприяння формуванню та вдосконаленню правової бази страхуван­ня;

- сприяння кадровому забезпеченню та підвищенню кваліфікації ке­рівників та спеціалістів страхового ринку.

Нині членами ЛСОУ є біля 130 страхових компаній України. У ЛСОУ працюють постійні методологічні комісії, а саме:

- Комісія ЛСОУ з питань законодавства та оподаткування;

- Комісія ЛСОУ з питань етики та права;

- Комісія ЛСОУ з питань розвитку, реструктуризації та демонополізації страхового ринку;

- Комісія ЛСОУ з питань міжнародної діяльності;

- Комісія ЛСОУ з питань страхування та перестрахування;

- Комісія ЛСОУ з питань формування страхових резервів та інвестиц­ійної діяльності;

- Комісія ЛСОУ з питань методології та організації страхування ядер­
них ризиків;

- Комісія ЛСОУ з питань статистики, аналізу та інформації;

- Комісія ЛСОУ з питань діяльності аварійних комісарів;

- Рада з проблем соціально значущих видів особистого страхування.

У травні 1994 р. відбувся І з'їзд страховиків, на якому було завершено роботу із створення Ліги страхових організацій України та обговорено за­конопроект "Про страхування", який пізніше пройшов узгодження в Мінюсті, Мінекономіки, Національному банку, а також експертизу зару­біжних фахівців.

На початок 1994 року організаційно було сформовано національну си­стему страхування з операторами-страховиками, до якої протягом 1994 — 1996 рр. входили близько 800 господарських товариств, створених, як пра­вило, у формі акціонерних товариств закритого типу.

З метою вдосконалення законодавства та обмеження діяльності нечес­них страховиків у березні 1994 р. Укрстрахнаглядом було затверджено "Тимчасове положення про порядок формування і розміщення страхових резервів" та "Положення про порядок здійснення страхової діяльності відокремленими підрозділами страховиків".

За домовленістю з Організацією Економічного Співробітництва та Розвитку у квітні 1995 р. у Києві відбулася конференція на рівні керівних працівників страхнаглядів європейських країн.

У червні 1995 р. Верховна Рада схвалила проект Закону України "Про страхування" у першому читанні. Остаточно парламент прийняв Закон аж у березні 1996 р., і він набрав чинності у квітні 1996 р. Законом було вста­новлено жорсткіші правила гри на страховому ринку, мінімальні вимоги до статутного фонду страховиків на рівні 100 тис. ЕКЮ, а також порядок розрахунку нормативного запасу платоспроможності страховика залежно від обсягів отриманих страхових платежів (здійснених страхових виплат). При цьому на кожну звітну дату фактичний запас платоспроможності стра­ховика мав перевищувати відповідний нормативний запас. Окрім того, Законом було розмежовано ліцензування щодо страхування життя та ри-зикових видів страхування; впроваджено поняття "технічних" та "мате­матичних" резервів і вимоги про відповідність цим резервам обов'язків, прийнятих на себе страховими компаніями; встановлено порядок "заробленої" премії, в основу якого покладено метод однієї четвертої від одержа­них премій; підвищено вимоги до ліцензування та інше.

Закон поставив на якісно новий рівень страхову нормативну базу — введено чіткий, обгрунтований контроль за фінансовим станом страхових організацій. В ньому були спеціальні статті, які чітко регулювали питання ліквідності, платоспроможності, рівень фондів. Закон визначив права й обов'язки страховика, його технічні і математичні резерви, суто методичні питання.

Статтею "Взаємовідносини страховика і держави" Закону України "Про страхування" було усунуто недоліки прийнятого у 1993 р. Декрету Кабінету Міністрів України щодо порядку й умов здійснення страхової діяльності. Зокрема Кабінету Міністрів України надавалися повноважен­ня приймати законодавчі акти, які були б адекватні рівню розвитку ринку страхових послуг стосовно порядку й умов здійснення страхування життя, майна громадян, перестраховування та діяльності страхових посередників.

Після прийняття Закону України "Про страхування" у нормативно-правовій базі щодо врегулювання проблемних питань на страховому рин­ку, відбуваються суттєві зміни. Так, у вересні 1996 р. була прийнята Поста­нова Кабінету Міністрів України "Про порядок і умови проведення обо­в'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів". Постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.1996 р. було затверджено граничні розміри страхових тарифів добровільного страхуван­ня майна громадян від знищення і пошкодження будівель внаслідок сти­хійного лиха, загибелі тварин внаслідок хвороби, нещасних випадків, сти­хійного лиха.

Згідно з рішенням Верховної Ради України до кінця 1996 р. було здійснено перереєстрацію страховиків. Встановленим законодавчим ви­могам відповідали близько 200 страховиків, які продовжують свою діяльність і тепер. Розвиток страхового ринку в 1996 р. супроводжувався його подальшою демонополізацією, появою нових організацій, які займа­лися цим видом діяльності, а також нових видів страхування, спрямова­них на захист економічних інтересів суб'єктів підприємницької діяльності та соціальний захист населення.

З 1 січня 1997 р. вступають у дію нові вимоги щодо статутного фонду, ліквідності, платоспроможності, резервів страховиків. З 1996 р. по 1997 р. було прийнято постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про порядок здійснення операцій з перестрахування", "Про порядок провадження діяльності страховими посередниками", "Про зат­вердження Тимчасового положення про товариства взаємного страхуван­ня".

Нове страхове законодавство дало можливість здійснити заходи щодо гармонізації видів страхування до прийнятих у світі страхових традицій. Правила страхування, відповідно до яких здійснюється укладання договорів страхування, були адаптовані до нового переліку видів страхування (всього 17 видів), який із середини 80-х був запроваджений у країнах ЄС.

Подальший розвиток страхового ринку зв'язаний з ліквідацією Укрстрахнагляду і передачею його завдань і функцій у лютому 2000 р. Міністер­ству фінансів України, а точніше Департаменту фінансових установ і ринків. Такі зміни у структурі державного нагляду за страховою діяльні­стю пов'язані з Указом Президента України "Про зміни у структурі Цен­тральних органів виконавчої влади" від 15 грудня 1999 р.

У липні 2001 р. був прийнятий Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", згідно з яким фінан­совий ринок України має бути поділений між трьома наглядовими орга­нами: нагляд за банківськими установами буде здійснювати Національний банк України, за фондовим ринком — Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, за небанківськими установами (у т.ч. і за страховими компаніями) — Уповноважений орган.

У лютому 2001 року Постановою Кабінету Міністрів України прийня­та Програма розвитку страхового ринку України на 2001 —2004 роки.

У зв'язку з недосконалістю існуючого страхового законодавства та на­зрілими проблемами правового регулювання у галузі страхування 4 жовт­ня 2001 р. був прийнятий Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про страхування", яким запроваджено нові вимоги до статутно­го фонду, страхових резервів тощо.

Отже, можна виділити такі етапи розвитку страхового ринку України:

- демонополізація страхування в СРСР (1988—1991 р. р.);

- формування страхового ринку України (1991 — 1993 р. р.);

- розвиток та функціонування страхового ринку України після прийняття Декрету Кабінету Міністрів України "Про страхування" (1993—1996 р. р.);

- розвиток страхового ринку України після прийняття Закону Украї­ни "Про страхування" (1996-2000 р. р.);

- реформування державного нагляду за страховою діяльністю та по­дальший розвиток страхового ринку (2001 р. і понині).

У промислово розвинутих країнах відношення до страхового ринку визначається як до стратегічного сектора економіки і потужного фактора позитивного впливу на неї. Це зумовлено тим, що, по-перше, сам процес страхування є важливим елементом економічного середовища; по-друге, соціальна сторона страхових процесів впливає на підвищення рівня життя населення за рахунок забезпечення надійного страхового захисту; по-третє, саме страхування в його розвинутих формах підвищує інвестиційний по­тенціал і сприяє збільшенню багатства нації, що сьогодні особливо акту­ально для української економіки.

На наш погляд, розвитку вітчизняного страхового ринку будуть спри­яти: стабільне фінансове становище господарюючих суб'єктів і населення — потенційних страхувальників; формування стійких і надійних страхових компаній; активізація ролі держави та її органів у зміцненні і розвитку страхового ринку; формування державних пріоритетів у розвитку страхо­вого ринку; розвиток законодавчої бази страхування, яка враховувала б су­часну ситуацію на страховому ринку; використання сучасних методів і за­собів управління страховими компаніями, які відповідають принципам їх ринкового функціонування, концепції маркетингу в управлінні страхови­ми компаніями для повного задоволення потреб населення в страховому захисті.

Дата добавления: 2014-11-20