Виникнення і розвиток філософії марксизму

У другій половині XX ст. істотно змінилося планетарне об­личчя світу. Актуальною реальністю стали глобальні проблеми екології, енергетичного і сировинного потенціалу, народонасе­лення та його забезпечення. Численні дослідження, особливо доповіді Римського клубу*, викликали сумнів щодо здатності людства розв'язати ці проблеми в рамках культурної парадиг­ми **, де моє «Я» протистоїть усьому світові, де воно приречене на вічну боротьбу з природою і з собі подібними, де люди реа­лізують принцип «людина людині вовк», мріючи про принцип «людина людині Бог».

Соціально-економічні, соціально-політичні і духовні кризи привели до переоцінок тієї філософської спадщини, яка каноні­зувала культурну парадигму протистояння «Я» і «не-Я». Остан­ня була підготовлена філософією антропоцентризму. Вона заро­джується в рамках філософії епохи Відродження, розвивається у філософії Нового часу і філософії Просвітництва, набуває статусу філософської концепції в німецькій класиці, стає прак­тичною ідеєю у філософії марксизму.

Вихований німецькою класичною філософією, К. Маркс не тільки прийняв парадигму протистояння «Я і не-Я», а й переніс її на людину, розглядаючи її лише як суб'єкт і продукт історії. Погляд на людину як на діяльну істоту, яка розв'язує проблему хліба, одягу і даху над головою, здавався природним і самодо­статнім.

¹³ Бердяєв Н. А. Русская идея.— С. 266.

* Римський клуб — міжнародна організація вчених і громадських діячів. Створений у 1968 р. за ініціативою А. Печчеї (1908—1984). У межах Р. к. здійснено ряд дослідних проектів, серед них: «Межі зростання», «Людство перед поворотним пунктом», «Цілі для людства», «Маршрути, які ведуть у майбутнє» та ін.

** П а р а д и г м а —сукупність теоретичних і методологічних передумов, які визначають теорію і практику на певному етапі, своєрідна модель роз­в'язання теоретичних і практичних завдань,

Проблема сутності людини, її екзистенціальні * виміри були в основному в фокусі наукових інтересів молодого Маркса. В по­дальшому увага зосереджувалася на аналізі форми власності, структури виробництва та ін.

Функціональне ставлення людини до світу і світу до людини приводить до того, що цінність людини визначається не її екзи­стенцією, а лише сумою знань, навичок і здібностей в освоєнні навколишнього середовища. Справжній світ людини виявився незатребуваною можливістю. На нього звертали~ увагу лише...окремі філософи. Людству треба було пройти шлях у 150 ро­ків, здійснити ряд революцій у продуктивних силах суспільства, відчути «дихання» глобальних проблем, щоб філософське питан­ня екзистенції трансформувати в проблему буденної свідомості: «мати чи бути».

Оскільки філософія марксизму успадкувала соціалістичні ідеї, практичне втілення яких у життя через догматизацію цього вчення породило соціальні тупики, це призвело не просто до пе­реоцінки філософської спадщини, а й до перегляду насамперед ряду фундаментальних його принципів.

Історично склалися такі суперечливі позиції: соціалістична ідея з самого початку тупикова, а філософія марксизму — це суцільна помилка;

історична практика побудови соціалізму не була адекватним відбиттям теорії марксизму;

марксизм — абсолютна істина, придатна для всіх народів і на всі часи.

Така суперечливість зумовлює необхідність старанного ана­лізу філософської спадщини марксизму.

Отже, питання про виникнення і сутність марксизму залишає­ться актуальним і потребує кваліфікованої відповіді на запи­тання: що таке марксизм як філософія і чому він виник у 40-х роках XIX ст., яка його роль і місце в культурі людства? Щоб відповісти на них, слід виходити з розуміння філософії як «істо­ричної епохи, схопленої в думці». Цей образ епохи містить у собі об'єктивну інформацію, відповідаючи на запитання «хто є хто і що є що», але при цьому він несе на собі і печать авторсь­кої суб'єктивності. В цьому полягають розмаїття філософського сприйняття світу і специфіка його «прочитання».

XIX ст. увійшло в історію людства як епоха класичного ка­піталізму. Змінивши дикість і варварство, цивілізація несла людству надію на краще майбутнє. Ця надія зв'язувалася з успіхами Розуму. Проте якщо становлення цивілізації прохо-

* Екзистенція — одне з основних понять екзистенціалізму, яке за­дає людській особистості спосіб буття. Сама ж екзистенція визначається змістом, рівнем розвитку людського в людині (душі людини),

дило, осяяне світлом розуму, то подальший її розвиток породив уже сумніви як у безмежних можливостях розуму, так і в прак­тиці «царства людини» на землі. Раціоналізм стосовно природи обернувся на бездуховність у ставленні до людини. Експлуата­ція природи знайшла своє продовження в експлуатації людини людиною. Раціоналізм завершується утвердженням відчуження * суспільства і природи, суспільства і людини.

Проблема відчуження суб'єктивно має вік, що дорівнює ві­кові тієї людини, яка усвідомила свій відчужений стан. Фено­мен відчуження дістав різну інтерпретацію в діапазоні від міфо­логічної до філософської, і Іоняття «відчуження» еволюціонува­ло від метафори в античній філософії до категорії в німецькій класичній філософії. Ця нова філософська категорія стала стрижнем побудови філософської системи Гегеля, де проглядаю­ться три взаємопов'язаних види відчуження: як втілення ідеї у форму свого інобуття, як опредмечування об'єктивного духу в громадських інститутах, як уречевлення суб'єктивного духу в процесі і результатах людської діяльності. Втілення, опредмечу­вання й уречевлення мають байдужий, нейтральний характер, сприймаються як норма, яка тільки за певних умов може набу­ти своєї протилежності, стану «чужості».

Прийнявши «естафету» від Гегеля, К. Маркс конкретизує ідею відчуження, розглядаючи її крізь призму такого економіч­ного фактора, як відчужена праця. Здійснивши аналіз капіталі­стичного способу виробництва і показавши, що буржуазне су­спільство розвивається в рамках товарного виробництва, товар­но-грошових відносин та владних структур, які закріплюють їх, Маркс продемонстрував конкретний характер відчуження проце су праці, результатів діяльності людини, перетворення їх на самостійну панівну і ворожу силу, яка в багато разів посилює­ться в умовах потрійної фетишизації товару, грошей і ка­піталу.

Визначивши відчуження як втрату людиною самої себе, а також дослідивши механізм цього явища, Маркс зробив перший висновок: капіталізм, що утвердився і довів свою перевагу над феодалізмом, не тільки не подолав відчуження, а й довів його до рівня тотальності.

Якщо Гегеля цікавить відчуження як об'єкт філософського аналізу, то Маркс досліджує феномен відчуження лише як ано­малію, що підлягає усуненню. Звідси другий висновок: вся істо­рія людства є рух від відчуження до свободи. Саме в рамках цього висновку оформляється одна з ключових проблем філо-

* Відчуження — це стан втрати людиною людського, перетворення людини на суспільну функцію, одномірну деперсоналізовану істоту.

софії марксизму: як зробити суспільство людяним, а людину суспільною.

Основними теоретичними джерелами марксизму стали ні­мецька класична філософія, англійська політична економія і французький утопічний соціалізм.

Найвизначнішим досягненням німецької класичної філософії стало вчення про розвиток. Проте оскільки Гегель розглядає розвиток як позачасовий процес самоздійснення абсолютного духу, то діалектику Гегеля не можна було застосовувати прак­тично.

Історична заслуга класичної політекономії полягає в тому, що вона розробила основи трудової теорії вартості. Однак вона не змогла оцінити перехідний характер конкретного способу ви­робництва.

Досить гостро критикували класичний капіталізм соціалісти XIX ст. Та сподіваючись лише на освіту як на основний засіб подолання всіх соціальних безладь, вони ввійшли в історію як соціалісти-утопісти.

Принципова відмінність філософії марксизму від найближчих його попередників полягає в тому, що К. Маркс і Ф. Енгельс зробили спробу:

поєднати матеріалізм і діалектику, критично переопрацював-нш діалектику Гегеля й антропологічний матеріалізм Л. Фейєр-баха;

застосувати матеріалістичну діалектику до пізнання су­спільства;

визначити рушійну силу суспільного розвитку і заявити про готовність служити їй.

Спочатку Маркс поділяв основні ідеї філософії Гегеля і примкнув до лівого крила молодогегельянців, котрі вбачали своє завдання в буржуазній інтерпретації гегелівської спадщини. Та вже докторська дисертація Маркса свідчить про незадоволення позицією ідеалізму і звернення до матеріалізму та просвітниць­кого гуманізму, а знайомство з книгою Л. Фейєрбаха «Сутність християнства» остаточно сприяло вибору на користь матеріаліз­му. Робота у редакції «Рейнської газети» примусила Маркса кардинально переглянути своє ставлення не лише до філософії Гегеля, а й до філософії Фейєрбаха. Розглядаючи конкретні со­ціально-економічні проблеми, Маркс звернув увагу на відчу­ження як на особливий прояв антагоністичної природи такого суспільного виробництва, де виправдовується будь-яка- сваволя, а людина зі -ідиться до стану худоби.

На відміну від Гегеля, який вважав феномен відчуження зз деградацію абсолютної ідеї на одному з етапів розвитку її, і на відміну від Фейєрбаха, для якого відчуження є чимось похід-

Дата добавления: 2014-11-20