Статистика освіти

Освіта є ключовим елементом забезпечення сталого розвитку людського потенціалу. Вона готує людину до сучасного життя, забезпечує свободу інтелектуального, професійного та соціального вибору. Рівень освіти є чинником формування процесу якісного відтворення робочої сили, зростання продуктивності праці, вдосконалення суспільних відносин, визначає якість життя як суспільства в цілому, так і окремої особи.

Освіта — це певна сукупність систематизованих знань, навичок і переконань, одержаних на тому чи іншому рівні діючої системи навчання або самоосвіти.

Головні завдання статистики освіти полягають у:

¨ вивченні процесів формування, диференціації та використання освітнього рівня суспільства;

¨ стані, розвитку й результатах діяльності мережі освіти.

Мережа освіти — це структура закладів з відповідними ресурсами. Статистика вивчає кількість, склад, розміщення установ системи освіти тощо. Згідно з міжнародною класифікацією, прийнятою ЮНЕСКО, а також керуючись чинним законодавством України «Про освіту», рівні освіти населення підрозділяються на такі:

Нульовий рівень освіти — освіта, яку населення набуває у віці до шести років у дошкільних дитячих закладах, тобто це — дошкільна освіта.

Перший рівень освіти — освіта, яку населення набуває у віці від шести до десяти років, навчаючись в 1—4 класах загальноосвітніх шкіл, тобто це — початкова загальна освіта.

Другий рівень освіти — починається з 10 років і триває до 17—18 років. Виділяють наступні ступені освіти другого рівня:

— базова загальна середня освіта, яку населення набуває у віці 10—16 років, навчаючись у 5—10 класах загальноосвітніх шкіл;

— повна загальна середня освіта, яку населення набуває у віці 17—18 років, навчаючись в 11 класі загальноосвітніх шкіл, у 12 класі вечірніх шкіл.

До осіб, що мають освіту другого рівня, прирівнюються випускники гімназій та ліцеїв, а також професійно-технічних і інших типів закладів, що надають робітничі професії.

Третій рівень освіти починається з 17—18 років, і набуття її може тривати до 35 років залежно від закладу, в якому відбувається навчання. Виділяють два ступені освіти третього рівня:

— базова вища освіта, яку надають технікуми, духовна семінарія, коледжі, інші прирівняні до них вищі навчальні заклади, що дають освітньо-кваліфікаційний рівень «бакалавр» та «молодший спеціаліст»;

— повна вища освіта, яку надають академія, духовна академія, університет, інститут, консерваторія, що дають освітньо-квалі­фікаційний рівень «спеціаліст» і «магістр».

Розрізняють ще такі види освіти, як післявузівська (аспірантура, докторантура), спеціальна (для осіб, що мають фізичні й розумові відхилення), додаткова позашкільна (спортивні секції, музичні школи, гуртки за інтересами тощо).

Джерелом інформації про рівень освіти є перепис населення. Згідно з програмою перепису одержують дані про рівень освіти кожної окремої людини, що дозволяє не тільки робити висновки про рівень освіти населення в цілому, а й проводити порівняльний аналіз освітнього рівня різних соціальних груп: за віком, статтю, місцем проживання, видами економічної діяльності тощо.

Матеріали перепису також є джерелом інформації про типи навчальних закладів, в яких навчається або закінчила навчання кожна окрема особа, що дозволяє визначати рівень попиту і пропозиції щодо окремих освітньо-кваліфікаційних рівнів населення на ринку праці. Проте недоліком використання даних переписів є періодичність їх проведення — один раз на 10 років. Інформація, яка використовується напередодні нового перепису, потребує істотного уточнення.

Іншим джерелом інформації про рівень освіти є дані вибіркових обстежень економічної активності населення, які проводяться щороку Державним комітетом статистики України. На підставі таких даних узагальнюється інформація про статево-вікову структуру населення, що має певний рівень освіти, про обсяги та рівні економічної активності, зайнятості і безробіття за освітою як по країні в цілому, так і в регіональному розрізі.

У системі показників освіти прийнято виділяти дві групи характеристик кожного рівня освіти: показники, які характеризують мережу освіти, та показники, які характеризують досягнутий населенням рівень освіти і доступ населення до професійної діяльності.

Перша група показників складається з таких характеристик:

1) стану й розвитку системи освіти, її матеріально-технічної бази:

— кількість навчальних закладів у цілому і за їх типами;

— розміри площ навчальних закладів за функціональним призначенням та в розрахунку на одну особу, що навчається;

— забезпеченість гуртожитками і площа гуртожитку в розрахунку на одну особу, яка в ньому проживає;

— забезпеченість технічними засобами навчання (комп’юте­рами, бібліотечним фондом тощо).

2) забезпеченості та якості рівня викладацького складу:

— чисельність викладацького, допоміжного та адміністративного персоналу;

— вікова структура і структура за рівнем освіти викладацького персоналу;

— середня кількість викладачів у розрахунку на навчальний заклад та особу, що навчається;

3) фінансової забезпеченості системи освіти:

— обсяги й структура фінансування за джерелами надходжень;

— капітальні вкладення і поточні витрати з поділом за цільовим призначенням та в розрахунку на одну особу, яка навчається;

— витрати держави на одну особу, що навчається;

— розміри заробітної плати викладачів і стипендії осіб, які навчаються.

4) контингенту осіб, які навчаються, та ефективності роботи системи освіти:

— чисельність і структура (вікова та статева) відповідного контингенту за формами й напрямками навчання;

— середня кількість осіб в одному класі (академічній групі);

— частка тих, кого навчають, переведених до наступного класу (курсу);

— відсоток другорічників та відрахованих із системи освіти в розрізі підстав;

— кількість і структура випускників за формами й напрямками навчання.

Друга група представлена такими показниками:

1) коефіцієнт охоплення освітою певного рівня населення відповідної вікової групи;

2) коефіцієнт грамотності населення;

3) рівень освіти населення;

4) освітній потенціал суспільства;

5) середня тривалість років навчання;

6) ступінь імовірності підвищення рівня освіти.

Серед наведених характеристик у статистиці освіти особлива увага приділяється визначенню показників останньої групи, які є також індикаторами ефективності роботи всієї системи освіти.

Наведемо розрахунок окремих із зазначених характеристик. При визначенні коефіцієнта охоплення населення освітою певного рівня під відповідною віковою групою розуміють верству населення, яке за національними традиціями є потенційним прошарком для здобуття цього рівня освіти. В Україні вікові групи такого роду визначаються згідно з чинним законодавством про освіту. Таким чином, коефіцієнт охоплення населення освітою певного рівня відповідною віковою групою обчислюється за формулою:

,

де K_l — коефіцієнт охоплення населення освітою l -рівня відповідною віковою групою;

L_l — чисельність тих, хто здобуває освіту l -рівня у віці, офіційно встановленому для одержання освіти такого рівня;

S_l — загальна чисельність населення у віці, який є офіційним для одержання освіти l -рівня.

Слід також зазначити, що характеристики ступеня охоплення населення освітою певного рівня пов’язані з характеристиками прийому населення до навчальних закладів, серед яких аналізується чисельність і структура прийому за формами та напрямками навчання, структура прийому, конкурс у навчальні заклади тощо.

Коефіцієнт грамотності населення характеризує частку осіб, які вміють читати і писати, у загальній чисельності населення країни, старшого за певний вік. Він розраховується за формулою:

,

де L_g — чисельність населення, яке вміє читати і писати;

S_n — загальна чисельність населення, старшого за певний вік.

Рівень освіти населення — чисельність населення, яке має закінчену освіту на тому чи іншому ступені чинної системи освіти. Показники рівня освіти можуть бути абсолютними (чисельність осіб, що мають початкову, неповну середню, повну середню, базову вищу і т. д. освіту) та відносними (чисельність осіб, що мають неповну середню, повну середню, базову вищу і т. д. освіту в розрахунку на 1000 осіб віком 15 років і старші).

Освітній потенціал суспільства характеризується засвоєним і нагромадженим населенням обсягом і якістю знань та професійних здібностей. Сумарний час, витрачений населенням на на­вчання, є кількісною характеристикою освітнього потенціалу (О р). Він визначається як добуток чисельності населення, що має l -рівень освіти L_S, на кількість років навчання, необхідну для здобуття l -рівня освіти N_S:

.

Середня тривалість років навчання — показник, який характеризує середню кількість років навчання, що припадає на одну людину й визначається шляхом зіставлення освітнього потенціалу з чисельністю населення країни, старшого за певний вік (відповідно до міжнародних стандартів це — населення віком 15 років і старші):

.

Показник ступеня ймовірності підвищення рівня освіти як один з індикаторів доступу до професійної освіти населення визначається на підставі співвідношення двох характеристик: чисельності осіб, які в минулому періоді здобули певний рівень освіти, та кількості осіб, які мали на початок цього періоду рівень освіти, що передує здобутому.

Окремі з уже розглянутих показників рівня освіти є також складовими узагальнюючої характеристики соціально-економіч­ного розвитку країни та її регіонів — показника «Індекс людського розвитку». Індекс освіти — один з трьох складових елементів індексу людського розвитку, серед яких виділяють індекс середньої очікуваної тривалості життя, індекс освіти, індекс ВВП на душу населення.

Дата добавления: 2014-11-08