Поняття фінансового права та системи фінансового права

План викладу і засвоєння матеріалу

Ключові слова

Розділ 16. Фінансове право

· фінансове право;	· предмет та метод фінансового права;
· система фінансового права;	· бюджетне право;
· принципи фінансового права;	· податкове право;
· фінансово-правові норми;	· фінансові відносини.

У результаті вивчення теми студенти повинні знати:

· поняття фінансового права та системи фінансового права;

· правове регулювання фінансових відносин;

· фінансово-правовий режим у системі ринкових відносин;

· сфери та ринки фінансово-правового регулювання в сучасних умовах.

16.1. Поняття фінансового права та системи фінансового права.

16.2. Правове регулювання фінансових відносин.

16.3. Фінансово-правові відносини у системі ринкової економіки.

16.4. Бюджетні правовідносини в Україні.

16.5. Податкові правовідносини в Україні.

16.6. Правове регулювання фінансових послуг та фондового ринку.

Для ефективного функціонування фінансового механізму, а в його складі фінансових методів і важелів, необхідне відповідне їх нормативно-правове забезпечення.

Розробка фінансової політики та її реалізація за допомогою фінансового механізму ґрунтується на складових елементах цього механізму, які тісно взаємопов’язані і підпорядковані один одному.

Правове поле для здійснення фінансової діяльності та для реалізації політики формує фінансове законодавство за допомогою фінансового права.

В Україні відбуваються глибокі економічні зміни, зумовлені спільними соціально-економічними процесами світового розвитку.

Ринкова економіка є соціально орієнтованим господарством, що підлягає державному регулюванню. У структурі ринкових відносин і в механізмі їх регулювання з боку держави важливу роль відіграє фінансове право.

Право – це особлива форма соціального регулювання, що має певне цільове спрямування.

Фінансове право – це сукупність юридичних норм, які регулюють фінансові відносини та фінансову діяльність у суспільстві.

Оскільки фінанси являють собою у відповідний спосіб організовану сукупність обмінно - перерозподільних і перерозподільних відносин, основною формою їх організації є саме фінансове право.

Фінансове право – самостійна галузь єдиної правової системи держави. Його самостійність зумовлена предметом правового регулювання, змістом, якісною єдністю суспільних відносин, що регулюється фінансовим правом, превалюванням однотипних фінансово-правових методів.

Фінансове право поєднує сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини між державою та юридичними і фізичними особами щодо формування, розподілу та перерозподілу і використання фондів грошових коштів.

Фінансове право – це сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини щодо формування, розподілу та використання централізованих і децентралізованих фондів грошових ресурсів держави, органів місцевого самоврядування та суб’єктами господарювання з метою забезпечення умов для виконання їх завдань і функцій.

Визначення поняття «Фінансове право» наведено на рис.16.1.

Рис. 16.1. Визначення поняття «Фінансове право»

Критерієм відмежування фінансово-правових відносин від інших видів відносин, що також мають грошовий характер, є те, що одна із сторін таких відносин виражає та забезпечує реалізацію публічних фінансових інтересів (потреб).

Визначальною умовою належного здійснення діяльності щодо забезпечення публічних потреб є її фінансове забезпечення. Кожен нормативно-правовий акт чи рішення публічної адміністрації ризикує втратою своєю дієвості без встановлення джерел матеріального забезпечення реалізації проголошених положень. Отже, важливість суспільних відносин, спрямованих на матеріальне забезпечення загальнодержавних (громадських) інтересів, зумовлює необхідність їх правового регулювання.

Системність суспільних відносин надає праву відповідних системних ознак, зумовлює його структуру.

Система права – це багатогранне правове явище, що охоплює різні за змістом та обсягом структурні елементи. Саме вони починаючи від норм права, які формують галузі права, утворюють цілісну систему права.

Фінансове право – відносно самостійний розділ системи права, який складається з правових норм, що регулюють якісно специфічний вид суспільних відносин.

Фінансове право як галузь права становить відокремлену сукупність юридичних норм, інститутів, що регулюють однорідні суспільні відносини, відбуває більш високий рівень системних зв’язків, характеризується певною цілісністю та автономності.

Сукупність фінансового права зумовлена предметом правового регулювання, змістом, якісною єдністю суспільних відносин, що регулюються фінансовим правом, превалюванням однотипних фінансово-правових методів.

Фінансове право, як публічна галузь права, тісно пов’язане з конституційним та адміністративним правом, цивільним та господарським правом.

Фінансове право тісно пов’язане з економікою та загальною теорію фінансів. Понятійно-категорійний апарат теорії фінансів є базою для створення понятійно-категорійного апарату фінансового права (рис.16.2)

Рис.16.2. Фінансове право як публічна галузь права

Конституційне право охоплює суспільні відносини, які пов’язані з державним устроєм. Конституційне право є провідною галуззю національного права і складається із сукупності конституційних норм, які регулюють політично-правові суспільні відносини, пов’язані з відносинами особи з державою, організацією і здійсненням державної влади і місцевого самоврядування, закріпленням соціально-економічних основ власності, визначенням територіальної організації держави.

Адміністративне право – суспільні відносини, що пов’язані з державним управлінням. Адміністративне право регулює суспільні відносини управлінського характеру, переважно у сфері державного управління, у процесі здійснення завдань і функцій виконавчої влади, а також внутрішньо-організаційної діяльності інших державних органів та громадських організацій під час виконання ними делегованих повноважень і функцій виконавчої влади. Управлінською діяльністю є діяльність із формування, розподілу та витрачання коштів (місцеві фінанси, фінансова юрисдикція, організація управління фінансами).

Норми цивільного права регулюють майнові та особисті немайнові відносини. Майнові відносини можуть виражатися також у грошовій формі.

Господарське право регулює відносини відповідно у сфері організації та здійснення господарської діяльності об’єктів всіх форм власності, що пов’язано з виробництвом промислової продукції та товарів широкого вжитку, їх реалізацією, виконанням робіт і наданням послуг.

Система фінансового права – це об’єктивно зумовлена внутрішня його побудова, що знаходить своє відображення в об’єднанні та розміщенні фінансово-правових норм у певному взаємозв’язку і послідовності (рис. 16.3).

Рис.16.3. Система фінансового права

Традиційним для галузі права є поділ норм, на такі, що належать до Загальної частини та Особливої частини.

Норми Загальної частини закріплюють базові, фундаментальні положення, які стосуються всіх або значної частини фінансово-правових інститутів, що визначають:

· зміст, принципи та методи фінансової діяльності держави та органів місцевого самоврядування;

· систему органів управління фінансовою діяльністю;

· правові засади здійснення фінансового контролю, його види та методи;

· відповідальність за порушення норм фінансового законодавства.

Загальна частина фінансового права об’єднує норми фінансового права і правові інститути, що закріплюють:

· поняття фінансів і фінансової системи;

· поняття публічної фінансової діяльності, її методи, принципи, та правові форми;

· правовий статус уповноважених у сфері публічної фінансової діяльності державних і муніципальних органів;

· предмет та методи фінансово-правового регулювання.

Отже, Загальна частина фінансового права містить такі норми й інститути, які є спільними для решти фінансово-правових інститутів і становлять базу для регулювання правовідносин у сфері фінансової діяльності держави.

Особлива частина фінансового права містить норми і правові інститути, що регулюють окремі напрями фінансової діяльності держави та різні елементи фінансової системи.

Серед правових інститутів Особливої частини фінансового права провідними є:

· Бюджетне право;

· Податкове право;

· Інститут державних цільових фондів;

· Банківське право;

· Інститут державного кредиту;

· Страхове право тощо.

Бюджетне право можна визначити як сукупність фінансово-правових норм, що регулюють суспільні відносини, які виникають у зв’язку з формуванням, розподілом і використання коштів державного і місцевих бюджетів. До правових інститутів в межах бюджетного права можна віднести інститути бюджетної системи (бюджетного устрою) та бюджетного процесу.

Податкове право регулює відносини щодо встановлення, сплати та стягнення податків і зборів, їх зміни та скасування.

Інститут державних цільових фондів об’єднує сукупність правових норм, що встановлюють прядок формування, розподілу та використання коштів цільових фондів державних коштів.

Банківське право – це система всіх упорядкованих певним чином нормативно-правових актів, що регулює відносини у сфері банківської діяльності.

Інститут державного кредиту забезпечує правове регулювання відносин, що виникають під час надання тимчасово вільних коштів юридичних і фізичних осіб у розпорядження держави на засадах строковості, платності та зворотності.

Страхове право – це правове регулювання державними органами діяльності у сфері страхування.

Предметом фінансового права є сукупність суспільних відносин, що виникають щодо мобілізації, розподілу та використання грошових коштів централізованих і децентралізованих коштів держави та органів місцевого самоврядування, а також при здійсненні фінансового контролю під час фінансової діяльності держави.

Специфічні ознаки предмета фінансового права:

1. Організаційний характер – ці відносини існують у сфері публічної фінансової діяльності з метою утворення необхідних суспільству грошових фондів.

2. Грошовий характер – об’єктом відносин є гроші, або зобов’язання, що пов’язані зі створенням та використанням фондів грошових коштів;

3. Владний характер – у цих відносинах беруть участь державні органи, наділені відповідними владними повноваженнями (фінансовою компетенцією) щодо інших суб’єктів відносин.

Відносини що регулюються фінансовим правом виникають при:

· встановленні фінансової, бюджетної, податкової, грошово-кредитної системи держави;

· складанні, розгляді та затвердженні активів про бюджет;

· розподілі доходів і видатків між окремими ланками бюджетної системи;

· виконанні державного і місцевих бюджетів;

· мобілізації податків, зборів, інших обов’язкових платежів;

· фінансуванні та кредитуванні;

· обов’язковому державному майновому й особистому страхуванні;

· при відносинах у сфері державного кредиту та регулюванні грошово-кредитної та валютної системи тощо.

Разом з предметом, метод правового регулювання є однією з ключових категорій, що слугують підставою для виокремлення галузі фінансового права.

Метод (від грец.methodos) – спосіб пізнання, дослідження суспільного життя.

Метод фінансового права – це сукупність засобів впливу з боку держави на учасників фінансово-правових відносин.

Основним методом фінансового права є метод владних приписів (вказівок).

Метод владних приписів за структурою є органічно цілісною системою безперервного впливу на учасників фінансово-правових відносин з метою реалізації ними своїх функцій.

Оскільки фінансове право пов’язане з фінансовою діяльністю держави, метод владних приписів є органічною системою, що уособлює цілісність юридичних фактів, з якими пов’язані виникнення, зміна та припинення фінансових правовідносин, юридичний статус їх суб’єктів, розподіл прав та обов’язків між ними, встановлення санкцій за порушення приписів фінансово - правових норм та порядок їх застосування.

Для державно-владних приписів у сфері фінансової діяльності характерні, категоричність та оперативна несамостійність, тому що фінанси впливають на стабільність функціонування держави та забезпечення суверенітету. Будь які приписи у фінансовій сфері мають категоричний характер. Наприклад, несвоєчасна сплата податку тягне за собою обов’язкове застосування фінансових санкцій з боку держави через уповноважений орган – Державну податкову службу України. Причому скоєння правопорушення автоматично тягне за собою застосування санкцій, що встановлені законодавством.

Оперативна несамостійність. Державна податкова служба України не має право обирати той чи інший вид санкцій за скоєння правопорушення у сфері податкових відносин – за кожне з них передбачається конкретна санкція, розмір якої або черговість застосування не можуть бути змінені. До права часткової оперативної самостійності належить прийняття уповноваженим органом рішення на основі норм, які містять гнучкі неконкретні поняття.

Метод владних приписів проявляється у змісті конкретних фінансових правовідносин та у складі їх учасників.

Владні приписи стосуються забезпечення фінансової діяльності держави:

· визначення розміру та порядку стягнення податків та інших обов’язкових платежів до бюджетів різних рівнів;

· визначення повноважень розпорядників бюджетних коштів;

· встановлення порядку поділу компетенції між учасниками бюджетних відносин;

· здійснення бюджетних трансфертів;

· встановлення порядку використання фінансових ресурсів, у тому числі шляхом кошторисно-бюджетного фінансування;

· правового забезпечення державного боргу;

· здійснення грошово-кредитної діяльності тощо.

Для фінансового права характерні також метод субординації, метод погоджень, метод рекомендації тощо. Це стосується, наприклад, сфери муніципальних фінансів, у якій органи місцевої влади та самоврядування отримують більше самостійності у реалізації своїх повноважень, у тому числі й у фінансовій сфері зазначені методи застосовуються разом з методом владних приписів.

Дата добавления: 2014-12-08