Класифікація міжнародних організацій

За колом країн-учасниць
Універсальні (учасниками яких можуть бути всі держави)	Регіональні чи субрегіональні (учасниками яких можуть бути держави одного регіону)	Міжрегіональні (учасниками яких можуть бути держави різних регіонів)
За характером повноважень
Міждержавні (не обмежують суверенітет держав)	Наддержавні (частково обмежують суверенітет держав)
За виконуваними функціями
Нормотворчі	Консультативні	Посередницькі	Операційні	Інформаційні
За порядком приймання нових учасників
Відкриті (будь-яка держава може стати членом на свій розсуд)	Закриті (приймання держав за згодою перших засновників)
За компетенцією
Загальної компетенції	Спеціальної компетенції (спеціалізуються на тій чи іншій сфері діяльності, у т.ч. фінансово-кредитні інститути)

Міжнародні фінансові організації – універсальні та економічні державні і недержавні інститути, створені на основі міждержавних угод для регулювання міжнародних валютних і фінансово-кредитних відносин з метою стабілізації світової економіки. Основна їх функція - забезпечення руху грошових потоків, спрямованих у зони максимального прибутку на капітал. Тобто надання фінансової підтримки іншим країнам (особливо тим, що розвиваються) пов’язане з розглядом їх як потенційних сфер вкладення капіталу.

Зупинимось на цілях і джерелах фінансування найавторитетніших міжнародних організацій, серед яких Організація Об’єднаних Націй (ООН), Європейський Союз, Вишеградська четвірка.

Організація Об’єднаних Націй (ООН) була заснована наприкінці другої світової війни з метою підтримання миру. Діяльність ООН зосереджена навколо економічних, соціальних, гуманітарних проблем, збереження прав людини і охорони навколишнього середовища. Бюджет ООН формується за рахунок внесків країн-членів ООН, а розмір внесків залежить від рівня економічного розвитку країни згідно з нормативами платежів залежно від обсягів ВНП цієї країни. Кошти бюджету ООН використовуються переважно на фінансування міжнародних проектів та проведення різних міждержавних заходів, а також на адміністративні та накладні витрати. В Україні реалізуються проекти за Програмою розвитку (ЮНДП), Управління Верховного комісара у справах біженців (ЮНХКР), Міжнародної організації праці (ІЛО), Міжнародного агентства з атомної енергії (ІАЕА), Фонду народонаселення (ЮНФПА), Дитячого фонду (ЮНІСЕФ).

Європейський Союз (ЄС) було створено з метою подальшої інтеграції, розвитку спільного ринку і економічної співпраці країн Європейського економічного співтовариства. До нього входять такі країни: Австрія, Бельгія, Болгарія, Велика Британія, Венгрія, Греція, Данія, Італія, Ірландія, Іспанія, Кіпр, Латвія, Литва, Люксембург, Мальта, Німеччина, Польща, Португалія, Румунія, Фінляндія, Франція, Швеція та ін. Для вступу до Європейського Союзу країна-кандидат повинна відповідати Копенгагенським критеріям, які були прийняті на засіданні Європейської Ради в Копенгагені в червні 1993 р. і підтверджені в грудні 1995 р. на засіданні Європейської Ради в Мадриді. Критерії вимагають, щоб у державі дотримувалися демократичних принципів, принципів свободи і поваги прав людини, а також принципів правової держави. У країні повинна бути сформована конкурентоспроможна ринкова економіка і визнаватися загальні правила і стандарти ЄС, що включають прихильність цілям політичного, економічного і валютного союзу. У результаті поглиблення інтеграційних процесів у Європі поетапно від заснування зони вільної торгівлі наприкінці 50-х років XX ст., у рамках Європейського Союзу були створені спільний ринок капіталів, товарів та послуг, досягнуто розширення свободи переміщення робочої сили й мобільності капіталів, уніфіковано податкове законодавство, створено єдину європейську валютну систему і запроваджено єдину валюту — євро, скасовано митні бар’єри та спостерігаємо прогрес в узгодженні цінової політики, що дає змогу максимальною мірою досягти повної економічної інтеграції.

Вишеградська четвірка представляє перше за часом заснування регіональне об’єднання в Центральній Європі (1991 p.), альянс чотирьох країн: Польщі, Чехії, Угорщини і Словаччини. Початкова мета – сприяння інтеграції в євроатлантичні структури. Після вступу в 2004 р. усієї четвірки до НАТО та ЄС метою стали реалізація проектів на місцевому рівні та залучення до співпраці сусідніх країн, серед яких пріо­ритетне місце посідає Україна.

23.4. Діяльність міжнародних фінансових (кредитно-фінансових) інститутів на світовому фінансовому ринку

Міжнародний фінансовий інститут/інституція – установа (організація), створена на основі міждержавних угод з метою розв’язання спільних завдань, діяльність якої відбувається на постійній основі, виходячи за межі однієї країни та регулюється наднаціональними органами. Оскільки, перш за все, йдеться саме про механізм функціонування зазначених установ, доцільним є використання відносно до них поняття «фінансова інституція».

Передумовами виникнення міжнародних фінансових інституцій стали:

- посилення інтернаціоналізації господарського життя;

- розвиток транснаціональних корпорацій і банків;

- розвиток міждержавних форм регулювання валютних і кредитно-фінансових зв’язків;

- нестабільність валютної системи і світових ринків капіталів.

Міжнародні фінансові інститути створюються шляхом об’єднання фінансових ресурсів країн-членів та розв’язують завдання з об’єднання зусиль світового співтовариства з метою стабілізації міжнародних фінансів і світової економіки, здійсненню міждержавного валютного і фінансово-кредитного регулювання, розробки і координації стратегії й тактики міжнародної валютної і фінансово-кредитної політики.

Деякі науковці, подібно до В.В.Венгера, залежно від рівня створення розрізняють світові та регіональні міжнародні фінансові інститути [8]. Більш поширеним в економічній літературі є виокремлення міжнародних та регіональних фінансових інститутів.

З огляду на те, що Європейський Союз розробив стандарт територіального поділу країн-учасниць для статистичних цілей (NUTS), в якому територіальні одиниці (Nuts-одиниці) можуть відповідати або не відповідати адміністративно-територіальним одиницям країн, пропонуємо класифікувати міжнародні фінансові інститути за комбінованим критерієм «статус й територіальне ділення». Це дозволяє виокремити серед фінансових інститутівофіційні (міжнародні/міжрегіональні, регіональні, субрегіональні), а також неофіційні.

Міжнародні фінансові інститути формують бюджети за рахунок внесків країн-учасниць і надають фінансову допомогу (у формі кредитів, фінансування програм і проектів) країнам-учасницям, керуючись інтересами світового господарства (не окремої країни). Розглянемо цілі і джерела формування ресурсів окремих міжнародних фінансових інститутів.

До світових міжнародних фінансових інституцій належать також Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк (СБ), Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Банк міжнародних розрахунків (БМР) та ін. До регіональних фінансових інституцій, що створюються за континентальною ознакою, належать: Європейський банк реконструкції та розвитку, Європейський центральний банк, Європейський інвестиційний банк, Міжамериканський банк розвитку, Лондонський та Паризький клуби кредиторів, Азіатський банк розвитку, Африканський банк розвитку та ін.

Міжнародний валютний фонд (МВФ) - це міжнародна валютно-фінансова організація зі штаб-квартирою в Вашингтоні, яка має статус спеціалізованої установи ООН. Він був створений в 1944 році, але почав свою діяльність лише в травні 1946 року. Членами МВФ є 181 країна. Інститут членства в міжнародній організації передбачає набуття членства, призупинення членства і припинення членства шляхом виходу або виключення з Фонду. Діяльність МВФ охоплює три основних напрями: кредитування країн, у яких утворилось від’ємне сальдо платіжного балансу з метою їх підтримки; регулювання міжнародних валютних відносин; постійний нагляд за світовою економікою.

Кредитування відрізняється різноманітністю цілей, форм і умов їх надання, зокрема його основними цілями є вирівнювання платіжного балансу та компенсаційне фінансування і допомога найбіднішим країнам. Надання кредитів з метою ліквідації сальдо платіжного балансу потребує виконання країною певних економічних і політичних вимог. Такі фінансові операції МВФ здійснює тільки з офіційними органами країн-членів Фонду. Механізм кредитування характеризується тим, що МВФ продає країні необхідну валюту за її національну валюту, а після отримання цих коштів центральним банком країни-позичальника, вони використовуються на формування валютних резервів. Надання кредитів зумовлено трьома основними чинниками: потребою в ресурсах з метою вирівнювання платіжного балансу, квоти країни та виконання вимог Фонду.

Кредити МВФ надаються в таких формах, як: безпосереднє, поетапне, розширене, пільгове та спеціальне фінансування. Безпосереднє фінансування знаходиться у прямій залежності від квоти кожної країни і відбувається в межах її резервної і кредитної часток. Резервна частка становить 25% квоти країни, а саме ту її частину, що внесена в іноземній валюті. У межах цієї долі країні без сплати відсотків і комісійних виплат надаються резервні транші - кредити на першу її вимогу. Кредитна частка становить повну суму квоти країни-позичальника, вона поділяється на чотири рівні долі, які становлять окремі кредитні транші. Система поетапного фінансування діє за більш суттєвих і триваліших проблем з платіжним балансом у країни-позичальника. Воно надається в межах граничних кредитних часток країни-позичальника і включає механізми резервних кредитів, які видаються траншами від 1,5 до 3 років під реалізацію програм макроекономічної стабілізації та розширеного фінансування, яке відрізняється більш жорсткими вимогами і підвищеним контролем і включає кредити терміном до трьох-чотирьох років з метою ліквідації економічної кризи і порушення рівноваги платіжного балансу. Механізм пільгового фінансування передбачає надання пільгових кредитів країнам, що розвиваються, та найбіднішим країнам з хронічною кризою їх платіжних балансів. Вони включають фонд структурної перебудови та розширений фонд структурної перебудови, які надають кредити на дуже вигідних умовах - під 0,5% річних терміном до 10 років. Механізм спеціального фінансування діє на особливих умовах і передбачає компенсаційне фінансування і фінансування в непередбачуваних обставинах, фінансування резервних (буферних) запасів, фінансування для скорочення і обслуговування зовнішнього боргу, фінансування системних трансформацій, яке обумовлюється різким падіння надходжень від експорту та стійким і значним збільшенням вартості імпорту в зв’язку з переходом до світових цін, зокрема на енергоносії.

Регулювання міжнародних валютних відносин стосується насамперед узгодження валютної політики країн-членів Фонду, забезпечення і підтримки стабільних валютних курсів і економічного зростання країн за розумної стабільності цін, недопущення валютних маніпулювань для отримання певних переваг у міжнародній торгівлі. Здійснюючи постійний нагляд за світовою економікою, МВФ збирає і аналізує великий обсяг інформації як в цілому по світовій економіці, так і за окремими країнами, надає консультативну допомогу, складає середньострокові економічні прогнози з метою координації макроекономічних процесів у країнах-членах Фонду. Зібрана ним різнопланова статистична інформація є доступною для всіх цих країн.

Світовий банк (СБ) - це фінансово-кредитна установа, яка була створена в 1944 році, і метою якої є сприяння сталому економічному розвиткові та забезпеченню суспільного добробуту в країнах, що мають низький рівень економічних показників і здійснюють реформування економіки. СБ здійснює довгострокове кредитування терміном 15-20 років на пільгових умовах з метою розвитку виробництва, приватного сектору економіки, прискорення ринкових реформ в окремих галузях. Позики Світового банку, спрямовані на фінансування дефіциту бюджету, мають для країни негативний вплив на її сучасне і перспективне фінансове становище, незважаючи на те, що кредити Світового банку виступають одним з не інфляційних джерел зовнішнього фінансування розвитку її економіки. До групи Світового банку входять Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Міжнародна асоціація розвитку (МАР), багатостороннє агентство з гарантування інвестицій (БАГІ) та спеціалізована структура - Міжнародний центр з урегулювання інвестиційних конфліктів (МЦУІК).

Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР) є найпотужнішою фінансово-кредитною установою світового рівня. На початку ХХІ століття кількість членів МБРР становила 180, і членство у МБРР є взаємопов’язаним з членством у МВФ. МБРР не можна асоціювати лише з банківською установою, бо він надає довгострокові кредити на державні програми лише урядам і центральним банкам країн-членів МВФ. Заснований у 1944 році, МБРР був покликаний забезпечити міжнародний потік довгострокових інвестицій для відбудови економіки зруйнованих війною країн Європи згідно з "планом Маршала". Після 1952 року, коли країни Західної Європи набули певної економічної самостійності та відновилися, МБРР зосередив свою увагу на реалізації заходів щодо підтримки країн, що розвиваються. Коли на початку 80-х років ХХ століття борг цих країн перетворився на гостру проблему, що стала загрозою міжнародній банківській системі, МБРР почав реалізацію програм структурних перетворень, зокрема в колишніх соціалістичних країнах Східної Європи. Банк здійснює середньо- і довгострокове кредитування інвестиційних об’єктів у різних галузях економіки країн-членів, бере активну участь у підготовці проектів, їх технічному та фінансово-економічному обґрунтуванні. Близько половини таких проектів, одержують додаткове фінансування з інших офіційних джерел. Співпраця з МБРР є гарантією для країн-донорів повернення своїх коштів і можливості кваліфікованого обґрунтування здійснюваних капіталовкладень. З кожним наступним роком компетенція МБРР розширюється і його діяльність вже не обмежується тільки наданням фінансових ресурсів і виконанням функцій фінансового характеру, а банк поступово перетворився на головний світовий інститут розробки і апробації стратегій розвитку та інтелектуальний центр світового масштабу.

Міжнародна фінансова корпорація (МФК) була створена в 1956 році з метою прискорення процесу становлення ринкових відносин і стимулювання приватного підприємництва в країнах „третього світу”, в 1957 році вона отримала статус спеціалізованої установи ООН. Це найбільш прибутковий інститут групи Світового банку, членами якого є 172 країни. Основним завданням МФК було розширення можливостей МБРР у стимулюванні розвитку приватного бізнесу в країнах, що розвиваються. З 1961 року МФК на відміну від МБРР отримала право безпосередньо вкладати свої ресурси в акції місцевих підприємств цих країн і надавати довгострокові позики, зокрема в приватний сектор без гарантій уряду. МФК є учасником створення і розширення інфраструктури національного фінансового ринку, і фінансові інститути більшості країн, що створені за участю МФК, стали базою створеного ринку капіталів. Джерелами фінансових ресурсів МФК виступають: акціонерний капітал, запозичення у МБРР і на світовому ринку, власні доходи. Вкладаючи свої фінансові ресурси в приватний сектор, МФК не замінює його повністю, а тільки доповнює і мобілізує, бо зобов’язання МФК не перевищують 25% вартості проекту.

У 1960 році було створено ще одну філію МБРР - Міжнародну асоціацію розвитку (МАР) з метою підтримки найбідніших країн світу, з 1961 року вона теж отримала статус спеціалізованої установи ООН. Членами МАР на початку ХХІ століття були 158 країн. МАР є філією МБРР, її завдання: створення сприятливих умов для розвитку приватного підприємництва, залучення експорту капіталу до країн, що розвиваються та надання їм безкоштовних позик, а також контроль за їх пільговим кредитуванням. Джерелом кредитних ресурсів МАР є регулярні внески найбільш розвинутих країн-донорів, які складають понад 90%, прибутки, одержані за позиками Світового банку, а також повернені МАР кредити.

Банк міжнародних розрахунків (БМР), який називають „центробанком центробанків”, є першою в історії фінансовою інституцією. Він був створений в 1930 році з метою налагодження співпраці між центральними банками провідних країн світу і координації їх валютно-фінансової політики. БМР діє на комерційній основі, його акціонерами є більшість європейських центральних банків, а також центральні банки США, Канади, Південної Африки, Австралії, Японії, які у своїй діяльності тісно співпрацюють з МБР. У сучасних умовах основою діяльності МБР є операції з розміщення валютних резервів, здійснення розрахунків між країнами, що входять до Європейської валютної системи, депозитні, кредитні, валютні операції та операції з цінними паперами. Зокрема МБР здійснює кредитні угоди як агент довіреної особи, керує резервами центральних банків, здійснює традиційні форми інвестування, проводить великі наукові дослідження. Основними формами інвестицій є депозити в комерційних банках і купівля короткострокових банківських паперів, що конвертуються, у т.ч. в казначейські векселі США. БМР також кредитує центральні банки одних країн за рахунок коштів, що отримані як депозити з центральних банків інших країн, за винятком кредитування урядів цих країн.

До регіональних фінансових інститутів належать:

· регіональні банки розвитку;

· регіональні інвестиційні інститути: інвестиційні банки, інвестиційні фонди і корпорації.

Регіональні банки розвитку мають на меті сприяння переходу країн певного регіону до відкритої економіки, структурній перебудові економік країн-учасниць та розвитку в них підприємницької ініціативи.

Європейський банк реконструкції і розвитку створений в 1991 р. з метою сприяння екологічно здоровому і стійкому розвитку підприємницької ініціативи країн Центральної і Східної Європи, а також СНД (які реалізують принципи багатопартійної демократії, плюралізму та ринкової економіки), ефективному використанню енергії та ядерній безпеці. Управління діяльністю ЄБРР здійснюють Рада управлінців, Рада директорів і Президент. Штаб-квартира: в Лондоні. Акціонерами є 61 держава, Європейська комісія та Європейський інвестиційний банк.

ЄБРР працює лише на комерційних засадах. На відміну від МВФ, Банк надає тільки цільові кредити під конкретні проекти приватним і державним структурам на потреби розвитку економіки. Крім того, здійснює прямі інвестиції та надає технічну допомогу (консультації, курси навчання банкірів та менеджерів).

Африканський банк розвитку (АфБР, African Development Bank group) розташований в Абіджані (Кот д’Івуар). Заснований у 1964 р. Організацією африканської єдності (ОАЄ) для досягнення економічного і соціального прогресу на Африканському континенті шляхом фінансування проектів розвитку, які здійснюються як окремими країнами, так і групами країн. Функціонує з 1966 р. Членами Банку є всі незалежні африканські країни (52) та 25 нерегіональних країн (серед них США, Японія, Німеччина). Під егідою АфБР у 1972 р. засновано Африканський фонд розвитку, який надає кредити на пільгових умовах.

Азійський банк розвитку (АзБР, Asian Development Bank) розташований у Манілі (Філіппіни). Створений у 1966 р. як багатосторонній інститут довгострокового кредитування проектів розвитку Азії. Нараховує 67 учасників, серед яких 48 регіональних і 19 нерегіональних членів з інших частин земної кулі.

Міжамериканський банк розвитку (МаБР, Inter-American Development Bank, IDB) розпочав операції з метою сприяння розвитку країн-учасниць шляхом надання фінансової допомоги та здійснення технічної співпраці з 1960 р.Членами банку є Організація американських держав, МВФ, Канада, Багамські Острови, Гвіана, Швейцарія. Банк розташовано у Вашингтоні.

Чорноморський банк торгівлі та розвитку (Black Sea Trade and Development Bank, ЧБТР) заснований в 1998 р. на підставі Угоди між країнами-членами, підписаної в м. Тбілісі в 1994 р. Засновниками стали 11 країн: Албанія, Вірменія, Азербайджан, Болгарія, Грузія, Греція, Молдова, Румунія, Російська Федерація, Туреччина та Україна. Найбільшими акціонерами Банку є Греція, Росія і Туреччина, частка яких у статутному капіталі складає по 16,5%, а також Болгарія, Румунія та Україна (по 13,5%). Частка інших країн становить по 2%. Цілі ЧБТР: забезпечити фінансову підтримку пріоритетних проектів у Чорноморському регіоні, насамперед у транспортній, телекомунікаційній, енергетичній галузях, а також у сфері захисту Чорного моря і довкілля, розвитку підприємницьких зв'язків між країнами-членами.

Серед регіональних інвестиційних інститутів треба виокремити Європейський інвестиційний банк (ЄІБ), Європейський інвестиційний фонд (ЄІФ, European Investment Fund, EIF), Міжамериканську інвестиційну корпорацію та Багатосторонній інвестиційний фонд, Азійську фінансово-інвестиційну корпорацію). Діяльність такихінститутівнацілена на довгострокове кредитування проектів розвитку регіону, кредитування регіональних об’єднань, сприяння економічному і соціальному прогресу в регіонах. Джерелами формування їх ресурсів є внески (переважно розвинутих країн), позичкові кошти; кошти, одержані в погашення позик та за рахунок виручки від реалізації інвестицій в акціонерний капітал.

Європейський інвестиційний банк заснований в 1959 р. як фінансово самостійна організація в рамках ЄС для сприяння стабільному та збалансованому розвитку спільного ринку в інтересах ЄС. Банк надає кредити державним і приватним структурам, фінансує проекти (як правило, частково) у межах і поза межами ЄС.

Європейський інвестиційний фонд створено в 1994 р. для інвестування у венчурні фонди, які підтримують малі та середні підприємства в межах Європейського Союзу та у країнах-кандидатах, а також гарантування кредитів, що видають­ся різноманітними фінансовими інститутами малим і середнім підприємствам. Тобто, діяльність ЄІФ зосереджена в галузі ризикового капіталу та надання гарантій. Особливістю ЄІФ є те, що він працює з підприємствами (представниками малого й середнього бізнесу) не безпосередньо, а через фінансових посередників. Головний акціонер ЄІФ - Європейський інвестиційний банк.

Субрегіональні міжнародні фінансові інститути слугують додатковими каналами надходжень фінансових ресурсів до країн, що розвиваються. Найбільшими серед них є Арабський банк економічного розвитку Африки, Арабський фонд економічного й соціального розвитку, Банк розвитку країн Великих озер, Ісламський банк розвитку, Карибський банк розвитку, Корпорація розвитку країн Андської групи, Східноафриканський банк розвитку, Центральноамериканський банк економічної інтеграції. Досить специфічна діяльність заснованого в 1975 р. Ісламського банку розвитку, членами якого є 53 країни (до речі, працівники і клієнти Банку використовують мусульманський календар), проявляється в участі у ньому як повноправного члена держави Палестина. Тоді як усі регіональні банки розвитку створені для надання технічної та фінансової допомоги суверенним державам-членами цих банків, метою ІБР визначено також прискорення економічного розвитку й соціального прогресу мусульманських анклавів у країнах, що не є членами Банку, відповідно до законів шаріату.

Спектр міжнародних фінансових інституцій не обмежується переліченими інституціями, оскільки їх фінансова стратегія не дозволяє їм розв’язувати проблеми у сфері кредитування і забезпечення погашення заборгованостей. Існують також маловідомі широкій публіці, не дивлячись на тривалу й успішну практику функціонування (що пов’язано, зокрема, з політикою конфіденційності) і не офіційні міжнародні організації. Ці організації не мають постійних членів, штаб-квартири, секретаріату, статуту, відповідно, і юридичного статусу. Найважливішими серед подібних організацій, що відкриті для осіб, які схвалюють методи їх роботи, є:

- Паризький клуб, діяльність якого пов’язана з реструктуризацією боргів урядів і гарантованих ними боргів. У рамках клубу починаючи з 1956 р. країни-кредитори ведуть переговори з країнами-боржниками з питань перегляду умов і графіків платежів державних боргів;

- Лондонський клуб, сферою діяльності якого з 1976 р. є реструктуризація заборгованості комерційним банкам. Підсумовуючи викладене, зазначимо, роль міжнародних фінансових інститутів полягає в тому, що вони:

· забезпечують концентрацію і перерозподіл фінансових ресурсів;

· сприяють надійному функціонуванню національних фінансових систем;

· їх кредити є джерелом фінансування країн з різним рівнем економічного розвитку.

Попри те, що метою політики міжнародних фінансових інститутів є сприяння глобалізації і збалансованості світової економіки, на думку Дж. Стігліца, І. Валлерстайна, Л. Туроу та інших вчених й політиків, останні десятиріччя переконливо довели: прихованою метою зазначених інституцій, є відстоювання інтересів «лідерів» та пристосування виробничого, фінансового та інтелектуального потенціалів країн «периферійної» зони до потреб цивілізаційного «центру» [16].

Дата добавления: 2014-12-08