Поглиблений

ТЕСТИ

Вкажіть правильну відповідь:

1. До виробничої інфраструктури АПК відносяться такі підрозділи:

а) транспортне обслуговування АПК;

б) холодильно-складське господарство;

в) таро-пакувальне господарство;

г) служба охорони і техніки безпеки праці;

д) роздрібна торгівля;

е) громадське харчування;

є) житлово-комунальне господарство;

ж) лізингові фірми;

з) страхові компанії.

2. До ринкової інфраструктури не входять:

а) товарні біржі;

б) комісійні магазини;

в) брокерські та ділерські фірми;

г) біржі праці;

д) ремонтно-технічне обслуговування;

е) фондові біржі;

є) аудиторські фірми;

ж) громадський транспорт, зв’язок.

3. Існуюче співвідношення між виробничою, соціальною і екологічною інфраструктурою в АПК України складає:

а) 7:3:2;

б) 5:2:1;

в) 5:2:0,5;

г) 6:2:2;

д) 6:3:2,5;

е) 5:4:3;

є) 8:5:2:

ж) 7:4:1;

4. Кожен фермер США в радіусі скількох кілометрів може отримати практично всі необхідні йому ресурси та послуги?

а) 50-60;

б) 10-20;

в) 100-110;

г) 70-80;

д) 30-40;

е) 25-30.

5. Організація, в якій здійснюється купівля-продаж великих партій товару, що реалізується за стандартами або зразками – це:

а) фондова біржа;

б) товарна біржа;

в) агроторговий дім;

г) технопарк;

д) аукціон.

6. До інноваційної інфраструктури відноситься:

а) біржа праці;

б) холодильно-складське господарство;

в) аукціон;

г) бізнес-інкубатор;

д) дилерська контора;

е) аграрна палата.

Література:

1.Андрійчук В., Зубець М., Юрчишин В. Сучасна аграрна політика: проблемні аспекти. – К.: Аграрна наука, 2005. – 140 с.

2. Андрійчук В.Г. Економіка аграрних підприємств.: Підручник. – К.: КНЕУ, 2002. – 624 с.

3. Малік М.Й., Федієнко П.М. Аграрна реформа і розвиток підприємництва. – К.: ІАЕ

УААН, 2003. – 271 с.

4. Підприємництво в аграрній сфері економіки / За ред. Саблука П.Т., Маліка М.Й. – К.: ІАЕ УААН, 1997. – 420 с.

5. Про додаткові заходи щодо вирішення соціальних проблем на селі та подальшого розвитку аграрного сектора економіки: Указ Президента України // Сільський час. – 2002. – 27 лютого. – №16.

6. Про інноваційну діяльність: Закон України від 4 лип. 2002 р. №40-IV // Відомості ВРУ. – 2002. – №36. – ст.266; Бухгалтерія. – №35/І-2.; Закон і бізнес. – 2002. – №27; Податки та бух.облік. – №84.

7. Про підтримку малого підприємництва: Закон України. //Урядовий кур’єр. – 2000. – 22 листопада. – №217.

8. Региональные аспекты аграрных преобразований: политика, реструктуризация, рыноч ная адаптация. /Под ред. Тиллака П., Зиновчука В. – Халле: ІАМО, 2003. – 236 с.

9. Реформування соціальної сфери села: організаційно-методичні засади. / За ред. Саблука П.Т. – К.: ІАЕ УААН, 2000. – 475 с.

10. Соціальна інфраструктура села: Навч.посібн. / За ред. П.Т.Саблука, М.К.Орлатого. – К.: ІАЕ, 2002. – 465 с.

Тема 17. Розміщення і спеціалізація сільськогосподарського виробни цтва, агропромислова інтеграція

Методичні поради до вивчення теми

Розпочати вивчення даної теми доцільно із визначення поняття розміщення виробництва, та його особливостей у галузі сільського господарства. Слід зазначити, що особливості галузі в цілому є визначальними і в специфічних рисах її розміщення. Насамперед, це така особливість сільського господарства, що у процесі виробництва в галузі приймають участь машини і обладнання та живі організми, якими є рослини, тварини і земля. У зв’язку з чим розподіл праці в сільському господарстві відбувається не так, як, наприклад, у промисловості, де він функціонує не тільки за окремими видами продукції, але також за технологічним процесом, за окремими частинами продукції тощо.

Раціональне розміщення сільського господарства за природно-економічними зонами є одним із найважливіших умов зростання обсягів та здешевлення виробництва, сприяє розвитку спеціалізації окремих регіонів, впровадженню досягнень науково-технічного прогресу, є важливою умовою розширеного відтворення (зростає ефективність виробництва, дохідність галузей).

Можна виділити окремі принципи, за якими доцільно розміщати сільське господарство:

– розміщення виробництва у регіонах, де досягається максимальне зростання ефективності виробництва;

– із врахуванням природних факторів;

– із максимально ефективним використанням усіх ресурсів: трудових, матеріальних, земельних;

– із врахуванням рівня розвитку усіх видів транспорту;

– ліквідація диспаретиту цін між сільським господарством та промисловістю;

– наближення сільськогосподарських підприємств до місць споживання їх продукції а переробних підприємств – до джерел сировини;

– стабілізація економічного розвитку, перехід до сталого розвитку економіки країни та регіонів, забезпечення продовольчої безпеки.

Слід звернути увагу слухачів, що значення окремих регіонів і областей у виробництві того чи іншого виду сільськогосподарської продукції різне. Наприклад, у зоні Полісся найвищу ефективність порівняно з іншими природно-кліматичними зонами мають галузі хмелярства, льонарства у рослинництві та ведення м’ясного скотарства у тваринництві, а до Чорнобильської катастрофи – ще й молочного скотарства.

Зони Лісостепу і Степу є головними постачальниками високоякісного зерна України, а також таких технічних культур, як соняшник та цукрові буряки, а в тваринництві найбільш ефективними галузями цих територій є свинарство та птахівництво. Таке розміщення галузей сільського господарства формувалося під впливом ряду чинників протягом сотень років.

Територія України поділена також і на економічні райони, тобто територіальні національні комплекси, які об’єднують різні галузі промисловості, сільського господарства і транспорту. Розрізняють Донецько-Придніпровський, Південно-Західний і Південний економічні райони.

Наступне питання теми стосується спеціалізації сільського виробництва. Слід навести визначення цього економічного поняття, розкрити його значення, як процесу.

Суть спеціалізації полягає у виділенні провідної галузі та створенні умов для її переважного розвитку. Вона характеризує виробничий напрямок та визначає галузеву структуру регіону чи підприємства.

Економічне значення спеціалізації полягає у створенні умов для найбільш ефективного використання ресурсного потенціалу підприємств регіонів, що сприяє зростанню виробництва якісної і конкурентоспроможної аграрної продукції та забезпеченню сталого розвитку економіки і продовольчої безпеки держави.

Розкриваючи питання форм спеціалізації, доцільно скористатись рис. 17.1. та довідником термінів та понять.

	Форми спеціалізації

Зональна Обласна

Рис. 17.1. Форми спеціалізації сільськогосподарських підприємств

Для визначення рівня спеціалізації сільськогосподарських підприємств доцільно скористатись коефіцієнтом спеціалізації (або коефіцієнтом зосередження товарного виробництва):

, де

Р_і – питома вага і-ї галузі в структурі товарної продукції, %;

і – порядковий номер галузі у ранжированому ряду за її часткою у виручці від реалізації продукції (перше місце призначають галузі із найбільшою питомою вагою в структурі товарної продукції, останнє місце – з найменшою питомою вагою).

Для дослідження типів спеціалізованих підприємств залежно від рівня їх спеціалізації доцільно скористатись рис. 17.2

Коефіцієнт

спеціалізації

0,60

Дата добавления: 2014-12-10