Трансфертна

ТЕСТИ

Вказати правильну відповідь:

1. Зниження ефективності виробництва продукції аграрного сектору в Україні

розпочалося у:

а)1991р.;

б)1993р.;

в)1971- 1975 рр.;

г)1976-1980 рр.;

д)1981-1985 рр.;

є)1985-1990 рр.

2. Прибуток — це:

а)дохід, який залишається після віднімання витрат;

б)виручка мінус повна собівартість;

в)валова продукція мінус собівартість;

г)валовий дохід мінус заробітна плата;

д)виручка мінус валова продукція.

3. В розвинутих країнах використовують формулу: GР: NS, де

GР – валовий прибуток, NS – обсяг чистого продажу.

Що визначає ця формула?

а)рівень рентабельності;

б)норму прибутку;

в)рентабельність власного капіталу;

г)вкажіть власний варіант відповіді.

4. Показник економічної ефективності підприємства, який визначається діленням валової продукції у співставних цінах до суми заробітної плати – це:

а) землевіддача;

б) рівень продуктивності праці;

в) працевіддача;

г) матеріаловіддача;

д) фондовіддача.

5. Підприємство має кращі позиції на ринку капіталів, якщо:

а) коефіцієнт фінансової стійкості наближається до одиниці;

б) коефіцієнт фінансової стійкості віддаляється від одиниці;

в) коефіцієнт незалежності наближається до одиниці;

г) коефіцієнт незалежності віддаляється від одиниці.

Література:

1. Андрійчук В. Г. Економіка аграрних підприємств.: Підручник. – К.: КНЕУ, 2002. – 624 с.
2. Андрійчук В. Г. Економіка аграрних підприємств.: Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни.– К.: КНЕУ, 2000. – 355 с.
3. Андрійчук В. Г. Ефективність діяльності агарних підприємств: теорія, методика, аналіз. – Київ.: КНЕУ, 2005. – 290 с.
4. Березівський П. С. Ефективність виробництва і формування ринку продукції скотарства в Карпатському регіоні. – Львів: Українські технології, 1998. – 256 с.
5. Ефективність сільськогосподарського виробництва в особистих господарствах громадян./ За ред. Саблука П. Т. і інш. – К.: ІАЕ УААН, 2001. – 378 с.
6. Лисситса А., Бабичева Т. Анализ оболочки данных (DEA) – современная методика определения эффективности производства. – Halle: Institute of Agricultural Development in Central and Eastern Europe, paper №50, 2003, С. 1-42
7. Лисситса А., Оденич М., Бабичева Т. 10 лет экономических преобразований в сельском хозяйстве Украины. – Анализ эффективности и продуктивности предприятий. – Halle: Institute of Agricultural Development in Central and Eastern Europe, paper №51, 2003, С. 1-26
8. Мацибора В. І. Економіка сільського господарства. – К.: Вища школа, 1994. – 415 с.
9. Павловська Л. Д. Практикум з курсу «Економіка підприємства». – Житомир: ДААУ, 1999. – 125 с.
10. Проблеми ефективного функціонування АПК в умовах нових форм власності та господарювання: в 2 т. / За ред. Саблука П. Т. – К.: ІАЕ, 2001,

т.1. – 831 с., т.2. – 851 с.

1. Сільське господарство України: криза та відновлення / За ред. Ш. Крамола-Таубаделя, С. Дем’яненка, А. Куна. – К.: КНЕУ, 2004. – 207 с.
2. Холт Н. Роберт. Основы финансового менеджмента. Пер. с англ. – М.: Дело, 1993. – 127 с.
3. Farrell M.J. The measurement of productive efficiency. Journal of the Royal Statistical Society, 1957, Series A., Р. 253-281.

ТЕМА 14. Ціни на аграрну продукцію

Методичні поради до вивчення теми

Одним із найбільш вживаних у повсякденному житті економічних понять є категорія ціни, що відображає суму коштів, яку ми сплачуємо за товар. Саме таке визначення ціни є найбільш правильним, оскільки традиційне: «грошовий вираз вартості товару» залишається вірним тільки за умови зрівноваженого ринку, (коли попит і пропозиція однакові), що, як відомо, є короткотерміновим явищем, або чисто теоритичним.

Необхідно виділити функції, які виконує ціна, а саме: облікова, стимулююча, розподільча та рівноважна.

Важливе місце у висвітленні першого питання цієї теми посідає визначення особливостей ціноутворення у сільському господарстві. Серед них головні:

1. Існуючі ціни на сільськогосподарську продукцію виконують функцію соціального захисту всього населення і часто навіть не забезпечують виробникам простого відтворення. А у зв’язку із несвоєчасними платежами за реалізовану продукцію сільськогосподарські виробники практично надають іншим галузям безпроцентні кредити.

2. Через свою специфіку сільськогосподарське виробництво функціонує у відносно конкурентному середовищі (багато виробників виробляють однакові види продукції), а галузі, що його обслуговують – у монополізованому. Цим зумовлено поглиблення диспаритетності (невідповідності) цін на сільськогосподарську і промислову продукцію, яка виробничо споживається у сільському господарсві. Вважається, що за все ХХ століття паритет цін досягався тільки двічі

у – 1910-1914 р.р. і в період Другої світової війни.

Для того, щоб зрозуміти, що таке диспаритет цін, можна скористатись наступним прикладом. Якщо у 1990 році для придбання комбайну “Нива ” необхідно було виростити і продати 34 т зерна, то у 2003 році – вже 557 тонн, тобто у 16 разів більше. Для придбання трактору МТЗ у 1990 році – біля 38 т зерна або 27 т молока, то у 2003 році – 236 т зерна або 195 т молока. За підрахунками вчених від диспаритету цін сільське господарство втратило тільки за 1991-2000 роки біля 57 млрд грн, що перевищувало річний бюджет країни.

3. Для сільськогосподарського виробника об’єктивно характерна іммобільність ресурсів, спричинена низькими темпами переливу капіталу. В першу чергу це є результатом того, що у сільському господарстві земля є однією із важливих складових капіталу, що не переміщується.

4. Об’єктивна відсутність еластичності попиту на аграрну продукцію. У розвинутих країнах коефіцієнт еластичності низький і становить 0,20 – 0,25. Головним фактором, який зумовлює еластичність попиту, є замінюваність. Хоча в багатих суспільствах “ефект заміщення” досить помірний.

5. Забезпечення паритетності ціноутворення повинно здійснюватись за підтримки держави. Так, в США, де коефіцієнт паритетності найвищий – 0,75, у 1936-1954 р.р. держава забезпечувала необхідні паритетні відносини у ціноутворенні, що призвело до того, що на одного сільськогосподарського працівника відтепер припадає у 2,5 раза фондів більше, ніж у інших галузях економіки.

Важливо виділити фактори, що визначають рівень цін (ціноутворювальні фактори). В першу чергу, це:

· суспільна ціна виробництва;

· співвідношення попиту і пропозиції;

· купівельна спроможність грошей;

· темпи інфляції;

· конкуренція;

· державне регулювання;

· ступінь монополізації виробництва;

· а також: умови поставок товару;

· спосіб руху продукції від виробника до споживача;

· франкування ціни;

· співвідношення валютних курсів інших країн.

Наступне питання теми стосується видів цін, які функціонують у ринковій економіці. Слід звернути увагу слухачів, що у ринкових умовах ми розглядаємо види ринкових цін. Визначення їх найважливіших видів наведено у тлумачному (термінологічному) словнику посібника. Головними з них є:

Ø оптові (гуртові),

Ø роздрібні,

Ø базові,

Ø фактичних угод,

Ø конкурентні,

Ø підтримуючі (в Україні – заставні),

Ø індикативні,

Ø договірні,

Ø світові,

Ø біржові котировки,

Ø трансфертні,

Ø регульовані,

Ø психологічні,

Ø вільні ринкові,

Ø граничні та інші.

В Україні загальна економічна реформа, що почалася у 1991 році, включала реформу ціноутворення. За цей період ми перейшли від переважно державних цін до ринкових. Вирішальною на цьому шляху була постанова Кабміну України (жовтень 1994 р.) “Про ціноутворення в умовах реформування економіки”, після виходу якої фактично розпочата лібералізація та широке впровадження ринкових цін у всі сфери економіки держави, в т.ч. і у сільське господарство. В результаті це був рік найбільшого злету цін, які зросли більш, як у 100 разів, хоча це не стало рекордом Гіннеса (попереду була, наприклад, колишня Югославія, де ціни за один рік зростали більше як на 400%).

Для розуміння категорії ціни важливо розрізняти поняття “ склад” і “структура” ціни. Склад ціни характеризується її економічними елементами (собівартістю, прибутком). Наприклад, до складу роздрібної ціни входять витрати і прибуток підприємства, ПДВ; витрати і прибуток постачальницько-збутових організацій і ПДВ; витрати і прибуток підприємств роздрібної торгівлі, ПДВ (рис. 14.1).

Витрати підприємства	Прибуток	ПДВ, акциз	Постачальницько-збуова або оптова націнка (скидка)	Торгова надбавка (скидка)
Оптова ціна підприємства	Витрати	Прибуток	ПДВ	Витрати	Прибуток	ПДВ
Оптова ціна галузі
Роздрібна ціна

Рис. 14.1. Склад родрібної ціни

Структура ціни – це відсоткове відношення окремих складових її елементів до загального рівня ціни. Наприклад, ціна – 100%, собівартість – 60%, прибуток – 20%, ПДВ – 20%.

Рівень цін на екологічно чисту продукцію повинен формуватися з урахуванням попиту та пропозиції. В Україні це, перш за все, стосується виробництва дитячого та дієтичного харчування, оскільки про більш масове виробництво екологічно чистої продукції мовити покищо передчасно.

За дослідженнями вчених встановлена залежність між розміром недобору врожаю сільськогосподарських культур, вирощених за екологічно безпечними технологіями, та зростанням внаслідок цього собівартості продукції. Наприклад, недобір урожаю по зернових оцінюється в середньому на 25%, а приріст додаткових загальногосподарських витрат становить 8%. У зв’язку з цим орієнтовні ціни реалізації екологічно чистого зерна рекомендується підвищити відносно орієнтовних заставних цін на зерно (у відсотках до базової величини) відповідно: овес – на 45%, гречка – на 60%, пшениця – на 40%. Ціни на екологічно чисті помідори та інші овочеві культури пропонується збільшувати на 30-40%, на молоко – на 30%.

Надзвичайно важливим питанням даної теми є особливість визначення ціни за ринкових умов на відміну від планово-централізованої економіки. В умовах останньої ціноутворення було функцією держави і його узагальнена формула мала вигляд: середні витрати + прибуток. У конкурентному середовищі підхід до встановлення ціни суттєво змінився. Формула встановлення ціни в ринкових умовах приймає інший вигляд (рис. 14).

Рис. 14.2. Методика встановлення ринкової ціни.

Мета ціноутворення включає наступні варіанти:

а) максимум прибутку (ціна буде найбільшою);

б) виживання в ринкових умовах (ціна буде мінімальною);

в) завоювування сегменту (частини) ринку за кількістю проданого товару (як правило, ціна невисока);

г) завоювання сегменту ринку за якістю товару (ціна висока).

Вивчення попиту необхідне для того, щоб знати, якій кількості споживачів потрібен даний товар. Вивчення попиту можна проводити за результатами опитування, на основі обробки статистичних даних. Наприклад, якщо ми маємо виробляти дитяче харчування для немовлят, максимальний попит можна визначити множенням кількості немовлят у даному регіоні на норму споживання дитячого харчування. Використовується також метод оцінки кривих (графіків) попиту.

Далі переходимо до оцінки власних витрат. Доцільно при цьому розділяти постійні, змінні та валові витрати.

Обов’язковим елементом ціноутворення в ринкових умовах є оцінка товарів конкурентів. Це важливо з точки зору того, як ціна, яку ми виставляємо, співвідноситься з цінами головних товаровиробників – конкурентів. Якщо, скажімо, наша ціна на порядок вища від ціни конкурента, необхідно ще раз замислитись, чи доцільно виходити на ринок з таким дорогим товаром.

Вибираючи метод ціноутворення можна зупинитись на наступних:

а) середні витрати + прибуток, якщо така ціна “вписується” у конкурентну і відповідає завданням ціноутворення нашого підприємства (фірми);

б) встановлення ціни на основі беззбитковості виробництва, тобто ціна повинна забезпечувати нульовий прибуток (найнижчий рівень цін);

в) на абсулютно новий на ринку товар – метод “зняття вершків” (ціни найвищі протягом певного часу);

г) на основі відчутності цінності товару – в залежності від цінностних потреб споживачів. Наприклад, зробити скидку до ціни, вважаючи це найвагомішою складовою ціни;

д) на основі поточних цін, як правило, цін основних товаровиробників–конкурентів. Дуже поширений метод за умови, що така ціна забезпечує прибуток;

е) на основі закритих торгів – як правило, за підряди у будівництві (такі ціни – невисокі).

Останнім етапом є встановлення кінцевої ціни, що повинно враховувати комплекс усіх попередніх складових.

Слухачам необхідно пояснити, що ціна в ринкових умовах – це не константа, вона може змінюватись за багатьох обставин. Існує поняття цінової політики підприємства (фірми), яка стосується багатьох сторін його діяльності. Певні особливості ціноутворення існують на нові та додаткові товари, на побічні продукти виробництва, за географічним принципом, встановлення ціни з включенням до неї витрат на доставку, цін зі скидками, “принесення товару в жертву” тощо. Все це має неабияке значення і врешті формує прибуток підприємства в цілому.

План семінарсько-практичного заняття

1. Поняття і функції ціни.

2. Особливості ціноутворення в галузі сільського господарства.

3. Ціноутворюючі фактори.

4. Види цін на продукцію сільського господарства.

5. Реформа ціноутворення та сучасна цінова політика в АПК.

6. Особливості та методика ціноутворення в ринкових умовах.

Терміни і поняття

Ціна – сума грошей, яку сплачуємо за товар.

Ринкова ціна – домінуюча на ринку у певному часовому відрізку ціна на товар (послуги, роботи), що виплачується за нього у процесі купівлі-продажу незалежно від індивідуальних витрат виробників на його виробництво і реалізацію.

Франкування ціни – включання до її складу на певних умовах витрат на страхування і доставку товару. Ціна “франко-станція відправлення ” означає, що витрати на доставку продукції від станції відправлення до місця призначення, бере на себе покупець товару. Ціна "франко-станція призначення ”означає, що витрати на доставку бере на себе виробник продукції чи постачальницька фірма.

Оптова (гуртова ціна) – ціна, за якою підприємства розраховуються між собою та з оптовими посередниками за великі (оптові) партії товару.

Базова ціна – оптова ціна на товар із наперед визначеними якісними характеристиками, яка використовується при укладанні контракту.

Фактична ціна – ціна за поставлений товар за умови обопільного виконання продавцем і покупцем передбачених за контрактом умов.

Ціна біржових угод – різновидність оптової ціни, за якою здійснюються операції купівлі-продажу великих партій товару на товарних біржах. Формується на базі біржового котирування (попиту і пропозиції), надбавок або скидок з неї залежно від якості продукції та відстані до місця доставки.

Ціна за спотовим

контрактом – ціна на наявний стандартний товар, що поставляється до сертифікованого біржового складу за рахунок продавця протягом тижня після укладання угоди, оплата протягом 2-х днів.

Ціна за форвардним

контрактом – ціна за поставку товару в майбутньому (1, 3, 6, 9 місяців). Оплата повинна здійснюватись протягом 2-х днів.

Ціна за ф’ючерсною

угодою – ціна за стандартний контракт, в якому передбачено поставка в майбутньому визначених обсягів певного виду товару певної якості. Ціна такого контракту визначається на аукціоні на біржі. На відміну від угод на реальний товар, за ф’ючерсними угодами реалізується лише контракт на можливу поставку у майбутньому, а не сам товар.

(внутріфірмова) ціна – різновид оптової ціни підприємства, за якою останнє реалізує продукцію (роботи, послуги) своїм підрозділам (філіалам, дочірнім підприємствам).

Роздрібна ціна – ціна,за якою населення купує товари в роздрібній торгівлі для задоволення власних потреб.

Готівкова ціна – ціна на товар з одначасною виплатою або перерахунком грошей.

Кредитна ціна – ціна на товар з відсроченням виплати.

Ціна аукціону – ціна товару, який продано на аукціоні, відображає унікальні і рідкісні властивості товару, визначається за принципом “хто більше”.

Внутрішньогосподарські

ціни і тарифи – розрахункові ціни і тарифи, за якими один виробничий підрозділ підприємства реалізує продукцію (роботи, послуги) іншому підрозділу, тобто у середині підприємства.

Зовнішньоекономічна

ціна – ціна, за якою здійснюються розрахунки із закордонними партнерами у процесі виконання експортно-імпортних операцій або при продажі товару у середині країни іноземним покупцям за валюту.

Індикативна ціна – ціна на товар, яка відповідає ціні, що склалася на ринку експорту або імпорту на момент здійснення зовнішньоторгівельної операції з урахуванням умов поставки та умов здійснення розрахунків.

Світова ціна – ціна, за якою здійснюється продаж товару на світовому ринку.

Вільна ціна – ціна, рівень якої формується під впливом попиту і пропозиції, що склалися на час реалізації продукції.

Договірна ціна – ціна, що встановлюється за домовленістю між продавцем та покупцем товару.

Регульована ціна – ціна, що регулюється державними чи місцевими органами, які наділені функціями ціноутворення, шляхом прямого обмеження їх росту або зниження, встановлення граничних рівнів цін, граничного рівня рентабельності тощо.

Граничні ціни і тарифи – встановлюються державою на продукцію, ресурси і послуги, які мають істотний вплив на загальний рівень і динаміку цін в економіці країни і виробництво яких засереджено в монопольних структурах (вугілля, електроенергія, газ).

Побічно регульовані

ціни – побічне регулювання здійснюється державою за рахунок запровадження граничного рівня рентабельності на продукцію (на хліб, хлібобулочні вироби, дитяче харчування).

Підтримуюча ціна – встановлюється державою для досягнення паритетності між сільським господарством та галузями промисловості, а також для забезпечення нормативного рівня дохідності аграрним підприємствам з середнім і нище середнього рівня господарювання у роки з несприятливою ринковою кон’юнктурою.

Заставні ціни – різновид підтримуючих цін в Україні. Це мінімальна ціна, яка забезпечує відшкодування прогнозованої нормативної собівартості продукції (в Україні – зерна) та мінімальний прибуток, необхідний для простого відтворення виробництва.

Неокруглена ціна – передбачає встановлення ціни нижче круглих цифр, наприклад, 199 грн. замість 200 грн.

Психологічна ціна – розрахована лише на окремі категорії покупців, які готові придбати цей товар виключено за його унікальні властивості, престижність. Наприклад, продукція із фірмовими знаками відомих фірм-виробників.

Дата добавления: 2014-12-10