Принцип професійно-етичної відповідності

Принцип природовідповідності.

Сформульований ще у XVII столітті видатним чеським педагогом Я. Коменським принцип природовідповідності не втратив своєї актуальності щодо організації педагогічного процесу. Він спрямований на врахування багатогранної природи людини, особливостей її анатомо-фізіологічного, психічного розвитку з погляду віку і статі. Інший відомий науковець К. Ушинський у своєму творі "Людина як предмет виховання" акцентував увагу вчителів на тому факті, що педагогічний вплив має ґрунтуватись на знаннях про людину, що накопичені комплексом "антропологічних" наук (психологією, анатомією, фізіологією та ін.).

Такий підхід і зараз є актуальним, правильним, оскільки розглядає одне з головних питань ефективного функціонування педагогічної технології – побудову педагогічного процесу, що максимально відповідає природним механізмам засвоєння учнем досвіду та розвитку його інтелектуальних сил. Якщо попередньо розглянуті принципи побудування педагогічної технології висували вимоги щодо якості та термінів здобуття освіти, то даний принцип описує у загальному вигляді підходи до організації педагогічного процесу. Кожна людина є індивідуальністю, яка характеризується певними пізнавальними можливостями, особливостями сприйняття, усвідомлення, запам’ятовування та відтворення інформації, індивідуальним темпом роботи тощо. Відповідність педагогічних методів, підходів, форм організації співпраці та самостійної навчально-пізнавальної діяльності учня його можливостям є однією з складових успішного функціонування освітнього процесу.

Показником відповідності освітнього процесу принципу природовідповіності є існування бажання вчитися, інтерес до навчання, прагнення поглиблювати знання.

Виділення даного принципу функціонування освітньої технології базується на об’єктивній закономірності залежності результатів освітнього процесу від рівня професійної підготовки педагогічних працівників. Історія розвитку систем освіти різних каїн знає багато прикладів інтенсивного розвитку у разі керування відповідними інноваційними процесами освіченими педагогами-науковцями. Знання закономірностей процесів розвитку, становлення особистості; сприйняття, обробки, запам’ятовування, відтворення інформації; залежності результатів освітнього процесу від вибору форм, методів педагогічного впливу; уміння максимально ефективно використовувати свій психофізичний апарат для здійснення максимального педагогічного впливу на особистість учня складають базові необхідні професійні якості педагога.

З точки зору сучасного підходу виділяти ключові компетентності даний принцип можна конкретизувати терміном "професійна педагогічна компетентність", що максимально узагальнює усі необхідні знання та уміння педагога-організатора педагогічного процесу. Даний принцип ставить вимоги до професійних педагогічних працівників, які практично реалізовують окремі педагогічні технології. Успіх багатьох авторських технологій, приклади яких є класикою організації педагогічного процесу, значною мірою збув обумовлений особистісними, людськими якостями педагога. Обмін досвідом, спроби тиражувати найбільш ефективні педагогічні технології змусив дослідників, а в першу чергу – педагогів-практиків, звернути увагу на відповідність особистості педагога, його знань та умінь вимогам відповідної освітньої технології. Більшість з них стосується комплексу якостей особистості педагога, які разом визначають його педагогічну майстерність. Останнім часом до таких вимог додались і такі, що обумовлені необхідністю використання сучасних технічних засобів навчання: комп’ютерів, мультимедійних систем, мережі Internet.

Окремо слід звернути увагу на етичному аспекті професійної підготовки педагога. Компетентнісний підхід стосується лише механістичних підходів до професійної підготовки педагогів. Педагогічна практика засвідчує, що успішність педагогічної взаємодії у значній мірі залежить від налаштування педагога на продуктивне гуманістичне спілкування. У даному контексті варто звернути увагу на завдання особистісно-орієнтованого навчання, реалізація яких є безпосереднім завданням професійної діяльності сучасного педагога:

- педагогічна підтримка всебічного розвитку індивідуальних пізнавальних здібностей;

- максимальне залучення індивідуального досвіду у процесі навчання, що здійснюється на підставі даних стартової діагностики знань, умінь, навичок та визначенні на цій основі зони ближнього розвитку;

- створення максимально сприятливих умов для розвитку процесів самопізнання й допомога особистості у самовизначенні, самореалізації, а не формування попередньо заданих якостей на основі середніх показників;

- формування культури життєдіяльності, що відкриває можливість продуктивно будувати своє повсякденне життя, правильно визначати життєві перспективи.

Формування культури життєдіяльності особистості є показником педагогічного професіоналізму, показником професійно-етичної відповідності.

Принцип сучасності.

Виділення принципу сучасності обумовлюється перманентними інноваційними процесами у системі освіти. Зазначені процеси обумовлені здебільшого прагненням педагогів-теоретиків утворити постійне джерело прогресу в освіті, відійти від застарілих традицій та стереотипів, здолати інертність, шаблонність, домінування теоретичного навчання, а натомість активізувати пошук радикальних нововведень. Не можна називати нормальною ситуацію, коли випускник навчального закладу на момент отримання документу про освіту володіє застарілими знаннями. Це вказує на необхідність здійснення інноваційної діяльності у різних напрямках реформування змісту освіти.

Слід відзначити, що на практиці інноваційна діяльність в освіті не завжди має корисні наслідки. Інноваційною діяльністю визначаються будь-які зміни в традиційній організації системи освіти, але наслідки таких змін можуть мати сумнівний вплив на її розвиток. Ми не розглядаємо тих випадків, коли інновації прямо мали негативні наслідки і самі були продуктом популістів, які бажали зарекомендувати себе реформаторами.

Принцип сучасності вимагає відбору та запровадження тих надбань сучасної науки та практики, що вже довели наявність в них інноваційного потенціалу, успішно використовуються в інших системах освіти тощо. Врахування даного принципу сприятиме інноваційній діяльності, що в своїй основі матиме відбір та розповсюдження передового педагогічного досвіду використання сучасних освітніх технологій.

При цьому до інновацій не відноситимуться ті нововведення, що стали результатом удосконалення вже відомого педагогічного досвіду або запровадження сучасних технічних засобів навчання. Йдеться передусім про педагогічні відкриття, що здійснюються провідними науковцями та практиками у постійній співпраці та взаємодії. Необхідність реалізації такого тандему обумовлюється попереднім історичним досвідом розвитку педагогічної науки та практики, що містить яскраві приклади теоретичних розробок, які не отримали широкого розповсюдження на момент свого виникнення внаслідок окремих недоліків методики запровадження у практику (технологія групової навчальної діяльності, розвивального навчання тощо), та досвіду практиків, які внаслідок низького рівня теоретичного обґрунтування своїх розробок не мали можливості популяризувати свій досвід (представники педагогіки співробітництва).

Іншим аспектом реалізації принципу сучасності є коригування змісту навчальних програм, постійне оновлення їх з метою насичення сучасними знаннями та видалення застарілих фактів, а іноді і суто теоретичного історичного матеріалу, що з точки зору сучасності втратив свій виховний вплив. Якщо частина зайвої інформації буде видалена із змісту дисципліни, але при цьому залишиться логічність викладення матеріалу, що забезпечуватиме формування у свідомості цілісного уявлення про вивчену дисципліну, це призведе до оптимізації навчального навантаження, структурування навчального матеріалу із перспективою встановлення тісніших міжпредметних зв’язків.

Перспективним напрямком удосконалення змісту освіти та технологій його реалізації є підвищення рівня інтеграції дисциплін, полегшення внаслідок цього процесу опанування знаннями, стимулювання творчості у застосуванні знань на практиці. У межах окремих дисциплін процес модернізації повинен стати безперервним, а темпи реформування повинні відповідати темпам розвитку відповідної галузі науки. Скорочення дистанції між фактичним розвитком науки та змістом освіти є показником відповідності технології реалізації освітнього процесу даному принципу.

Важливим висновком щодо необхідності виділення принципу сучасності до функціонування освітніх технологій є те, що їх призначенням стає постійна перевірка діючих навчальних програм, своєчасне видалення застарілого, непотрібного матеріалу, запровадження замість нього сучасних наукових надбань, а у виборі освітніх технологій – постійне їх оновлення у відповідності із сучасними актуальними тенденціями організації ефективного освітнього процесу.

Дата добавления: 2014-12-10