Лідерство: стиль та ситуація

Лідерство визначається як здібність виливу на осіб та групи людей для стимулювання до праці.

Особистісна теорія лідерства визначає множину якостей, які мінімально потрібні для здійснення лідерства: рівень інтелекту і знань, вражаюча зовнішність, чесність, здоровий глузд, ініціативність, соціальна та економічна освіта, високий рівень впевненості в собі. Численні дослідження свідчать про те, що в дійсності такої множини якостей не існує, завдяки цьому тезису виникла уява, що ефективність керівництва має ситуаційний характер.

Відповідно теоріям існує два підходи до лідерства: поведінковий і ситуаційний. Згідно з поведінковим підходом ефективністі лідерства визначається значною мірою його поведінкою у відносинах з підлеглими. Така поведінка характеризує стиль керівництва.

Сучасна теорія лідерства зумовила ситуаційний підхід,коли оптимальний стиль лідерської поведінки змінювався залежно від ситуації. Ця теорія зазначає, що

керівництво потребує адаптації поведінки до конкретної ситуації. Поведінковий підхід до лідерства. Стиль керівництва - це звична манера поведінки стосовно до підлеглих для здійснення впливу.

Автократичний лідер (керівник, зосереджений на роботі) належить до людей, які вважають, що підлеглі люди:

● не люблять працювати;

● уникають відповідальності, бажаючи щоб ним керували;

● більш за все сподіваються на захист;

● потребують примусу, контролю та загрози покарання.

Риси демократичного лідера (керівник зосереджений більше на людях) такі:

● праця - натуральний природний процес;

● бере на себе всю відповідальність, вважає що виконавці здатні свідомо користуватися відповідальністю самоуправлінням і контролем;

● залучає виконавців до глобальних цілей, використовує функціювинагороди;

● здатний до творчості, вважає що інтелектуальний потенціал середньої людини використовується лише частково.

Ознаки ліберального лідера:

● свобода підлеглих у визначенні цілей і контролю за роботою;

● відповідальність на виконавцях;

● невизначеність мотивацій;

● повага до творчих досягнень і шана їм.

Стилі лідерства (рис. 4.7) визначають, у якій галузі більша здібність впливу керівника на роботу або на підлеглих людей.

Рис. 4. 7. Стилі керівництва і лідерства

У досліджені Лайкарта визначені чотири головних системи лідерства:

▬ експлуататорсько-авторитарна;

▬ доброзичливо-авторитарна;

▬ консультативно-демократична;

▬ психологічно-співчувальна.

Рис. 4.8. Керівництво як послідовність впливу на задоволення і якість роботи

Між задоволенням і продуктивністю праці існують причині відносини (рис. 4.8).

Ситуаційна модель керівництва Херсі, Бланшара базована на врахуванні "життєвого циклу", як здібності осіб і груп нести відповідальність за поведінку, прийняття рішень, прагнути досягнення цілі, здобуття освіти і досвіду.

Ситуаційний підхід до лідерства, відзначений у цій моделі, має яскравий коливальний образ. Таким чином, в умовах швидкої зміни ситуації, поведінка лідера має коливатись між переважним значенням: делегування, участі, продажу, наказу (рис. 4.9).

Рис. 4.9. Стилі керівництва і поведінка, ситуаційна модель Херсі і Бланшара

Ситуаційний підхід до лідерства виявляє декілька засобів підвищення ефектив-ності керівництва:

▬ переформування груп для досягнення психологічної сумісності з особистістю керівника;

▬ зміна: перопроектування задач;

▬ модифікація посадових повноважень.

Англійський термін managе має визначення:

● управляти, завідувати;

● справлятися, вміти користуватися, вихитровувати.

Термін mаnаger означає:

● керівник, завідуючий, управляючий;

● хазяїн, отже, коротко menegment можна визначити як вдале організаційне управліньня або хазяйнування.

Ситуаційний підхід у лідерстві вміщує наприклад багатозначність визначення поширених термінів mаnаgеment та manager:

1) Mаnаgеment:

● управління, керівництво, організація, координація;

● адміністрація, дирекція.

2) Manager:

● керівник, керуючий директор, управитель;

● відповідальний завідуючий, адміністратор;

● спеціаліст з вирішення проблем, або програмування систем управління.

Дата добавления: 2014-12-17