Метод аналізу рахунків

Методи розподілу витрат на змінну та постійну частини

Витрати реагують на зміни у діяльності підприємства. Характер реагування витрат називають поведінкою витрат, а діяльність яка впливає на витрати, називають фактором витрат.

Розуміти взаємозв'язок між витратами та певними факторами дуже важливо, оскільки це дає змогу передбачати майбутні релевантні витрати, що вкрай необхідно для прийняття управлінських рішень. Для опису поведінки витрат у літературі традиційно використовують терміни: "змінні витрати" і "постійні витрати". При цьому як основний фактор витрат зазвичай розглядають обсяг діяльності (виробництва або реалізації).

На практиці чисто постійних та чисто змінних витрат не багато. Найчастіше зустрічаються змішані витрати – це витрати, що містять елементи як змінних, так і постійних витрат. Тому такі витрати розділяють на змінну і постійну частини за допомогою спеціальних методів.

В основу розподілу витрат на постійні та змінні покладено припущення релевантного діапазону та часу.

Релевантний діапазон – це діапазон діяльності, в межах якого зберігається взаємозв'язок між величиною витрат та їх фактором.

Релевантним зазвичай є нормальний очікуваний діапазон діяльності підприємства. За межами цього діапазону змінні і постійні витрати не є лінійною функцією обсягу діяльності.

Для розподілу витрат на змінну й постійну частини використовують такі методи [2; 9; 17; 97]:

• аналіз рахунків;

• мінімаксний;

• графічний;

• регресійний аналіз;

• спрощений статистичний аналіз.

Ці методи дозволяють визначити функцію витрат, яка має вигляд:

В = П + З´V,

де В – загальні витрати;

П – постійні витрати;

З – змінні витрати на одиницю діяльності;

V - значення фактора витрат.

Функція витрат полегшує планування витрат. Знаючи величину постійних та змінних витрат і використовуючи формулу функції витрат легко визначити наскільки збільшаться або зменшаться витрати підприємства при збільшенні або зменшенні обсягів діяльності. Таким чином можна планувати загальновиробничі, адміністративні, збутові, інші витрати основної діяльності.

Його суть полягає в аналізі кожного рахунку (субрахунку) витрат, а також відповідних первинних документів при певних значеннях обсягу діяльності з метою віднесення цих витрат до постійних або змінних. Оскільки деякі витрати неможливо віднести виключно до постійних або до змінних, то цей метод передбачає також розподіл таких витрат на постійну та змінну складові.

Метод аналізу рахунків досить широко використовують на практиці. Головна його особливість – рішення про величину постійних та змінних витрат приймають фінансові менеджери або бухгалтери на підставі суб’єктивних рішень. Метод значною мірою базується на досвіді та інтуїції людей, що розподіляють витрати. Якщо ці працівники добре обізнані з особливостями діяльності підприємства та сумлінно ставляться до своїх обов’язків, ці рішення можуть бути точними. Через те вадою цього методу є певна суб'єктивність. Певною мірою уникнути зазначених вад можна за допомогою серії спостережень та застосування математичних методів.

Для розгляду решти методів скористаємся вихідними даними, наведеними у табл.10.2. Це результати спостережень взаємозв'язку між загальновиробничими витратами та обсягами виробництва за рік.

Таблиця 10.2- Вихідні дані

Місяці	Обсяги виробництва, т	Загальновиробничі витрати, грн
Січень		2476,2
Лютий		3118,4
Березень		2533,2
Квітень		5079,8
Травень		6652,4
Червень		2472,9
Липень		6073,5
Серпень		3168,7
Вересень		6313,5
Жовтень		3054,9
Листопад		2498,1
Грудень		2560,9
Всього		46002,5

Дата добавления: 2014-11-29