Загальні засади виконання рішення про обов'язок вчинити певну дію чи утриматися від н вчинення

Відповідно до ст. 16 ЦК способами захисту особистого немайнового або майнового права та інтересу є, серед інших: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в на­турі; припинення правовідносин. Подібні способи захисту пе­редбачено й іншими, спеціальними правовими нормами цивільного, господарського, сімейного, житлового, трудового, зе­мельного законодавства, зокрема, ст. 432 ЦК: зупинення про­пуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності та ін.

Особливістю виконання рішень за таких способів захисту є об'єкт виконання, — дії боржника. Законодавство про вико­навче провадження встановлює загальні правила щодо вико­нання рішення, якими зобов'язано боржника вчинити певну дію або утриматися від її вчинення. У спеціальних випадках, зумовлених особливостями дії, яка становить предмет вико­нання, законодавством встановлено певні додаткові умови, специфічні риси проведення виконання або непоширення пев­ного загального правила виконавчого провадження.

Після отримання виконавчого документа, який відповідає вимогам ст. 19 Закону, державний виконавець виносить поста­нову про відкриття виконавчого провадження, у якій встанов­лює строк для його добровільного виконання відповідно до ст. 24 Закону. У цьому випадку застосовують загальне прави­ло (не більше 7 днів), однак в одній із справ немайнового ха­рактеру — про виселення — встановлено спеціальний строк добровільного виконання (не більше 15 днів).

У разі добровільного виконання рішення боржником, дер­жавний виконавець складає про це акт, який підписують він та сторони виконавчого провадження, що є підставою для за­кінчення виконавчого провадження.

Якщо ж боржник не виконав рішення протягом строку, встановленого державним виконавцем, вирішують питання про застосування санкцій штрафного характеру, а також встанов­люють новий строк для виконання.

У подальшому, якщо рішення не виконано, державний ви­конавець вирішує питання про застосування заходів примусового виконання, а також притягнення винних осіб до відпові­дальності.

У разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, які може виконати лише він, а також рі­шення про поновлення на роботі, державний виконавець вино­сить постанову про накладення штрафу на боржника-фізичну особу в розмірі від двох до десяти неоподатковуваних мініму­мів доходів громадян, на посадових осіб — від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника-юридичну особу — від двадцяти до тридцяти неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян та призначає новий строк для виконання.

Постанову державного виконавця про накладення штрафу затверджує начальник відповідного відділу ДВС, її може бути оскаржено до суду в 10-денний строк.

У разі повторного невиконання рішення боржником без по­важних причин державний виконавець у тому самому порядку накладає штраф на боржника у подвійному розмірі, за подаль­шого невиконання — порушує клопотання перед правоохорон­ними органами про кримінальну відповідальність боржника.

Подальший хід виконавчого провадження залежить від того, чи можливо виконати рішення без особистої участі боржника:

- якщо рішення можна виконати без особистої участі борж­ника, то державний виконавець організовує виконання від­повідно до повноважень, наданих йому законом, а з борж­ника стягують двократний розмір витрат на проведення виконавчих дій;

- якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, виконавчий документ за постановою державного виконав­ця, затвердженою начальником відповідного відділу ДВС, повертають до суду чи іншого органу, що видав виконав­чий документ (ст. 76 Закону).

Дата добавления: 2014-11-29