Способи прориву системи ППО 1 страница

ВСТУП

Вступ

Вступ

Актуальність даної лекції полягає в тому, що досвід локальних війн та конфліктів підтверджує те, що успішне ведення бойових дій військами ППО СВ в значній мірі будуть визначатися рівнем підготовки особового складу виконувати свої функціональні обов’язки в складних умовах повітряної, наземної і радіоелектронної обстановки. Це вимагає від офіцерів військ ППО СВ і всього особового складу твердих знань, навичок і вмінь з питань організації і ведення боротьби с сучасними і перспективними засобами повітряного нападу.

В даний час повітряний простір поряд сушею й морем став основною ареною бойових дій. Створено цілий арсенал різноманітних засобів нападу і поразки з повітря: літаки й вертольоти різного призначення, крилаті ракети, безпілотні літальні апарати та інші аеродинамічні засоби нападу. Продовжується процес удосконалення високоточної зброї і засобів радіоелектронної боротьби.

У сучасних умовах відбувається істотний ріст бойових можливостей військової авіації. Це обумовлено створенням нових літальних апаратів з підвищеними льотно-технічними характеристиками, обладнаних сучасним бортовим радіоелектронним обладнанням і могутнім озброєнням.

Дані тенденції у розвитку літальних апаратів військового призначення повною мірою проявилися і знайшли своє підтвердження у військових конфліктах і війнах кінця двадцятого сторіччя і початку сьогоднішнього особливо в зоні Перської затоки та Югославії.

Результати війн і конфліктів призвели до корінного перегляду поглядів військових фахівців на роль і значення різних видів збройних сил у сучасних війнах. Стало очевидним, що саме бойова авіація стає ключовим елементом військової моці будь-якої держави.

Сучасні доктринальні концепції багатьох найбільш розвинутих країн світу щодо бойового застосування військово-повітряних сил і авіації військово-морських сил орієнтовані в основному на застосування звичайних засобів ураження при нанесенні ударів по військах і об’єктах. Тому при оцінці характеру дій повітряного противника, головна увага повинна бути приділена глибокому й всебічному аналізу бойових можливостей кожного типу аеродинамічних засобів нападу.

ПИТАННЯ 1. Організаційна структура ВПС США та європейських держав

1.1 Основні показники бойових властивостей аеродинамічних засобів нападу.

Розглянемо основні показники бойових властивостей ЗПН.

Основними показниками бойових властивостей аеродинамічних засобів нападу (АСН) є: швидкість; діапазон висот бойового застосування; швидкість підйому; дальність (радіус) польоту; маневреність; озброєння i бомбове навантаження. Сукупність перерахованих показників, за винятком двох останніх, прийнято називати льотно-тактичними характеристиками (ЛТХ) літаків. ЛТХ літаків залежать від величини їхніх основних технічних параметрів, до яких відносяться: навантаження на 1 м2 площі крила; навантаження на 1 кг тяги реактивного двигуна i зворотна їй величина, яка називається енергооснащеністю літака; коефіцієнти піднімальної сили i лобового опору; аеродинамічна якість літака; витрата пального на 1 кг тяги в годину й iн.

Найважливішим з цих параметрів є енергооснащеність літака, що представляє собою відношення сумарної сили тяги двигунів до польотної ваги літака. Чим вона вище, тим вище максимальна швидкість літака, практична стеля, маневреність, вантажопідйомність i iн. У зв'язку з цим при створенні перспективних літаків, особливо тактичних i палубних винищувачів, збільшенню їхньої енергооснащеності надається особливе значення. Ці типи літаків вважаються гарними, якщо їхня енергооснащеність досягає одиниці, дуже гарними, якщо вона перевершує одиницю. У сучасних тактичних винищувачів F-15 i F-16 енергооснащеність перевершує 1,4.

Розглянемо коротко відзначені вище показники бойових властивостей аеродинамічних засобів нападу.

Швидкість польоту. Висока швидкість польоту літаків є однією з найважливіших бойових властивостей, тому що вона сприяє досягненню тактичної раптовості, скорочує час перебування літаків над територією противника, знижує уразливість від вогню повітряного i наземного противника, забезпечує перевагу в повітряному бої. У різних умовах бойової обстановки - виникає необхідність розвивати різну швидкість польоту, що досягається різними режимами роботи рухової установки літака. При одній i тій же тязі рухової установки літака значення його швидкості зростає зі збільшенням висоти польоту. Діапазон можливих значень швидкостей i висот польоту кожного типу літака обмежений так називаними граничними висотно-швидкісними характеристиками, що характеризують динамічні можливості літака даного типу. Літаки зі змінюваної стріловидністю крила мають більш широкий діапазон висотно-швидкісних характеристик у порівнянні з іншими літаками того самого класу.

Розрізняють максимальну, крейсерську й економічну швидкості польоту літаків.

Максимальна швидкість - це швидкість рівномірного прямолінійного горизонтального польоту літака при роботі рухової установки з найбільшою тягою, що дозволяється, (форсажем) i навантаженням літака, що обумовлені технічними вимогами. Максимальна швидкість польоту у форсажному режимі зв'язана з різко зростаючою витратою палива, а отже, зі скороченням дальності i тривалості, польоту, підвищеним зносом двигуна. Тому льотчиками вона використовується у вкрай необхідних випадках i короткочасно (до 5...10 хв.).

Висока швидкість польоту вважається необхідної для військової авіації, але не вирішальної. В даний час виявляється тенденція мати літаки з порівняно помірними швидкостями, що не перевищують число М=2,5...3, але вони повинні мати такі характеристики, як велика швидкість набору висоти, швидкість сталого віражу, малий час розгону й інші, найбільш необхідні для сучасного повітряного бою.

У сучасних закордонних літаків максимальні швидкості лежать,у межах М=2...2,3 при польоті на оптимальних висотах (11...12 км) i М=0,9...1,2 при польоті на малих висотах.

Деякі типи безпілотних аеродинамічних засобів нападу можуть ро­бити політ до цілей на швидкостях, близьких до максимальних, тому що на них установлюються двигуни одноразової дії, що дозволяють довгостроково форсувати їхню роботу.

Крейсерська швидкість – це швидкість горизонтального польоту, при якій величина відносини потрібної тяги до швидкості польоту мінімальна. У цьому випадку досягається мінімальна витрата палива на кілометр шляху i, отже, найбільша дальність польоту літака.

Для дозвукових літаків крейсерська швидкість складає 0,7...0,8 максимальної швидкості польоту. Для надзвукових літаків крейсерська швидкість має два значення: на дозвуковому i надзвуковому режимах. В останньому випадку вона складає 0,7...0,8 від максимальної в безфорсажному режимі.

Крейсерська швидкість застосовується звичайно при виконанні маршрутних польотів до входу в зону дії вогневих засобів системи ППО противника.

Вважається, що для перспективних літаків крейсерська швидкість польоту повинна бути надзвуковою без використання форсажного режиму двигуна i без істотного скорочення тактичного радіусу дії. Це планується досягти за рахунок установки двигунів змінюваного циклу, системи безпосереднього керування аеродинамічними силами, можливості зміни в польоті кривизни профілю крила, впровадження конформної підвіски зброї, внутрішніх бомбоотсеків, зниження маси літака шляхом збільшення частки композиційних матеріалів.

Існує ще поняття, економічної швидкості польоту, тобто такої, при якій забезпечується мінімальна витрата палива в одиницю часу i досягнення максимальної тривалості польоту. Ця швидкість значно менше крейсерської i досягається при мінімальній тязі двигунів, необхідний для горизонтального польоту (на висотах 8...10 км вона складає близько 500...800 км/год). Економічна швидкість використовується бойовими літаками, що здійснюють чергування в повітрі, літаками радіоелектронної боротьби (РЕБ) у зонах баражування повітряними КП i iн.

Слід зазначити, що мінімальні швидкості польоту літаку істотно залежать від висоти. Найменші значення вони мають при польотах літаків на малих i середніх висотах, найбільші - на великих висотах. Так, для висоти 1 км мінімальна швидкість польоту тактичних винищувачів 400... 600 км/год а для висоти 20 км - 1500...1800 км/год.

На швидкість польоту також істотний вплив роблять бомбове навантаження, варіанти зовнішньої підвіски зброї i засобів РЕБ.

Діапазон висот бойового застосування характеризується мінімальною i максимальною висотами, у межах яких засіб повітряного нападу може здійснювати політ i виконувати бойові завдання. Чим більше діапазон висот бойового застосування АЗН, тим менше засобів ППО може впливати по них.

Мінімально безпечна висота польоту АЗН залежить від рельєфу місцевості на шляху маршруту польоту (рівнинна, горбкувата, гірська), типу засобу нападу, наявності на його борту системи забезпечення безпеки польоту на малих висотах, а також від підготовки літного складу. Орієнтовані значення мінімально-безпечних висот бойового застосування для різних типів літаків, обладнаних апаратурою безпеки польоту, складають від 15 м для тактичних винищувачів до 300 м для важких бомбардувальників.

Максимальною висотою бойового застосування АЗН є практична стеля, яка визначається як найбільша висота польоту, на якій вертикальна швидкість набору висоти відповідно до прийнятого в США стандартам, складає 2,5 м/с i зберігається керованість. Звичайно в довідниках приводяться значення практичної стелі, що відповідають ваги літаків. Перевищення ваги на кожні 10% зменшує значення стелі приблизно на 6ОО м.

Окремі зразки закордонних літаків мають практичну стелю до 25...30 км. Ракети класу "повiтря-поверхня" в основній своїй масі діють у діапазони висот носіїв, але окремі зразки можуть здійснювати політ по балістичній чи напiвбалістичній траєкторії зі стелею до 40 км (наприклад, ракета "Срем").

Розрізняють також бойову стелю i динамічну.

Бойова стеля - це висота польоту літака, на якій він здатний виконувати горизонтальний маневр (розворот) iз креном до 15...200 без утрати висоти i швидкості. На цій стелі може успішно вести повітряний бій. Бойова стеля нижче практичного для одиночних літаків-винищувачів на 5...10%, бомбардувальників - на 10...15%. Для груп літаків при польоті їх у єдиному строю він додатково знижується з ростом числа літаків у групі на 500... 1000 м i більш.

Динамічна стеля - це висота польоту, у момент виходу на який літак має мінімальну швидкість, необхідну для збереження керованості. Літаки, знаходячись на практичній стелі, досягають динамічної стелі шляхом набору додаткової висоти за допомогою восхідного маневру (роблять "гірку") за рахунок утрати швидкості. На динамічній стелі навіть короткочасний горизонтальний політ неможливий. Такий режим може застосовуватися у виняткових випадках, наприклад, для відходу від переслідування або обстрілу засобами ППО.

Швидкість підйому літака визначається максимальною швидкістю набору висоти в одиницю часу чи часом набору заданої висоти. Висока швидкість підйому літака дає перевагу у виконанні вертикального маневру, у занятті вихідного положення для атаки. Сучасні винищувачі мають швидкість підйому у землі 10...15 м/с. З ростом висоти, унаслідок зменшення щільності повітря, швидкість підйому падає.

Дальність польоту літака - це шлях, який пройде літак до витрати кількості палива, яке мається. Дальність польоту відносно аеродрому вильоту прийнято характеризувати дальністю польоту перегоночною, тактичною, а також бойовим радіусом дії.

Дальність польоту перегоночна - це максимальна відстань, що пролітає літак без бомбового навантаження i ракет з максимальною заправкою пальним.

Дальність польоту тактична – це максимальна відстань, що пролітає літак з однією заправкою пального при штатному озброєнні i нормальному бомбовому навантаженні. Максимальна дальність польоту може бути досягнута на крейсерській швидкості i найвигiднiшiй висоті польоту. Для збільшення дальності польоту на літаках установлюють пiдвiснi баки, а також використовують дозаправлення в повітрі. Одне дозаправлення пальним у повітрі збільшує тактичну дальність на 40%, два дозаправлення - на 70 %. У бойовій обстановці використання літаків на повну дальність може здійснюватися лише при "човникових" польотах, коли вони, виконавши бойове завдання, перелітають через територію противника, що залишилася, i роблять посадку на аеродроми союзних держав. При веденні бойових дій з поверненням i посадкою на аеродроми вильоту літаки можуть віддалятися від них на величину бойового радіуса дії.

Бойовий радіус дії - це найбільша відстань, на яку може віддалитися літак для виконання бойового завдання при штатному озброєнні i нормальному бомбовому навантаженні i повернутися без проміжної посадки i дозаправлення на аеродром вильоту. З урахування витрати палива на запуск двигунів, вирулювання, зліт, збір i побудову літаків у бойовий порядок, виконання маневру в районі цілі·, на посадку, а також недоторканного аеронавігаційного запасу палива, бойовий радіус дії на великих висотах складає 35...40% від дальності польоту тактичної для одиноких літаків i 30...35% - для груп у залежності від їхнього складу. Величина бойового радіусу дії на малих висотах зменшується приблизно в 2...2,5 рази через збільшену витрату палива, а при польоті з перемінним профілем він залежить від відстаней, що пролітаються літаком на малих висотах.

Знання бойових радіусів дій дозволяє побудувати рубежі досяжності конкретних АЗН противника на різних напрямках i висотах польоту i з обліком цього спланувати організацію протиповітряної оборони.

Для збільшення бойових радіусів дій на літаках використовуються пiдвiснi баки з паливом i застосовується дозаправлення в повітрі. Одне таке дозаправлення дозволяє збільшити бойовий радіус на одну третину.

Бойові радіуси дій тактичної й авіаносної авіації противника в залежності від типів літаків i висот їхнього польоту складають 600... 2100 км.

Дальність i тривалість польоту для перспективних літаків будуть збільшуватися за рахунок застосування нових економічних двигунів, використання останніх досягнень в аеродинаміці літаків, дозаправлення паливом у повітрі всіх літаків (у тому числі від однотипних літаків з портативною заправною апаратурою, що скидається,). Збільшення дальності польоту дозволить авіації виконувати завдання по боротьбі з другими ешелонами противника на всю глибину операції, продовжить час перебування літаків у "зонах очікування" зі зброєю на борту в інтересах одержання точної цілевказівки по наземним об'єктам або повітряним цілям.

Маневреність - це здатність літака змінювати з визначеною швидкістю параметри польоту: швидкість, висоту, напрямок. Висока маневреність дозволяє бомбардувальникам більш успішно протидіяти атакам винищувачів i вогню зенітних засобів противника, а винищувачам забезпечує перевагу в повітряному бою.

Маневреність літаків багато в чому визначається їхньою енергооснащеністю i припустимими перевантаженнями. Чим вони більше, тим більш маневрені літаки.

Перевантаженням n називають відношення прискорення, що діє в даному напрямку, до прискорення сили ваги (g). Так як маневр, як правило, пов'язаний зі зміною напрямку вектору швидкості, то в першу чергу цікавляться нормальними перевантаженнями

n = Wn/g,

де Wn = V2/R - величина нормального прискорення;

V - швидкість польоту;

R - радіус кривизни траєкторії в даній точці.

Перевантаження вимірюються безрозмірними величинами, які показують у скільки разів прискорення рівнодіючої сили перевищує прискорення сили ваги. Розрізнюють перевантаження розпологаємі і потрібні. Розполагаємі перевантаження - це такі перевантаження, які здібні створювати в польоті літак. Величина розполагаємих перевантажень для визначеної висоти польоту залежіть від ефективності рулів і від прочності конструкції літака і обмежується тільки фізіологічними можливостями льотчика. Під потрібними розуміють такі перевантаження, які необхідно створювати літаку для виконання заданого маневру.

Максимально припустимі нормальні перевантаження для сучасних бомбардувальників знаходяться в межах 2...4, для тактичних винищувачів 6...9 (у перспективі 10), ракет класу "повітря - поверхня" - більш 10.

Короткочасні перевантаження можуть перевищувати зазначені в 1,3...1,4 рази i досягати розрахункових перевантажень по прочності літака, однак це може привести до появи залишкових деформацій у конструкції літака.

Фізіологічна границя перевантаження, при якій льотчик зберігає здатність виконувати свої функції більш 10 секунд, складає 4 без протиперевантажного костюму i 6...8 - у костюмі. При роботі льотчика протягом тривалого часу припустимі фізіологічні перевантаження від 1,2 до 2.

Розрізняють горизонтальну i вертикальну маневреність.

Горизонтальна - характеризується величиною діапазону швидкостей польоту, радіусом i часом розвороту на 3600, часом розгону літака. Вертикальна маневреність бомбардувальників характеризується швидкістю підйому i граничною швидкістю зниження, а для винищувачів, крім того, часом виконання бойового розвороту, що набирається при цьому висотою, а також величиною втрати висоти при перевороті.

Висока маневреність дозволяє сучасним літакам більш успішно долати систему ППО противника.

У сучасних літаків перевантаження зросли майже до 12 одиниць. Вони здібні виконувати деякі види нестандартного маневрування в горизонтальній i вертикальній площинах: плоскопараллельний зсув (для швидкого виходу з зони атаки літака противника), плоский розворот, набір висоти або перехід у пікірування без зміни кута атаки, зсув подовжньої осі літака при незмінній траєкторії польоту (для скорочення часу прицілювання i ведення вогню). Нові i модернізовані літаки мають кутову швидкість сталого розвороту на висоті 4500 м i числі М = 0,9 до 10,5 град./с.

Озброєння i бомбове навантаження літака є найважливішими показниками, що визначають можливості даного типу літака по нанесенню ударів i поразці різних об’єктів противника. Озброєння літака містить у собі засоби поразки i системи, що забезпечують їх є бойове застосування. До авіаційних засобів поразки відносяться: авіаційні кулемети i пушки з боєприпасами, керовані i некеровані ракети, звичайні або ядерні бомби різних типів, керовані авіаційні бомби, бомбові касети, торпеди i міни, баки з напалмом i т.ін.

Системи, що забезпечують застосування засобів поразки, включають установки i пристрої для розміщення засобів поразки, а також для прицілювання і керування стрільбою (скиданням, пуском). У залежності від принципів дії, розрізняють наступні види авіаційного озброєння: стрiлково-гарматне, ракетне, бомбардувальне, мiнно-торпедне i спеціальне (ядерне, хімічне, запалювальне, з виливними авіаційними приладами).

Бомбова навантаження - це маса бомбардувальних засобів поразки, що підвішуються на літак. При підготовці до бойових дій літак може бути наряджений максимальним i нормальним бомбовим навантаженням. Максимальним називається найбільше бомбове навантаження, обмежена конструкцією даного типу літака, його вантажопідйомністю, міцністю бомботримачів i вузлів їхнього кріплення. Величина її може доходити до 25% максимальної злітної маси літака.

Бомбове навантаження, при якій досягається розрахункова дальність польоту літака для заданих висот i швидкості, називається нормальною.

Крім відзначених вище показників, важливе значення для оцінки бойових властивостей АЗН має їхня здатність по постановці перешкод i дій уночі та у складних метеоумовах.

Зараз практично всі сучасні ударні літаки оснащені апаратурою створення активних i пасивних перешкод радіоелектронним засобам ППО.

Питання 2. Класифікація засобів повітряного нападу

Під терміном "засоби повітряного нападу" розуміють аеродинамічні літальні апарати до яких відносяться апарати, що здійснюють політ в порівняно щільних шарах атмосфери відповідно до законів аеродинаміки. Вони є основними повітряними цілями для військ ППО СВ.

Унаслідок того, що зі збільшенням висоти польоту щільність повітря істотно зменшується, відповідно зменшуються i виникаючі в польоті аеродинамічні підйомні сили. Політ, обумовлений тільки впливом аеродинамічних підйомних сил, можливий до висот 35...40 км.

У залежності від призначення, принципу дії, умов польоту, використовуваних двигунів i т.д. усі летальні апарати можна класифікувати по окремих групах. Кожна така група, чи як прийнято говорити, клас, має характерну рису, що найбільш важлива при конкретному порівнянні різних класів. Такими рисами можуть бути, наприклад, характер взаємодії з атмосферою, тип двигуна, вид використовуваної енергії, призначення й інші. Тому класифікація літальних апаратів не може задовольняти відразу всім ознакам, а вибирається лише основний (один чи декілька), яким цікавляться в даному випадку.

Ми будемо класифікувати літальні апарати по видах відповідно до завдань, що вирішуються ними, причому розглянемо тільки бойові, ударні, виконуючі завдання щодо доставки боєприпасів до наземних чи повітряних об’єктів з метою їхнього знищення, тобто засоби нападу.

У залежності від наявності екіпажу аеродинамічні засоби нападу поділяються на пілотовані (літаки, гідролітаки і вертольоти - авіація) і безпілотні засоби.

Авіація - це, 1) апарати, які важче за повітря, для польоту в навколоземному повітряному просторі з використанням аеродинамічних принципів польоту; 2) сукупність організацій, які застосовують для польотів літальні апарати і мають аеродроми і техніку, що забезпечує; 3) засіб збройної боротьби держави.

Авіація буває цивільною і воєнною.

Воєнна авіація призначена для сумісних дій з іншими видами збройних сил і самостійно.

Головною особливістю воєнної авіації, що виводе її в число основних засобів збройної боротьби, є її здібність вирішувати найбільш важливі завдання як у глобальній ядерній війні, так і у обмежених війнах у любому районі світу із застосуванням звичайної або ядерної зброї сумісно з сухопутними військами і військово-морськими силами.

У залежності від призначення i підпорядкованості тому чи іншому командуванню пілотовані засоби нападу в більшості країн поділяють на види: стратегічну (далеку (важки та середні бомбардувальники)); тактичну (фронтову (легкі бомбардувальники, тактичні винищувачі та тактичні штурмовики)) авіацію; авіацію військово-морських сил (авіаносну, базову i морської піхоти); армійську (військову) i авіацію протиповітряної оборони (ППО). До воєнної авіації ще входять наступні види: військово-транспортна і спеціальна авіація.

Згідно з бойовими завданнями і характером дій воєнна авіація поділяється за родами на бомбардувальну (ракетоносну), винищувально-бомбардувальну (тактичних винищувачів), винищувальну, штурмову, розвідувальну, протичовнову, військово-транспортну, спеціальну.

Усі військові літаки за призначенням, можливостями озброєння і спеціального обладнання можна поділити на класи, основними з яких є: бомбардувальники, винищувачі, штурмовики, літаки-розвідники, літаки РЕБ, літаки ДРЛВ.

Основними принципами застосування авіації є: раптовість застосування; масирування сил i засобів; взаємодія родів авіації між собою й іншими ЗПКН, безперервність дій авіації; централізоване керування силами i засобами; зосередження зусиль авіації по цілям, що не можуть бути подавлені балістичними ракетами.

Раптовість є основною i вирішальною умовою застосування авіації. Вона забезпечує захоплення ініціативи i нанесення вирішальної поразки противнику в короткий термін з мінімальними втратами для себе. Раптовість досягається наявністю заздалегідь створених угруповань сил i засобів повітряного нападу з високим ступенем їхньої бойової готовності.

Максимальне масирування сил i засобів може забезпечити найбільшу ефективність застосування авіації, тому що сторона, що обороняється, у цьому випадку буде поставлена в найбільш складні умови. Зосередження зусиль на головних напрямках дозволяє ще більш збільшити щільність удару на цих напрямках.

Постійна i тісна взаємодія є необхідною умовою досягнення успіху у виконанні поставлених завдань. З цією метою повiтряно-космiчнi сили при нанесенні ударів діють за єдиним замислом i планом.

Безперервність дій авіації дозволяє впливати на противника з метою виматування сил ППО, заборони проведення відбудовних робот, а також підтримки високого рівня руйнувань. Безперервність забезпечується підготовленістю ЗПН до нанесення ударів вдень i вночі з високою напругою дій авіації. Під напругою дій авіації розуміється мінімально встановлена кількість літако-вильотів за визначений час (добу, тиждень, місяць).

Централізоване керування всіма силами авіації дозволяє найбільш успішно застосовувати авіацію, здійснювати тісну взаємодію родів авіації i зосередження зусиль на головних напрямках.

Авіація здатна вирішувати найважливіші завдання як у загальних, так i в обмежених війнах у будь-якому районі світу із застосуванням або без застосування ядерної зброї, чи самостійно разом з сухопутними військами, військово-морськими силами. У зв'язку з цим, вона входить у число основних засобів збройної боротьби.

До безпілотних аеродинамічних засобів нападу відносяться безплотні літаки (безпілотні літальні апарати, дистанційно – пілотовані літальні апарати), крилаті ракети, керована реактивна зброя та планери.

Засоби цієї групи можуть бути автономними (наприклад, крилаті ракети наземного базування) або бути озброєнням авіації, підводних човнів, надводних кораблів i інших носіїв. Однак усі вони після запуску являють собою аеродинамічні літальні апарати, що вогневі засоби ППО повинні знищувати в польоті або до запуску разом з носіями.

Висновки та відповіді на запитання

Таким чином, товариші на сьогоднішній лекції ми розглянули навчальний матеріал „Засоби повітряного нападу зарубіжних держав та основи їх бойового застосування”.. На лекцію виносилося два питання:

1. Класифікація аеродинамічних засобів нападу. Основні поняття та визначення.

2. Основні показники бойових властивостей аеродинамічних засобів нападу.

Оволодівши знаннями щодо класифікації аеродинамічних засобів нападу їх основних показників бойових властивостей, командири всіх ланок повинні навчитися правильно проводити оцінку повітряного противника, прогнозувати можливий масштаб і характер його дій та у відповідності з цим свідомо організовувати розвідку повітряного противника та ведення бойових дій.

ЛЕКЦІЯ №3

Тема №2 Бойове застосування стратегічної авіації,тактичної авіації та палубної авіації

Заняття № 1. Бойове застосування стратегічної авіації.

1. Призначення, тактико-технічні характеристики завдання та тактика дій СА.

2. Досвід бойового застосування СА в локальних війнах та воєнних конфліктах.

Серед усіх літальних апаратів військового призначення стратегічна авіація займає особливе місце. У війні із застосуванням ядерної зброї їй приділяється роль головної повітряної наступальної ударної сили, що істотно доповнює можливості ракетних балістичних засобів нападу [10].

Стратегічна авіація є засобом верховного головнокомандування і використовується для знищення найважливіших стратегічних об'єктів у глибокому тилу противника.

Питання 1. Призначення, тактико-технічні характеристики (ТТХ), завдання та тактика дій СА

У ході ядерної війни на стратегічну авіацію покладається рішення основних задач:

- руйнування найважливіших військово-промислових центрів противника;

- знищення рухливих, недостатньо розвіданих і мало розмірних об'єктів;

- придушення засобів ППО, що перешкоджають виконанню бойової задачі;

- знищення кораблів флоту на базах і в морі;

- ведення стратегічної повітряної розвідки в глибині території противника з одночасним нанесенням ударів по знову виявлених цілях.

У випадку використання стратегічної авіації у без'ядерній війні вона буде вирішувати наступні задачі:

- безпосередню авіаційну підтримку сухопутних військ;

- ізоляцію району бойових дій;

- ведення розвідки на океанських і морських театрах;

- постановку мінних загороджень для блокування важливих заливних зон, військово-морських баз і портів;

- знищення надводних сил флоту;

- прикриття тактичної авіації радіоелектронними завадами.

Бойові можливості стратегічної авіації залежать від цілої низки факторів. До них відносяться льотно-технічні характеристики літаків, їхнє озброєння, оснащення засобами радіоелектронного подавлення, потужність ядерних боєприпасів, стан матеріальної частини, характер поставленої задачі й умови її виконання, ступінь протидії ППО противника. Крім того, бойові можливості в значній мірі залежать від рівня підготовки, бойового досвіду і морального стану льотного складу, певний вплив на них, робить час доби і метеорологічні умови.

Звичайну оцінку бойових можливостей роблять по таких найбільш важливих показниках, як:

Дата добавления: 2014-11-29