Тема 13. Операції банків з іноземною валютою 2 страница

Дорожні чеки можуть оплачуватись як в іноземній валюті, в якій вони виписані, так і в іншій валюті, у тому числі й в гривнях.

Виплата готівки за чеками здійснюється касиром так:

- перевіряється паспорт та відповідність зразка підпису клієн­та на дорожніх чеках його підпису в паспорті;

- перевіряється наявність характерних рис та захисних елеме­нтів дорожніх чеків, відсутність виправлень і написів на них;

- пропонується клієнтові у присутності касира поставити дру­гий підпис у відповідному місці;

- виплачується клієнтові сума з урахуванням комісійних і чек погашається штампом «Оплачено»;

- оформляється реєстр оплачених дорожніх чеків. Дорожні чеки виставляються банком на власні відділення за кордоном або на іноземні банки-кореспонденти.

13.3. Торговельні поточні операції уповноважених банків в іноземній валюті.

Торгівля іноземною валютою на території України юридичними особами-резидентами і нерезидентами здійснюється через уповноважені банки та інші фінансові установи, що одер­жали ліцензію НБУ на ці операції, виключно на міжбанківському валютному ринку. Суб’єктами міжбанківського валютного ринку України є:

Національний банк України;

уповноважені банки;

уповноважені фінансові установи, що отримали індивідуа­льні ліцензії НБУ.

Суб’єкти міжбанківського валютного ринку України мають право купувати іноземну валюту для власних потреб (як за готів­кові, так і безготівкові кошти) та за дорученням клієнтів (резиде­нтів і нерезидентів), з метою перерахування інвалюти за межі України чи в інших випадках, що не суперечать чинному законо­давству.

Для купівлі іноземної валюти приймаються заявки клієнтів — юридичних осіб (резидентів і нерезидентів), фізичних осіб:

- для оплати імпортних контрактів;

- для переказу за кордон прибутку, отриманого іноземним ін­вестором від інвестицій в Україну;

- для здійснення проліцензованих НБУ валютних операцій, пов’язаних з рухом капіталів;

- для погашення та обслуговування резидентом кредиту, оде­ржаного в іноземній валюті від нерезидента чи в уповноважено­му банку.

До заявок повинні бути прикладені копії документів про ста­тус юридичної особи й обов’язкові копії контрактів, що підтвер­джують суму та строки платежів; вантажні митні декларації (у разі ввезення товару на територію України); довідки Державної податкової адміністрації, в якій резидент зареєстрований як пла­тник податків, та інші документи,

Продаж уповноваженими банками іноземної валюти своїм клієнтам можливий лише за наявності необхідного еквівалента в гривнях на їх поточних рахунках.

Уповноважені банки протягом трьох робочих днів від дня за­рахування коштів на розподільчі рахунки експортерів одержують від них заявки на обов’язковий продаж іноземної валюти і вику­повують її (у разі ненадходження заявок здійснюють продаж у примусовому порядку).

Національна валюта, одержана від продажу іноземної валюти, має бути зарахована на поточний рахунок суб’єкта торгів протя­гом двох робочих днів.

Куплена клієнтом іноземна валюта має бути використана на зазначені в заявці цілі протягом п’яти банківських днів.

Виконати заявки клієнта на купівлю-продаж валюти банк мо­же такими способами:

- узяти участь у торгах Української міжбанківської валютної біржі (УМВБ) за дорученням клієнтів;

- укласти угоду щодо купівлі-продажу валюти на міжбанківському валютному ринку України (МВРУ) на замовлення клієнтів;

- виконати замовлення в межах одного банку за умови, що продавець і покупець є клієнтами даного банку.

Усі валютні операції з валютами першої групи Класифікатора іноземних валют Національного банку України та операцій з ку­півлі-продажу безготівкових іноземних валют за гривні здійсню­ються суб’єктами міжбанківського валютного ринку лише за умови «тод», «том» або «спот», виключно у визначений промі­жок часу (торговельна сесія), що встановлюється та змінюється Правлінням Національного банку України.

Заявки клієнтів на купівлю-продаж безготівкової іноземної валюти разом з необхідними підтверджуючими документами надходять до операційного відділу уповноваженого банку, де пе­ревіряються, а потім у валютний відділ.

Визначивши, які заявки повинні виконуватися, дилери валют­ного відділу телефоном або засобами «Системи підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку України» укладають конверсійні угоди з іншими уповноваженими банками. При пере­говорах сторони визначають такі умови угоди:

- тип угоди (тод, том, спот);

- суму валюти, яку купують-продають;

- курс купівлі-продажу;

- дати валютування при розрахунках за обома валютами;

- реквізити платежів;

- інші умови.

Протягом того ж дня банки відправляють один одному під­твердження основних умов конверсійної угоди. Укладені угоди дилери оформляють розпорядженнями на здійснення розра­хунків.

Уповноважені банки зобов’язані здійснювати поставку валю­ти, яку продають, на кореспондентський рахунок іншому банкові взамін на валюту, яку купують, в обсягах і з датою валютування згідно з умовами конверсійної угоди.

Операції з купівлі-продажу іноземної валюти за іноземну ва­люту здійснюються суб’єктами міжбанківського валютного рин­ку України на міжнародних валютних ринках.

Найбільші міжнародні валютні центри розміщені в країнах, де до мінімуму зведено валютні обмеження. Це валютні ринки в Нью-Йорку, Лондоні, Токіо, Парижі, Цюріху, Франкфурті, Сан-Франциско, Торонто, Гонконзі, Сінгапурі.

У практиці функціонування валютних ринків використовують найчастіше касові і строкові типи валютних угод. Якщо куплена валюта має бути поставлена покупцеві того ж дня, коли уклада­лась угода, то угода має назву тод, якщо розрахунки здійснюва­тимуться завтра — має місце том-угода. Ці угоди можна ще на­звати угодами овернайт (overnight).

Якщо від дати укладення валютної угоди до дати валютування два робочих дні — це угода спот (spot). Усі перераховані угоди об’єднуються в касові валютні угоди. Валютний курс, за яким укладаються угоди на касовому ринку, називається спот-курсом, ризик зміни курсу тут невеликий.

До строкових валютних угод відносять угоди форвард і своп-угоди.

Угоди форвард — це контракти на купівлю чи продаж певної суми валюти в даний час, але розрахунок (сама валютна опера­ція) буде проводитися в майбутньому за фіксованим курсом ва­люти даного часу. Кожний форвардний контракт включає три ос­новні елементи:

- угода-зобов’язання купити чи продати певну суму валюти в обмін на іншу;

- валютний курс фіксується в момент укладення контракту на майбутнє і він буде збігатися (найчастіше) з курсом спот;

- виконання контракту (оплата, поставка валюти) здійснюєть­ся в домовлений час у майбутньому.

При розгляді валютних форвардних курсів зазвичай нарахову­ється премія або скидка (дисконт) щодо спот-курсу. Угоди своп - це валютні операції, які поєднують операції спот і форвард, тобто купівля або продаж валюти на ближчу дату з одночасною контругодою на встановлений строк у майбутньому. Угоди своп можна виділити як:

- угода своп-репорт — це продаж інвалюти на умовах спот з одночасною купівлею на умовах форвард;

- угода своп-депорт — це купівля інвалюти за умовами спот з одночасним продажем на умовах форвард.

Отже, укладення вищевказаних угод на міжнародних чи внут­рішніх валютних ринках дозволяють банкові уникати валютного ризику при зміні валютних курсів.

Крім цього, суб’єкти ринку можуть укладати угоди з опціоном чи ф’ючерсні угоди.

Валютний опціон — це цінний папір, який дає право його власникові (але не зобов’язує) на купівлю-продаж обумовленої сумі: інвалюти за фіксованим курсом на визначену дату або про­тягом визначеного періоду в майбутньому.

Премія, тобто вартість опціону, залежить від співвідношення спот-курсу валюти в момент укладення угоди та курсу опціона, а також від тривалості дії опціона.

Якщо опціон дає право продажу визначеної валюти, то це — опціон ПУТ (PUT) за даною валютою. При наданні права купівлі валюти опціон називається КОЛЛ за даною валютою. Зазначення виду валюти з назвою опціона обов’язкове, оскільки опціон ПУТ є одночасно й опціоном KOJIJI (CALL), тільки за іншою валю­тою.

Опціон покупця (KOЛЛ) дає право покупцеві одержати валю­ту у визначений день за обумовленим курсом або покупець може відмовитися від купівлі валюти, заплативши за це продавцеві премію.

Опціон продавця (ПУТ) дає право продавцеві продати валюту в будь-який час, обраний ним до обумовленого строку угоди за раніше зафіксованим курсом, значить тут власник опціона продавця платить премію продавцеві за право вибору найбільш вигі­дного поточного курсу для конверсії (обміну валюти).

Ф’ючерсний контракт — це угода між двома сторонами про майбутню поставку валюти.

Від форвардного контракту ф’ючерсний відрізняється тим, що він укладається тільки на біржі, яка розробляє його умови, що є стандартними для кожного виду валюти. Отже, ф’ючерси високоліквідні, вони можуть продаватись на вторинному ринку, крім цього, їх виконання гарантується розрахунковим центром біржі, що також дає великі переваги партнерам угоди.

Значна частина поточних торговельних операцій в іноземній валюті пов’язана з обслуговуванням зовнішньоекономічної дія­льності резидентів за екпорт-імпорт товарів (робіт, послуг). По­рядок проведення таких розрахунків регламентується законодав­ством України і міжнародними правилами оформлення та оплати платіжних документів.

Валюта (найчастіше вільно конвертована) та форми розра­хунків при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності визна­чаються контрагентами самостійно і фіксуються в умовах зов­нішньоекономічного контракту. В цьому контракті обумов­люють також умови поставок товарів відповідно до міжнародних правил, затверджених Міжнародною торговельною пала­тою, ціну одиниці виміру товару та загальну вартість контрак­ту, валюту платежу. Валюта ціни може не збігатись із валютою платежу, тому обумовлюють також у контракті обмінний курс однієї валюти на іншу.

Зовнішньоекономічні розрахунки за строками здійснення платежів можуть бути негайними (сконто) і у формі відтермі­нування платежу: за векселем або як попередня оплата. При платежах сконто, якщо оплата здійснена протягом 5—10 днів, товар може оплачуватися зі знижкою близько трьох відсотків його вартості.

Розрахунки за експортно-імпортними операціями між резиде­нтами України та юридичними особами — нерезидентами Украї­ни проводяться через кореспондентські рахунки банків-нерезидентів, відкриті в уповноважених банках України в грив­нях, а також через рахунки в гривнях, які відкриваються постій­ним представництвам нерезидентів в Україні відповідно до ліце­нзій Національного банку України.

Здійснення міжнародних розрахунків регулюється Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валю­ті». При проведенні експортно-імпортних операцій встановлено термін — 90 календарних днів. При цьому виторг резидентів-експортерів у іноземній валюті повинен бути зарахований на ра­хунки експортерів в уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей, зазначені в зовнішньоекономічному контракті, але не пізніше 90 календарних днів з дати оформлення митної де­кларації, а в разі експорту послуг — з моменту підписання акта про надання послуг.

При імпортних операціях поставки товару повинні бути здійс­нені протягом 90 днів.

Для продовження термінів розрахунків за експортно-імпортними операціями територіальне управління НБУ надає відповідним суб’єктам індивідуальний дозвіл. Контроль за до­триманням резидентами встановленого порядку за експортно-імпортними операціями покладено на уповноважені банк і подат­кову адміністрацію.

Торговельна фактура містить повний опис відвантаженого то­вару та суму його вартості і виставляється на покупця. Кожен комерційний документ має свої особливості, наприклад:

- коносамент — це цінний папір, що містить умови на переве­зення вантажів морським чи річковим транспортом. Він відно­ситься до розпорядчих документів, бо надає його держателеві право розпоряджатися вантажем. Коносамент, як правило, може передаватися за допомогою індосаменту іншій особі;

- страхові поліси та страхові сертифікати — це свідоцтва, які підтверджують те, що на термін транспортування вантаж застра­ховано;

- митні документи — це митна фактура, консульська фактура, декларація про походження товару тощо.

Отже, у зовнішньоторговельних операціях документи про по­ставку товарів та послуг оформляються таким чином, що вони:

- гарантують безпроблемне проведення ділових операцій;

- спрощують процес переходу права власності. Оплата зовнішньоторговельних контрактів відбувається в одній із загально­прийнятих форм розрахунків:

- банківським переказом;

- інкасо;

- акредитивом;

- розрахунками за відкритим рахунком;

- розрахунками з використанням чеків. Контрагенти можуть передбачити в контракті найбільш доцільну для них форму роз­рахунку з урахуванням чинного законодавства, що регламентує норми і терміни здійснення міжнародних розрахунків та враховує технічні можливості банку щодо техніки розрахунків.

Банківський переказ — це просте доручення банку своєму банкові-кореспонденту виплатити певну суму коштів за доручен­ням та за рахунок переказодавця іноземному одержувачеві з вка­зівкою способу відшкодування виплаченої суми. Банківський пе­реказ здійснюється за допомогою платіжних доручень, адресованих одним банком іншому.

Банківський переказ є найпоширенішою формою розрахунків у зовнішній торгівлі в Україні і використовується при авансових платежах (попередня оплата), за товарними документами, при перерахуванні штрафів, погашенні заборгованості.

Інкасо — це доручення експортера своєму банкові одержати від імпортера безпосередньо або через інший банк певну суму, яку зазначено в платіжних документах, або підтвердження (ак­цепт), що цю суму буде виплачено у відповідний строк. Інкасо використовується в розрахунках як при умовах платежу готівкою (валютою), так із використанням комерційного кредиту (векселя). При здійсненні інкасо банки керуються Уніфікованими правила­ми про інкасо Міжнародної торговельної палати.

Відповідно до них постачальник-експортер після відванта­ження товару імпортерові передає в обслуговуючий його банк комерційні та фінансові документи. Банк перевіряє документи і пересилає їх банкові імпортера. Банк імпортера передає докумен­ти покупцеві-імпортерові і в разі згоди клієнта з оплатою списує суму з його поточного рахунку. Після переказу коштів від банку імпортера до банку експортера останній розраховується з постачальником-експортером.

Чисте інкасо — це інкасо фінансових документів, а саме: век­селів, чеків та інших, що не супроводжуються комерційними до­кументами.

Документарне інкасо — це доручення своєму банкові про ін­касування певної суми проти переказу відвантажувальних доку­ментів. Документарне інкасо застосовують у розрахунках у випа­дках, коли політичні, економічні чи правові умови країни-імпортера вважаються добрими (там немає імпортних обмежень або вже отримано всі необхідні ліцензії) та платоспроможність покупця і його готовність до сплати не викликає сумнівів.

Згідно з Уніфікованими правилами в угоді за документарним інкасо беруть участь:

- довіритель (експортер) — клієнт, який доручає операцію з інкасування своєму банкові;

- банк-ремітент (банк експортера) — банк, якому довіритель-експортер доручає операцію з інкасування;

- репрезентуючий банк — банк, що безпосередньо здійснює платіж чи акцепт і подає документи платникові;

- банк-інкасатор — будь-який банк, який не є банком-ремітентом, але бере участь в операції із виконання інкасового доручення;

- платник — особа-імпортер, якій повинні подаватися доку­менти відповідно до інкасового доручення.

Виконання документарного інкасо виконується за двома умо­вами (умови визначає експортер):

- документи проти платежу — коли репрезентуючий банк здійснює оплату суми без відтермінування платежу і видає товаророзпорядчі документи платникові після здійснення оплати;

- документи проти акцепту — коли репрезентуючим банком здійснюється відтермінування платежу, платникові документи передаються тільки проти акцепту останнім доданого до них переказного векселя (тратти).

Інкасова форма розрахунків — зручна для імпортерів, оскіль­ки вона передбачає оплату дійсно поставленого товару, крім цьо­го, імпортер перебуває під захистом свого банку і отримані ним для перевірки документи залишаються в розпорядженні його ба­нку до моменту розрахунку. У разі несплати документи поверта­ють банку-емітентові із зазначенням причин несплати або відмо­ви від акцепту. Експортерові належить юридичне право розпоряджатися товаром до повної його оплати (якщо це перед­бачено контрагентом у зовнішньоекономічному контракті).

Значний розрив у часі між відвантаженням товару та одер­жанням валютного виторгу є певним недоліком інкасової форми розрахунків.

Акредитив — це умовне грошове зобов’язання банку, яке ви­ставляється за дорученням і за рахунок його клієнта — імпорте­ра, здійснити платіж на користь експортера (акцептування його тратти) або забезпечити платіж (акцепт тратт) іншим банком у межах певної суми та у визначений строк проти документів, що супроводжують акредитив.

Документарні акредитиви — це акредитиви, платежі за яки­ми проводяться за умови подання в банк комерційних і фінансо­вих документів. Розрахунки акредитивами регламентуються Уніфікованими правилами та звичаями для акредитивів (ЕКА).

Згідно з цими правилами визначають такі тлумачення різних термінів:

- покупець (імпортер), який звертається у свій банк з прохан­ням про відкриття акредитива;

- бенефіціар (експортер) — контрагент, якому адресується ак­редитив і на користь якого буде виконано платіж за умови по­дання документів, указаних е акредитиві;

- банк-емітент — банк, який відкриває акредитив за доручен­ням клієнта або просить інший банк відкрити акредитив за його рахунок і за його дорученням;

- підтверджуючий банк — банк, який бере на себе зобов’я­зання як додаток до зобов’язань банку-емітента здійснити платіж (акцепт тратт) бенефіціарові при дотриманні ним умов акредити­ва. Підтверджуючим може бути банк експортера чи інший банк;

- банк-платник (виконуючий банк) — банк, вказаний в акре­дитиві як той, що здійснює платіж бенефіціарові проти докумен­тів, передбачених акредитивом. Ним може бути банк-емітент, підтверджуючий, авізуючий банк, будь-який інший банк, упов­новажений банком-емітентом;

- авізуючий банк — банк, який повідомляє бенефіціара про відкриття на його ім’я акредитива, ним може бути банк-емітент, виконуючий банк чи третій банк;

- негоціюючий банк — банк, який здійснює платіж проти до­кументів і який бере на себе ризик, якщо навіть він не має відно­шення до акредитива. Негоціюючим банком може бути банк, який здійснює платіж, чи підтверджуючий банк.

Крім банків в акредитивній операції беруть участь:

- транспортні компанії, які здійснюють транспортування ва­нтажів і видають транспортні документи;

- митні брокери, які виступають як агенти імпортера, — кон­тролюють документи, перевіряють вантажі, передають докумен­ти і товари імпортерові;

- страхові компанії — здійснюють страхування вантажів і видачу страхових полісів, а також відшкодовують збитки при на­станні страхового випадку.

Документарні акредитиви є надійною формою платіжної гарантії для експортера. Ця форма розрахунків найбільш поширена у зовнішній торгівлі ринкових країн, однак у зовнішніх розрахун­ках України займає незначну частину.

В Уніфікованих правилах і звичаях про акредитив містяться також характеристики різних видів документарних акредитивів, а саме:

- відкличний акредитив — це акредитив, який може бути анульований або умови якого може змінити банк-емітент за вказівкою клієнта (імпортера) без попереднього повідомлення бенефіціара. Оскільки він не забезпечує належної гарантії, то рідко і використовується;

- безвідкличний акредитив — це акредитив, який не можна анулювати або змінювати без згоди експортера (бенефіціара). У заяві на акредитив повинно чітко зазначатися: акредитив є відкличним чи безвідкличним. Якщо такого зазначення немає, то правилами передбачено, що акредитив вважається безвідкличним;

- підтверджений акредитив означає гарантію платежу з боку двох банків, один з яких — у країні імпортера, другий — у країні експортера;

- непідтверджений акредитив — це акредитив, за яким від­повідальність за оплату несе тільки банк-емітент, а банк експор­тера тільки повідомляє бенефіціара про відкриття акредитива, оплату банк-експортер здійснює після надходження коштів від банку-імпортера на відповідну суму;

- трансферабельний (переказний) акредитив дає змогу здійс­нювати платежі не тільки на користь бенефіціара, а й третіх осіб. Якщо умовами акредитива не передбачена можливість його пе­реказування, бенефіціар не є постачальником товару, то в розра­хунках використовують компенсаційний акредитив. Він від­кривається бенефіціаром за основним акредитивом як зустрічний на користь виробника товару або субпостачальника. Ці два акредитиви є повністю самостійними при розрахунках;

- револьверний акредитив використовується при постійному постачанні товарів рівними партіями і поповнюється він на певну суму (квоту). При відкритті револьверного акредитива, як прави­ло, вказується загальна сума акредитива, розмір однієї квоти і кі­лькість квот, а також строк використання квот;

- покритий акредитив — це акредитив, під який банк-емітент надає в розпорядження іноземного банку, що виконуватиме акре­дитив, валютні кошти шляхом відкриття депозиту у виконуючо­му банку;

- непокритий акредитив — це той, під який валютні кошти не надаються, тобто не заморожуються, і тому вони частіше ви­користовуються при міжнародних розрахунках;

- акредитив з червоною смугою — це такий акредитив, за яким банк експортера може видавати аванси експортерові для відправлення ним товарів;

- резервний (гарантійний) акредитив — це зобов’язання банку-емітента перед бенефіціаром здійснювати оплату в межах зазначеної суми в разі невиконання імпортером своїх зобов’язань за контрактом. Іншими словами, це повна гарантія оплати акре­дитива банком-емітентом. Такий акредитив може відкриватись і на користь імпортера.

До інших форм міжнародних розрахунків можна віднести роз­рахунки: за відкритим рахунком, розрахунки чеками.

Суть розрахунків за відкритим рахунком полягає в тому, що експортер веде рахунок заборгованості імпортера, а імпортер у себе веде рахунок платежу експортерові. Між експортером та ім­портером укладається для цього угода, в якій визначається:

- порядок погашення заборгованості;

- періодичність платежів;

- остаточне регулювання заборгованості за відкритим рахунком.

Розрахунок за відкритим рахунком здійснюється так: експор­тер після відвантаження товару і відправлення комерційних до­кументів імпортерові записує суму вартості відвантаження (забо­ргованості) у дебет відкритого імпортерові рахунку.

Імпортер, згідно з отриманими комерційними документами, робить запис у кредит рахунку експортера, оплачує цю заборго­ваність у формі переказу чеками або векселями у відповідні тер­міни.

Після платежу контрагенти (експортер та імпортер) здійсню­ють на рахунках зворотні записи. Розрахунки за відкритим раху­нком — це оплата після одержання товарів.

Ця форма розрахунків є вигідною тоді, коли контрагенти мають регулярні ділові контракти, довіряють один одному, оскільки невиконання зобов’язань імпортера тягне за собою припиненні постачання товарів експортером.

Розрахунки чеками в міжнародній практиці здійснюються н; підставі Єдиного чекового закону, прийнятого у 1931 р. Женевською чековою конвенцією.

Аналогічно векселю чеки поділяються на: іменні; ордерні; на пред’явлення.

Ордерні чеки можна передати іншій особі за допомогою індосаменту.

Чек має стандартну форму, внизу чека є магнітна смуга, що містить інформацію для автоматизованого опрацювання чеків (зліва направо — номер чека, код банку, номер рахунка чекодавця, сума).

Кросований чек відрізняється тим, що на лицьовому боці його проставляються дві паралельні лінії, які означають, що сума чек: повинна бути зарахована на рахунок чекоодержувача тільки безготівковим шляхом. Найчастіше між паралельними лініями вказують назву банку і номер рахунка одержувача коштів за чеком.

Підтверджений чек для контрагентів міжнародних розрахунків вигідний тим, що банк підтверджує обов’язкову оплату зіним спеціальним штампом і підписом. Сума чека в цьому раз списується банком із рахунку чекодавця і резервується на окремому рахунку.

Дата добавления: 2014-11-29