Тема 15. Банківські ризики

15.1. Сутність і класифікація банківських ризиків.

15.2. Зовнішні ризики банку

15.3. Фінансові ризики банку.

15.4. Кредитний ризик та методи його зниження.

15.1. Сутність і класифікація банківських ризиків.

Банківська діяльність характеризується підвищеними ризиками порівняно з іншими видами комерційної діяльності. Тому у вітчизняній та зарубіжній банківській практиці процес управління ризиками розглядається як ключовий напрям банківського менеджменту. Значна увага приділяється вивченню ризикових сфер і основних видів ризиків, пошуку ефективних методів моніторингу, оцінки, аналізу та контролю банківських ризиків, а також створенню відповідних систем управління.

У широкому розумінні ризик - це невизначеність щодо настання тієї або іншої події в майбутньому. Ризик вимірюється ймовірністю того, що очікувана подія не відбудеться (чи відбудеться) і це призведе до небажаних наслідків. Сутність ризику полягає в можливості відхилення отриманого результату від запланованого як у позитивний, так і в негативний бік. Крім того, необхідно враховувати, що ризик може виявлятися у вигляді упущеної можливої вигоди, тобто ризику непрямого (побічного) фінансового збитку від недоотримання прибутку.

Банківські ризики, як і ризики в інших видах комерційної діяльності, перш за все пов'язують з фінансовими втратами, що виникають у випадку їх реалізації.

Провідним принципом у роботі банків є прагнення до одержання якомога більшого прибутку, що обмежується ймовірністю зазнати збитків: чим більший ризик, тим більше шансів отримати прибутки (або зазнати збитків). Іншими словами, ризик - це вартісне вираження ймовірної події, що веде до отримання додаткових прибутків або несення незапланованих втрат.

На збільшення рівня ризику можуть впливати такі фактори:

- неочікувані зміни обставин;

- необхідність вирішення завдань, які не відповідають компетенції або досвіду менеджерів банку;

- зволікання з прийняттям рішення щодо впровадження певних заходів, спрямованих на мінімізацію ризику;

- неправильно визначений метод управління ризиком;

- помилки в оцінці рівня ризику та можливості взяття його банком.

Оскільки взяття ризиків - основа банківської діяльності, банки мають успіх тоді, коли прийняті ними ризики розумні, контрольовані та перебувають у межах їх фінансових можливостей і компетенцій. Тобто повністю уникнути ризиків неможливо, крім того, ними можна і потрібно свідомо управляти, пам'ятаючи, що всі види ризиків взаємопов'язані і їх рівень постійно змінюється під впливом динамічних зовнішнього та внутрішнього середовищ.

Банк здійснює значну кількість банківських операцій, кожна з яких супроводжується можливістю реалізації декількох видів ризиків, тому ефективність управління ризиками (ризик-менеджменту) багато в чому залежить від правильності ідентифікації та оцінки певного виду ризику.

Національний банк серед основних банківських ризиків виокремлює такі, як кредитний ризик, ризик ліквідності, ризик зміни відсоткової ставки, ринковий ризик, валютний ризик, юридичний ризик, операційно-технологічний ризик, ризик репутації та стратегічний ризик.

В економічній літературі виокремлюють значно більше видів ризиків, притаманних банківській системі, і критеріїв їх оцінки.

Так, з погляду сфер виникнення та можливостей управління банківські ризики поділяють на зовнішні та внутрішні.

До зовнішніх належать ризики, виникнення яких зумовлене змінами у зовнішньому щодо банку середовищі й безпосередньо не пов'язані з його діяльністю. Серед зовнішніх ризиків особливе місце посідають політичні, правові, соціальні та економічні ризики, виникнення яких зумовлене загостренням економічної кризи в країні, політичною нестабільністю, забороною або обмеженнями на перерахування коштів за кордон, консолідацією боргів, уведенням ембарго, скасуванням імпортних ліцензій, війнами, змінами у законодавстві тощо. Зовнішні ризики не піддаються кількісній оцінці, але банки зобов'язані враховувати їх під час формування стратегії та політики банківської діяльності, а також під час складання бюджету.

До внутрішніх належать ризики, що виникають безпосередньо в процесі діяльності банку й зумовлені кількістю його клієнтів, партнерів, зв'язків, спектром банківських операцій і послуг. Внутрішні ризики порівняно із зовнішніми краще піддаються ідентифікації та оцінці.

У свою чергу внутрішні ризики за сферою виникнення поділяються на фінансові та функціональні.

Фінансові ризики визначаються ймовірністю фінансових втрат і пов'язуються з непередбаченими змінами обсягів, структури, дохідності та вартості активів і пасивів банку. До фінансових належать такі ризики, як кредитний, ризик ліквідності, валютний і ринковий ризики, відсотковий ризик, ризик зміни ресурсної бази та ін.

Функціональні ризики виникають внаслідок створення і впровадження нових банківських продуктів та послуг, неможливості здійснення своєчасного і повного контролю за фінансово-господарським процесом банку тощо. До функціональних належать технологічний ризик, ризик зловживань, документарний ризик, ризик трансакції, операційний ризик, стратегічний ризик, ризик впровадження нових банківських продуктів, юридичний ризик і ризик втрати репутації. Порівняно з фінансовими функціональні ризики важче виявити та оцінити, але банки обов'язково мають їх враховувати у зв'язку з фінансовими втратами, які виникають у разі настання функціональних ризиків.

Отже, з погляду можливості оцінки банківські ризики можна поділити на дві категорії:

1) ризики, що піддаються кількісній оцінці, - фінансові ризики;

2) ризики, що не піддаються кількісній оцінці, - функціональні та зовнішні ризики.

Класифікацію банківських ризиків подано на рис. 15.1.

Наведена класифікація не є вичерпною і може бути доповнена додатковими категоріями ризиків. У цьому випадку керівництво банку має розробити власну нормативну базу щодо управління додатково визначеними категоріями ризиків з урахуванням положень Базельського комітету з банківського нагляду та Стандартів корпоративного управління.

Рис. 15.1. Класифікація банківських ризиків

15.2. Зовнішні ризики банку

Серед зовнішніх банківських ризиків особливе місце займає ризик на рівні країни - небезпека втрат банку внаслідок того, що іноземна держава не захоче або не зможе виконати свої зобов'язання перед іноземним кредитором і (або) інвестором з причин, що не належать до звичайних банківських ризиків, які виникають у зв'язку з кредитуванням та інвестуванням. Особливе значення ризик на рівні країни має для тих банків, у яких розвинуті зовнішньоекономічні відносини, а їхні клієнти активно експортують свою продукцію.

Оцінка ризику на рівні країни - це оцінка минулої, сучасної та майбутньої кредитоспроможності країни-позичальниці, тобто її можливість виконати свої фінансові зобов'язання. Ризик на рівні країни нерозривно пов'язаний з економічним і політичним ризиками.

Економічний ризик залежить від стану платіжного балансу країни, системи господарювання, економічної політики (особливо від обмежень на переказ капіталу за кордон), стабільності національної грошової одиниці та ін. Оцінка економічного ризику зазвичай здійснюється на підставі даних національної статистики, при цьому розраховуються такі показники:

- показник обслуговування зовнішнього боргу; показник обслуговування відсоткових виплат;

- відношення сукупних витрат на обслуговування зовнішнього боргу;

- обсяг зовнішнього боргу;

- відношення відсоткових платежів до валового національного продукту та ін.

До економічних ризиків також можна віднести загальний стан розвитку економіки, рівень інфляції, рівень доходів громадян, податковий тягар підприємств та ін.

Політичний ризик - це можливість виникнення збитків чи скорочення розмірів прибутку внаслідок зміни державної політики. Політичний ризик пов'язаний з можливими змінами в політиці уряду і пріоритетними напрямами його діяльності. Врахування цього ризику особливо важливе у країнах з мінливим законодавством, відсутністю традицій і культури підприємництва.

Політичні ризики можна поділити на чотири групи:

1) ризик націоналізації та експропріації без адекватної компенсації;

2) ризик трансферту, пов'язаний з можливими обмеженнями на конвертування місцевої валюти (наприклад, підприємством, яке рентабельно працює й одержує прибуток у національній валюті, але не в змозі перевести її у валюту інвестора, щоб розрахуватися за кредит);

3) ризик розриву контракту внаслідок дій влади країни, в якій знаходиться компанія-контрагент, або змін законодавства;

4) ризик воєнних дій або цивільних безладів та ін.

Політичний ризик умовно можна поділити на регіональний, ризик на рівні країни та міжнародний. Ця класифікація характеризується нестабільністю внутрішньополітичної ситуації в країні, регіоні та світі.

Правові банківські ризики виникають у випадку непередбаченої зміни законодавства, що регулює банківську діяльність або діяльність клієнтів банку, а також у випадку відсутності законодавчого регламентування тих або інших банківських операцій.

Соціальні ризики зумовлені національними особливостями, можливими ідеологічними і релігійними розбіжностями, національними конфліктами, різним рівнем життя населення.

Ризик інфляції зумовлений виникненням збитків чи скороченням розмірів прибутку банку внаслідок девальвації національної грошової одиниці та знецінювання банківських активів і власного капіталу банку. Інфляція тією чи іншою мірою супроводжує всі економічні процеси, тому банки не можуть істотно вплинути на неї. У зв'язку зі специфікою своєї посередницької діяльності банки можуть використовувати високі темпи інфляції для підвищення прибутковості своїх операцій за рахунок значного приросту грошової маси і дії кредитного мультиплікатора в процесі кредитування клієнтів.

Форс-мажорні ризики виникають у випадку війни, пожежі, повені, землетрусу або інших стихійних лих.

Вплив зовнішніх ризиків на результативність роботи банку дуже високий. Управляти цими ризиками дуже складно, а іноді й неможливо.

15.3. Фінансові ризики банку

Кредитний ризик - це наявний або потенційний ризик для надходжень і капіталу, який виникає у зв'язку з неспроможністю сторони, що взяла на себе зобов'язання, виконати умови будь-якої фінансової угоди з банком (його підрозділом) або в інший спосіб виконати взяті на себе зобов'язання.

Кредитний ризик супроводжує всі види банківської діяльності, де результат залежить від діяльності контрагента, емітента або позичальника. Він виникає кожного разу, коли банк надає кошти, бере зобов'язання про їх надання, інвестує кошти або іншим чином ризикує ними відповідно до реальних умов чи умовних угод незалежно від того, де відображається операція - на балансі чи поза балансом.

Валютний ризик - це наявний або потенційний ризик для надходжень і капіталу, який виникає внаслідок несприятливих коливань курсів іноземних валют і цін на банківські метали. Валютний ризик можна поділити:

- на ризик трансакції;

- ризик перерахунку з однієї валюти в іншу (трансляційний ризик);

- економічний валютний ризик.

Ризик трансакції полягає в тому, що несприятливі коливання курсів іноземних валют впливають на реальну вартість відкритих валютних позицій. Цей вид ризику супроводжує всі операції банку, пов'язані з перерахуванням коштів в іноземній валюті з одного рахунку на інші, наприклад, маркетмейкерство, дилінг, прийняття позицій в іноземних валютах.

Ризик перерахунку з однієї валюти в іншу (трансляційний ризик) полягає в тому, що величина еквівалента валютної позиції у звітності змінюється в результаті змін обмінних курсів, які використовуються для перерахування залишків в іноземних валютах в базову (національну) валюту.

Економічний валютний ризик полягає в зміні конкурентоспроможності банку або його структур, що входять до консолідованої групи, на зовнішньому ринку внаслідок суттєвих змін обмінних курсів.

Ринковий ризик - це наявний або потенційний ризик для надходжень і капіталу, який виникає внаслідок несприятливих коливань вартості цінних паперів і товарів, а також коливань курсів іноземних валют за тими інструментами, які знаходяться в торговельному портфелі банку. Цей ризик випливає з маркетмейкерства, дилінгу, прийняття позицій з боргових і пайових цінних паперів, валют, товарів і похідних інструментів (деривативів).

Особливо важливо враховувати ринковий ризик при прийнятті забезпечення за кредитними операціями, оскільки зміни ринкової вартості цінних паперів чи зниження цін на нерухомість може призвести до втрат банку під час реалізації заставленого майна у випадку неплатоспроможності позичальника. Розмір цих втрат визначається сумою перевищення заставної вартості майна над ринковою.

Операції банку з фінансовими інструментами, вартість яких визначена в іноземній валюті, крім ринкового ризику супроводжуються також валютним ризиком трансакції.

Ризик ліквідності - наявний або потенційний ризик для надходжень і капіталу, який виникає внаслідок неспроможності банку виконати свої зобов'язання в належні строки, не зазнавши при цьому неприйнятних втрат.

Ризик ліквідності виникає у зв'язку з нездатністю управляти незапланованими відпливами коштів, змінами джерел фінансування або виконувати позабалансові зобов'язання.

Ризик ліквідності можна розглядати як два окремих ризики:

1) недостатньої ліквідності;

2) надмірної ліквідності.

Виміряти ризик ліквідності дуже складно, оскільки на цей показник впливає багато факторів. Управління цим ризиком здійснюється шляхом дотримання встановлених Національним банком обов'язкових нормативів ліквідності, що є співвідношенням різних статей активу і пасиву балансу банку (норматив миттєвої ліквідності (Н4), норматив поточної ліквідності (Н5) та норматив короткострокової ліквідності (Н6)), а також шляхом узгодження строків розміщення активів і повернення залучених банком коштів.

Відсотковий ризик (ризик зміни відсоткової ставки) - це наявний або потенційний ризик для надходжень або капіталу банку, який виникає внаслідок несприятливих змін відсоткових ставок.

Цей ризик впливає як на прибутковість банку, так і на економічну вартість його активів, зобов'язань та позабалансових інструментів. Основними видами ризику зміни відсоткової ставки, на які зазвичай наражається банк, є:

- ризик зміни вартості ресурсів - виникає внаслідок різниці в строках погашення (для інструментів з фіксованою відсотковою ставкою) та переоцінки величини ставки (для інструментів зі змінною відсотковою ставкою) банківських активів, зобов'язань і позабалансових позицій;

- ризик зміни кривої дохідності - виникає внаслідок змін у нахилі та формі кривої дохідності;

- базисний ризик - виникає внаслідок відсутності достатньо тісного зв'язку між коригуванням ставок, отриманих та сплачених за різними інструментами, всі інші характеристики яких щодо переоцінки є однаковими;

- ризик права вибору - виникає внаслідок наявності права відмови від виконання угоди (тобто реалізації права вибору), яке прямо чи опосередковано наявне в багатьох банківських активах, зобов'язаннях та позабалансових портфелях.

За місцем виникнення розрізняють два види відсоткового ризику; позиційний і структурний.

Позиційний ризик - це ризик однієї операції, пов'язаний зі зміною відсоткових ставок. Наприклад, банк видав кредит за плаваючою відсотковою ставкою, при цьому невідомо, чи одержить банк прибуток, чи зазнає збитків.

Структурний ризик - це загальний ризик балансу банку, який виникає внаслідок коливань відсоткових ставок. Для захисту від структурного ризику банки мають проводити цільову відсоткову політику стосовно зміни структури балансу, здійснювати розрахунки компенсації відсоткового ризику та регулювати відсоткові ставки відповідно до умов фінансового ринку.

Ризик зміни ресурсної бази тісно пов'язаний з ринковим, відсотковим і валютним ризиками. При формуванні ресурсної бази банк повинен враховувати ймовірність збільшення витрат щодо залучення ресурсів у разі зміни ситуації на фінансовому ринку (зміни відсоткових ставок за депозитами, коливань курсів іноземної валюти та ін.). Наприклад, у випадку залучення довгострокових вкладів банк зазнає збитків у випадку зниження відсоткової ставки на депозитному або кредитному ринках. І навпаки, у випадку залучення короткострокових вкладів після настання строку їх виплати банк може постати перед проблемою подорожчання ресурсів.

Одним із напрямів управління ризиком зміни ресурсної бази є розробка депозитної політики, яка має на меті забезпечити банк ресурсами на певний час і за певною ціною для здійснення активних операцій. У процесі її реалізації вирішуються два протилежні завдання: забезпечення стабільності ресурсної бази і мінімізація витрат з її формування.

Інша форма прояву ризику ресурсної бази - це збитки у вигляді недоотриманих прибутків у зв'язку з необхідністю наявності певної суми ліквідних коштів для здійснення розрахунково-касового обслуговування клієнтів (списання коштів з поточних рахунків, видача авансу на відрядження або заробітної плати, зняття депозиту готівкою тощо). Для банку це активи, що не приносять прибутку, їх розмір залежить від зовнішніх обставин (ступінь довіри до банку, економічна та політична ситуація в країні) і структури клієнтів банку (наприклад, високий відсоток торговельних організацій означає великий обсяг інкасації готівки).

15.4. Кредитний ризик та методи його зниження

Кредитний ризик — ймовірність несплати позичальни­ком основного боргу та відсотків за користування кредитом, які належать до сплати, у терміни, визначені кредитним договором.

У банківській практиці застосовуються певні заходи, спрямо­вані на мінімізацію втрат від кредитного ризику. Це:

лімітування;

диверсифікація;

оперативність при стягненні боргу;

страхування;

забезпечення кредиту;

вивчення й оцінювання кредитоспроможності позичальника.

І спосіб — встановлення позичальникам лімітів кредитування. Як правило, банки встановлюють ліміт, який регламентує розмір обігу з видачів кредиту за певний період (ліміт видачі). У деяких випадках встановлюється ліміт заборгованості, який регламентує заборгованість за кредитом на певну дату.

Надання кредитів за допомогою ліміту видачі здійснюється, як правило, шляхом відкриття кредитної лінії (характеризує обіг з видачі кредиту). Вона відкривається клієнтам зі сталою репутаці­єю, які мають стабільний фінансовий стан. Існують різні види кредитних ліній. Вони можуть бути поновлювальні, коли кредит надається і погашається в межах встановленого ліміту, і непоновлювальні, коли після надання і погашення кредиту відносини між банком і клієнтом припиняються. У ряді випадків питання про видачу кредитів вирішується банком кожний раз індивідуа­льно.

ІІ спосіб — диверсифікація кредитних вкладень. Це означає розподіл кредитів між різними суб'єктами правовідносин, клієн­тами різних форм власності та галузей економіки, між різними регіонами країни тощо. У деяких випадках дотримання банком диверсифікації здійснюється за допомогою нормативів або ви­мог, які встановлюються НБУ.

Чим більшій кількості позичальників надається кредит, тим меншим буде ризик неповернення кредитів за інших рівних умов, оскільки вірогідність банкрутства багатьох позичальників значно менша, ніж кількох.

ІІІ спосіб — оперативність при стягненні боргу — передбачає необхідність підтримувати з позичальником тісні контакти про­тягом усього строку користування кредитом. Банк повинен слід­кувати за станом справ у клієнта і у разі необхідності застосову­вати упереджувальні дії щодо захисту своїх інтересів.

ІV спосіб — страхування кредитних операцій. Він означає, що банки повинні створювати страхові фонди як на макро-, так і мікрорівнях, а також страхувати окремі кредитні угоди в спеціалі­зованих страхових компаніях.

V спосіб — забезпеченість кредиту.

У країнах з розвинутою ринковою економікою найпоширені­шими є такі форми забезпечення кредитів:

- гарантія або порука третьої сторони;

- переуступка контрактів, дебіторської заборгованості;

- застава товарних запасів;

- застава дорожніх документів, нерухомого майна, цінних па­перів, дорогоцінних металів, страхування.

Гарантія або порука — це зобов'язання третьої особи погаси­ти борг позичальника у випадку його неплатоспроможності; офо­рмляється як самостійний обов'язок гаранта чи поручителя.

Переуступка контрактів практикується при кредитуванні буді­вельних компаній, що здійснюють регулярні поставки товарів або послуг за контрактом. Боржник переуступає контракт креди­туючому банку, внаслідок чого надходження коштів від замовни­ка зараховуються в погашення кредиту.

Переуступка дебіторської заборгованості полягає в передачі банку рахунка, що вимагає оплати за поставлені позичальником товари.

Забезпечення товарними запасами означає, що предметом за­стави можуть бути: сировина, комплектуючі вироби, готова про­дукція тощо.

Забезпечення дорожніми документами використовується при кредитуванні експортно-імпортних операцій. Заставою тут виступають документи, що підтверджують відвантаження товарів. Такі документи називаються коносамент і накладні.

Іпотекою визнається застава землі, нерухомого майна, при якому предмет застави залишається у заставодавця чи третьої особи. Предметом іпотеки може бути майно, пов'язане із землею, — будівлі, споруди, квартири, земельні ділянки громадян, бага­торічні насадження тощо.

Заставою за кредитом можуть бути такі види рухомого майна: обладнання, машини, механізми, інвентар, транспортні засоби, товари довгострокового вжитку.

Застава векселя чи іншого цінного папера здійснюється шля­хом індосаменту і вручення заставодержавцю індосованого цін­ного папера. Умовою використання цінних паперів як форми за­стави має бути їх висока ліквідність.

Зустрічаються й інші способи забезпечення кредитів. Зокрема, надання позичальнику кредиту за умови накопичення та збері­гання останнім протягом встановленого терміну визначеної суми коштів на вкладі, при видачі позичок індивідуальним позичаль­никам за заставу беруться поліси страхування життя, свідоцтва про ощадні внески, вимоги на виплату заробітної плати; при кредитуванні підприємств добувних галузей — корисні копалини або контракти на постачання сировинних ресурсів; при кредиту­ванні фермерських господарств — урожай.

У практиці роботи українських комерційних банків найпоши­ренішими формами забезпечення зобов'язань позичальника пе­ред банком є застава майна, гарантія (поручительство) третьої особи, стягнення пені й штрафів, переуступка на користь банку вимог і рахунків позичальника третій особі, страхування відповідальності позичальника перед банком за неповернення кредитів і ризику непогашення кредитів. Правові основи цих форм застави визначені Цивільним кодексом України.

VI спосіб — оцінка кредитоспроможності позичальника. У процесі роботи, що передує укладанню кредитної угоди, праців­ник банку повинен ретельно проаналізувати кредитоспромож­ність позичальника, тобто його здатність своєчасно погасити кредит, виявити фактори, які можуть спричинити непогашення пошчки. Кредитоспроможність позичальника, на відміну від йо­го платоспроможності, не фіксує неплатежі за минулий період чи їй певну дату, а прогнозує здатність до погашення боргу на найближчу перспективу. Отже, кредитоспроможність — це якісна оцінка позичальника, яка дається банком до розгляду питання про можливість і умови кредитування і дозволяє передбачити ймовірність своєчасного повернення позичок та їх ефективного використання.

Межі вивчення кредитоспроможності залежать від розміру позички, терміну позички, результатів минулої діяльності пози­чальника, забезпечення кредиту (яка форма забезпечення перед­бачається), взаємовідносин банку з клієнтом.

Жодних твердих правил щодо цього не існує, оскільки кожний клієнт, що подав кредитну заявку, може мати специфічні особли­вості, які вимагають більш детального вивчення.

Оцінка кредитоспроможності — процес творчий, що вимагає від банківських працівників глибоких економічних знань, аналі­тичного мислення, вміння визначати та оцінювати тенденції в го­сподарській діяльності й фінансовому стані позичальників, зок­рема можливості дотримання ними принципів кредитування, прогнозувати майбутній стан справ позичальника та передбачати обставини, які можуть на них вплинути.

Дата добавления: 2014-11-29