Проблема розвитку архітектурного об’єкта в часі й зміни його функції в архітектурі ХХ століття

Контрольні питання і завдання

1. Розкрийте значення терміна «модернізм в архітектурі».

2. Назвіть основні принципи архітектури модернізму.

3. Які основні функції, на думку авторів «Афінської хартії», мало забезпечувати сучасне місто і на які функціональні зони поділятися?

4. До яких змін у містобудуванні привела реалізація основних положень «Афінської хартії»?

5. Які нові матеріали і конструкції дали можливість реалізації основних архітектурно-конструктивних прийомів модернізму?

6. Назвіть п’ять принципів сучасної архітектури, сформульованих Ле Корбюзьє.

7. Що зумовило появу нового виду проектування – серійного?

8. Розкрийте сутність принципу «конструктора» при формуванні будівель і їх комплексів.

9. Який новий тип житлової чарунки був створений у період модернізму?

10. У чому полягає внесок модернізму в сучасну архітектуру?

Протягом попередніх тисячоліть розвитку архітектури така проблема просто не виникала. Функції розвивались і змінювались так повільно, що моральне і фізичне старіння об’єкта відбувалися майже синхронно. Тому, коли будівля переставала відповідати функціональним вимогам, найчастіше вона вже мала незадовільний фізичний стан; її просто зносили й будували іншу. До цього треба додати руйнування внаслідок пожеж, стихійних лих, воєнних конфліктів тощо. При зведенні нової або відбудові зруйнованої старої будівлі одночасно вносилися зміни до її об’ємно-планувальної структури відповідно до змін функції.

Звичайно, відомі численні приклади комплексів, які протягом періоду свого існування просторово розвивались, добудовувались та перебудовувались. Проте авторам їх первинних варіантів і на думку не спадало закладати в проект можливості подальшого розвитку або зміни функції.

Навіть на початку епохи модернізму, ще у 1920-их рр. функціоналісти, дотримуючись принципу проектування «зсередини назовні», в основному намагались максимально повно виявити функціонально-просторову структуру будівель у їх зовнішньому вигляді, не передбачаючи можливостей її зміни чи розвитку. Незважаючи на всю революційність інших постулатів модернізму, в цьому відношенні архітектори дотримувались випробуваної тисячоліттями формули «функція статична – форма статична».

Але з розвитком будівельних технологій, появою нових матеріалів, ужиттям містобудівних, конструктивних і організаційних протипожежних заходів довговічність будівель та споруд – розрахункова й фактична – значно збільшилась. У той же час із прискоренням соціально-економічного розвитку суспільства з’явилось багато нових функцій і зросла швидкість розвитку існуючих. Тепер деякі типи будівель застарівали морально в десятки разів швидше, ніж фізично.

Саме це спонукало архітектора Л. Міс ван дер Рое (1886 – 1969 рр.), одного з видатних представників «інтернаціонального стилю»,перейти до проектування об’єктів за формулою «функція динамічна – форма статична». Розроблена ним концепція «універсального простору» передбачала поділ усіх приміщень на дві групи – комунікації та обслуговуючі приміщення в одній і приміщення основного призначення – в другій (рис. 5.14, а). Комунікації блокувалися з обслуговуючими приміщеннями, утворюючи компактні «острівці», що немовби плавали у вільному внутрішньому просторі будівлі, утвореному за рахунок конструктивної системи з рідкорозставленими опорами. Цей вільний простір призначався для періодично змінюваних основних функцій будівлі.

Рисунок 5.14 – Концепції «універсального простору» Міса ван дер Рое (а, б) та «обслуговуваних просторів й обслуговуючих приміщень» (в, г) Луїса Кана):

а – нова Національна галерея, Берлін, ФРН (план), арх. Л. Міс ван дер Рое, 1962 – 1968 рр.; б – приклад вільної розстановки меблів та обладнання в універсальному просторі сучасного офісного будинку; в – медичний центр Ричардса, Філадельфія, США (план типового поверху), арх. Л. Кан, 1957 – 1961 рр.; г – інститут біологічних досліджень Тихоокеанського узбережжя (Salk Institute), Ла Джолла, США, (поперечний розріз), арх. Л. Кан, 1959 – 1966 рр.

Періодична зміна функціонально-просторової структури будівлі такого типу здійснюється за допомогою рухомих елементів, не зв’язаних із несучими конструкціями. Це можуть бути як легкорозбірні перегородки, так і меблі та обладнання (рис. 5.14, б). Цей «універсальний простір» обмежений «універсальною формою» будівлі – єдиного максимально спрощеного об’єму (у Міс ван дер Рое – найчастіше скляного паралелепіпеда, поверхня якого розчленована рівномірно розташованими стійками). Такий принцип формотворення Л. Міс ван дер Рое сформулював як «менше значить більше» (less is more).

Свою ідею універсальної абстрактної форми Міс реалізовує також у проектах висотних житлових будинків, що зовні не відрізняються від офісних. Найвідомішим прикладом є будівлі на Лейк Шор Драйв 860/880, занесені до числа офіційних пам’яток міста Чикаго.

На прикладі цих будинків видно, що концепція «універсального простору» дає можливість існування різних варіантів планування будівлі не лише послідовно в часі, але й одночасно – коли різні поверхи можуть мати різне планування. Так, у комплексі на Лейк Шор Драйв на типовому поверсі можуть розташовуватись 8 двокімнатних квартир або 4 чотирикімнатних (рис. 5.15). Тут спостерігається те саме групування допоміжних приміщень – ванних кімнат і кухонь довкола ядра вертикальних та горизонтальних комунікацій, а зона вздовж периметра будинку звільнена для житлових кімнат.

Подібний прийом широко застосовується у сучасній архітектурі, як у громадських, так і в житлових будинках.

Луїс Кан (1901 – 1974 рр.), загалом дотримуючись формули «функція динамічна – форма статична», пішов далі у поділі приміщень на дві основні групи. Він висунув ідею виділення «обслуговуючих приміщень і обслуговуваних просторів», але, на відміну від Міс ван дер Рое, намагався виділяти їх в окремі об’єми (рис. 5.14, в, г). Обслуговуючі приміщення й обслуговувані простори могли сусідити як по горизонталі (рис. 5.14, в), так і по вертикалі (рис. 5. 14, г). Таким чином, не лише будівля набувала додаткової виразності та монументальності, але й був зроблений наступний крок у розвитку взаємовідносин функції та форми будівлі.

Архітектурні принципи цих робіт Кана близькі до основних постулатів структуралізму. Один із важливих аспектів структурного методу композиції – диференціювання споруди на стабільну комунікаційно-конструктивну структуру та мобільні, пристосовані до переміщення й заміни функціональні об’єми. Як правило, споруда є відкритою системою – у ній закладено можливість «зростання», розширення і зміни для нових імовірних потреб.

Закладена в структуралізмі ідея «функція динамічна – форма динамічна» розвинулась далі в метаболізмі, якийпропонує принципи динамічної змінності та органічного зростання архітектурних споруд, виділяючи в їх складі відносно

Рисунок 5.15 – Реалізація принципу «універсального простору» Л. Міс ван дер Рое в житловому комплексі Лейк Шор Драйв, Чикаго, Іллінойс, США, 1948 – 1951 рр.:

а – план типового поверху (варіант з 8 двокімнатними квартирами);

б – план типового поверху (варіант з 4 чотирикімнатними квартирами)

стабільні, довготривалі комунікаційно-конструктивні структури й короткочасні змінні елементи основного функціонального призначення. Основні принципи метаболізму сформульовані одним з його основоположників – А. Ісодзакі (народився 1931 р.):

· функції поділяються на категорії відповідно до використовуваної ними площі;

· кожне приміщення повинне мати максимальну гнучкість та взаємодоповнюваність;

· кожний з об’ємів повинен мати можливість розширюватися так, щоб йому не заважали інші;

· загальна форма об’єктів має бути відкритою, аби вона могла вільно розвиватися;

· у процесі зростання споруди внаслідок непередбачуваних обставин можуть виникнути моменти, які зумовлять зміну всієї композиції;

· кожному етапові розвитку відповідає своя структура, котра пов’язує різні функції, які утворюють основу для зростання елементів;

· розміщення обладнання визначає організацію простору і стимулює зростання;

· архітектурна єдність обумовлюється передбаченням розвитку просторів і конструкцій.

Яскравим прикладом реалізації основних принципів метаболізму є Nakagin Capsule Tower у Токіо (рис. 5.16). Тут диференціація на постійну структуру і змінювані елементи проведена надзвичайно послідовно. Два залізобетонних комунікаційних стовбури, з’єднані горизонтальними переходами, одночасно є основою для навішених на них житлових капсул з металу та пластику розміром 2,5 х 2,5 х 4 м. Кожна з капсул кріпиться до стовбуру лише чотирма болтами високої міцності й може бути замінена незалежно від інших. Внутрішнє планування капсул вирішене максимально економічно, з використанням убудованих меблів та обладнання.

Слід відзначити, що у будівлях і комплексах, зведених із застосуванням принципів метаболізму, зазвичай закладено більші можливості до змін, ніж це поки що потребує практика. Так, за весь період існування Nakagin Capsule Tower із 1972 р. жодна з мобільних капсул не була замінена чи переміщена.

Взаємодія змінної функції й форми розглядалась не лише на рівні будівель та їх комплексів, а і на вищих ієрархічних рівнях архітектурної системи: містобудівному та розселенському. Починаючи із 1960-их рр., проблема створення гнучкого, варіантного штучного середовища, максимально пристосованого до постійної зміни функціональних програм, постійно опрацьовується численними творчими рухами та угрупованнями.

Рисунок 5.16 – Реалізація основного принципу метаболізму «динамічна функція – динамічна форма» у капсульній вежі Накагін (Nakagin Capsule Tower), Токіо, Японія, архітектор К. Курокава, 1970 – 1972 рр.):

а – загальний вигляд, б – аксонометричний розріз мобільної житлової капсули (розміри 2,5 м х 4 м х 2,5 м); в – план типового поверху

Крім концепції міського метаболізму (К.Танге), можна виділити такі постурбаністичні теорії:

· екістика – наука про людські поселення (К. Доксіадис, Афінський центр екістики), яка стверджує правомірність необмеженого зростання міст, передбачає в майбутньому створення всесвітнього міста – ойкуменополісу – в результаті злиття існуючих міст у безперервні смуги, розташовані вздовж основних транспортних магістралей;

· концепції «всеосяжного проектування»: тотальна архітектура В. Гропіуса і тотальний дизайн Б. Фуллера;

· теорія мобільної архітектури, опрацьована «Міжнародною групою передових архітекторів» (GIAP, Париж, із 1965 р.): Й. Фрідман, В. Йонас, П. Меймон, Ж. Патрікс, М. Рагон, Й. Шейн, Н. Шиффер й інші.

Подібний розвиток концепції архітектурної форми – від статичної до динамічної – є цілком закономірним. Адже архітектура, як «друга», штучна природа, все більше й більше витісняє «першу», при цьому переймаючи як частину її функцій, так і частину властивостей, серед яких динамічність, змінність форм займає одне з чільних місць.

Останнім часом з’являється все більше й більше будівель, які можуть трансформуватися, виконуючи одну з головних своїх функцій – створення сприятливого внутрішнього мікроклімату. Це досягається за рахунок трансформованої зовнішньої оболонки (фасадів і покриття), яка може змінювати свої характеристики залежно від сонячного освітлення, температури, вологості повітря та інших зовнішніх факторів. Цим й іншими процесами, як правило, керують умонтовані комп’ютерні системи. Таким чином, архітектурні об’єкти все більше уподібнюються до живих організмів, стаючи не лише «рухомими», але й «розумними».

Дата добавления: 2014-11-29