Створення самостійної держави

Тема 13. ФОРМУВАННЯ ЗАСАД РИНКОВОГО ГОСПОДАРСТВА В УКРАЇНІ

Радянської системи в економічній думці.

Трактування економічного розвитку України в умовах

Післяжовтневий розвиток економічної теорії в Україні позначений тими самими рисами, що й розвиток усієї економічної думки.

Це розквіт у 20-х – 30-х рр., занепад, починаючи з 30-х до 60-х рр., короткий період відродження в 60-ті рр. та криза у 70-80-х рр. і знову період відродження, що розпочинається з другої половини 80-х рр.

На початку 20-х рр. українська наукова думка розвивалася в різноманітних напрямках і представлена працями таких видатних вчених, як Є.Слуцький, К.Воблий, Р.Оржецький, М.Птаха, Ф.Задорожний та ін.

У цей час українська економічна думка досягла високого наукового рівня і була в авангарді світової економічної думки.

Праці Є.Слуцького, К.Воблого, М.Птахи, О.Чаянова, О.Челінцева та інших здобули світове визнання.

Так, праця Е.Слуцького “Етюд до проблеми побудови формально-пракселогічних засад економіки” (1926), що в ній ішлося про психологічні засади раціональної економічної поведінки суб’єкта, на півстоліття випередила дослідження в цій галузі, які велись на Заході.

Іншу його працю “Накопичення випадкових причин як джерело циклічних процесів” (1927) було присвячено проблемам моделювання економічних коливань на довгостроковий період.

Вона справила величезний вплив на розвиток зарубіжних економічних досліджень.

Теорія економічних кон’юнктур М.Туган-Барановського стала підставою теорії “довгих хвиль” М.Кондратьєва.

Усі ці теорії широко використовували і розвивали далі на Заході.

Орієнтація владних структур на тоталітаризм поклала край розвитку економічної науки в Україні, перетворила її на складову радянської економічної теорії.

Було закрито щойно створені інститути та кафедри, припинено економічні дослідження (особливо в сфері кооперації), багатьох учених вислано з країн або заарештовано.

Повернення української економічної теорії в лоно світової економічної думки тільки розпочинається.

(90-ті роки ХХ ст.)

1. Створення самостійної держави.

2. Реалізація програми виведення економіки з кризи.

Першим кроком на шляху до незалежної української економіки було прийняття 16 липня 1990 р. “Декларації про державний суверенітет України”.

Але практична реалізація задекларованого ще у складі СРСР наміру про створення самостійної держави з незалежною і міцною економікою відбулася лише з прийняттям “Акта проголошення незалежності України” 24 серпня 1991р.

Важливим етапом у вирішенні головних завдань перехідного періоду були “Основні напрями економічної політики в умовах незалежності”, розглянуті наприкінці жовтня 1991 р. Верховною Радою України.

Вони передбачали:

- структурну перебудову господарства України;

- конверсію оборонної промисловості;

- перерозподіл матеріальних та трудових ресурсів на користь виробництв, що виготовляють споживчі товари для населення;

- переорієнтацію машинобудування на першочергове задоволення потреб агропромислового комплексу, легкої та харчової промисловості.

Після розпаду СРСР (грудень 1991 р.) в Україні здійснюються кроки, спрямовані на ринкові перетворення.

Уряд з початку 1992 р. запроваджує в обіг купоно-карбованець і стає на шлях “шокової терапії”, проголосивши лібералізацію торгівлі та повну свободу ринкових цін, за винятком цін на деякі товари, що призвело до посилення інфляційних процесів та зниження рівня життя основної маси населення.

У березні 1992 р. Верховна Рада України прийняла “Основи національної економічної політики України”, що було наступним кроком на шляху розбудови національної економіки.

“Основи” включали цілу низку заходів, зокрема роздержавлення, приватизацію, структурну перебудову та модернізацію промисловості, відмову від ряду принципових положень, прийнятих при утворенні СНД (Україна залишається у складі СНД, але повністю виходить з рублевого простору), перехід до взаєморозрахунків з країнами співдружності на основі світових цін, переорієнтацію зовнішньої торгівлі на західні ринки тощо.

Певною мірою прийняття цієї програми стало умовою вступу України до МВФ (квітень 1992 р.).

Перехід від адміністративно-директивної до ринкової економіки не міг бути безболісним.

Передусім – це катастрофічне падіння основних економічних показників.

За 1991-1993 рр. національний дохід України скоротився на 39%. При загальному зменшенні промислової продукції на 20% виробництво товарів народного споживання скоротилося на 30%, у тому числі продовольства – на 35%.

Глибокі деформації відбулися й у сфері державних фінансів. Україна стала лідером серед інших країн за обсягами дефіциту державного бюджету.

У 1994 р. фінансування бюджетного дефіциту поглинуло від 85 до 95% кредитної емісії і досягло майже 20% ВНП.

За даними Світового банку, рівень інфляції в Україні у другій половині 1993 р. був найвищим у світі.

Кінець 1991 – перша половина 1994 р. – це період поглиблення структурного розбалансування економіки України. Світовий досвід переконливо свідчить, що для ефективного господарювання необхідно, щоб у структурі промислового виробництва частка базових галузей (паливно-енергетичний та металургійний комплекси) становила від 19 до 23%. В Україні ж вона у 1992 р. становила 44,9%, в 1993 р. – 37,6%, а в 1994 р. – 45,4%. За цими цифрами криється збереження великої ресурсомісткості суспільного виробництва.

Дата добавления: 2014-12-07