Прийняття спадщини. 4 страница

Крім того, не мають права на спадкування ні за законом, ні за заповітом осо­би, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині.

Не мають права на спадкування за законом:

батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав і їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини;

батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом;

одна після одної особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням суду. Якщо шлюб визнаний недійсним після смерті одного з подруж­жя, то за другим із подружжя, який його пережив і не знав та не міг знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, суд може визнати право на спадкування частки того з подружжя, хто помер, у майні, яке було набуте ними за час цього шлюбу.

За рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Положення ст. 1224 ЦК України поширюються на всіх спадкоємців, у тому числі й на тих, хто має право на обов'язкову частку у спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ.

Склад спадщини — це усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України). Сукупність таких прав і обов'язків називається спадщиною або спадко­вою масою.

До складу спадщини входять, насамперед, майнові права та обов'язки. Наприклад, права на належне спадкодавцю рухоме майно (транспортні засоби, коштовності, предмети домашнього вжитку тощо) та нерухоме майно (будинок, квартира, земельні ділянки, садові будинки тощо), грошові кошти, вклади у банках, інші майнові права. До складу спадщини входять також права в галузі інтелектуальної власності (право на опублікування та розповсюдження творів літератури, науки, мистецтва та одержання винагороди, виключне право на ви­нахід, промисловий зразок, яке ґрунтується на патенті та ін.).

Крім переходу до спадкоємця прав, до них переходять і обов'язки:

обов'язок відшкодувати майнову шкоду (збитки), яка була завдана спадко­давцем;

обов'язок відшкодувати моральну шкоду, завдану спадкодавцем, яка була присуджена судом за життя спадкодавця;

обов'язок сплатити неустойку (штраф, пеню), яка була присуджена судом кредиторові за життя спадкодавця.

Майнова та моральна шкода, яка була завдана спадкодавцем, відшкодовується спадкоємцями у межах вартості рухомого чи нерухомого майна, яке було одержа­не ними у спадщину (ст. 1231 ЦК України).

Спадкоємці не можуть прийняти тільки права і відмовитися від прийняття обов'язків. Спадщина приймається не в частині, а в цілому.

Не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані із собою спадкодавця, зокрема:

особисті немайнові права;

право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;

право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкоджен­ням здоров'я;

права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом

права та обов'язки особи як кредитора або боржника, нерозривно пов'язані із особою кредитора або боржника, у зв'язку з чим зобов'язання не може бути виконане іншою особою або не може бути прийнято виконання зобов'язання іншою особою.

2. З встановленням часу відкриття спадщини пов’язанні такі обставини, як: коло спадкоємців; строк для прийняття і відмови від спадщини; склад спадкового майна; закон, яким потрібно керуватись.

Цивільний кодекс України визначає часом відкриття спадщини день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим – день, з якого він оголошується померлим (ч.3 ст. 46).

Смерть громадянина реєструється в органах реєстрації актів цивільного стану (РАЦСу). Визнаний цим органом документ - свідоцтво про смерть - і буде свідчити про смерть громадянина і про день відкриття спадщини.

У тих випадках, коли громадянин визнаний померлим за рішенням суду, то це рішення являється підставою для реєстрації смерті в органах РАЦСу. Підтвердженням смерті і її дати також буде документ, виданий органами РАЦСу.

Визнання громадянина безвісти відсутнім або факт загибелі його без вісти на фронті, під час бойових дій (якщо він не був визнаний померлим), не є підставою рахувати таку особу померлою.

Часом відкриття спадщини є:

1. День смерті спадкодавця. Оскільки закон визначає часом відкриття спадщини день, то година цього дня, коли помер спадкодавець немає правового значення. Ця обставина повинна враховуватись в тих випадках, коли особи, які можуть бути спадкоємцями, один після другого помирають в один і той ж день, але в різний час. У даному випадку той, хто помер пізніше, але в цей же день, не може рахуватись таким, що прийняв спадщину після того, хто помер швидше.

Якщо протягом однієї доби померли особи, які могли б спадкувати одна після одної, спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної із них (ч.3 ст. 1220 ЦКУ).

Якщо кілька осіб, які могли б спадкувати одна після одної, померли під час спільної для них небезпеки (стихійного лиха, аварії, катастрофи тощо), припускається, що вони померли одночасно. У цьому випадку спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з цих осіб (ч.4 ст. 1220 ЦКУ).

2. При оголошені спадкодавця померлим – відповідно до ч. 46 ЦКУ: „Фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішення суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв’язку з воєнними діями, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті. Порядок оголошення фізичної особи померлою встановлюється Цивільно-процесуальним кодексом України.”

Правові наслідки оголошення фізичної особи померлою прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті.

Визнання громадянина безвісти відсутнім або факт загибелі його без вісти на фронті, під час бойових дій (якщо він не був визнаний померлим), не є підставою рахувати таку особу померлою, а відповідно не тягне відкриття спадщини.

Правильне визначення часу відкриття спадщини має істотне значення.

Зокрема, час відкриття спадщини має значення для правильного визначення:

- кола спадкоємців;

- закону, який потрібно застосовувати для даних правовідносин,

- для встановлення спадкової маси.

Суд повинен мати на увазі, що при вирішенні спорів про спадщину застосовується той закон, який діяв на момент відкриття спадщини, а не на день розгляду справи. Цим же законом визначається і коло спадкоємців і черговість їх спадкування, а також спадкова маса.

Час відкриття спадщини має також значення:

- для обчислення строку на прийняття спадщини чи відмови від спадщини (ст. ст. 1268, 1269, 1270 Цивільного кодексу України),

- перехід права на прийняття спадщини (ст.1276 Цивільного кодексу України),

- визнання судом спадщини відумерлою (стаття 1277 Цивільного кодексу України),

- пред’явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців (ст. 1281 ЦК України),

- для моменту видачі нотаріусами свідоцтва про право на спадщину (ст.1298 ЦК України).

Часом відкриття спадщини після смерті реабілітованих у встановленому порядку громадян є день прийняття рішення відповідною комісією з питань поновлення прав реабілітованих про повернення спадкоємцям першої черги майна (відшкодування його вартості) реабілітованого.

Оскільки закон визначає часом відкриття спадщини день, то година цього дня, коли помер спадкодавець немає правового значення.

Ця обставина повинна враховуватись в тих випадках, коли особи, які можуть бути спадкоємцями, один після другого помирають в один і той ж день, але в різний час.

У даному випадку той, хто помер пізніше, але в цей же день, не може рахуватись таким, що прийняв спадщину після того, хто помер швидше.

Якщо протягом однієї доби померли особи, які могли б спадкувати одна після одної, спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної із них (ч.3 ст. 1220 ЦКУ).

Якщо кілька осіб, які могли б спадкувати одна після одної, померли під час спільної для них небезпеки (стихійного лиха, аварії, катастрофи тощо), припускається, що вони померли одночасно. У цьому випадку спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з цих осіб (ч.4 ст. 1220 ЦКУ).

Як визначається час відкриття спадщини після фізичних осіб, оголошених померлими та після смерті реабілітованих

Оголошення фізичної особи померлою.

Вважається, що підставою оголошення фізичної особи померлою є презумпція її смерті.

Фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців (ч. 1 ст. 46 ЦК).

Для того, щоб винести рішення про оголошення громадянина померлим, суд повинен бути впевнений у імовірності смерті особи.

Фізична особа оголошується померлою від дня набрання про це законної сили рішенням суду.

Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували смертю останній або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті (ч, 3 ст. 46 ЦК).

За правовими наслідками оголошення фізичної особи померлою прирівнюється до правових наслідків, які настають у разі смерті фізичної особи, а саме на майно такої особи відкривається спадщина (ч. 1 ст. 1220 ЦК).

Коли громадянин визнаний померлим за рішенням суду, то це рішення являється підставою для реєстрації смерті в органах РАЦСу. Підтвердженням смерті і її дати також буде документ, виданий органами РАЦСу.

Часом відкриття спадщини після смерті реабілітованих у встановленому порядку громадян є день прийняття рішення відповідною комісією з питань поновлення прав реабілітованих про повернення спадкоємцям першої черги майна (відшкодування його вартості) реабілітованого.

Коло спадкоємців першої черги визначається на день винесення цього рішення. Факт смерті спадкодавця – громадянина, реабілітованого у встановленому порядку, а також належність до кола спадкоємців першої черги щодо майна реабілітованого (відшкодування його вартості) визначається на підставі відповідного рішення Комісії з питань поновлення прав реабілітованих, яке повинно містити перелік документів, що стверджують певні факти (п. 213 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України...).

Місцем відкриття спадщини є: останнє місце проживання спадкодавця.

Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходження основної частини рухомого майна (частина перша та друга ст. 1221 Цивільного кодексу України).

При цьому, необхідно мати на увазі, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, а часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частини перша та друга статті 1220 Цивільного кодексу України).

Підпунктом 1.13 пункту 1 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (далі – Порядок), затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, визначено, що місце відкриття спадщини підтверджується: довідкою житлово-експлуатаційної організації, довідкою правління житлово-будівельного кооперативу про реєстрацію (постійне місце проживання) спадкодавця; записом у будинковій книзі про реєстрацію (постійне місце проживання) спадкодавця, довідкою адресного бюро, довідкою райвійськкомату про те, що спадкодавець до призову на військову службу проживав за відповідною адресою. Місце відкриття спадщини не може підтверджуватись свідоцтвом про смерть.

Також, як передбачено підпунктом 1.14 пункту 1 глави 10 розділу ІІ Порядку, у разі відсутності у спадкоємців документів, що підтверджують місце відкриття спадщини, нотаріус роз’яснює спадкоємцям їх право на звернення до суду із заявою про встановлення місця відкриття спадщини. У такому випадку місце відкриття спадщини підтверджується копією рішення суду, що набрало законної сили.

Якщо спадкодавець, якому належало майно на території України, мав останнє місце проживання на території іноземної держави, місце відкриття спадщини визначається на підставі Закону України «Про міжнародне приватне право».

Відповідно до статті 70 Закону України «Про міжнародне приватне право» спадкові відносини регулюються з урахуванням положень статей 71, 72 цього Закону правом держави, у якій спадкодавець мав останнє місце проживання, за винятком, якщо спадкодавцем не обрано в заповіті право держави, громадянином якої він був. У разі, якщо після складання заповіту його громадянство змінилося, вибір права спадкодавцем буде недійсним.

Стаття 71 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлює, що спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, а майна, яке підлягає державній реєстрації в Україні, – правом України.

3.

Лекція 27. Спадкування за заповітом. Виконаннязаповіту (2 год.)

1. Поняття заповіту та його види.

2. Право на обов’язкову частку у спадщині.

3. Скасування та зміна заповіту. Недійсність заповіту.

Література

1. Цивільне право України: особлива частина. Підручник /Фазикош В.Г., Булеца С.Б.- К.: Знання, 2013 – 751 с.
Українське цивільне право: спадкове право, академічний курс. Підручник для ВНЗ - 2-е вид./ Ромовська З.В. – К.: Дакор, 2013

2. Цивільне право України. Навчальний посібник для підготовки до іспитів / Упор. Тетарчук І.В., Дяків Т.Є. – К.: ЦУЛ, 2014

3. Цивільне право в схемах. Навчальний посібник/ Матвєєв П.С., Бірюков В.І. – К.: Алерта, 2013

4. Цивільне право України: особлива частина. Підручник (затв.МОН України)/ Фазикош В.Г., Булеца С.Б. – К.: Знання, 2013

1. Законодавство щодо цивільних правовідносин і, зокрема спадкових, встановлює такі умови, що, безперечно, мають бути повідомлені заповідачу нотаріусом або адвокатом перед написанням та посвідченням змісту заповіту, оскільки стосуються певних правовідносин, які спадкоємцю або заповідачу після його смерті змінити буде неможливо. Тому особливу увагу нотаріусу слід приділяти саме визначено справжнього волевиявлення заповідача, а це неможливо здійснити без короткої, але змістовної консультації щодо всіх можливих варіантів передачі майна конкретним особам - як у порядку спадкування, так і за іншими цивільними правочинами.

Аналіз глави 85 ЦК, що регулює питання спадкування за заповітом, свідчить про різні характерні риси тих чи інших елементів спадкових правовідносин" за якими можна узагальнити суто нормативно визначені і теоретично обґрунтовані види заповітів та запропонувати свою класифікацію видів заповітів за різними критеріями. А саме:

I. За способом розподілу майна:

1) простий;

2) частковий (ст. 1236 ЦК);

3) натуральний;

4) пропорційний;

5) змішаний;

II. За характером розпоряджень заповідача:

1) із заповідальним відказом (статті 1237-1239 ЦК);

2) з покладенням на спадкоємців обов'язків (ст. 1240 ЦК);

3) з умовою (ст. 1242 ЦК);

4) з встановленням сервітуту (ст. 1246 ЦК);

5) з підпризначенням спадкоємців (ст. 1244 ЦК);

6) з позбавленням прав на спадкування (ст. 1249 ЦК):

- з вказівкою причин усунення від права на спадкування;

- без зазначення причин усунення від права на спадкування;

- шляхом незазначення в заповіті;

ІІІ. За суб'єктним складом:

1) особистий заповіт (ст. 1233 ЦК);

2) заповіт подружжя (ст. 1243 ЦК);

IV. За особливостями процедури посвідчення заповіту:

1) секретний (ст. 1249 ЦК);

2) за участю свідків (ст. 1253 ЦК);

3) у якому бере участь або зазначається його потенційний виконавець. Наведена класифікація, по-перше, дає можливість узагальнити риси всіх видів заповітів та вдосконалити поняття "заповіт".

Так, заповітом має визнаватися посвідчене у встановленому законом порядку особисте розпорядження фізичної особи, в якому вона визначає на випадок її смерті спадкоємців, яким бажає передати належні їй на праві власності майно та особисті немайнові права, а також може зазначати умови прийняття спадщини та інші, передбачені законом розпорядження (заповідальний відказ).

По-друге, така класифікація спрямована на забезпечення послідовності дій нотаріусів: вони, знаючи сутність кожного виду, можуть надати ґрунтовну консультацію щодо різних видів заповітів та з урахуванням конкретної життєвої ситуації, запропонувати особі найкращий спосіб охорони її прав на випадок смерті.

За способом розподілу майна заповіти поділяються на:

простий заповіт - заповіт, який стосується всього майна та прав спадкодавця та розподіляється між чітко визначеними спадкоємцями в рівних частках або все майно заповідається на користь однієї особи;

пропорційний заповіт - заповіт, в якому розмір частки кожного спадкоємця визначено спадкодавцем пропорційно його особистому ставленню до кожного із спадкоємців, тобто частки спадкоємців визначаються рівними або нерівними;

натуральний заповіт - заповіт, в якому кожному спадкоємцю буде визначено, яке майно перейде у його власність після смерті заповідача, тобто зазначення у заповіті конкретного майна і його спадкоємців;

частковий заповіт - заповіт, яким охоплено не всю спадщину, а лише її частину (ст. 1236 ЦК), тобто свідоме розпорядження заповідача лише щодо частини майна, коли решта майна має спадкуватись за законом;

змішаний заповіт - заповіт, за яким частину майна заповідач залишає конкретним особам, а іншу частину спадщини ділить між спадкоємцями на пропорційній основі. До змішаних можна віднести й натуральні заповіти, коли частина майна залишиться не за повіданою.

За характером розпоряджень заповідача можна рекомендувати заповідачеві посвідчити заповіт:

1) із заповідальним відказом (статті 1237-1239 ЦК);

2) з покладенням на спадкоємців обов'язків (ст. 1240 ЦК).

2. Свобода заповідальних розпоряджень обмежується в інтересах певних осіб, визначених у законі. Вони називаються необхідними спадкоємцями. Це особиста категорія спадкоємців, за якими, незалежно від змісту заповіту спадкодавця, зберігається певна частка у спадщині, яка називається обов'язковою, оскільки необхідні спадкоємці, крім негідних, не можуть бути позбавлені права на її успадкування.

Право на обов'язкову частку мають неповнолітні або повнолітні непрацездатні діти спадкодавця (в тому числі усиновлені), непрацездатна вдова, батьки (усиновителі) й утриманці померлого. Коло цих спадкоємців визначається згідно з критеріями, які були використані щодо встановлення осіб, які належать до спадкоємців першої черги, а також осіб, які закликаються до спадкування за законом як непрацездатні утриманці (у віці до 16 років, а які вчаться - до 18 років; жінки - з 55 років, чоловіки - з 60 років; інваліди I, II, 111 груп).

Наведений перелік осіб, які мають право на обов'язкову частку, є вичерпним. Тобто право на обов'язкову частку не мають ні спадкоємці за законом другої черги, ні спадкоємці, які спадкують за правом представлення цю частку. Право на таку частку не залежить від згоди інших спадкоємців на її отримання, рівно як і від того, чи проживав необхідний спадкоємець разом із спадкодавцем, чи окремо від нього.

Обов'язкова частка повинна становити не менше половини частки, яка належала б спадкоємцеві у разі спадкування за законом (обов'язкова частка). Тобто обов'язкова частка повинна складати половину законної частки. Цей розмір може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 1241 ЦК).

При визначенні розміру обов'язкової частки необхідного спадкоємця слід враховувати вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу на користь необхідного спадкоємця, а також вартість речей та майнових прав, які перейшли до цього спадкоємця. І не має значення, чи проживав необхідний спадкоємець разом із спадкодавцем, чи окремо від нього. У даному випадку йде мова лише про спадкоємців, що мали б право на одержання предметів домашнього вжитку при спадкуванні за законом. Тобто, якщо спадкоємець проживає спільно із спадкодавцем не менше одного року до відкриття спадщини, він має переважне перед іншими спадкоємцями (за законом) право на виділ йому цього майна у натурі в розмірі частки у спадщині, яка йому належить (ч. І ст. 1279 ЦК).

Якщо ж необхідний спадкоємець не проживав спільно із спадкодавцем, але серед інших спадкоємців за законом є такі, що проживали спільно із померлим не менше одного року до його смерті, при визначенні обов'язкової частки не враховується вартість предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку.

Спадкоємці, які разом із спадкодавцем були співвласниками майна (незалежно від проживання їх разом із померлим упродовж року до його смерті), мають переважне право перед іншими спадкоємцями на виділ їм в натурі цього майна в межах частки у спадщині (ч. 2 ст. 1279 ЦК). Якщо заповідач зробив розпорядження банківській установі щодо вкладу, то право на вклад входить до складу спадщини незалежно від способу розпорядження ним, тобто при визначенні розміру обов'язкової частки вартість вкладу також враховується (ч. 2 ст. 1228 ЦК).

3. Відповідно до ст. 1254 Цивільного кодексу України заповідач має право у будь-який час скасувати або внести зміни до заповіту. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Якщо новий заповіт, складений заповідачем, було визнано недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225 і 231 Цивільного кодексу України.

Положення ч. 4 ст. 1254 Цивільного кодексу України встановлює неможливість відновлення попередньо складеного заповіту в разі визнання останнього заповіту недійсним, крім двох випадків, коли: заповіт складено дієздатною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла ними керувати (ст. 225 ЦК); заповіт складено під впливом насильства (ст. 231 ЦК).

Наведений перелік є вичерпним, а тому у разі визнання заповіту недійсним, крім випадків, коли існував раніше складений заповіт і недійсність заповіту встановлюється на підставі статей 225 і 231 ЦК, спадкування має здійснюватися за заповітом. Скасування заповіту можливе двома способами: складання нового заповіту, який скасовує попередній; шляхом подачі нотаріусу заяви про скасування раніше складеного заповіту.

Зміна заповіту може полягати не лише в тому, що в новому заповіті заповідач змінює коло спадкоємців чи по-іншому розподіляє між ними спадкове майно. Заповіт, який складається пізніше, може і не скасовувати чи змінювати раніше складений заповіт, а лише доповнювати його шляхом визначення долі майна, яке не заповідалося. Наприклад, спадкодавець приватизував квартиру, придбав земельну ділянку, побудував дачу, виграв значну суму у лотерею тощо. Заповіт може бути змінено або скасовано лише особисто заповідачем. Вчинення цих дій через представника не допускається. Зокрема, опікун особи, визнаної в судовому порядку недієздатною після нотаріального посвідчення складеного нею заповіту, не має права скасувати чи змінити заповіт.

Заповіт скасовується або змінюється в такому ж порядку, як і складається. Якщо заповідач в серцях знищує заповіт це ще не означає, що заповіт втрачає свою юридичну силу. Екземпляр заповіту зберігається в справах нотаріальної контори, і зацікавлені спадкоємці завжди мають можливість отримати його дублікат після смерті спадкодавця. Заповідач, який вирішив змінити чи скасувати заповіт, повинен особисто звернутися до нотаріуса. Справжність підпису заявника повинна бути нотаріально засвідчена. Нотаріус при одержанні такої заяви чи при наявності нового заповіту, який скасовує чи змінює раніше складений заповіт, робить про це відмітку на примірнику заповіту, що зберігається в його справах. Усі заповіти, складені та посвідчені, змінені або скасовані в установленому законодавством порядку, підлягають обов'язковій реєстрації в Спадковому реєстрі.

Користування даними реєстру, що містить відомості про всі посвідчені нотаріусами України заповіти, дає можливість оперативно та об’єктивно встановити наявність заповіту, складеного спадкодавцем, місце його зберігання, а також забезпечити успадкування майна саме тими особами, які закликані до спадкування. За внесення до реєстру реєстраційного запису про посвідчення або зміни заповіту, перевірку його наявності або відсутності справляється відповідна плата, від внесення якої звільняються інваліди І та ІІ груп, інваліди Великої Вітчизняної війни.

Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми, є нікчемним (ст. 1257 ЦК).

При цьому на заповіт як односторонній правочин поширюються загальні правила про вчинення правочинів та їх недійсність. Заповіт, складений недієздатною особою, представником від імені заповідача, тобто особами, що не мають право на його складання, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його посвідчення та форми, є нікчемним (абсолютно недійсним). Тому у визнанні такого заповіту недійсним у судовому порядку необхідності немає (ст. 215 ЦК).

Заповіт з вадами волі, тобто складений особою, волевиявлення якої не відповідало її дійсним намірам (внаслідок помилки, обману, насильства), може бути визнаним недійсним за позовом заінтересованої особи (ст.ст. 229, 230, 231 ЦК).

Заповіт може бути визнаним недійсним як повністю, так і частково. При цьому недійсність окремих частин заповіту не тягне недійсності його в цілому. Наприклад, якщо заповідач своїм заповітом порушує права спадкоємців за законом на обов'язкову частку (ст. 1241 ЦК), то заповіт у цій частині є недійсним. Однак в решті заповідальних розпоряджень воля заповідача зберігає своє юридичне значення.

Якщо заповіт визнається недійсним у цілому, то настає спадкування за законом. Спадкоємець, який позбавлений права на спадкування таким заповітом, закликається до спадкування на загальних підставах.

Право на подання позову про недійсність заповіту виникає тільки після смерті заповідача.

Лекція 28. Спадкування за законом. Спадковийдоговір (2 год.)

1. Черговість спадкування за законом.

2. Зміна черговості одержання права на спадкування.

3. Спадкування за правом представлення.

Література

1. Цивільне право України: особлива частина. Підручник /Фазикош В.Г., Булеца С.Б.- К.: Знання, 2013 – 751 с.
Українське цивільне право: спадкове право, академічний курс. Підручник для ВНЗ - 2-е вид./ Ромовська З.В. – К.: Дакор, 2013

2. Цивільне право України. Навчальний посібник для підготовки до іспитів / Упор. Тетарчук І.В., Дяків Т.Є. – К.: ЦУЛ, 2014

3. Цивільне право в схемах. Навчальний посібник/ Матвєєв П.С., Бірюков В.І. – К.: Алерта, 2013

4. Цивільне право України: особлива частина. Підручник (затв.МОН України)/ Фазикош В.Г., Булеца С.Б. – К.: Знання, 2013

1. Спадкування за законом відбувається у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини. При вирішенні питання спадкування за законом, враховуються такі юридичні факти, як: родинні стосунки (кровна спорідненість), шлюбні відносини, усиновлення (удочеріння),

перебування на утриманні спадкодавця. Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, коли спадкоємцями укладено договір про зміну черговості права на спадкування.

Крім того, законодавством встановлено, що черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування може бути змінена нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини. Цей договір не може порушити прав спадкоємця, який не бере у ньому участі, а також спадкоємця, який має право на обов'язкову частку у спадщині. А також, фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Дата добавления: 2014-12-25